Рішення № 125297778, 13.02.2025, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/2579/21

Номер провадження 2/289/4/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2025 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Кириленка О.О.,

з участю секретаря судового засідання Василенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Радомишльської міської ради Радомишльської об`єднаної територіальної громади Житомирської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними та скасування актів на право власності на земельні ділянки та скасування записів про земельні ділянки у Державному земельному кадастрі України, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Відділу у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Житомирської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Радомишльської міської ради Житомирської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та запису про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі України та позовом ОСОБА_3 до Радомишльської міської ради Житомирської області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Відділу у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, Житомирської регіональної філії ДП "ЦЕНТР ДЗК", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним та скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та запису про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним та скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки із кадастровими номерами 1825088303:04:003:0005, 1825088303:04:003:0006, які відповідно зареєстровані за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також скасувати відповідні записи про ці земельні ділянки в Державному земельному кадастрі.

В обґрунтування позову зазначив, що 21.12.2007 рішенням 14 сесії V скликання Раковицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області вирішено надати, зокрема ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування будинків та господарських споруд у с. Раївка. Позивач виконавши відповідні вимоги щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, зареєстрував право приватної власності на земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, із кадастровим номером 1825088303:04:003:0070, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач розпочав використовувати вказану земельну ділянку за призначенням, однак до нього звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які повідомили, що законними власниками даної земельної ділянки є саме вони, так як першими зареєстрували своє право приватної власності на земельні ділянки, з кадастровими номерами 1825088303:04:003:0005 та 1825088303:04:003:0006 відповідно, і запропонували позивачу викупити ці ділянки, оскільки земельна ділянка позивача із своїми геодезичними координатами накладається на згадані земельні ділянки, які належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На думку позивача, накладання просторових координат декількох земельних ділянок із різними кадастровими номерами полягає у тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували право приватної власності із грубим порушенням чинного законодавства України в сфері реєстрації права власності на земельні ділянки. Позивач звертає увагу суду на те, що у витягах з Державного земельного кадастру відносно земельних ділянок, на які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали державні акти про право власності, зазначається, що документом, який є підставою для виникнення права останніх на земельні ділянки є рішення 15 сесії 5 скликання органу місцевого самоврядування від 22.05.2008, але дане рішення відсутнє безпосередньо у Раковицькій сільській раді та органу, який здійснив реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі України. Крім того, у Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області, у Радомишльському районному відділі «Житомирська регіональна філія ДП «Центр ДЗК», Раковицькій сільській раді, правонаступником якої є Раковицький старостинським округ відсутні проекти землеустрою та відповідні рішення місцевих органів погодження щодо виділення у приватну власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у приватну власність земельних ділянок. Одночасно, позивач зауважує, що земельні ділянки, з кадастровими номерами 1825088303:04:003:0005 та 1825088303:04:003:0006, не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та прав власності на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами.

Ухвалою суду від 24.01.2022 відкрито загальне позовне провадження у справі за вищевказаним позовом ОСОБА_6 (а.с. 57 том №1).

11.02.2022 від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Бойка В.В. надійшов відзив, який ухвалою суду від 21.02.2022 повернуто відповідачеві без розгляду (а.с. 70-96, 187, 188 том №1).

17.02.2022 третьою особою ОСОБА_5 подано письмові пояснення, в яких вона зазначила, що у період із 26.03.2006 по 07.04.2009 перебувала на посаді сільського голови Раковицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області. 21.12.2007 рішенням 14 сесії 5 скликання сільської ради було вирішено надати ОСОБА_6 дозвіл для підготовки проекту із землеустрою для подальшої передачі у приватну власність земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд. Третя особа зазначає, що вказана земельна ділянка іншим особам не пропонувалася, а ОСОБА_6 самостійно і одноосібно користувався вказаною земельною ділянкою, про, що також може засвідчити староста Раковицького старостинського округу, землевпорядник та сусіди суміжних земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які своїми підписами на проекті із землеустрою засвідчили той факт, що саме ОСОБА_6 є постійним належним користувачем земельного наділу, інших користувачів не має. Оформлення права власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розташованих по АДРЕСА_1 було здійснено без погодження меж земельних ділянок із сільською радою та власниками суміжних земельних ділянок, якими є ОСОБА_7 і ОСОБА_8 . Третя особа просить суд проводити розгляд справи без її участі, а позовну заяву ОСОБА_6 задовольнити (а.с. 182-183 том №1).

У лютому 2022 року ОСОБА_2 , не погоджуючись із поданим ОСОБА_6 позовом, звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 1825088303:04:003:0070, яку зареєстровано за ОСОБА_6 , а також скасувати записи про вказану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі України та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування зустрічних вимог зазначив, що 21.12.2007 рішенням 14 сесії V скликання Раковицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області було вирішено надати дозвіл на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків та господарських споруд у с. Раївка, спочатку ОСОБА_3 розміром 0,25 га в АДРЕСА_1 , потім ОСОБА_2 розміром 0,25 га в АДРЕСА_1 , і вже аж потім ОСОБА_6 також площею 0,25 га в АДРЕСА_1 . Зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування виділено у різних місцях земельні ділянки, площею по 0,25 га, в АДРЕСА_1 було, яким мали б бути присвоєні різні кадастрові номери і ці ділянки аж ніяк не накладались і не повинні були накладатись одна на одну або перетинатись якимось чином. Нещодавно ОСОБА_2 дізнався, що з накладанням на його земельну ділянку, площею 0,25 га, з кадастровим номером 1825088303:04:003:0006, та земельну ділянку сусіда ОСОБА_3 , площею 0,25 га, з кадастровим номером 1825088303:04:003:0005, з грубим порушенням законодавства було проведено реєстрацію права власності земельної ділянки ОСОБА_6 , площею 0,25 га, з кадастровим номером 1825088303:04:003:0070. Земельна ділянка з кадастровим номером 1825088300:04:003:0006 за ОСОБА_2 в Державному земельному кадастрі України зареєстрована 09.08.2008, а земельна ділянка з кадастровим номером 1825088300:04:003:0070 за ОСОБА_6 зареєстрована лише 12.08.2020, тобто майже через 12 років. Оспорюючи право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_6 намагається таким чином узаконити самовільне захоплення чужої землі і приступив до незаконного будівництва будинку без відповідних на це документів (а.с.99-107 том №1).

Ухвалою суду від 14.02.2023 залучено до участі у справі правонаступника позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_6 ОСОБА_1 (а.с. 28 том №2).

У квітні2023року ОСОБА_3 подано досуду позов,в якомувін проситьвизнати недійснимта скасуватидержавну реєстраціюправа власностіна земельнуділянку ізкадастровим номером1825088303:04:003:0070,яку зареєстрованоза ОСОБА_6 ,а такожскасувати записипро вказануземельну ділянкуу Державномуземельному кадастріУкраїни тау Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно.В обґрунтуванняпозову зазначив,що земельнаділянка ОСОБА_6 ,площею 0,25га,з кадастровимномером 1825088303:04:003:0070,за своїмигеодезичними координатаминакладається наземельні ділянки,з кадастровиминомерами 1825088303:04:003:0005та 1825088303:04:003:0006, які належать ОСОБА_3 та третій особі ОСОБА_2 . Земельна ділянка, площею 0,25 га, з кадастровим номером 1825088300:04:003:0005, зареєстрована за ОСОБА_3 в Державному земельному кадастрі України на підставі рішення органу місцевого самоврядування 17 сесії 5 скликання від 22.05.2008, документом, що посвідчує право є державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №192532 від 09.08.2008, а земельна ділянка, площею 0,25 га, з кадастровим номером 1825088303:04:003:0070, за ОСОБА_6 зареєстрована на підставі рішення Радомишльської міської ради Радомишльського району Житомирської області 29.10.2020, однак документ, що посвідчує право власності на цю землю в реєстрі речових прав не зазначено (а.с.89-96 том №2).

19.05.2023 від представника ГУ Держгеокадастру у Житомирській області надійшли пояснення, в яких він зазначив, що відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували свої земельні ділянки 09.08.2008, в той час як державна реєстрація земельної ділянки, яка належить ОСОБА_6 відбулася 12.08.2020. Земельна ділянка з кадастровим номером 1825088303:04:003:0070 накладається на земельні ділянки 1825088303:04:003:0005та 1825088303:04:003:0006, що в свою чергу не відповідає вимогам закону, зокрема ч. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Окрім того, представник ГУ Держгеокадастру у Житомирській області просить провести розгляд справи без його участі, при винесенні рішення покладається на розсуд суду (а.с. 147-157 том №2).

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 її позов підтримав з підстав зазначених у позові та в письмових поясненнях від 11.07.2024 (а.с. 116-117 том №3), а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_3 просив відмовити за безпідставністю їх позовних вимог.

Представники ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Радомишльської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа ОСОБА_5 звернулись до суду з клопотаннями про розгляд справи без їх участі.

Інші учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про час місце розгляду справи, причини неявки не повідомили, тому суд розглянув справу без їх участі.

Заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно рішення 14 сесії 5 скликання Раковицької сільської ради Житомирської області від 21.12.2007 «Про надання дозволу на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків та господарських споруд», вирішено надати дозвіл на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків та господарських споруд в с. Раївка, зокрема ОСОБА_3 0,25 га ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 - 0,25 га ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ) (а.с. 29, 32 том №1).

Відповідно до рішення №433 22 сесії VІ скликання Раковицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 15.11.2012 вирішено надати дозвіл ОСОБА_6 на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилих будинків та господарських споруд, орієнтовно площею 0,2500 га, із земель запасу в межах населеного пункту АДРЕСА_1 (а.с. 8 том №1).

Окрім того рішенням 22 сесії VII скликання №787 від 24.10.2019 Радомишльської міської ради надано дозвіл на розробку детального плану території земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2500 га, по АДРЕСА_1 для визначення містобудівних потреб для будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд, забудовник ОСОБА_6 (а.с. 15 том №1).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення 17 сесії 5 скликання від 22.05.2008 Раковицької сільської ради було видано державні акти на право власності на земельні ділянки, площею 0,2500 га кожна, призначених для будівництва та обслуговування жилих будинків та господарських споруд. Вказані земельні ділянки розташовані по АДРЕСА_1 (а.с. 34-35, 36-37 том №1).

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18)зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідноЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною першоюстатті 48 ЦПК Українисторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Статтею 50 ЦПК Українивизначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою, третьоюстатті 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномуЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача».

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі №545/1575/21 (провадження № 61-4168св22)зазначено, що: «оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку серії ПЛ № 208035, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Надержинщинської сільської ради № 26 від 07 травня 2004 року; суди не звернули увагу, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу. ОСОБА_1 пред`явила позов тільки до ОСОБА_2, позовних вимог до Новоселівської сільської об`єднана територіальна громада Полтавського району Полтавської області, як правонаступника Надержинщинської сільської ради, не пред`явила, клопотань про залучення до участі у справі як співвідповідача не заявляла. Тому відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів».

Отже, належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу. Аналогічний висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 545/4706/14-ц (провадження № 61-3558св23).

За змістом вказаних норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

У цій справі позивач за первісним позовом просив визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельні ділянки із кадастровими номерами 1825088303:04:003:0005, 1825088303:04:003:0006, які відповідно зареєстровані за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,видані Раковицькоюсільською радоюна підставірішення цієї ж сільської ради 17 сесії 5 скликання від 22.05.2008.

Разом з тим, позивач за первісним позовом клопотань про залучення Радомишльської міської ради Житомирської області, яка є правонаступником Раковицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, до участі у справі як співвідповідача не заявляв, залучивши її до участі в справі в якості третьої особи, що не відповідає її процесуальному статусу як учасника спірних правовідносин.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки слід відмовити з підстав їх пред`явлення за неналежного складу відповідачів. Окрім того, в задоволенні позовної вимоги про скасування записів про земельні ділянки належні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 слід відмовити внаслідок того, що вони є похідними від визнання недійсними та скасування державних актів.

При ухваленні рішення із вищезазначених підстав суд вважає недоцільним робити аналіз інших обставин і доказів, досліджених в судовому засіданні, оскільки суд не розглядає обґрунтованість позовних вимог та не вирішує спір по суті. До того ж, позовні вимоги ОСОБА_1 можуть стати предметом розгляду справи при повторному зверненні до суду з позовом до всіх належних відповідачів.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_3 , суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що на замовлення ОСОБА_2 у 2008 році ТОВ «ПОЛІСЬКИЙ КРАЙ» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на території Раковицької сільської ради в АДРЕСА_1 (а.с. 129-150 том №1, а.с. 233 том №2).

Окрім того, на замовлення ОСОБА_3 у 2008 році також ТОВ «ПОЛІСЬКИЙ КРАЙ» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , площею 0,2500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на території Раковицької сільської ради в АДРЕСА_1 (а.с. 233 том №2).

Згідно рішення 17 сесії 5 скликання від 22.05.2008 Раковицької сільської ради вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 на території Раковицької сільської ради в АДРЕСА_1 по фактичному користуванню, загальною площею 0,25 га, та передано останньому безкоштовно у власність земельну ділянку, загальною площею 0,25 га (а.с. 150 том №1).

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №792533, згідно якого він є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд (а.с. 123 том №1).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1816828322021 від 21.12.2021 власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 1825088303:04:003:0070, є ОСОБА_6 , документ, який є підставою для виникнення права рішення Радомишльської міської ради Радомишльського району Житомирської області 29.10.2020 1146 (а.с. 115-122 том №1, а.с. 104-106 том №2).

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1800294002022 від 15.02.2022 власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 1825088300:04:003:0005, є ОСОБА_3 , документ, який є підставою для виникнення права рішення органу місцевого самоврядування 22.05.2008 17 сесія 5 скликання, документ, що посвідчує право державний акт від 09.08.2008 ЯГ №192532 (а.с. 109-111 том №2).

У повідомленні ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 30.11.2021 зазначено, що в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі» відсутній запис про реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №192532 від 09.08.2008 за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на ім`я ОСОБА_3 . Згідно з наявним переліком других примірників державних актів на право власності на землю та на право постійного користування на ім`я ОСОБА_3 в Управлінні відсутній державний акт (а.с. 108 том №2).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України, земельна ділянка як об`єкт права власності - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 79-1 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3 ст. 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 ЗК України).

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. 10 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності особи може бути захищено лише у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 523/4591/16-ц та у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №127/33179/19.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягає встановленню обставина, чи накладаються (перетинаються) земельні ділянки, що перебувають у власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_6 .

У такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судову експертизу.

Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 31 травня 2023 року у справі №515/1315/18.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина перша, друга статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за допомогою належних, достатніх і допустимих доказів не довели, що земельна ділянка ОСОБА_6 накладається на належні їм земельні ділянки, з клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи до суду не зверталися.

При цьому, суд критично оцінює надані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скрін-шоти з Google-карти (а.с. 124, 125, 126, 127, 128 том №1, а.с. 115 том №2), і вважає їх недопустимими доказами. Оскільки накладення меж земельних ділянок потребує спеціальних знань в сфері землевпорядкування та в силу положень визначених ч. 2ст.102ЦПК України вказана обставина може бути підтверджена або спростована виключно висновком експерта.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надали жодних належних і допустимих доказів на підтвердження порушення їх прав, тому зустрічний позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 79, 79-1, 152, 153 ЗК України, ст. 15, 16, 391 ЦК України, ст. 2,4, 10,12,50-51, 77, 78, 81, 89, 259,263-265,268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , зустрічного позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 20.02.2025.

Суддя Олег КИРИЛЕНКО