Рішення № 125306853, 20.02.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/396/25

20 лютого 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, оформлені листом № 8090- 8058/С-02/8-1900/24 від 22.10.2024 року щодо застосування показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки, при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії за віком у відповідності до частини 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 18.09.2024 року, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, обчисленої як середній показник за 2021, 2022, 2023 роки, та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Позов обґрунтований тим, що позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо застосування показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки, при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Позивач вважає, що набувши право на пенсію за віком на загальних підставах та у зв`язку із досягненням пенсійного віку (на день звернення було 60 років), пенсія, відповідно до Закону №1058-IV призначена вперше 27.09.2024 року. Звернула увагу суду на тому, що Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 31.10.2018 у справі №577/2576/17 сформулювала висновок, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788-ХІІ, до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-1V має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV. Отже, на думку позивача при обчисленні розміру пенсійної виплати відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України має застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком.

Ухвалою суду від 29.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Вказану ухвалу суду відповідач отримав 29.01.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, однак у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подано.

Судом встановлено, що позивачу з 12.12.2014 по 21.12.2014 призначалась пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із врахуванням норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка була призупинена у зв`язку із працевлаштуванням позивача.

З 18.09.2024 позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`якове державне пенсійне страхування". Страховий стаж позивача становить 33 роки 02 місяці 16 днів (враховано по 30.06.2024).

Листом від 22.10.2024 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії. Зокрема, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вказало, що відповідно до пункту 4-3 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки, тобто із суми 3764,40 грн., виходячи із величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004. Відповідно до приписів частини 1 статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, а згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Приписами статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що: особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (частина 1); особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором (частина 2).

Отже нормами Закону №1058-IV передбачено такі пенсійні виплати, як пенсію за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та врегульовано переведення між цими видами пенсії, тим самим законодавець визначив чіткий перелік видів пенсії, що призначаються і виплачуються за Законом №1058-IV. Водночас, приписами абзаців 1 та 2 пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону, а положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Тим самим нормами чинного пенсійного законодавства України передбачено також можливість призначення пенсії особі за вислугу років.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 01 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь - які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1+Кз2+Кз3+...+Кзn); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Приписами частини 1 статті 45 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом №1058-IV, на інший, а тому, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої цим Законом №1058-IV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17 (№577/2576/17) погодилась з висновками Верховного Суду України, викладеним в постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15), про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частини 3 статті 45 Закону №1058-IV.

Отже, у тому випадку, коли особі було призначено пенсію за вислугу років за Законом №1788-XII, а в подальшому пенсію за віком за Законом №1058-IV, то при розрахунку пенсії за віком такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія, яка до цього була призначена позивачу.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених норм права викладені Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, а тому в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України вони підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у цій справі, яка розглядається судом.

Як слідує з матеріалів справи, позивачу з 12.12.2014 по 21.12.2014 призначалась пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII із врахуванням норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка була призупинена у зв`язку із працевлаштуванням позивача.

В подальшому, з 18.09.2024 позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`якове державне пенсійне страхування" №1058-IV, і при цьому для обчислення такої пенсії позивача за віком відповідачем використано показник середньої заробітної плати по Україні за 2014- 2016 роки (3764,40 грн), який з урахуванням індексацій становить 7994,47 грн. При цьому, право позивача на пенсію за віком відповідно до норм Закону №1058-IV не є спірним у цій справі та не заперечується сторонами.

Водночас, враховуючи той факт, що позивачу ще з 12.12.2024 по 21.12.2014 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, то з урахуванням наведеного вище нормативно-правового регулювання спірних правовідносин та висновків Верховного суду суд дійшов висновку про те, що призначення позивачу з 18.09.2024 пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV є саме призначенням позивачу пенсії за віком вперше, а тому в спірних правовідносинах відсутнє переведення з одного на інший вид пенсії в межах одного Закону №1058-IV.

Отже, в спірній ситуації орган Пенсійного фонду був зобов`язаний з 18.09.2024 призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, застосувавши при обчисленні розміру такої пенсії положення частини 2 статті 40 Закону №1058-IV та показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021-2023 роки.

Однак, всупереч приписам чинного пенсійного законодавства, відповідач таких дій не вчинив, відмовивши позивачу у застосуванні з 18.09.2024 при обчисленні пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії за віком, а саме за 2021-2023 роки.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про протиправність наведених дій відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку його пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки, які порушують гарантоване Конституцією України право позивача на соціальний захист, визначене Законом №1058-IV, а тому суд вважає, що таке порушене право позивача підлягає судовому захисту та відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити 18.09.2024 перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-IV, з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас, суд вважає, що таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення. Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України.

З урахуванням наведеного в ході розгляду справи суд дійшов висновку про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності оспорюваних позивачем дій, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача.

Стосовно стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 7000,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Натомість на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем долучено до позовної заяви лише платіжну інструкцію №0.0.4120665076.1 від 10.01.2025.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн слід відмовити.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 18.09.2024 перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

У задоволенні вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 20 лютого 2025 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ:14035769).

Головуюча суддяДерех Н.В.