Рішення № 125293929, 20.02.2025, Новодністровський міський суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 719/833/24

Номер провадження 2/719/4/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

20 лютого 2025 року м.Новодністровськ

Новодністровський міський суд Чернівецької області в складі:

судді Цицак В.Л.,

за участю секретаря Тартус І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новодністровськ, Чернівецької області, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області, як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2024 року в суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області, як органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, яка здана до відправки через поштове відділення 22 листопада 2024 року.

В позовній заяві вказує, що 12 жовтня 2021 року між сторонами розірвано шлюб, від якого вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову зазначає, що під час спільного проживання на очах дитини відповідач вчиняв домашнє насильство щодо позивача, за фактом якого внесено відомості в ЄРДР та відкрито кримінальне провадження №12021263140000146 від 05.08.2021р. (справа № 719/191/21). В межах згаданого кримінального провадження було призначено судово-медичну експертизу та встановлено, що заподіяні ОСОБА_1 тілесні ушкодження відносяться до легких. Зазначає, що після розірвання шлюбу у 2021 році вони із ОСОБА_2 разом не проживають та не спілкуються, останній донькою не цікавиться, участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини не бере. Внаслідок таких дій відповідача зверталася в суд із заявою про стягнення аліментів на утримання дитини, про що видано судовий наказ від 23.02.2022р., однак, ОСОБА_2 такі не сплачує та станом на 31.03.2024р. має заборгованість в розмірі 85647, 85 грн. Оскільки відповідач покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні малолітньої дитини, внаслідок чого дитина знаходиться на повному утриманні та вихованні позивача, просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 12.12.2024р., після усунення недоліків позовної заяви, відкрито загальне позовне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подачі заяв по суті справи та призначено підготовче засідання на 03 січня 2025 року, яке неодноразово відкладалось, останній раз на 07 лютого 2025 року.

Ухвалою суду від 07.02.2025р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 20 лютого 2025 року о 12 год. 00 хв.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, хоча повідомлялась про дату, час та місце проведення засідання за зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , яка також вказана позивачем у позовній заяві. При цьому, в суд повернувся поштовий конверт із судовою повісткою про виклик у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою (а.с. 64-65).

Окрім того, отримавши копію ухвали суду від 12.12.2024р. про відкриття провадження, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0610215502700 (а.с. 38), ОСОБА_1 не інформувала суд про зміну місця свого проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Таким чином, враховуючи відсутність повідомлень від ОСОБА_1 про зміну місця проживання та надіслання судових повісток на раніше вказану нею адресу, яка згідно відповіді № 1050592 від 21.01.2025р. з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 51) є зареєстрованим місцем проживання позивача, остання вважається такою, що повідомлена належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що просить провести розгляд позовної заяви без її участі, не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 1-6).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся про дату, час та місце проведення такого засідання за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ; жодних заяв чи клопотань в суд не подавав, правом на надання відзиву на позов не скористався. При цьому, в суд повернувся поштовий конверт із судовою повісткою про виклик у зв`язку із відсутністю адресата (а.с. 62-63).

Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, враховуючи відсутність відповідача за адресою його реєстрації, що підтверджена матеріалами справи, зокрема, відповіддю № 932336 від 28.11.2024р. з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 20), у зв`язку з чим в суд повернувся конверт із судовою повісткою про виклик, суд вважає відповідача таким, що повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча третя особа повідомлялася про дату, час та місце проведення такого засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа від 07.02.2025р. (а.с. 61); правом на надання письмових пояснень не скористався; на виконання вимог ухвали суду надано висновок по суті спору.

19 лютого 2025 року від третьої особи Виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області, як органу опіки та піклування, надійшла заява про розгляд справи без участі за підписом міського голови Цимбалюк Н.О. (а.с.66-68), в якій зазначає про розгляд справи у відсутності третьої особи у зв`язку із службовою зайнятістю представника; на виконання вимог ухвали суду надає додаткову інформацію по справі.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на вищенаведене, беручи до уваги положення ст.ст. 223, 240 ЦПК України, суд прийшов до висновку про проведення судового засідання за відсутності учасників справи.

Враховуючи неявку в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи і від якого не надійшло ні відзиву на позов, ні клопотань про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи у його відсутності, про причини неявки суд не повідомлено, отримавши згоду позивача, суд відповідно до ст.ст. 280-281 ЦПК України постановив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд встановив, що 05 серпня 2021 року за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості №12021263140000146 із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК України, згідно яких 03 серпня 2021 року близько 18.30 год. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи в приміщенні квартири за адресою АДРЕСА_3 , в ході раптово виниклої словесної суперечки наніс дружині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , близько 10 ударів кулаками рук та ногами в область тіла і голови, чим спричинив тілесні ушкодження (а.с. 13).

Згідно з висновком експерта №79 від 10.08.2021р. у кримінальному провадженні №12021263140000146 від 05.08.2021р. при судово-медичній експертизі у ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження, які виникли щонайменше 31-но разової дії тупих, твердих предметів з обмеженою поверхнею, вірогідніше всього внаслідок дії кулаків рук, ніг нападника та стискаючої дії пальців рук; їх локалізація та механізм утворення не характерні для падіння особи з висоти власного зросту та відносяться до легких тілесних ушкоджень (а.с. 24-26).

Позивач ОСОБА_1 не повідомила суд про результати досудового розслідування кримінального провадження №12021263140000146 від 05.08.2021р., а за даними Єдиного державного реєстру судових рішень інформація про судові рішення по вище згаданому кримінальному провадженню відсутня.

12 жовтня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано, про що зроблено актовий запис №28, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 12.10.2021р., виданим Сокирянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с. 9).

Сторони по справі мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 28 січня 2022 року Сокирянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) (а.с. 10).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади №2022/000534151 від 09.09.2022р. та №2024/014390024 від 28.11.2024 року з 09 вересня 2022 року донька сторін ОСОБА_3 зареєстрована з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17, 27).

Батько дитини ОСОБА_2 зареєстрований з 17 лютого 2012 року за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю № 932336 від 28.11.2024р. з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 20).

Судовим наказом Новодністровського міського суду від 23.02.2022р. з ОСОБА_2 стягуються на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 09 лютого 2022 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 14-15).

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів №1368/29-4-41 від 02.04.2024р. заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 31.03.2024р. становила 85647,85 грн. (а.с. 16).

При цьому, як вбачається із відповіді №1135054 від 20.02.2025р. з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2024 рік щодо ОСОБА_2 інформація відсутня (а.с. 69).

08 січня 2025 року Виконавчим комітетом Новодністровської міської ради Чернівецької області прийнято рішення № 7/1 «Про затвердження Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав», яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його малолітньої дитини ОСОБА_3 (а.с 49-50).

У згаданому вище висновку, вказано, що служба у справах дітей не змогла обстежити умови проживання дитини, оскільки мати із донькою проживають за кордоном, однак, Виконавчий комітет Новодністровської міської ради Чернівецької області, як орган опіки та піклування, на підставі позовної заяви та додатків до неї, зважаючи на найкращі інтереси дитини та враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 06.01.2025р. № 1), вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, як вбачається із Висновку про доцільність позбавлення батьківських прав та заяви від 19.08.2025р. (а.с. 49-50, 66-68) висновок органу опіки та піклування базується виключно на доводах позовної заяви та документах, доданих до неї позивачем.

З огляду на вік дитини на час розгляду справи у суді (досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохрічного віку) з`ясувати думку дитини сторін по справі не є можливим та доцільним.

Враховуючи положення ст.10-13 ЦПК України, при вирішенні спору в межах заявлених вимог та відповідно до встановлених обставин справи на підставі доказів сторін суд застосовує закони України, міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначено у ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-12 від 27.02.1991р. та набрала чинності для України 27.09.1991р., (надалі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У 6 принципі Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної асамблеї ООН від 20.11.1959р., учасником якої є Україна, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Аналогічні норми закріплені у Сімейному кодексі України, зокрема, згідно з ч. 1-5 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При цьому, у ч. 2 ст. 141 СК України зазначено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У ч. 1 ст. 9 Конвенції вказано, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

У ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 165 СК України мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України свідчить про те, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вказано, що позбавлення батьківських прав (тобто права на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (п. 49 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006р. у справі «Хант проти України» та п. 47 рішення ЄСПЛ від 18.12.2008р. у справі «Савіни проти України»).

Також Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015р. у справі № 10383/09 «Мамчур проти України»).

Тобто, вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2018р. по справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020р. по справі № 753/2025/19 зазначено, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р., ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.12.2018р. по справі № 404/6391/16-ц вказано, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58). У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».

Отже, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки та допускається лише за умови свідомого нехтування батьками своїми обов`язками, коли змінити їхню поведінку у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом також у постановах від 20.03.2024р. по справі № 204/2097/22, від 17.06.2021р. по справі №466/9380/17 та по справі №643/7876/18.

При розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Аналогічне зазначено в Узагальненні Верховного Суду України практики розгляду судами справ, пов`язаних із позбавленням батьківських прав, поновлення батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми від 11.12.2008р.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши всі докази кожен окремо та в їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_1 не надала суду таких доказів, які б підтверджували свідоме та умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, тобто не довела, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися навколо нього, наприклад, необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність інформації щодо місця знаходження дитини.

Надані ж письмові докази та висновок не підтверджують наведених у позовній заяві обставин щодо вчинення домашнього насильства на очах дитини, абсолютну незацікавленість останнього у навчанні та побуті доньки.

Суд зауважує, що кримінальне провадження №12021263140000146 від 05.08.2021р. було заведено не у зв`язку із вчиненням домашнього насильства щодо дитини або ж, що домашнє насильство відбулося на очах дитини, оскільки станом на серпень 2021 року донька сторін ще не народилась. Натомість неприязні стосунки між батьками дитини під час шлюбу або після його розірвання не можуть бути підставою для позбавлення когось із них батьківських прав щодо спільної дитини.

Схожий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 06.10.2021р. по справі № 320/5094/19, в якій зазначено, що сам по собі факт реєстрації та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні не є підставою для позбавлення батьківських прав особи. При цьому також звернув увагу, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

У даній справі також відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку поліції чи проведення бесід, винесення попереджень органом опіки та піклування у зв`язку із неналежним ставленням до дитини.

Не надано позивачем й доказів обставин, які негативно характеризують відповідача, зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше.

Наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька/матері дитини батьківських прав, більше того, з врахуванням отриманої судом інформації про відсутність у ОСОБА_2 протягом 2024 року офіційного доходу.

Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання.

Вказане вище узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові від 23.04.2020р. по справі № 420/1075/17.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.04.2021р. по справі № 243/13191/19-ц висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.

Суд відхиляє висновок Виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області, як органу опіки та піклування, затверджений рішенням № 7/1 від 08.01.2025р. про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки такий, на думку суду, є однобічним; базується виключно на позиції матері дитини, викладеній у позовній заяві, тобто на документах, інформація з яких або ж не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи, або ж не свідчить про свідомі та умисні дії відповідача.

При цьому, висновок наданий без самостійного з`ясування органом опіки та піклування особистості матері і батька, ставлення останнього до дитини, оцінки взаємин батьків малолітньої дитини, умов проживання сторін по справі та їхньої дитини, тощо. У цьому висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання доньки та можливі причини такого ухилення, не заслухана думка останнього, а тому, на переконання суду, висновок суперечить інтересам дитини щодо можливості збереження сімейних зв`язків.

Саме по собі окреме проживання відповідача від дитини, за відсутності доказів винної поведінки ОСОБА_2 , яка б свідчила про ухилення від виконання ним своїх батьківських обов`язків, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.

За таких обставин у цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечило б Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Отже за відсутності достатніх та переконливих доказів для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу як позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дитини у зв`язку із не доведення винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

На підставі ст.ст. 3, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991р. та набрала чинності для України 27.09.1991р., Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної асамблеї ООН від 20.11.1959р., ст. 11, 12, 14 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7, 19, 141, 150, 155, 164-165, 180 Сімейного кодексу України, Узагальнення Верховного Суду України практики розгляду судами справ, пов`язаних із позбавленням батьківських прав, поновлення батьківських прав, усиновленням, установленням опіки та піклування над дітьми від 11.12.2008р., керуючись ст.ст. 2-4, 7-13, 17-19, 76-82, 89, 95, 128, 131, 141, 223, 240, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280-282, 352, 354-355, п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний № НОМЕР_4 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Виконавчого комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області, як органу опіки та піклування (адреса місця знаходження: Чернівецька область, м. Новодністровськ, мікрорайон «Діброва», код ЄДРПОУ 05398510) про позбавлення батьківських прав відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Новодністровського міського суду Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, а саме протягом тридцяти днів з дня його проголошення подати апеляційну скаргу на рішення суду до Чернівецького апеляційного суду безпосередньо або через Новодністровський міський суд Чернівецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: