Рішення № 125370369, 24.02.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року Справа № 280/10729/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20.11.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника адвоката Вельможко Анни Ігорівни, до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії відповідача з відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 19.10.1990 по 12.02.1991 та з 07.10.1994 по 30.10.1997;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 19.10.1990 по 12.02.1991 та з 07.10.1994 по 30.10.1997 у зв`язку із чим здійснити перерахунок його пенсії з 14.06.2024.

Крім того, просить залучити до участі у справі в якості третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при призначенні пенсії були не зараховані певні періоди страхового стажу, в зв`язку з певними недоліками в записах в трудовій книжці. На думку позивача така позиція пенсійного органу є проявом надмірного формалізму, не відповідає нормам чинного законодавства та релевантним правовим висновкам Верховного Суду. Таким чином відповідач, відмовляючи у зарахуванні спірних періодів страхового стажу позивача, порушив вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В зв`язку з чим вважає, що у даному спорі єдиним правомірним видом поведінки пенсійного органу є зарахування спірного стажу роботи та перерахування позивачу пенсії. Просить суд задовольнити позовні вимоги

Ухвалою від 25.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Розгляд справи призначено без виклику сторін.

06.12.2024 засобами системи «Електронний суд» від третьої особи надійшли пояснення, щодо позову. В поясненнях зазначено, що разом з заявою про призначення пенсії позивачем надано трудову книжку НОМЕР_1 від 11.05.1982, яка була заповнена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58. Враховуючи зазначене, зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 19.10.1990 по 12.02.1991, з 07.10.1994 по 30.10.1997 у відповідності до записів трудової книжки правових підстав немає, оскільки відомості про трудову діяльність зазначені з порушенням вимог Інструкції №58. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

09.12.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивач має право підтвердити свій стаж іншими документами, які б свідчили про виконання ним роботи у зазначений період, або показами двох свідків у випадку неможливості отримання таких документів. Проте, жодних документів на підтвердження роботи у спірні періоди позивачем до пенсійного органу не було надано, а отже відсутні законні підстави для зарахування таких періодів до страхового стажу позивача. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 17.06.2024 позивачем була подана заява до територіального органу Пенсійного фонду України, щодо призначення пенсії за віком, відповідно до вимог Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В порядку екстериторіальності надані позивачем документи були розглянуті ГУ ПФУ в Одеській області та призначено пенсію за віком з 14.06.2024 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням страхового стажу 32 роки 04 місяці 22 дні.

До страхового стажу не зараховано:

1. період роботи з 19.10.1990 по 12.02.1991 згідно трудової книжки від 11.05.1982 НОМЕР_1 , оскільки не зазначено номер договору, що порушує вимоги пункту 2.27 Інструкції №58. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи видану, на підставі первинних документів або трудовий договір з відміткою про виконання.

2. період роботи з період 07.10.1994 по 30.10.1997 відповідно до записів №17-18 трудової книжки НОМЕР_2 від 11.05.1982, оскільки відсутня посада відповідальної особи, яка завіряє запис про звільнення з роботи, що не відповідає Інструкції №58. Для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи видану, на підставі первинних документів.

3. період роботи з період 16.04.2004 по 31.08.2004 та з 03.09.2004 по 05.01.2005, оскільки відсутні відомості про нараховану заробітну плату та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі Інструкція №58)

Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивача 11.05.1982.

Щодо зазначених недоліків (на думку відповідача) у записах в трудовій книжці позивача, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Відповідно до ч. 5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

При цьому ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункту 58, «Ґаші проти Хорватії», №32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії», №35298/04, пункту 67).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідач правомірність свїх дій належними та допустимими доказами не довів.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - ГУ ПФУ в Одеській області.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Вельможко Анни Ігорівни (вул. Яценка, буд. 4-а, оф. 42, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 19.10.1990 по 12.02.1991 та з 07.10.1994 по 30.10.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.10.1990 по 12.02.1991 та з 07.10.1994 по 30.10.1997 у зв`язку із чим здійснити перерахунок його пенсії з 14.06.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «24» лютого 2025 року.

СуддяР.В. Кисіль