Вирок № 125344524, 24.02.2025, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/326/21

Провадження № 1-кп/309/113/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2025 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді: ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з участю прокурорів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинуваченого: ОСОБА_6

захисника: ОСОБА_7

представника потерпілого: ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хуст кримінальне провадження № 12021071110000016 від 01.02.2021 року відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Таганча Канівського району Черкаської області, мешканця АДРЕСА_1 , з середньою освітою, одруженого, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, військовослужбовця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України,

В С Т А Н О В И В:

23 січня 2021 близько 20 години 40 хвилин, водій ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи власним автомобілем марки «Volkswagen», моделі «Т4», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Долина-Хуст в с. Сойми Хустського району Закарпатської області в напрямку смт. Міжгір`я Хустського району, на прямому відрізку дороги, на якій наявна суцільна дорожня розмітка та по краях з обох сторін наявні узбіччя, у темну пору доби та мокрому асфальтно-бетонному покриттю дороги, проявив неуважність до дорожньої обстановки що склалася, не забезпечив безпеку дорожнього руху, діючи самовпевнено та самонадіяно, не обрав безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, передньою правою частиною допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_2 , який рухався по краю проїжджої частини, у попутному йому напрямку. В результаті чого згідно висновку експерта № 21/м від 04.03.2021 потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому склепіння черепу, відкритої черепно-мозкової травми, здавленого перелому скроневої кістки зліва та забій головного мозку, які є небезпечними для життя на момент заподіяння, що виникли від дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути виступаючі частини кузова автомобіля при обставинах ДТП, що згідно наказу №6 МОЗ України від 17.01.1995 року «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» п.п. 2.1.3 кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження та по давності вкладаються в час пригоди яка мала місце 23.01.2021 року.

Разом з тим, у відповідності до висновку судової авто-технічної експертизи № 47/03 ВІД 05.03.2021, у задані дорожній ситуації водій автомобіля «VOLKSWAGEN» моделі «Т4» д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_6 у відповідності до вимог п.п. 12.3; 12.4; С 9«б» та 1.10 (в частині визначення поняття «перешкода для руху») ПДРУ [15] повинен був вести свій автомобіль зі швидкістю не більше 50 км/год., а з моменту виявлення перешкоди для руху, негайно застосувати гальмування для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або застосувати маневр безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. При заданих вихідних даних водій автомобіля «VOLKSWAGEN» моделі «Т4» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_9 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування у заданий момент виявлення перешкоди для руху як при вибраній так і при допустимій швидкості Va=50 с: год.

Отже, з технічної точки зору, умовами настання даної ДТП є факт невідповідності дій водія автомобіля «VOLKSWAGEN» моделі «Т4» д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_6 вимогам п.п. 1.5; 12.3; 2.3; та 1.10 (в частині визначення зняття «перешкода для руху») ПДРУ, який, маючи можливість оцінити дорожні мови та дорожню обстановку, несвоєчасно застосував гальмування.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_6 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Крім цього, 23 січня 2021 року, близько 20 години 40 хвилин, водій ОСОБА_6 , знаходячись в населеному пункті с. Сойми, на автодорозі сполученням Долина-Хуст Хустського району Закарпатської області, достовірно знаючи, що своїми діями, пов`язаними з порушенням правил дорожнього руху та вчиненням наїзду на пішохода ОСОБА_9 за наведених обставин, поставив потерпілого в безпорадний та небезпечний для життя стан, при цьому, маючи можливість для надання допомоги, діючи умисно, всупереч вимогам п. 2.10. Правил дорожнього руху України, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, нехтуючи моральними і правовими нормами, що зобов`язують надати допомогу людині, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, через отримані нею небезпечні для її життя травми, не намагався вжити заходи щодо надання потерпілому медичної допомоги та транспортування його до найближчого медичного закладу, хоча сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, завідомо залишив потерпілого у небезпеці і з місця пригоди втік.

Отже, водій ОСОБА_6 порушив вимоги п. 2.10. Правил дорожнього руху України, яким визначено: У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний:

а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;

б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;

в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;

г) вжити можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я;

ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті "г" пункту 2,10 цих Правил відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;

д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських;

е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди;

є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_6 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через свій безпорадний стан, якщо той, хто лишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України визнав частково. Суду пояснив, що 23.01.2021 р. близько 20 години 40 хвилин, керуючи автомобілем марки «Volkswagen» рухався з невеликою швидкістю в с. Сойми Міжгірського району, була темна пора доби. У якийсь момент відчув удар, однак не зупинився і продовжив рух. Жалкує, що так сталося. Шкода ним відшкодована повністю. Алкоголь вживав після ДТП.

Потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що 23.01.2021 р. ввечері гуляв з ОСОБА_10 , йшли по правому узбіччю дороги. Як раптом почув сильний удар ззаду та втратив свідомість. Про те, що його збив ОСОБА_6 йому стало відомо в лікарні зі слів батька.

Представник потерпілого адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку суду пояснив, що на день розгляду справи шкода потерпілому відшкодована повністю, цивільний позов просив залишити без розгляду.

Свідок ОСОБА_11 у присутності законного представника ОСОБА_12 , суду пояснила, що 23.01.2021 р. біля 20 години зустрілася з ОСОБА_9 і вони пішли гуляти. Йшли по узбіччю проїзної частини, вона йшла з правої сторони. Проходячи повз будинку ОСОБА_13 почула як на швидкості їхала машина, вони відступили і в той момент стався сильний удар. ОСОБА_14 відкинуло на 10-15 метрів, обвинувачений ОСОБА_6 вийшов п`яний з автомобіля і почав кричати. Вона просила викликати швидку допомогу, однак ОСОБА_6 сів у машину і поїхав. Швидку викликала жінка, яка все бачила.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні суду пояснив, що ОСОБА_9 поступив до Міжгірської районної лікарні 23.01.2021 р. і після його огляду було прийнято рішення про госпіталізацію. 25.01.2021 р. через важкий стан ОСОБА_9 був направлений швидкою в м. Ужгород у нейрохірургічне відділення.

Винність обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст.286 КК України, підтверджується також іншими зібраними під час досудового розслідування та дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

- витягом з ЄРДР №12021071110000016 від 01.02.2021 року відповідно до якого були внесені відомості про кримінальні правопорушення за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України за матеріалами правоохоронних органів. ( т.1 а.с. 129-130);

- рапортом інспектора СРПП № 2 Міжгірського ВП Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_16 від 01.02.2021 р. про надходження повідомлення до чергової частини Міжгірського ВП про те, що водій на автомобілі «Вольцваген» червоного кольору здійснив наїзд на пішохода і покинув місце ДТП, поїхав в напрямку смт. Міжгір`я (т. 1 а.с. 134);

- довідкою, виданою черговим лікарем ОСОБА_15 ОСОБА_9 в тому, що він дійсно 23.01.2021 р. о 22 годині 00 хвилин поступив в КНП «Міжгірська РД» (т. 1 а.с. 137);

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 23.01.2021 р. та ілюстративними таблицями до нього (т.1 а.с. 138-146);

- схемою дорожньо-транспортної пригоди від 23.01.2021 року (т. 1 а.с. 147);

- випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 119 від 29.01.2021 р. (т. 1 а.с. 149);

- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 3 від 23.01.2021 р., яким стверджується, що ОСОБА_6 перебуває у стані алкогольного сп`яніння (т. 1 а.с. 151);

- висновком експерта № 21/м від 03.02.2021 р. (т. 1 а.с. 152-156);

- медичною карткою стаціонарного хворого № 119 від 25.01.2021 р. (т. 1 а.с. 174-218);

- актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 23.01.2021 р. (т. 2 а.с. 101);

- ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.02.2021 р. про накладення арешту на транспортний засіб (т. 2 а.с. 103);

- постановою старшого слідчого СВ Міжгірського ВП Хустського ВП ГУ НП в Закарпатській області про визнання предметів речовими доказами від 01.02.2021 р. (т.2 а.с. 106);

- постановою прокурора Міжгірського відділу Хустської місцевої прокуратури від 09.03.2021 р. про об`єднання матеріалів досудового розслідування (т. 2 а.с. 107-109);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 01.03.2021 р. (т. 2 а.с. 110-114);

- висновком № 47/03 судової автотехнічної експертизи від 05.03.2021 р. (т. 2 а.с. 115-117);

- висновком № 39/02 судової автотехнічної експертизи по дослідженню технічного стану автомобіля від 22.02.2021 р. (т. 2 а.с. 118-120);

