Рішення № 125337392, 20.02.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/32149/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.

І. Суть спору:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить, з урахуванням уточнення позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.03.2024 по 25.09.2024;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2024 р. по 25.09.2024 р. у розмірі 255 216,17 грн. (двісті п`ятдесят п`ять тисяч двісті шістнадцять гривень 60 копійок).

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач повинен був повністю розрахуватись із позивачем 29.02.2024, тобто в день звільнення зі служби в поліції, проте розрахувався 26.09.2024. Таким чином, позивач наголошує, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 01.03.2024 по 25.09.2024.

(б) Позиція відповідача

27.11.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача звертає увагу, що Законом України «Про Національну поліцію», постановою КМУ від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантами вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством. Стосовно поширення статей 116, 117 КЗпП України на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації, слід заначити, що дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

При цьому, доплата позивачу одноразової грошової допомоги, яка була зроблена Головним управлінням - це наслідок вирішення питання щодо включення до стажу в поліції позивача років служби в Управлінні Державної пожежної служби та послідуючий перерахунок надбавки за вислугу років стажу який був включений до стажу в поліції.

Крім того, відповідач зазначив, що враховуючи незначний розмір суми, яку позивач не отримав при звільненні, а саме 72226,96 грн., сума в розмірі 255216,17 грн. затримки, яку Позивач просить суд стягнути з Відповідача явно перевищена та є неспівмірною та у відповідності до постанови Верховного Суду від 30.11.2020 року № 480/3105/19 підлягає, як мінімум обґрунтованому зменшенню.

(в) Відповідь на відзив

28.11.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник наголосив, що саме протиправні діяння відповідача призвели до неповного розрахунку з позивачем при звільненні, у зв`язку з чим, вона має право на виплату середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

21.10.2024 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

23.01.2025 суд зупинив провадження у справі до отримання витребуваних доказів.

05.02.2025 суд поновив провадження у справі.

05.02.2025 суд зупинив провадження у справі до отримання витребуваних доказів.

20.02.2025 суд поновив провадження у справі.

IV. Обставини, встановлені судом

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 29.02.2024 № 286 о/с позивача 29 лютого 2024 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 ЗУ «Про Національну поліцію».

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 19.09.2024 № 1558 о/с внесено зміни, в тому числі, до наказу від 29 лютого 2024 року № 286 о/с «По особовому складу» стосовно вислуги років позивача на день звільнення на підставі висновку службової перевірки ГУНП в Одеській області від 18 вересня 2024 року № 9/12370 та листа Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 12 вересня 2024 року № 1526-11.1-31.

26.09.2024 позивачу з зв`язку з проведенням перерахунку вислуги років надійшла доплата одноразової грошової допомоги у сумі 72 226,96 грн.

Позивач вважає, що відповідач повинен нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: за період з 01.03.2024 по 25.09.2024, а тому він звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

V. Джерела права та висновки суду.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок вмотивовує наступним чином.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 та в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а).

Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд звертає увагу, що оскільки одноразова грошова допомога у повному обсязі позивачу не виплачена в день звільнення зі служби в поліції, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 в адміністративній справі №240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на матеріали справи, суд встановив, що позивача звільнено зі служби в поліції 29.02.2024, остаточний розрахунок з позивачем проведений 26.09.2024.

Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - 29.02.2024.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2024 по 25.09.2024 у розмірі 255 216,17 грн., суд зазначає наступне.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.

Як вже встановлено судом позивача звільнено зі служби в поліції 29.02.2024, а тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 01.03.2024, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 26.09.2024, виплативши на виконання рішення суду грошового забезпечення у повному обсязі у розмірі 72 226,97 гривень.

Згідно із наданою на виконання ухвали суду довідкою від 10.02.2025 № 89 про середній розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці до звільнення позивачу нараховано за грудень 2023 року та січень 2024 року 74 370,72 грн. (37706,78 грн. + 36663,94 грн.) Кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1199,53 грн. (74 370,72 грн : 62 календарні дні).

Затримка розрахунку при звільненні становить 209 календарних днів (період з 01.03.2024 по 26.09.2024).

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (29.03.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 01.03.2024, проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарні дні (з 01.03.2024 по 01.09.2024).

Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 220 713,52 грн. (1199,53 грн. х 184 календарних днів).

Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, згідно з якими встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.

Так, суд встановив, що загальний розмір несвоєчасно виплачених сум позивача становить 220 713,52 грн.

При цьому, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (72 226,92 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум)/ 220 713,52 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 32,72 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 32,72 %, становить 72 217,46 грн. ((220 713,52 грн. х 32,72 %) : 100 %) або ((1199,53 грн. х 32,72 %) : 100 % х 184 календарних днів).

Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 72 217,46 грн.

За таких обставин, суд вважає, що заявлені позовні вимоги належать до часткового задоволення.

VI. Судові витрати

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією про сплату № 5707-1533-9017-1555 від 15.10.2024.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачів витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Згідно з матеріалами справи суд встановив, що на підтвердження надання правової допомоги до суду надано:

- договір про надання правової допомоги № 1-20 від 29.02.2024, підписаний між позивачем (клієнт) та адвокатським об`єднанням «Щит»;

- акт № 7 приймання-передачі наданих правових послуг від 02.12.2024, відповідно до п.1 якого АО «Щит» в порядку та на умовах, передбачених договором про надання правової допомоги від 29.02.2024 № 1-20, надало Клієнту комплекс правових послуг, загальна вартість яких складає 7000 грн. 00 грн.

Відповідно до п.3 Акту № 7 приймання-передачі наданих правових послуг від 02.12.2024 клієнт зобов`язується здійснити оплату за даним актом протягом 20 днів, з моменту ухвалення судом першої інстанції рішення по справі № 420/32149/24.

04.02.2025 від відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правову допомогу, в яких представник наголосив, що правнича допомога у розмірі 7000 грн. є не співмірною з обсягом виконаних робіт, оскільки зазначена категорія справ є шаблонною та не потребує додаткових зусиль щодо збору доказів або складання позовної заяви.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 7 000, 00 грн. не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами.

Суд також враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв`язку із чим суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 4000,00 грн., оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.

На підставі викладеного, враховуючи досліджені докази, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

3.Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72 217 (сімдесят дві тисячі двісті сімнадцять) грн. 46 коп.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім),96 грн. та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 4000(чотири тисячі),00 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Головне управління Національної поліції в Одеській області, адреса: 65080, м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 15-А, код ЄДРПОУ 40108740.

Суддя Оксана БОЙКО