Рішення № 125336441, 20.02.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37380/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 03.12.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить суд визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати повідомити організаційну структуру Відділу поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.

09.12.2024 ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків шляхом надання до суду позовної заяви оформленої відповідно до ст.5 КАС України, а також докази надсилання її копії та копій доданих документів відповідачу, з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

23.12.2024 до суду надійшла заява позивача (вхід.№ЕС/77013/24) про усунення недоліків, з якої вбачається про часткове виконання ухвали від 09.12.2024. Позивачем надано позовну заяву з позовними вимогами, а саме:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною (щодо ненадання інформації у відповіді на запит; відповідь не по суті запиту);

- зобов`язати відповідача повідомити організаційну структуру Відділу поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.

06.01.2025 ухвалою судді продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду доказів надсилання позовної заяви та копій інших документів відповідачу, з урахуванням положень статті 44 КАС України.

15.01.2025 до суду надійшла заява позивача (вхід. №ЕС/4398/25) на виконання вимог ухвали від 06.01.2025 з посиланням на відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС.

Ухвалою судді від 20.01.2025 прийнято до розгляду позовну заяву; відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розглядати справу в порядку статті 262 КАС України.

Копія ухвали від 20.01.2025 направлена на електронну адресу відповідача 045@od.police.gov.ua 21.01.2025, проте, відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, позовні вимоги не спростовував, а відтак суд вирішує справу за наявними доказами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

18.10.2024 ОСОБА_1 скерував на електронну пошту Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області запит на публічну інформацію (а.с.6), у якому просив повідомити йому організаційну структуру відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області.

На вказаний запит від 18.10.2024 Відділ поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області скерував лист від 25.10.2024 №60.4/вхР-669 (а.с.7-10) у якому, із посиланням на приписи Закону України «Про доступ до публічної інформації», рішення Ради суддів України від 03.02.2023 №8 вказав, що оскільки у запиті не конкретизований опис інформації, яку необхідно надати, слід уточнити загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо.

Водночас відповідач у листі від 25.10.2024 повідомив, що відповідно до пункту 3 статті 13 розділу ІІІ Закону України «Про Національну поліцію», у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення; 7) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

Вважаючи бездіяльність Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненадання інформації у відповідь на запит протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію».

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, усі мають право звертатись із інформаційними запитами до суб`єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації, які у свою чергу зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту, а у випадках визначених ч. 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на протязі 20 робочих днів, надати на нього відповідь.

Водночас, відповідно до положень ч. 1 ст. 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації», відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:

1) ненадання відповіді на запит;

2) ненадання інформації на запит;

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;

5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

6) несвоєчасне надання інформації;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

8) нездійснення реєстрації документів;

9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

У контексті зазначеного суд зауважує, що за своєю правовою природою дія - це активна поведінка, а бездіяльність - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити.

З огляду на це, відмова позивачу у наданні запитуваної інформації є дію, а не бездіяльністю.

Так, перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію визначений ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Суд зауважує, що вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

При цьому, згідно з п. 4 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Повертаючись до обставин даної справи, суд зазначає, що відмову в задоволенні запиту позивача (надати організаційну структуру відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області) відповідач обґрунтував тим, що у запиті не конкретизований опис інформації, яку необхідно надати.

В той же час, 01.05.2015 набрав чинності Закон України від 09.04.2015 № 319-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних» (далі - Закон № 319-VIII), яким Закон України «Про доступ до публічної інформації» доповнено статтею 10-1.

Відповідно до частин першої-третьої статті 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (з урахування внесених змін) публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на Єдиному державному вебпорталі відкритих даних та на своїх вебсайтах. Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення. Будь-яка особа може вільно копіювати, публікувати, поширювати, використовувати, у тому числі в комерційних цілях, у поєднанні з іншою інформацією або шляхом включення до складу власного продукту, публічну інформацію у формі відкритих даних з обов`язковим посиланням на джерело отримання такої інформації. Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов: 1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»; 2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»; 3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом; 4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом.