- постановою про зміну кваліфікації кримінального діяння від 09.03.2021 р. (т. 2 а.с. 123);

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Вказані вище показання обвинуваченого, потерпілого, свідків та інші досліджені судом докази суд вважає достатніми, вони доповнюють один одного і в цілому відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Із урахуванням цього, а також беручи до уваги, що усі зазначені докази зібрані із дотриманням вимог КПК України, суд приймає дані докази.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи в сукупності встановлені і досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 знайшла своє підтвердження в суді і його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження та за ч. 1 ст. 135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Згідно ч. 1 ст. 6 КК України особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України (ч. 2 цієї статті).

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст.61 Конституції України). Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст.61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, наприклад, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м`якого покарання, умовного засудження, відстрочки виконання вироку, давністю притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як зазначено в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №18 від 19 грудня 2008 року), при призначенні покарання за ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

За ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Системний аналіз та юридичний зміст положень ст. 65 КК України вказує на те, що загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд керується вимогами статей 65 - 67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у п. 1, 2, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами та доповненнями), а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вирішуючи питання про міру покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані, які характеризують його особу, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують йому покарання.

Судом враховується те, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин з необережності передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, та нетяжкий умисний злочин передбачений ч. 1 ст. 135 КК України, вину в скоєнні вказаних злочинів визнав частково.

Аналіз даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 вказує на те, що дані щодо наявності його судимостей в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України щире каяття, відшкодування шкоди.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Призначаючи покарання, суд враховує, що згідно ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, є тяжким злочином; враховує особу обвинуваченого, який вчинив злочин уперше, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання та на роботі характеризується позитивно, і вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.

За нормами п. 2 ч. 4ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті), які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

Із урахуванням обставин вчинення злочинів, їх тяжкості, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , наявності обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання, беручи до уваги, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин з необережності та нетяжкий умисний злочин, враховуючи думку потерпілого та прокурора, які, просять суд призначити обвинуваченому покарання пов`язане з позбавленням волі, суд вважає, що виправлення останнього неможливе без ізоляції від суспільства, міру покарання обвинуваченому слід призначити в межах санкцій частин статей, за якими його визнано винним, у виді позбавлення волі,оскільки на думку суду, саме така міра покарання є необхідною й достатньою для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Враховуючи наслідки, які настали внаслідок ДТП, грубе порушення ОСОБА_6 Правил дорожнього руху України, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого додаткову міру покарання у виді позбавлення права керування транспортним и засобами.

Разом з тим, статтею 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минули певні строки давності, і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1ст. 135 КК України, ОСОБА_6 вчинив 23 січня 2021 року і воно відповідно до статті 12 КК України відноситься до нетяжких злочинів.

Частиною 1 ст. 135 КК України передбачає, що завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

На час постановлення вироку, минуло більше трьох років, та, закінчилися строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України.

В судовому засіданні ОСОБА_6 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1ст. 135 КК України.

Тому, враховуючи, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення обвинуваченим будь-яких дій, спрямованих на ухилення від суду та слідства, та зважаючи на положення ч. 5 ст. 74 КК України, останній підлягає звільненню від призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст. 135 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Це узгоджується з позицією Верховного Суду, який у кримінальних провадженнях № 463/5277/16-к, № 729/1480/13-к, № 440/193/13-к, де зазначено, що для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України необхідна згода обвинуваченого на це, а за відсутності такої згоди суд вправі звільнити лише від покарання на підставі ч. 5ст. 74 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_9 залишити без розгляду.

Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності з вимогами ч. 9ст. 100 КПК України.

Арешт накладений на автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Т4», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.02.2021 року у справі №302/118/21, вважати скасованим.

Керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

Звільнити ОСОБА_6 від покарання, призначеного за ч. 1ст. 135 КК України на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку після набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_6 не обирався.

Цивільний позов ОСОБА_9 залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України арешт на тимчасово вилучене майно, яке було вилучено за ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02.02.2021 року - скасувати.

Речовий доказ по справі: автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Т4», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , який знаходиться на майданчику тимчасового утримання Міжгірського ВП повернути ОСОБА_6 .

На вирок може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд протягом 30 днів з моменту його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.

Суддя Хустського

районного суду ОСОБА_1