Ухвала суду № 125337235, 20.02.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2622/25

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви в частині позовних вимог

20 лютого 2025 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:

- Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;

- Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення), грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премії за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позовна заява підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудна Одеському окружному адміністративному суду.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом було встановлено, що даний позов подано з пропуском встановленого законом строку,при цьому позивачка заявляла про його поновлення.

Ухвалою суду від 03.02.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення виявленого недоліку, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку зокрема в частині позовних вимог щодо періоду починаючи з 19.07.2022, оскільки, як встановив суд, позивачкою при зверненні до суду не було доведено поважності причин пропуску строку подання цього позову.

11.02.2025 позивачка надала заяву про поновлення строку, у якій в обґрунтування поважності причин пропуску строку зазначає аналогічні обставини та доводи тим, що були вказані у попередньому клопотанні, та яким судом вже надавалась оцінка.

Так зокрема, позивачка у своїй заяві вказує, що згідно витягу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2024 №37 її переведено до військової частини НОМЕР_2 та з 05.02.2024 виключено зі всіх видів забезпечення. Прибувши до військової частини НОМЕР_2 , позивачка відразу була відряджена до району ведення бойових дій, а тому вона брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію рф проти України та перебувала з 16.02.2024 по 16.05.2024 в населеному пункті Солоне, Запорізької області; з 20.05.2024 по 11.10.2024 с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області; з 14.10.24 по теперішній час у населеному пункті АДРЕСА_1 . Відтак, як зауважує позивачка, вона на місці дислокації військової частини НОМЕР_2 не перебувала та не перебуває, у підтвердження чого надала довідку військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2024 №760/13/35208. При цьому, згідно з переліком територій на яких ведуться (велися) бойові дії, н.п. Солоне Запорізької області, с.Серебрянка Бахмутського району та АДРЕСА_1 є територіями, на яких ведуться бойові дії.

В свою ж чергу, про факт того, що фінансова-економічна служба військової частини НОМЕР_1 здійснювала обчислення грошового забезпечення у зменшеному розмірі, як зазначає позивака, вона дізналася лише з відповіді військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2025 вих.№350, яку отримала 19.01.2025, адже саме в зазначеному листі відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати позивачці грошового забезпечення у належному розмірі за минулий час.

Розглянувши заяву про поновлення строку, оцінюючи вкладені у ній обґрунтування, суд виходить з такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

За приписами ч.1, ч.3 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.

Відтак, до спірних правовідносин в частині вирішення питання про дотримання позивачем строку для подання цього позову, підлягають застосуванню приписи саме ст.233 КЗпП України.

Протягом періоду спірних правовідносин приписи ч.2 ст.233 КЗпП України діяли у різних редакціях.

Так, частина 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з цим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правову позицію Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (справа №260/3564/22).

Суд звертає увагу на усталену практику Верховного Суду із спірного питання щодо застосування строків у аналогічних правовідносинах, відповідно до якої після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а, від 07 жовтня 2024 року у справі №500/7802/23.

За вказаного, строк для звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення обмежений 3-ма місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а стосовно виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - 3-ма місяцями з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Крім того, суд зауважує, що при вирішенні питання про дотримання позивачем строку для звернення до суду слід виходити не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти, адже законодавством регламентований розумний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 500/1224/23 передбачено наступне: Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів (пункт 45).

Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

В свою чергу поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд зауважує, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Дотримання ж строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

Згідно матеріалів позову, 24.01.2025 позивач поштою направила до Одеського окружного адміністративного суду даний позов, який містить вимоги в тому числі щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023.

Відтак, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 19.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, а до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 13.12.2022 - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Суть спірних правовідносин зводиться до незгоди позивача з розміром виплаченого грошового забезпечення за період проходження нею військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023, яке виплачувалось при цьому щомісячно, та суд акцентує на цьому увагу.

Отже, з отриманням грошового забезпечення у спірні періоди щомісячно позивачу достеменно було відомо про його розмір.

Тому, протягом 3 місяців з дати кожного його отримання (після 19.07.2022) позивач мала право звернутися з позовом щодо правильного його розрахунку.

Разом з тим слід врахувати, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: "1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Відтак після 30.06.2023 знову розпочали свій перебіг передбачені ст. 233 КЗпП України строки.

З даним позовом до суду звернулась лише 24.01.2025.

Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст.233 КЗпП України, а наведені нею обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022.

Суд вважає неґрунтовними посилання позивачки про те, що вона брала участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, та перебувала: з 16.02.2024 по 16.05.2024 в населеному пункті Солоне, Запорізької області; з 20.05.2024 по 11.10.2024 с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області; з 14.10.24 по теперішній час населеному пункті Лиман Краматорського району Донецької області, тобто перебувала та перебуває й надалі в районах ООС та на місці дислокації військової частини НОМЕР_2 не перебувала та не перебуває, позаяк у позовній заяві заявлено вимогу про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023. Відтак, з вимогою про перерахунок невірно обрахованого та виплаченого грошового забезпечення за травень 2023 року (яке було отримане в червні 2023 року) позивач могла звернутися до суду протягом тримісячного строку, тобто щонайпізніше до 01.10.2023. Перебування позивача в зонах, близьких до проведення бойових дій, починаючи з 16.02.2024 жодним чином не обґрунтовує поважності причин пропуску тримісячного строку звернення до суду, який закінчився у жовтні 2023 року.

Відтак, з цим позовом в частині вимог про виплату грошового забезпечення відповідачем за спірний період у неналежному розмірі позивач звернулась 24.01.2025 поза межами встановлених законом строків в частині вимог щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення з 19.07.2022.

Виходячи з викладеного, суд також критично оцінює посилання позивачки на те, що лише у грудні зустрівши побратима з військової частини НОМЕР_1 вона довідалась про неналежну виплату їй грошового забезпечення протягом проходження військової служби у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідачем, та у подальшому лише отримавши на своє звернення лист-відповідь військової частини НОМЕР_1 від 14.01.2025 їй стало відомо про порушення своїх прав щодо отримання у належному розмірі грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

У цьому контексті суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, дізналася та повинна була дізнатись про порушення права.

Зокрема, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 340/1019/19).

Позивачка між тим не вказує у своїх доводах про жодні наявні у неї перешкоди щодо можливості звернутись до відповідача своєчасно одразу після отримання грошового забезпечення, яке їй виплачувалось щомісячно, за інформаціє щодо розрахунку та складових виплачених їй сум та своєчасного звернення до суду із позовом стосовно неналежного розрахунку з нею як під час проходження військової служби. Спілкування позивачки з побратимами та отримання від них інформації, та так само і направлення відповідних звернень до військової частини по спливу тривалого періоду часу у дійсності не свідчить про дату, коли позивачка мала та могла дізнатись про порушення свого права, а лише засвідчують час, коли вона почала вчиняти активні дії щодо такого.

Отже, дослідивши викладені у заяві про поновлення пропущеного строку доводи та письмові докази у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог починаючи з 19.07.2022 по 19.05.2023. Суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення процесуального строку.

Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

На підставі викладеного, позовна заява в частині позовних вимог що стосуються обрахунку та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 підлягає поверненню позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст. 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог стосовно періоду з 19.07.2022, та відмовити у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з цим позовом в указаній вище частині.

Повернути позивачу позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині вимог про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення), грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, премії за період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року, з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА