Ухвала суду № 125294357, 19.02.2025, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/8/25

Провадження № 2/148/239/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року суддя Тульчинського районного суду Вінницької області Дамчук О.О., ознайомившись з матеріалами уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини витрат в інтересах сім`ї та поділ спільного майна.

В С Т А Н О В И В:

В провадження судді Тульчинського районного суду Вінницької області Дамчука О.О. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини витрат в інтересах сім`ї та поділ спільного майна.

09.01.2025 ухвалою суду дана позовна заява залишалась без руху в зв`язку з виявленими недоліками та відсутністю доказів сплати судового збору, в зв`язку з чим позивачці надано семиденний строк з дня отримання копії ухвали для приведення позовної заяви у відповідність до ст. 175 та надання доказів сплати судового збору.

27.01.2025 до канцелярії суду надійшла уточнена позовна заява та клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 27.01.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та надано додатковий строк на виконання ухвали від 09.01.2025 у частині сплати судового збору та надання квитанції до суду.

17.02.2025 до суду надійшла заява зі змісту якої вбачається повторне звернення позивачки з клопотанням про звільнення її від сплати судового збору. В обґрунтування заяви надала копії довідки Вінницького обласного центру зайнятості № 268 від 17.02.2025, із якої вбачається, що позивачка не зареєстрована в центрах зайнятості, тобто на обліку в центрі зайнятості не перебуває; довідки з ПФУ в Вінницькій області № 90/0200-0219-07 від 04.02.2025 та інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною.

Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір"), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Наведеними правовими нормами Закону України "Про судовий збір" встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб`єктних та предметних критеріїв, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, звільнити, відстрочити сплату судового збору або зменшити його розмір.

Водночас, з аналізу ж статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18.

У постанові Верховного Суду від 12.03.2021 по справі № 912/1061/20 наведено висновок про застосування норм права про те, що відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, а також звільнення від його сплати або зменшення його розміру з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а право суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря тих судових витрат, яких зазнає сторона.

Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, у якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість реалізації судом повноважень зменшити тягар судових витрат стосовно сплати судового збору. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

При цьому, Цивільний процесуальний кодекс України покладає на суд обов`язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати (аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 420/1582/19, від 17.09.2020 у справі № 460/3138/19 тощо).

Питання перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними.

Як зазначено у постановах Верховного Суду від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21, від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, від 02.02.2023 у справі № 320/2083/21, оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах: "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland") від 26 липня 2005 року; "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland") від 26 липня 2005 року).

Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору.

Із наданих позивачкою документів убачається, що вона є особою пенсійного віку в зв`язку з чим отримує пенсійні виплати, що підтверджується довідкою № 90/02200-0219-07 від 04.02.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області, а також відповідно до інформаційного витягу з ДРРП від 04.02.2025 є власницею будинку в с. Мазурівка Тульчинського району Вінницької області, квартири в. м. Тульчині Вінницької області та ? частини квартири в м. Вінниці та гаражу в м. Тульчині; відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків позивачкою не надано.

Суд зауважує, що надані позивачкою докази в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору, не є достатніми доказами підтвердження її скрутного майнового стану.

При цьому, Суд зазначає, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (заява №28249/95) зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 60).

Частиною 3 с. 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Суд відхиляє доводи позивачки про те, що суд зобов`язаний звільнити її від сплати судового збору, враховуючи приписи статті 81 ЦПК України, саме заявник відповідного клопотання (про звільнення від сплати судового збору) повинен подати докази на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Натомість, позивачка такого процесуального обов`язку не виконала, та не довела наявності обставин, які б достеменно свідчили про скрутний майновий стан, який перешкоджає сплаті судового збору при зверненні до суду з позовною заявою.

До того ж, законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше: відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Із зазначеного вище вбачається, що законодавством передбачено звільнення від сплати судового збору вразливої категорії осіб, задля забезпечення її права на доступ до правосуддя, при цьому особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження її звільнення або того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Отже, законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, та підставою для звільнення сторони від сплати судового збору є передбачена законом вимога, яка полягає у перевищенні 5% доходу позивача за попередній календарний рік. Звільнення сторони від сплати судового збору є правом, а не обов`язком суду. Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору.

Бажання позивачки на звільнення від сплати судового збору та надані на підтвердження її скрутного матеріального становища копії документів не можна визнати достатніми доказами, що підтверджують передбачену законодавством підставу для звільнення від сплати судового збору, тому не можуть вважатися достатніми підставами для звільнення від сплати судового збору.

Вирішення питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

У зв`язку з цим обставини, зазначені позивачкою у клопотанні про звільнення від сплати судового збору та доданих документів на підтвердження заявлених у клопотанні вимог, не можуть вважатися допустимими та достатніми для звільнення від такої сплати, відтак, клопотання позивачки про звільнення від сплати судового збору, задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що зарахування судового збору перевіряється судом перед відкриттям провадження. Тобто обов`язок перевірити повноту сплати судового збору покладається на суд, який відкриває провадження.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 становить 3028 грн.

Таким чином, позивачкою за заявлені позовні вимоги має бути сплачений судовий збір у розмірі 12913,34 грн за наступними реквізитами: ЄДРПОУ - 37979858, Рахунок UA518999980313101206000002810, Код класифікації доходів бюджету 22030101, Отримувач ГУК у Він.обл./м.Тульчин/22030101, Банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.) (ЕАП) із обов`язковою вказівкою у призначенні платежу (Судовий збір, за позовом ОСОБА_1 (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Тульчинський районний суд Вінницької області).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зауважую, що ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами.

Окрім цього, практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Окрім того, вважаю необхідним звернути увагу позивачки, що згідно ч.1-2, 4 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Також суд вважає за необхідне попередити позивачку про відповідальність передбачену ст. 143 ЦПК, у разі зловживання процесуальними правами та обов`язок суду вжиття заходів для подальшого запобігання зловживанню процесуальними правами.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», якщо заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК або не сплачено судовий збір, суддя відповідно до вимог статті 185 ЦПК постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху.

Аналізуючи викладене, з метою справедливого здійснення правосуддя та запобігання зловживання процесуальними правами у контексті надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах, про що застерігав ЄСПЛ, виснувавши, що виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави та не означає беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах, тому вважаю за необхідне у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовити у зв`язку з відсутністю допустимих та належних доказів, а матеріали позовної заяви, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 185 ЦПК України, залишити без руху.

Недоліки позовної заяви можуть бути усунені шляхом надання документу про сплату судового збору (квитанції установи банку або відділення зв`язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення).

Надати позивачці строк для усунення недоліків, а саме: сплати судового збору та надання квитанції до суду, протягом семи днів з дня отримання даної ухвали.

Керуючись ст.ст. 177, ст. 185 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1/2 частини витрат в інтересах сім`ї та поділ спільного майна, залишити без руху.

Повідомити позивачку про необхідність виправити зазначені недоліки поданої заяви в семиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позову без руху та роз`яснити, що інакше позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.

Копію ухвали направити позивачці поштовим зв`язком для усунення зазначених недоліків.

Ухвала оскарженню не підлягає. Відповідно до ч.2 ст.353 ЦПК України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя О.О. Дамчук