Рішення № 125305117, 20.02.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2025 р. справа № 300/3391/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чернелицької селищної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивач), в інтересах якої діє представник адвокат Артиш Володимир Володимирович, звернулася до суду з адміністративним позовом до Чернелицької селищної ради (надалі відповідач) про:

визнання незаконним та скасування розпорядження селищного голови Чернелицької селищної ради №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення з відповідача на її користь середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу;

стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначає, що розпорядженням №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » її інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання селищної ради, звільнено з роботи за п. 3. ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) за систематичне невиконання своїх посадових обов`язків, покладених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Підставою звільнення в Розпорядженні вказано Розпорядження №117-к від 15.12.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення» та Акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення причин невиконання своїх посадових обов`язків від 26.03.2024 №1. Проте, позивач вважає, що розпорядженням №30 від 08.04.2024 є незаконним та протиправним, оскільки вона не порушувала положення посадової інструкції та правила внутрішнього трудового розпорядку. Наголосила, що в розпорядженні №30 не вказано жодної інформації, яка слугувала б підставою для її звільнення чи хоча б свідчила про порушення ОСОБА_1 посадових обов`язків та правил внутрішнього трудового розпорядку. Також у спірному розпорядженні не враховано пояснень від 26.03.2024. ОСОБА_1 звернула увагу, що за час її багаторічної праці з 1989 року до 15.12.2023, до неї жодного разу не застосовувались дисциплінарні стягнення.

В частині завданої моральної шкоди позивач наголосила, що в результаті її незаконного звільнення та внесення запису до трудової книжки, їй завдано велику моральну шкоду, оскільки через незаконні та неправомірні дії відповідача їй довелось пройти морально-психологічні випробування тиск зі сторони керівника, створення несприятливих умов в колективі та налаштування інших працівників проти неї. Всі наведені фактори, на думку ОСОБА_1 , сприяли тому, що протягом останнього часу вона неодноразово потрапляла в лікарню, а також була змушена проходити консультації в різних лікарів, що також призвело до погіршення матеріального стану.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), а позивачу надано строк для усунення недоліків шляхом подання документа про сплату судового збору у розмірі 3 028,00 грн (а.с. 52-53).

У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Вказаною ухвалою встановити відповідачу з дня вручення цієї ухвали п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов і подання всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову (а.с. 58-59).

10.06.2024 представник відповідача подав суду відзив на позов, за змістом якого заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що неналежне виконання посадових обов`язків позивачем призвело до визнання Івано-Франківською обласною адміністрацією розпорядженням від 05.12.2023 №514, роботу Чернелицького селищного голови такою, що не в повній мірі відповідає вимогам до органів місцевою самоврядування в умовах воєнного стану. Виконавчий комітет Чернелицької селищної ради, врахувавши, що ОСОБА_1 , як службовець, допустила порушення функціональних обов`язків, трудові функції, з огляду на покладені на неї посадові обов`язки, а саме не вживає відповідних заходів щодо проведення своєчасного оповіщення військовозобов`язаних, не здійснює контроль за їх прибуттям до районного ТЦК та СП для уточнення військово-облікових даних та призову на військову службу під час проведення мобілізації, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну позивачем шкоду територіальній громаді, обставини, за яких вчинено бездіяльність позивачем, Розпорядженням селищного голови за №117-к від 15.12.2023 інспектору з військового обліку та реєстрації місця проживання ОСОБА_1 оголошено догану. В подальшому, врахувавши вказане розпорядження, систематичне неналежне виконання позивачем вимог Розпорядження №11 від 17.11.2023 Коломийської районної військової адміністрації Івано-Франківської області «Про організацію та проведення заходів з мобілізації людських і транспортних ресурсів на території Івано-Франківської області», умисне складання фіктивних Актів від 19.03.2024 про оповіщення військовозобов`язаних запасу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відсутність інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання ОСОБА_1 28.03.2024 без поважних причин на роботі, про що 28.03.2024 членами виконкому складено Акт, врахувавши ступінь тяжкості і вчиненого проступку, заподіяну шкоду, 08.04.2024 головою Чернелицької селищної ради видано розпорядження, за №30 «Про звільнення ОСОБА_1 », у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин своїх посадових обов`язків, покладених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Представник відповідача зауважив, що порушення, які стали підставою для видачі розпорядження №30 від 08.04.2024, стосуватися обов`язків, які є складовими трудової функції інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання (а.с. 67-73).

Позивачем 13.06.2024 подано суду відповідь на відзив, в якій наголошено, що відповідачем у відзиві не наведено міркувань і не надано жодних доказів, які б спростовували незаконність та протиправність розпорядження №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Також, на думку позивача, у відзиві не наведено жодних доказів порушення ОСОБА_1 посадової інструкції. З огляду на вказане, позивач просить задовольнити в повному обсязі позовні вимоги (а.с. 93-94).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 зупинено провадження в адміністративній справі №300/3391/24 за позовом ОСОБА_1 до Чернелицької селищної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, до набрання законної сили судовим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у адміністративній справі №300/1289/24 (а.с. 95-96).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 поновлено провадження в адміністративній справі №300/3391/24, а також запропоновано учасникам справи надати додаткові пояснення у справі із урахуванням висновків рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі №300/1289/24, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024 (а.с. 101-102).

Позивач 16.01.2025 подала суду додаткові пояснення, в яких наполягала на задоволенні позовних вимог та зазначила, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 в справі №300/1289/24 її адвокатом керівнику Чернелицької селищної ради направлено кілька адвокатських запитів, однак голова ОСОБА_5 на адвокатські запити відповіді не надає. Крім того, зазначила, що в позивача відсутні відомості про її середній заробіток за останні два місяці, і тому вона не мала можливості додати їх до позовної заяви та не має і надалі можливості надати їх (а.с. 105).

Водночас, відповідачем не подано додаткових пояснень у справі.

У зв`язку із цим, з метою з`ясування всіх обставин у справі, а також для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 витребувано у Чернелицької селищної ради довідку про середньоденний та середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100, а також належним чином завірені копії усіх документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 106-108).

18.02.2025 відповідач надав суду витребувані додаткові докази (а.с. 112-116).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 з 15.02.2021 перебувала на посаді на посаді Інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання Чернелицької селищної ради.

Розпорядженням від 17.11.2023 №11 Коломийської районної військової адміністрації Івано-Франківської області «Про організацію та проведення заходів з мобілізації людських і транспортних ресурсів на території Коломийського району» (далі Розпорядження від 17.11.2023 №11), серед іншого визначено міським, селищним, сільським головам: забезпечити проведення заходів з мобілізації відповідно до обсягів призову мобілізаційних людських ресурсів для територіальних громад Коломийського району поданих ІНФОРМАЦІЯ_1 встановити обсяги призову військовозобов`язаних в розрізі населених пунктів територіальних громад з визначенням відповідальних осіб.

Розпорядженням №117-к від 15.12.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення», за невиконання посадових обов`язків згідно посадової інструкції та розпорядження Коломийської РВА №11 від 17.11.2023, Інспектору військового обліку та реєстрації місця проживання ОСОБА_1 оголошено догану (а.с. 13).

На виконання рішення Ради оборони області, яке затверджене розпорядженням Івано-Франківською обласною адміністрацією від 05.12.2023 №514, Розпорядження №11 від 17.11.2023, Розпорядження №6 ДСК від 28.02.2024 та №2 ДСК від 04.03.2024, інспектору з військового обліку та реєстрації місця проживання Чернелицької селищної ради Артиш О.І. виконавчим комітетом селищної ради 18.03.2024 надано доручення здійснити оповіщення військовозобов`язаних запасу ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , жителів території селищної ради, для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19.03.2024 інспектором з військового обліку та реєстрації місця проживання Чернелицької селищної ради ОСОБА_1 складено Акти, зі змісту яких вбачається що вищезазначені військовозобов`язані запасу по місцю проживання відсутні, місце перебування військовозобов`язаних невідоме (а.с. 77-79). Окрім позивача, вказаний акт підписано заступником селищного голови та інспектором цивільного захисту.

Згідно витягу з протоколу наради у голови Чернелицької селищної ради від 25.03.2024 вбачається, що роботу старостів старостинських округів ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) та інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання ОСОБА_1 визнано незадовільною (а.с. 82-86).

26.03.2024 адвокатом Артиш В.В. направлено голові Чернелицької селищної ради адвокатський запит, до якого долучено, серед іншого, письмові пояснення ОСОБА_1 від 26.03.2024. У вказаних письмових поясненнях позивачем зазначено, що 19.03.2024 нею спільно із працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 проводились заходи з оповіщення військовозобов`язаних в с. Хмелева, які в цей час перебували в даному населеному пункті. Також відмічено, що в разі необхідності, працівники ТЦК та СП зможуть підтвердити факт проведення заходів з оповіщення військовозобов`язаних ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в с. Хмелева (а.с. 10-11).

28.03.2024 посадовими особами Чернелицької селищної ради складено акт, в якому вказано, що ОСОБА_1 цього дня відмовилась від написання, на вимогу селищного голови, пояснень щодо складених нею 19.03.2024 актів про оповіщення військовозобов`язаних жителів с. Хмелева (а.с. 87).

Розпорядженням №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » за систематичне невиконанням без поважних причин своїх посадових обов`язків, покладених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку, звільнено з роботи з 08.04.2024 інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України; підставою зазначено розпорядження селищного голови №117-к від 15.12.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення», а також акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення причини невиконання своїх посадових обов`язків (а.с. 9).

Спірне розпорядження позивач отримала 08.04.2024, про що міститься її підпис на ньому, а також позивачем зазначено, що «від дачі пояснень не відмовлялась, пояснення надані з адвокатським запитом від 26.03.2024» (а.с. 9).

Вважаючи оскаржуване розпорядження селищного голови Чернелицької селищної ради №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі Закон №2493-III, в редакції, чинній станом на час спірних правовідносин).

Відповідно до статті 2 Закону №2493-III, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Статтею 19 Закону №2493-III передбачено, що особливості дисциплінарної відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування забезпечуються у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2493-ІІІ, на органи і посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про державну службу» в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Згідно із частиною 3 статті 7 Закону №2493-III на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» та законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Загальний порядок та підстави застосування дисциплінарних стягнень передбачені статтями 147-1-149 Кодексу законів про працю України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Статтею 148 Кодексу законів про працю України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Приписами статті 150 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Окрім того, суд звертає увагу що постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 №950 затверджено Порядок проведення службового розслідування (далі Порядок №950), пункт 1 передбачає, що цей Порядок визначає процедуру проведення службового розслідування стосовно осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до цього Порядку може бути проведено службове розслідування в разі:

невиконання або неналежного виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особою, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, а також недодержання вимог законодавства;

внесення подання спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції або припису Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконанню вимог Закону в інший спосіб;

вимоги особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи особи, яка для цілей Закону прирівнюється до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо зняття безпідставних, на її думку, звинувачень або підозри.

У випадку, передбаченому абзацом третім цього пункту, службове розслідування проводиться за фактом виявленого порушення або стосовно особи, яка вчинила таке порушення (пункт 2 Порядку №950).

Згідно з пунктом 4 Порядку №950, рішення про проведення службового розслідування приймає орган (посадова особа) (далі суб`єкт призначення), якому (якій) відповідно до законодавства надано повноваження призначати на посаду та звільняти з посади особу, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, або керівник органу, підприємства, установи, організації, в якому (яких) виявлено порушення (далі керівник органу).

Відповідно до пункту 12 Порядку №950, за результатами службового розслідування комісія з проведення службового розслідування складає акт, у якому зазначаються:

факти, які стали підставою для проведення службового розслідування, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), найменування посади, строк перебування на займаній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування (якщо службове розслідування проводилося стосовно особи);

заяви, клопотання, пояснення щодо предмета службового розслідування;

висновки службового розслідування, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, заходи, вжиті або запропоновані до його усунення, чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру;

обґрунтовані пропозиції про усунення виявлених порушень та притягнення (за наявності підстав) винних осіб до відповідальності згідно із законом.

У разі наявності обґрунтованих пропозицій про притягнення особи, стосовно якої проведено службове розслідування, до відповідальності комісія з проведення службового розслідування пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законом.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення комісія з проведення службового розслідування повинна враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку та заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу особи, стосовно якої проведено службове розслідування.

Пунктом 13 Порядку №950 передбачено, що акт службового розслідування підписує голова, інші члени комісії з проведення службового розслідування, і він подається на розгляд суб`єкту призначення або керівнику органу в одному примірнику. Перед поданням на розгляд суб`єкту призначення або керівнику органу з актом службового розслідування ознайомлюється особа, стосовно якої проведено службове розслідування.

Суд встановив, що з 15.02.2021 ОСОБА_1 перебуває на посаді Інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання Чернелицької селищної ради, що визнається та не заперечується сторонами, а отже є посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Згідно з п.п. 1.1, 1.3 розділу 1 Посадової Інструкції інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання, затвердженої сільським головою Чернелицької селищної ради від 15.02.2021 (далі Посадова інструкція), інспектор з військового обліку та реєстрації місця проживання належить до категорії службовців; підпорядкований селищному голові, підзвітний та підконтрольний військовому комісаріату. Виконує рішення селищної ради та її виконавчого комітету, службові доручення селищного голови, військового комісаріату надані в межах їх повноважень (а.с. 7).

Розділом 2 Посадової Інструкції визначені, зокрема, такі повноваження та функціональні обов`язки інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання: включення до військового обліку військовозобов`язаних та до списків призовників громадян України, які прибули на постійне місце проживання; знімання з військового обліку військовозобов`язаних та призовників; виявлення військовозобов`язаних, які проживають на території ради і не перебувають на військовому обліку в органах місцевого самоврядування; здійснення оповіщення на вимогу військового комісаріату військовозобов`язаних та призовників про їх виклик в ВК і сприяє їхньому вчасному прибуттю за викликом; надання інформації в ВК щодо змін облікових даних військовозобов`язаних; здійснення записів у військових квитках військовозобов`язаних, знятих з військовою обліку за досягненням граничного віку, проводить інформаційно-агітаційну роботу щодо військової служби за контрактом; подає щороку в грудні до ВК списки юнаків, які підлягають приписці до призовної дільниці; готує звернення щодо призовників і військовозобов`язаних, які ухиляються від виконання військового обов`язку до органів Національної поліції для їх розшуку, затримання і доставки (п. 2.1); підтримує постійну взаємодію з військовим комісаріатом з питань строків та способів звірки даних карток первинного обліку військовозобов`язаних і списків призовників з обліковими даними ВК (п. 2.2); Здійснює постійний контроль за виконанням правил військового обліку, проведення роз`яснювальної роботи серед населення (п. 2.3); виносить на розгляд виконавчого комітету питання щодо призову громадян до Збройних Сил України та інших питань, що стосуються роботи бюро (п. 2.4); інформує виконавчий комітет про стан військового обліку на підприємствах та організаціях міста (п. 2.6); здійснює контроль за оформленням документів військового обліку військовозобов`язаних та призовників (п. 2.7); здійснює контроль за виконанням вимог та дотриманням обов`язків, встановлених у Положенні про військовий облік у органах місцевого самоврядування (п. 2.8).

Відповідно до пункту 6 вказаної Посадової Інструкції, інспектор з військового обліку та реєстрації місця проживання селищної ради за не виконання чи неналежне виконання службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, несе цивільну, адміністративну, або дисциплінарну відповідальність згідно з чинним законодавством (а.с. 7-8).

Відтак, положенням Посадової Інструкції інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання покладено на ОСОБА_1 відповідні повноваження та функціональні обов`язки, за не виконання чи неналежне виконання, перевищення яких, несе цивільну, адміністративну, або дисциплінарну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Як встановлено судом, спірним розпорядженням №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України звільнено з роботи та підставою зазначено розпорядження селищного голови №117-к від 15.12.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення», а також акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення причини невиконання своїх посадових обов`язків (а.с. 9).

Суд звертає увагу, що розпорядження селищного голови №117-к від 15.12.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення» була предметом розгляду у межах адміністративної справи №300/1289/24, за наслідками розгляду якої рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2024, визнано протиправним та скасовано розпорядження №117-к від 15.12.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення». При цьому, визнаючи протиправним і скасовуючи таке розпорядження, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 належним чином не забезпечила проведення заходів з мобілізації людських і транспортних ресурсів на території селищної ради, не проводила своєчасне оповіщення військовозобов`язаних і контроль за їх прибуттям до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення військово-облікових даних та призову на військову службу під час мобілізації.

Суд також у рішенні констатував, що при прийнятті оспорюваного розпорядження відповідачем не встановлено всіх елементів складу дисциплінарного проступку, не враховано пояснень позивача, не перевірено причин існування порушень, зазначених у рішенні Ради оборони Івано-Франківської області, яке затверджене розпорядженням Івано-Франківської обласної адміністрації від 05.12.2023 за №514, не відібрано пояснення від інших осіб, які відповідають за організацію та проведення заходів з мобілізації людських і транспортних ресурсів.

Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом з`ясовано, що розпорядження селищного голови №117-к від 15.12.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення» є скасованим та, як наслідок, не може бути підставою звільнення позивача з роботи.

Відтак, вказане зумовлює і протиправність розпорядженням №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Водночас, щодо зазначення у розпорядженні №30 від 08.04.2024 про систематичне невиконання без поважних причин своїх посадових обов`язків, покладених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також визначення підставою акту про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення причини невиконання своїх посадових обов`язків, суд вважає за необхідне зазначити таке.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, підставою застосування дисциплінарного стягнення є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених нормами трудового права, зокрема: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця.

Так, дисциплінарне стягнення це передбачена законом міра примусу, що застосовується уповноваженим органом до працівника, який порушив службову дисципліну, тобто вчинив дисциплінарний проступок.

При цьому, для правомірного застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність протиправної поведінки державного службовця, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності.

Поряд з тим, процедура дисциплінарного провадження як процес дослідження обставин дисциплінарного проступку, визначення його наслідків та доведення вини особи, зокрема, повинна бути достатньо прозорою, задля того, щоб і сама особа, яка притягується до дисциплінарної відповідальності, та орган, що застосовує дисциплінарне стягнення, а також суд, перевіряючи законність накладення дисциплінарного стягнення, могли з`ясувати фактичні підстави, покладені в основу прийнятого рішення, та надати їм оцінку.

Рішення, прийняте за наслідками такого дисциплінарного провадження, повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали значення для його прийняття.

Суд зазначає, що дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх посадових обов`язків.

Дисциплінарне стягнення це передбачена законом міра примусу, що застосовується уповноваженим органом до працівника, який порушив службову дисципліну, тобто вчинив дисциплінарний проступок.

Для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкта, суб`єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника.

Об`єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб`єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними й поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає в порушенні трудових обов`язків, закріплених нормами загального та спеціального законодавства про працю.

Для правомірного застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу необхідно встановити наявність протиправної поведінки службовця, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ними і поведінкою особи, що притягається до відповідальності.

Відтак, накладення дисциплінарного стягнення передбачає обов`язкове з`ясування його наявності та всіх обставин вчинення, ступеня тяжкості та інших обставин які можуть вплинути на прийняття рішення.

Як встановлено судом, жодного службового розслідування щодо ОСОБА_1 проведено не було, тобто вчинення дисциплінарного правопорушення відповідачем фактично не встановлено.

Однак, саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Натомість, як зазначає відповідач у відзиві, за дорученням голови селищної ради членами виконкому було проведено зустрічну перевірку достовірності складених актів на предмет фактичного здійснення оповіщення військовозобов`язаних запасу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , наявності військовозобов`язаних по місцю проживання, за наслідками якої членами виконкому встановлено, що 19.03.2024 інспектором військового обліку та реєстрації місця проживання Чернелицької селищної ради ОСОБА_1 оповіщення не здійснювалося, ОСОБА_1 підготовила та склала умисно фіктивні Акти від 19.03.2024, оскільки військовозобов`язані запасу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в цей день перебували по місцю свого проживання.

Водночас, відповідачем не надано та у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження проведення членами виконкому зустрічної перевірки актів від 19.03.2024, складених ОСОБА_1 .

При цьому, з витягу з протоколу від 25.03.2024 вбачається, що роботу, зокрема, старостів старостинських округів ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які є членами виконкому) визнано незадовільною (а.с. 82-86).

Також суд звертає увагу, що наявний у матеріалах справи акт від 25.03.2024 про оповіщення громадян села Хмелева (а.с. 81) жодним чином не може свідчити про фіктивність складення ОСОБА_1 актів від 19.03.2024.

Так, вказаний акт підписаний трьома особами без зазначення їх посад, які вони займають, а також у ньому міститься інформація про «відсутність запиту на виділення автомобіля, не складення маршрутного листа», що також не є свідченням фіктивності складення актів від 19.03.2024.

Більше того, суд погоджується із позивачем, що фраза «складені акти 19.03.2024р. не відповідають дійсності» у вказаному акті від 25.03.2024 дописана іншим чорнилом та іншим почерком (а.с. 81).

Окрім цього, суд зауважує, що акти від 19.03.2024, на фіктивності складення яких наголошує відповідач, підписані, окрім позивача, також і заступником селищного голови та інспектором цивільного захисту. Як наслідок, в межах перевірки достовірності актів, суд зазначає про необхідність в процесі перевірки відібрати пояснення у таких осіб. Натомість матеріали справи не містять доказів щодо такої перевірки.

Разом із тим, як слідує із пояснень ОСОБА_1 від 26.03.2024, остання 19.03.2024 проводила заходи з оповіщення військовозобов`язаних в с. Хмелева спільно із працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , які в цей час перебували в даному населеному пункті.

Тобто, суд наголошує на необхідності в межах перевірки достовірності складених актів від 19.03.2024, відібрати пояснення також і від працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , що могло слугувати підтвердженням або спростуванням інформації, відображеної у актах від 19.03.2024.

Натомість, у матеріалах справи відсутні будь-які докази здійснення такої перевірки.

Окрім того, суд відхиляє доводи відповідача стосовно неподання ОСОБА_1 письмових пояснень причин невиконання своїх посадових обов`язків, оскільки, як уже зазначено, такі пояснення від 26.03.2024 надані позивачем. При цьому, суд зауважує, що копію таких письмових пояснень надано разом із відзивом відповідачем (а.с. 89), що підтверджує наявність їх у відповідача.

Більше того, суд звертає увагу на суперечності у доводах відповідача.

Зокрема у відзиві зазначено, що 28.03.2024 на вимогу членів виконкому селищної ради та селищного голови надати пояснення з приводу умисного складання фіктивних Актів від 19.03.2024, позивач відмовилась (при цьому доказу виставлення такої вимоги відповідачем не надано). Натомість, у наступному абзаці відповідач вже констатує про те, що в цей же день, 28.03.2024 без поважних причин, членами виконкому Чернелицької селищної ради встановлено відсутність інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання ОСОБА_1 на роботі.

В той же час, щодо відсутності позивача 28.03.2024 на робочому місці, то судом встановлено, що остання перебувала на листку непрацездатності, у зв`язку із чим і не було реалізовано відповідачем розпорядження від 27.03.2024 №25 «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 116).

Отже, суд констатує, що при прийнятті розпорядження №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідачем не встановлено всіх елементів складу дисциплінарного проступку, не враховано пояснень позивача, не відібрані пояснення від інших осіб.

Таким чином, відповідачем не надано належних доказів щодо невиконання позивачем своїх посадових обов`язків, покладених посадовою інструкцією та правилами внутрішнього трудового розпорядку та, відповідно, не спростовано твердження позивача про те, що вона не порушувала посадову інструкцію та сумлінно виконувала покладені на неї повноваження та функціональні обов`язки щодо організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

В оскаржуваному розпорядженні відповідач обмежився лише формальними посиланнями на невиконання позивачем своїх посадових обов`язків, не вказавши чітко суть та обставини допущених працівником проступків. Не містить розпорядження даних про час вчинення і час виявлення проступку та обґрунтування обрання певного виду стягнення.

Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №380/3045/21 від 01.11.2022.

Таким чином, суд вважає, що оскаржуване розпорядження №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » є необґрунтованим та таким, що не містить всіх передбачених законом відомостей, необхідних для висновку про наявність чи відсутність в діях працівника складу дисциплінарного проступку та, як наслідок, підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на наведене, оскільки права позивача порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої її було незаконно звільнено, а саме інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання селищної ради.

Правові наслідки незаконного звільнення працівника з роботи передбачені статтею 235 Кодексу законів про працю України. Так, вказана стаття передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (частина 2).

Так, вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням ОСОБА_1 починає свій відлік з 08.04.2024 та завершується 20.02.2025 (день ухвалення судом цього рішення).

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08.02.1995 (далі Порядок №100).

Відповідно до абзаців 1-5 пункту 2 розділу ІІ вказаного Порядку №100,

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31.12.2023, проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 , яку відповідач надав 18.02.2024 на виконання вимог ухвали про витребування доказів від 29.01.2025, розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи (лютий і березень 2024 року) складає 18 160,00 грн, середньомісячна заробітна плата складає 9 534,00 грн, середньоденна заробітна плата складає 454,00 грн (зв. ст. а.с. 114).

Оскільки вимушений прогул ОСОБА_1 складає 229 робочих днів у період з 08.04.2024 по 20.02.2025 включно, то на її користь слід стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 103 966,00 грн (454,00 грн х 229 днів) за час вимушеного прогулу з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Такий заробіток підлягає стягненню з роботодавця позивача, тобто з Чернелицької селищної ради.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, суд зазначає таке.

У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.

Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В постанові №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Пленум Верховного Суду України в пункті 4 вказав, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В пункті 9 цієї Постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі №804/2252/14 та від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17.

ОСОБА_1 обґрунтовує підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача тим, що вона змушена була пройти морально-психологічні випробування тиск зі сторони керівника, створення несприятливих умов в колективі, і налаштування інших працівників проти неї, що сприяло тому, що вона неодноразово потрапляла в лікарню, а також була змушена проходити консультації в різних лікарів, що також призвело до погіршення матеріального стану.

При цьому, суд вказує на те, що в даному випадку відсутні будь-які докази причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними позивачем обґрунтуваннями морально-психологічних випробувань і діями відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 .

Водночас, долучені до адміністративного позову епікриз, ехокардіографія, консультативний висновок кардіолога датовані січнем 2024 року, в той час відповідача звільнено у квітні 2024 року.

Таким чином, наведені позивачем доводи щодо необхідності компенсувати моральну шкоду не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Вказане позбавляє суд можливості встановити факт завдання позивачу моральної шкоди протиправними діями відповідача та провести розрахунок її розміру згідно з критеріями, встановленими статтею 23 Цивільного кодексу України, а відтак підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Окрім цього, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача (незаконне звільнення) не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №804/6922/16.

Крім того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.93 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.96 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України») визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Оскільки позивачем не доведено факт того, що оскаржуваним розпорядженням відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку між винесенням спірного розпорядження відповідачем та заподіянням позивачеві шкоди, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд вважає, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено правомірність спірного розпорядження про звільнення ОСОБА_1 , натомість, доводи позивача підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому оскаржуване розпорядження №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » слід визнати протиправним і скасувати.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення.

Відповідно до абзацу 8 статті 235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Також згідно з пунктами 2-3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

З огляду на викладене, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 9 534,00 грн, з вирахуванням податків та обов`язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Чернелицької селищної ради (код ЄДРПОУ 04355601, вул.Незалежності,19, смт. Чернелиця, Коломийський район, Івано-Франківська обл., 78112) про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження селищного голови Чернелицької селищної ради №30 від 08.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Чернелицьку селищну раду (код ЄДРПОУ 04355601, вул.Незалежності,19, смт. Чернелиця, Коломийський район, Івано-Франківська обл., 78112) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді інспектора з військового обліку та реєстрації місця проживання Чернелицької селищної ради.

Стягнути з Чернелицької селищної ради (код ЄДРПОУ 04355601, вул.Незалежності,19, смт. Чернелиця, Коломийський район, Івано-Франківська обл., 78112) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.04.2024 по 20.02.2025 в сумі 103966 (сто три тисячі дев`ятсот шістдесят шість) грн 00 коп, з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9534 (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн 00 коп, з утриманням податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.