Згідно з пунктом 5-1 частини першої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (у редакції Закону № 319-VIII) розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних.

На виконання статті 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Кабінет Міністрів України постановою № 835 від 21.10.2015 затвердив Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних (далі - Положення), яке визначає вимоги до формату і структури наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичність оновлення та порядок їх оприлюднення, а також перелік таких наборів даних.

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 3 Положення розпорядники інформації згідно з цим Положенням завантажують у формі відкритих даних набір даних, визначений у переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, згідно з додатком. Перетворення (зокрема, вивантаження з баз даних та в разі потреби знеособлення) публічної інформації у публічну інформацію у формі відкритих даних є обов`язковим. Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати у формі відкритих даних усю публічну інформацію у формі відкритих даних, яка перебуває в їх володінні та стосується конкретного набору даних.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Положення набори даних завантажуються та регулярно оновлюються розпорядником інформації на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних.

За правилами пунктів 21, 24, 26 Положення оприлюднення набору даних передбачає можливість їх перегляду і завантаження безоплатно та без проведення додаткової реєстрації, ідентифікації, авторизації, проходження автоматизованого тесту для розрізнення користувачів чи інших обмежень. Завантаження наборів даних на Єдиний державний веб-портал відкритих даних здійснюється безоплатно відповідальною особою розпорядника інформації, яка заповнює та подає паспорт набору даних, структуру набору даних та сам набір даних. Форма паспорта набору даних та структура набору даних про споживання комунальних послуг (електричної енергії, теплової енергії, природного газу, твердого палива, рідкого палива холодної та гарячої води із зазначенням частки відновлюваних джерел енергії) комунальними підприємствами, установами та організаціями та набору даних про експлуатаційні характеристики будівель комунальних підприємств, установ (закладів) та організацій, в яких впроваджено системи енергетичного менеджменту, що передбачені розділом "Органи місцевого самоврядування" переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затверджуються Мінінфраструктури. Документ розпорядника інформації про визначення відповідальної особи (осіб) розпорядника інформації оприлюднюється на Єдиному державному веб-порталі відкритих даних та офіційному веб-сайті розпорядника інформації не пізніше робочого дня, що настає за днем після його видання. Розпорядник інформації забезпечує оприлюднення нового набору даних відповідно до вимог цього Положення протягом 10 календарних днів.

Відповідно до пункту 27 Положення публікація наборів даних у сферах юстиції, судочинства, охорони здоров`я, екології та захисту навколишнього природного середовища, транспорту і інфраструктури, фінансів та податків є пріоритетним напрямом реалізації державної політики у сфері відкритих даних.

Згідно з додатком «Перелік наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» до Положення усі розпорядники інформації (у межах компетенції) оприлюднюють такі дані: довідник підприємств, установ, організацій та територіальних органів розпорядника інформації та організацій, що належать до сфери його управління, у тому числі їх ідентифікаційних кодів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, офіційних веб-сайтів, адрес електронної пошти, номерів телефонів, місцезнаходження; інформація про структуру (організаційну структуру) розпорядника інформації; нормативи, що затверджуються та підлягають оприлюдненню відповідно до закону розпорядником інформації; переліки національних стандартів для цілей застосування технічних регламентів; звіти, у тому числі щодо задоволення запитів на інформацію; Реєстр наборів даних, що перебувають у володінні розпорядника інформації; адміністративні дані в значенні Закону України «Про офіційну статистику», що збираються (обробляються) та підлягають оприлюдненню відповідно до вимог закону розпорядником інформації; переліки нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийнятих розпорядником інформації, проекти нормативно-правових актів; переліки регуляторних актів із зазначенням дати набрання чинності, строку проведення базового, повторного та періодичного відстеження їх результативності та інформації про джерело їх оприлюднення; план діяльності з підготовки проектів регуляторних актів із зазначенням видів і назв проектів, цілей їх прийняття, строків підготовки проектів, найменування органів і підрозділів, відповідальних за розроблення проектів, дати їх внесення на розгляд регуляторного органу та посилання на джерело оприлюднення; інформація про нормативно-правові засади діяльності розпорядника інформації; фінансова звітність суб`єктів господарювання державного та комунального сектору економіки; річні зведені основні фінансові показники виконання фінансових планів підприємств державного та комунального сектору економіки; інформація про отримане майно (обладнання, програмне забезпечення) у рамках міжнародної технічної допомоги; інформація із системи обліку публічної інформації; результати інформаційного аудиту.

