Рішення № 125349669, 24.02.2025, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/52/25

Провадження №: 2-а/343/11/25

РІШЕННЯ

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2025 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано - Франкiвської областi в складi:

головуючого суддi Андрусіва І.М.,

з участю: секретаря судового засідання - Нікіфорової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Долинського районного суду Івано - Франківської області адміністративну справу № 343/52/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

за участю: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Жовніра М.Й.,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом (а.с. 1-9) до відповідача ГУ НП в Івано Франківській області, в якому просить:

- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3777252 від 02.01.2025, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП;

- стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуваною постановою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП (порушення правил користування ременем безпеки) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасування з огляду на таке: він не керував транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки; розгляд справи відбувся без його участі; працівниками поліції було порушено його право на захист, оскільки йому не було забезпечено адвоката. Також зазначає, що в той день автомобілем він не керував, а лише сидів у припаркованому транспортному засобі. Працівники поліції спочатку звинувачували його у тому, що у транспортного засобу не освітлюється номерний знак, а вже потім, переконавшись, що підсвітка номерного знака працює, звинуватили його у некористуванні під час руху ременем безпеки. Із зазначених підстав просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення).

Від представниці відповідача - Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області Веселовської С.В. надійшов відзив (а.с. 35-38), в якому вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію мотивує тим, що некористування ременем безпеки позивачем ОСОБА_1 чітко зафіксовано на відео (позивач непристебнутий ременем безпеки у момент зупинки). Більше того, позивачем ОСОБА_1 не заперечується факт некористування ним ременем безпеки. Зазначає, що поліцейські діяли в межах чинного законодавства і з дотриманням всіх вимог закону. У зв`язку із цим, оскаржувана постанова не підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Жовнір М.Й. позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити. Позивач ОСОБА_1 додатково зазначив, що без ременя безпеки транспортним засобом він не керував.

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи, причин неявки не повідомив, будь-яких заяв та клопотань з даного приводу до суду не подавав.

ІІ. Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

14 січня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Від представника відповідача 10.02.2025 надійшов відзив на позов.

ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3777252 від 02.01.2025 (а.с. 15), 02.01.2025 о 20.25 год., в м. Долина, на вул. Обліски, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки «Opel», моделі «Omega», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який обладнаний засобами пасивної безпеки та був непристебний ременем безпеки, чим порушив вимоги п. 2.3. в ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.

З оглянутих в судовому засіданні відеозаписів з портативного відеореєстратора (а.с. 42), судом встановлено, як патрульний автомобіль поліції стоїть за транспортним засобом марки «Opel», моделі «Omega», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Поліцейський, підійшовши до вказаного транспортного засобу, належим чином представився та назвав причину зупинки керування транспортним засобом із неосвітленим заднім номерним знаком. За кермом автомобіля перебуває позивач ОСОБА_1 , який в ході розмови з поліцейським пояснює їм, що їде з м. Івано Франківськ до дому в сще Вигода. Пересвідчившись, що номерний знак керованого позивачем автомобілем освітлюється, однак слабо, поліцейський пред`явив звинувачення позивачу ОСОБА_1 про те, що він під час керування транспортним засобом не користувався ременем безпеки. Однак, позивач ОСОБА_1 , заперечив даний факт, вказавши, що після того, як побачив проблискові маячки поліцейського автомобіля, зупинився та відстібнув ремінь безпеки ( 51 секунда відео «2-2-1с5с4с20-е79с-11еf-90a3-8786802a15701»). Після цього, поліцейським було роз`яснено позивачу ОСОБА_1 його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП і повідомлено про початок розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також було запропоновано останньому бути присутнім при складенні адміністративних матеріалів. Після цього, позивача ОСОБА_1 було ознайомлено із складеними адмінматеріалами, однак від отримання копій таких, останній відмовився.

Між сторонами виник спір відносно правомірності винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення на позивача та наявності чи відсутності підстав для її скасування.

ІV. Оцінка суду:

вислухавши пояснення сторони позивача, взявши до уваги відзив на позов, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, суд приходить висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно із ст. 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлені повноваження органів Національної поліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Так, органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (зокрема, передбачені ч. 5 ст. 121 КУпАП).

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, висновки про наявність чи відсутність у діях позивача, адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України №1395 від 07.11.2015, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 2 розділу ІІІ вказаної вище Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Предметом судового дослідження у спірних правовідносинах є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Частиною 4 статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Крім того, наголошено на неприпустимості спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.

Суд зазначає, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

В той же час, Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності, а саме: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, після виявлення факту вчинення адмінправопорушення, працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності доказування свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 поставлено у вину вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме порушення правил користування ременем безпеки.

Частиною 5 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Згідно із п. 2.3. «в» ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Судом, в судовому засіданні було досліджено відеозаписи, надані представницею відповідача, однак такі жодним чином не підтверджують вчинення позивачем ОСОБА_1 поставленого йому у вину адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Так, із відеозаписів долучених до відзиву, суд встановив, що 02.01.2025 о 20.17 год., працівники поліції підходять вже до зупиненого транспортного засобу під керуванням позивача ОСОБА_1 , яким не заперечується факт керування та який пояснює звідки і куди він їде. На пред`явлення звинувачення поліцейського про некористування ременем безпеки, позивач ОСОБА_1 повністю заперечивши даний факт, пояснює, що відчепив ремінь безпеки лише після зупинки керованого ним автомобіля.

Таким чином, стороною відповідача не зафіксовано факту, що позивач ОСОБА_1 саме під час руху транспортного засобу був непристебнутий ременем безпеки, оскільки фіксація здійснювалась вже після зупинки транспортного засобу, що надавало позивачу реальну можливість відстібнути ремінь безпеки, адже рух керованого ним транспортного засобу було припинено, що є його правом.

Інших належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, представником відповідача не надано.

Більше того, суд звертає особливу увагу працівників поліції на недопущення будь - яким способом віднайдення у діях водія бодай якогось порушення ПДР України для подальшого його притягнення до адміністративної відповідальності.

Так, у спірних правовідносинах, працівники поліції після зупинки керованого позивачем ОСОБА_1 транспортного засобу, звинувачували останнього у керуванні транспортним засобом із неосвітленим номерним знаком. Переконавшись, що номерний знак керованого позивачем ОСОБА_1 транспортного засобу освічується, почали звинувачувати останнього у керуванні автомобілем із порушенням правил користування ременем безпеки без підтвердження даного звинувачення належними доказами.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративні правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема при встановленні відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

В п. 3 ч. 1 ст. 293 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень, зокрема, скасовує постанову і закриває справу.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, суд приходить висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене вище, суд скасовує оскаржувану постанову і вважає за необхідне провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Відхиляє суд доводи позивача ОСОБА_1 в частині того, що 02.01.2025 о 20.20 год., він не керував транспортним засобом, оскільки такі повністю спростовуються оглянутими в судовому засіданні відеозаписами із портативного відеореєстратора поліцейського, на яких зафіксовано, як позивач пояснює, що він їде з м. Івано Франківськ а с-ще Вигода (до дому) і те, що він відстібнув ремінь безпеки вже після зупинки керованого ним транспортного засобу.

Інші доводи сторони позивача ОСОБА_1 про те, що було порушено його право на захист, порушено процедуру розгляду справи, спростовуються матеріалами справи та з огляду на те, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню - не потребують окремого, детального дослідження.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21.01.1999), зокрема, зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому, за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у даній справі.

V. Розподіл судових витрат:

до понесених судових витрат позивач ОСОБА_1 відносить сплачений ним судовий збір та понесені витрати на правову допомогу.

Так, позивач сплатив судовий збір у розмірі 605,60 грн., на підтвердження чого в матеріалах наявна квитанція (а.с. 26).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 139 КАС України, враховуючи те, що позов задоволено, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області слід стягнути 605,60 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Частинами 1, 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00) зазначено, що, згідно зі ст. 41 Конвенції, Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених судових витрат позивач ОСОБА_1 подав такі документи:

- ордер на надання правничої допомоги від 13.01.2025 ОСОБА_1 адвокатом Жовніром М.Й. (а.с. 23), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю останнього (а.с. 22);

- угоду про надання професійної правничої (правової) допомоги від 13.01.2025, яка укладена між адвокатом Жовніром М.Й. та позивачем ОСОБА_1 , в якій сторони погодили, що за виконання роботи, клієнт виплачує виконавцю гонорар за домовленістю (а.с. 24);

- квитанцію №722550 від 13.01.2025, згідно із якою, позивач ОСОБА_1 сплатив адвокату Жовніру М.Й. 3000 грн (а.с. 25).

Також в матеріалах справи наявний опис робіт виконаних адвокатом.

Таким чином, позивач на обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу у справі подав належні та допустимі докази, що описані вище. Повноваження адвоката підтверджені ордером, що відповідає вимогам КАС України. При цьому, відповідачем не було ні подано, ні заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат, про їх неспівмірність з позовними вимогами, не були наведені ним також і обставини, за яких, як на його думку, заява не підлягала би задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, тобто на оплату послуг адвоката, є доведеним, обґрунтованим та співмірний, зокрема, із складністю та категорією даної справи, її значенням для сторін, обсягом наданих послуг адвокатом, часом, витраченим адвокатом на їх надання.

Таким чином, беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 8 Загальної декларації прав людини, ст. 19, 62 Конституції України, ст. 2, 9, 20, 72, 73-77, 90 КАС України, ст. 7, 9-11, 33, 121, 222, 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП, керуючись ст. 293, 294 КУпАП, ст. 241, 243, 246, 250-251, 255, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3777252 від 02.01.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Івано - Франківській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Івано - Франківській області, місцезнаходження: м. Івано - Франківськ, вул. Української Перемоги, 15, код ЄДРПОУ 40108798.

Суддя: І.М.Андрусів