Рішення № 125402730, 25.02.2025, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/11898/24

Провадження № 2/463/591/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Львівського комунального підприємства «Господар» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з управління будинком,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за послуги з управління будинком в загальному розмірі 45025,35 гривень.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на балансі ЛКП «Господар» перебуває будинок АДРЕСА_1 . Відповідач є власником квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 цього будинку, користується житлово-комунальними послугами, які надаються позивачем, в тому числі на підставі договору про надання послуг управління будинком АДРЕСА_3 від 01.02.2022 року, який укладено між позивачем та мешканцями будинку, від імені яких діяли особи, уповноважені загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку. Послуги надаються вчасно та належної якості, однак відповідач не оплачує їх. За період з 01.06.2022 року по 30.11.2024 року заборгованість по квартирі АДРЕСА_2 становить 2466,37 гривень, а за період з 01.12.2021 року по 30.11.2024 року по квартирах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 - 24018,72 гривень та 18540,26 гривень відповідно. Загальний розмір заборгованості становить 45025,35 гривень і цю суму просить стягнути в примусовому порядку.

Відповідач не погодився та подав відзив на позовну заяву. Вказує, що згідно договору про надання послуг управління будинком АДРЕСА_3 від 01.02.2022 року, оплата послуг проводиться з огляду на площу квартири. Площа квартири АДРЕСА_2 становить 52,5 кв.м., тоді як в додатку до цього договору вказано більшу площу - 89,2 кв.м., що в кінцевому має наслідком завищену суму нарахування. Також невірно вказано площу квартири АДРЕСА_2 , а її співвласником, окрім нього, є також ОСОБА_2 . Квартира АДРЕСА_2 в додатку до договору відсутня. Крім того, відносно стягнення заборгованості по квартирі АДРЕСА_2 існує інший судовий спір між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав. Просить у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що заборгованість яка є предметом спору, розрахована виходячи з дійсної площі квартири, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Що стосується іншої справи про стягнення заборгованості, така стосується різних періодів та не є тотожною.

Заперечень на відповідь на відзив не надходило.

Позовна заява поступила до суду 26.12.2024 року.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 31.12.2024 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику осіб). Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.100-101), в тому числі про обов`язок подати усі наявній у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів.

Таким чином суд виконав вимоги статті 221 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, справа є малозначною, а оскільки вирішенню підлягали виключно питання права, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Відповідач скористався таким правом, подавши клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. З огляду на відсутність належного обґрунтування, ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 23.01.2025 року (а.с.123-124), у задоволені такого клопотання відмовлено.

Оскільки справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд в силу вимог частини третьої статті 279 ЦПК України не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу вимог частин другої-четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.19, 20, 21), позивач є одноосібним власником квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 , загальною площею 52,5 кв.м. та 64,3 кв.м. відповідно. Також, позивач є співвласником квартири АДРЕСА_2 в цьому будинку, загальною площею 83,3 кв.м. Іншим співвласником квартир АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . Кожному з них на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частки.

01 лютого 2022 року між ЛКП «Господар» та мешканцями будинку АДРЕСА_1 , від імені яких діяли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , укладено договір № 356 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (а.с.8-12).

Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с.22-23, 24-25, 26-27), за період з 01.06.2022 року по 30.11.2024 року заборгованість за квартирою АДРЕСА_2 становить 2466,37 гривень, а за період з 01.12.2021 року по 30.11.2024 року за квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 - 24018,72 гривень та 18540,26 гривень відповідно. Загальний розмір заборгованості становить 45025,35 гривень.

З метою стягнення цих коштів з відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За змістом пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок індивідуального споживача надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Зрештою так само як і виконавець індивідуальний споживач в силу вимог пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, врегульовано правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю.

На підставі цього Закону та інших нормативно-правових актів Львівська міська рада 11.10.2018 року прийняла ухвалу № 4035 «Про врегулювання питання управління багатоквартирними будинками та їх обслуговування у м.Львові», пунктом 1 якої встановлено, що львівські комунальні підприємства, предметом діяльності яких є надання послуг з управління будинками та їх обслуговування, залишаються виконавцями житлово-комунальних послуг у житлових будинках м.Львова, які перебували на балансовому обліку цих підприємств, до часу прийняття рішення власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків про форму управління багатоквартирним будинком або створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Отже, у справі яка розглядається послуги з управління будинком АДРЕСА_1 після 01.02.2022 року надаються позивачем на підставі договору, укладеного з мешканцями будинку, а до цього - відповідно до пункту 1 ухвали Львівської міської ради від 11.10.2018 року № 4035 «Про врегулювання питання управління багатоквартирними будинками та їх обслуговування у м.Львові».

Враховуючи наведені вище аргументи, обов`язок відповідача з оплати зазначених послуг зберігається як до укладення договору, так і після цього.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Отже, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень і саме така сторона повинна нести ризик настання наслідків, пов`язаних із не наданням доказів.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положенням пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості.

Водночас, стаття 27 цього Закону передбачає порядок оформлення претензій споживачів до виконавців у випадку ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг.

Так, за змістом вказаної норми Закону після виявлення факту ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач здійснює виклик виконавця, після чого складається акт-претензія, який подається виконавцю і який останнім або задовольняється, або ж надається обґрунтована письмова відмова в задоволенні претензій споживача.

На підтвердження факту надання житлово-комунальних послуг відповідачу, позивач надав суду копії договору про надання послуг з вивезення побутових відходів та додатків до нього (а.с.34-35, 36, 37), договору на виконання робіт з ліквідації аварій та пошкоджень на внутрішньо будинкових інженерних мережах та додаткових угод до нього (а.с.73, 74, 75), договору про надання послуг (а.с.76-77, 80-81, 84-85, 88-89), протоколу погодження договірної ціни (а.с.78, 82, 86, 90), звіту на використання матеріалів та виконання ремонтних робіт (а.с.92-94), актів надання послуг (а.с.38-77).

Відповідач натомість не надав доказів на спростування таких обставин, та крім цього, взагалі не надав доказів про ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг.

За відсутності таких доказів заперечення споживача щодо ненадання або надання послуг неналежної якості є безпідставними.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що при нарахуванні плати за надані послуги за основу бралась неправильна площа квартири, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості по квартирі АДРЕСА_2 (а.с.22), а також довідки про перерахунок (а.с.23) у листопаді 2024 року позивач провів перерахунок заборгованості враховуючи зміну площі квартири з 89,2 на 52,5 кв.м., після чого сума заборгованості була відкоригована в сторону зменшення на 8850,19 гривень.

Аналогічний перерахунок було проведено відносно квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 (а.с.25, 27) враховуючи їх дійсну площу, що також відображено у відповідних розрахунках заборгованості.

Тому, керуючись принципом змагальності суд приймає наданий позивачем розрахунок заборгованості як належний доказ обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, покладаючи одночасно на відповідача ризик настання наслідків, пов`язаних із ненаданням ним доказів для спростування обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Що ж стосується аргументів відповідача про наявність аналогічного судового спору з приводу стягнення заборгованості по квартирі АДРЕСА_2 , такі суд визнає безпідставними, оскільки як вбачається з веб-сайту Судової влади, у справі № 463/4293/22 позов пред`явлено 15.06.2022 року, а у справі яка розглядається спір стосується стягнення заборгованості по квартирі АДРЕСА_2 за період з 01.06.2022 року. Отже, предмет спору у таких справах стосується різних періодів і такі не можуть вважатись тотожними.

Поряд з цим, незважаючи на правильність поданих розрахунків, заборгованість, яка виникла за квартирою АДРЕСА_2 підлягає стягненню з відповідача лише частково.

Так, у статті 360 ЦК України закріплено правило, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Вище уже зазначалось, що відповідачу на праві спільної часткової власності належить лише 1/2 частка квартири АДРЕСА_2 , а відтак, в силу вимог статті 360 ЦК України саме в такій частці з відповідача слід стягнути заборгованість, яка існує за цією квартирою, тобто 12009,36 гривень.

Відтак, позов підлягає до задоволення частково а всього, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість у розмірі 33015,99 гривень (2466,37 + 12009,36 + 18540,26 = 33015,99).

В силу вимог частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час пред`явлення позову позивач згідно платіжного доручення (а.с.5) сплатив судовий збір у розмірі 3028,0 гривень, а загальна ціна позову становила 45025,35 гривень, тоді як суд задовольнив позовні вимоги лише в частині стягнення заборгованості у розмірі 33015,99 гривень.

Відтак пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 2220,36 гривень.

Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов Львівського комунального підприємства «Господар» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Господар» заборгованість за послуги з управління будинком у розмірі 33015,99 гривень (тридцять три тисячі п`ятнадцять гривень 99 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Господар» судовий збір у розмірі 2220,36 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівське комунальне підприємство «Господар», місцезнаходження стягувача: 79038, м.Львів, вул.Пасічна,49Б, код ЄДРПОУ 20822324.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Суддя Грицко Р.Р.