Пунктом 2 Постанови № 835 встановлено обов`язок розпорядників інформації, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації», забезпечити протягом шести місяців оприлюднення та подальше оновлення на своїх офіційних веб-сайтах наборів даних згідно з Положенням, затвердженим цією постановою, а також забезпечити надання інформації, необхідної для проведення оцінки стану оприлюднення та оновлення відкритих даних відповідно до Порядку.

Тож у цій конкретній ситуації немає підстав вважати, що надання позивачу запитуваної інформації щодо організаційної структури розпорядника інформації, яку він мав оприлюднювати, покладало на відповідача надмірний тягар з обробки даних.

Більш того, розпорядник публічної інформації може (і повинен) надати не лише ту публічну інформацію, яку він з огляду на свій правовий статус створив, а й ту, яка була отримана ним (розпорядником) у процесі здійснення його повноважень, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у його володінні, зокрема через систему обліку публічної інформації.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 9901/275/20 та від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20.

Суд зазначає, що надання запитуваної позивачем інформації не потребує створення нової інформації, а вимагає лише систематизації вже наявної.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що відмова Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області у задоволенні запиту на інформацію є безпідставною.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд вважає, що відповідач, розглядаючи заяви позивача, допустив протиправні дії щодо відмови у задоволенню запиту на інформацію.

Щодо засобу захисту прав позивача, суд виходить з такого.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, пунктом 2 розд. VI «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Частиною 3 статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено право/можливість складання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень Переліку відомостей, що становлять службову інформацію. Цей Перелік не може бути обмеженим у доступі.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які становлять зміст "трискладового тесту".

Так, з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Таким чином, належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі ст. 7, 8, 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог п.1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI (ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9, п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Зокрема, присвоєння певному документу грифу «для службового користування» (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації») саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію у ньому, оскільки така підстава не передбачена ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Аналогічно не може бути відмовлено у доступі до інформації тільки через те, що відповідний вид інформації включено до переліку відомостей, що становлять службову інформацію. Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування «трискладового тесту» (п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Так само лише після застосування «трискладового тесту» допустиме обмеження доступу до публічної інформації, заборона на поширення якої встановлена безпосередньо законом.

У свою чергу, незастосування «трискладового тесту» під час обмеження доступу до інформації тягне за собою неправомірність такого обмеження.

Щодо Переліку відомостей, що становлять службову інформацію, що такий перелік слугує для розпорядників та запитувачів тільки орієнтиром щодо інформації, доступ до якої може бути обмежено, у разі, якщо застосування «трискладового тесту» в кожному конкретному випадку надасть підстави для її обмеження. Під час складання Переліку «трискладовий тест» не застосовується, оскільки йдеться про абстрактні категорії відомостей. Натомість «трискладовий тест» обов`язково застосовується у кожному випадку, коли конкретній інформації надається статус «для службового користування».

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, відповідні повноваження відповідача щодо змісту відповіді, є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

В свою чергу дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Таке право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до п.п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, виходячи із встановлених судом обставин, керуючись ч. 2 ст. 9, абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, для ефективного захисту прав та інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах, суд вважає за необхідне зобов`язати Відділ поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 18.10.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 02.12.2024 (а.с.5).

Відповідно до приписів ст.139 КАС України, слід стягнути з Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області від 25.10.2024 №60.4/вхР-669 у задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 від 18.10.2024.

Зобов`язати Відділ поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 18.10.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відділу поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Відділ поліції №4 Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області (65113, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 170-А, код ЄДРПОУ 41411634).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА