Ухвала суду № 125401813, 25.02.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6513/25

Провадження № 1-кс/761/4925/2025

У Х В А Л А

Іменем України

25 лютого 2025 року м. Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю представника заявника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_4 в інтересах ТОВ "ФУДЛАЙФ ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 44359373), про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова, від 15.11.2023 року по справі № 463/9452/23, в межах кримінального провадження № 42022000000001335 від 29.09.2022 року

ВСТАНОВИВ:

В провадженні слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває вищевказане клопотання.

В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова, від 15.11.2023 року по справі № 463/9452/23, в межах кримінального провадження № 42022000000001335 від 29.09.2022 року, було накладено арешт на корпоративні права ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373) які належать гр. ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_1 ) з часткою власності 100% (150 000 грн.) шляхом заборони учасникам ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373), іншим особам, які діють від їх імені, їх представникам, представникам товариства (у тому числі за довіреністю), іншим особам, у володінні, користуванні яких перебувають зазначені корпоративні права, відчужувати корпоративні права ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373).

Водночас, на переконання заявника, арешт на вказане майно накладено необґрунтовано, а тому він просить слідчого суддю його скасувати.

Крім того, заявник зазначає, що арештоване майно не є речовим доказом та не відповідає ознакам визначеним ст. 98 КПК України, що у сукупності свідчить про відсутність потреби у подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Представник заявника в судовому засіданні вимоги клопотання підтримав, просив слідчого суддю його задовольнити.

Детектив, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду клопотання, в судове засідання не з`явився, що не перешкоджає розгляду.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Положеннями ч. 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Частиною 11 ст. 170 КПК України встановлено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Приписами ст. ст. 131, 132 КПК України передбачено, що арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

При цьому, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Як вбачається з матеріалів клопотання, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова, від 15.11.2023 року по справі № 463/9452/23, в межах кримінального провадження № 42022000000001335 від 29.09.2022 року, було накладено арешт на корпоративні права ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373) які належать гр. ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_1 ) з часткою власності 100% (150 000 грн.) шляхом заборони учасникам ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373), іншим особам, які діють від їх імені, їх представникам, представникам товариства (у тому числі за довіреністю), іншим особам, у володінні, користуванні яких перебувають зазначені корпоративні права, відчужувати корпоративні права ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373).

Підставою для накладення арешту зазначено - можливу конфіскацію майна як виду покарання.

Згідно вимог ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями ч. 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики європейського суду з прав людини.

Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Украша-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.

Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антіш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).

Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).

Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Аналогічна правова позиція відображена ЄСПЛ, як у справі «Бакланов проти Росії», так і в справі «Фрізен проти Росії», в яких суд зазначив що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи.

Разом з цим, як вбачається з вищевикладеного, накладений арешт не сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні та будь-яким чином не пов`язаний з розслідуванням конкретного злочину.

Також пунктом 2 ч. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 07.02.2014 р. зазначено:

«Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

При цьому таке майно може перебувати, як у згаданих осіб так і в інших фізичних або юридичних осіб.

Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна».

В той же час з матеріалів клопотання вбачається, що посадові особи ТОВ "ФУДЛАЙФ ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 44359373) не мають процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 42022000000001335 від 29.09.2022 року.

Також відповідно до практики Європейського суду з прав людини продовження заходів забезпечення кримінального провадження як впродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Аналіз наявних в розпорядженні слідчого судді матеріалів свідчить про відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, оскільки вищевказані обставини в своїй сукупності викликають сумніви в розумності і співрозмірності подальшого обмеження права власності з завданнями кримінального провадження, враховуючи, зокрема, і наслідки арешту майна для третіх осіб.

Крім того, слід звернути увагу, що кримінальне провадження в межах якого було накладено арешт було розпочато 29.09.2022 року, а отже, у органу досудового розслідування було достатньо часу для збирання доказів в обґрунтування своїх доводів та надання їх суду.

Також, детективом не надано доказів того, що зазначене майно, на яке накладено арешт, має значення для кримінального провадження, а також те, що вказане майно здобуте злочинним шляхом. Також не доведено, що майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди, містить інші відомості, які могли б бути використані як доказ для продовження заходу забезпечення, а саме арешту, чи обставин, що встановлені під час досудового розслідування даного кримінального провадження.

Аналізуючи наведене, слідчий суддя, виходячи з принципу змагальності сторін у кримінальному провадженні, приходить до висновку, що доводи, зазначені в клопотанні є обґрунтованими.

Одночасно вирішуючи клопотання, необхідно врахувати загальні засади застосування заходів забезпечення кримінального провадження у відповідності до Розділу ІІ КПК України, якими передбачено обґрунтування необхідності такого ступеню втручання у права і свободи особи потребами досудового розслідування, принцип співмірності.

За таких обставин слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість клопотання ОСОБА_4 , та доведеності, що в подальшому відпали обставини, які слугували підставою для вжиття заходу забезпечення кримінального провадження.

Керуючись статтями 131-132, 170, 172, 173, 174, 309, 372, 376, 532 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

Клопотання ОСОБА_4 в інтересах ТОВ "ФУДЛАЙФ ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 44359373), про скасування арешту майна накладеного ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова, від 15.11.2023 року по справі № 463/9452/23, в межах кримінального провадження № 42022000000001335 від 29.09.2022 року - задовольнити.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова, від 15.11.2023 року по справі № 463/9452/23, в межах кримінального провадження № 42022000000001335 від 29.09.2022 року, на корпоративні права ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373) які належать гр. ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_1 ) з часткою власності 100% (150 000 грн.) шляхом заборони учасникам ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373), іншим особам, які діють від їх імені, їх представникам, представникам товариства (у тому числі за довіреністю), іншим особам, у володінні, користуванні яких перебувають зазначені корпоративні права, відчужувати корпоративні права ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373).

Скасувати заборону будь-яким державним реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, а також іншим особам, що наділені таким правом, вчиняти будь-які дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на корпоративні права ТОВ «ФУДЛАЙФ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44359373), у тому числі вносити зміни, пов`язані зі зміною засновників (учасників, кінцевих бенефіціарів), зміною директора, місця знаходження юридичної особи, внесення будь-яких інших змін в статутні документи товариства, а також вчинення реєстраційних дій направлених на відчуження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1