Рішення № 125280817, 19.02.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9584/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

19 лютого 2025 року Галицький районний суд м. Львова у складі головуючої судді ПавлюкО.В., за участі секретаря судових засідань Гнаткович В. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі Позивач) ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (далі Відповідач або ТОВ «ЛІГЛ») (код в ЄДРПОУ 41614728; юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, буд. 26-а; фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40 у, офіс 318) про розірвання договору, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

1.Рух по справі та позиції учасників.

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, у якому просить суд розірвати договір про надання юридичних послуг №27052434 від 27.05.2024 та стягнути з відповідача на його користь грошові кошті у сумі 40000,00 грн., які були сплачені за вказаним договором, а також 15000,00 грн. моральної шкоди, спричиненої невиконанням договору.

В обґрунтування позову покликається на те, що 27.05.2024 сторони уклали договір про надання правничої допомоги № 27052434. Позивач зазначає, що він виконав усі свої зобов`язання за договором, зокрема сплатив вартість надання юридичних послуг в розмірі 40000,00 грн. Позивач стверджує, що після підписання договору Відповідач не вчинив жодних дій на виконання зобов`язань за договором. 16.10.2024 Позивач на адресу Відповідача направив вимогу про повернення коштів через невиконання зобов`язань, однак відповіді він не отримав. Окрім того, Позивач вважає, що такими діями Відповідача, а точніше його повною бездіяльністю, Позивачу завдано моральної шкоди. Так, Позивач, здійснивши оплату за договором у сумі 40000,00 грн., виконав умови договору, та, відповідно, очікував на добросовісне та належне виконання Відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання юридичних послуг. Проте, Відповідач з дати укладення Договору та повної оплати послуг Позивачем, а саме з 27.05.2024 по день звернення до суду, тобто більше як за 6 місяців, не вчинив жодних дій, не приступив до виконання своїх зобов`язань, тобто не надав Позивачу юридичної допомоги у вирішенні його питання. Як наслідок, Позивачу було завдано моральних страждань, які полягають у тому, що Позивач втратив сон, постійно хвилювався з приводу цієї ситуації, змушений був вживати заспокійливі та снодійні пігулки, що призвело до погіршення стану здоров?я, підвищення тиску та загострення хронічних хвороб. Ігнорування звернень Позивача до Відповідача щодо повернення коштів в сумі 40000,00 грн., які для Позивача як пенсіонера є значною грошовою сумою, яку він збирав тривалий час, також змушують його постійно нервувати та хвилюватись, оскільки він вважав, що отримає належну юридичну допомогу від Відповідача, проте залишився без грошей та без відповідної правової допомоги, яку розраховував отримати від Відповідача, та натомість змушений звертатись до суду з цим позов за захистом своїх порушених прав. Відтак, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу для розгляду цієї справи визначена суддя Павлюк О. В.

Суддя ухвалою від 04.12.2024 залишила вказану позовну заяву без руху, встановивши Позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Позивач виправив недоліки позовної заяви.

Галицький районний суд ухвалою від 17.12.2024 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановивши сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідач про розгляд цієї справи повідомлявся належним чином шляхом скерування ухвали про відкриття провадження з примірником позовної заяви та повісток про виклик до суду за його фактичною та юридичною адресою (а. с. 36, 46), а також через оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (а.с.47).

Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд, на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою від 23.01.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явився, проте скерував до суду заяву, у якій просить проводити розгляд справи у його відсутності (а. с. 37-39).

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд справи, у судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи, до суду не скерував.

У частинах 1 та 3 статті 13ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України, особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті з ухваленням заочного рішення. При цьому суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи наведене, відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК Українифіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2.Мотивувальна частина та висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частинах 1 та 3 статті 13ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. ст.76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд встановив, що 27.05.2024 сторони уклали договір про надання правничої допомоги №27052434 (далі Договір) (а. с. 12-13).

Відповідно до пункту 1.2, предметом Договору є юридичні послуги з виселення із незаконно займаного майна.

Згідно з пунктом 2.1.2., Виконавець зобов`язується приступити до надання юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п.1.2 цього Договору у повному обсязі, своєчасно і якісно, керуючись чинним законодавством України а також іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2.2.1., Замовник зобов`язується своєчасно надати Виконавцю наявні достовірні дані та документи, необхідні для надання юридичних послуг, зазначених у п.1.2. цього Договору. Згідно з п. 2.2.2. Замовник також зобов`язується сплатити юридичні послуги, зазначені у п. 1.2. цього Договору, у порядку та терміни, зазначені в розділі 3 цього Договору.

Згідно з п.3.1 Договору, вартість надання юридичних послуг, зазначених в п.1.2 цього Договору становить 40000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач зобов`язання за договором виконав належним чином та 27 травня 2024 року сплатив 40000,00 (сорок тисяч) гривень, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №571 (а. с. 14).

16.10.2024 Позивач на адресу ТОВ "ЛІГЛ" направив вимогу про повернення коштів через невиконання зобов`язань (а. с. 15-19).

Однак, ТОВ "ЛІГЛ" добровільно кошти сплачені Позивачем на виконання умов Договору не повернуло та свої зобов`язання за цим Договором не виконало.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.611ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1)припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст.651ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Правовими наслідками розірвання договору є припинення зобов`язання (ч.2 ст. 653 ЦК України) та відсутність права сторін вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).

У ст.526ЦКУкраїни передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України,цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 615 ЦК Українивизначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно дост. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Аналіз положеньст. 614 ЦК Українидає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання,ЦК Українипокладає обов`язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.

Правовідносини сторін за спірним договором регулюються положеннями Глави 63 ЦК України, де відповідно до ст.901ЦКУкраїни за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У статті 906ЦКУкраїни встановлено відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг, у зв`язку з цим, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також цивільне законодавство передбачає й можливість розірвання договору про надання послуг.

Так, відповідно до ст.907ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, у порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Відповідно до ст.10ЗУ «Прозахист правспоживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/1394/16 викладений висновок про те, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2ст. 651 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. ст.79, 80ЦПКУкраїни достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи . Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У частинах 1, 5, 6 ст.81ЦПКУкраїни визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з врахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Незважаючи на приписи ч. 1ст. 81 ЦПК України, Відповідач станом на день розгляду справи не надав належних та допустимих доказів того, що він виконав вказані вище умови договору про надання правничої допомоги № 27052434, натомість Позивач стверджує про порушення зобов`язань Відповідачем, який не приступив до виконання зобов`язань за договором, на підставі чого суд вважає необхідним розірвати зазначений договір, оскільки, такий спосіб захисту порушеного права, у цьому випадку, сприятиме ефективному відновленню прав позивача, як споживача послуг.

Згідно зістаттею 570 ЦК України,завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У постанові Верховного Суду України від 17 січня 2024 року у справі №545/1272/22-ц викладений правовий висновок щодо того, що аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару). У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв`язку з невиконанням однією зі сторін договору своїх обов`язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу. Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І, якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Верховний Суд України у постанові від 15 лютого 2019 року у справі №910/21154/17 дійшов до висновку, що відповідно до частини 2статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена у рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, зі припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.

Згідно з ч. 1ст. 1212 ЦК України,особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, сформульованої у постанові від 06.02.2020 № 910/13271/18, після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставіст. 1212 ЦК України.

Враховуючи, що Позивач довів, що мають місце підстави для розірвання договору, оскільки Відповідач не приступив до виконання зобов`язань за Договором, суд вважає, що з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача сплачені ним грошові кошти у сумі 40000,00 грн. на підставіст. 1212 ЦК України.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду у позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 611 ЦК України, моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону про захист прав споживачів).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи викладене, щодо відшкодування моральної шкоди за порушення цивільно-правового договору, зокрема, у справі про порушення ТОВ «ЛІГЛ» зобов`язання з надання юридичних послуг, суд вважає за необхідне вказати на таке.

У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону про захист прав споживачів передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів термін «продукція» у цьому Законі вживається у значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

За змістом частини другої статті 22 Закону про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд вважає, що порушення ТОВ «ЛІГЛ» зобов`язання з надання юридичних послуг, незважаючи на умови укладеного договору, є недоліком продукції (неналежним наданням фінансової послуги) у розумінні законодавства про захист прав споживачів і відповідно до статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів має наслідком відшкодування моральної шкоди, завданої вкладникові таким неналежним наданням фінансової послуги.

Закон про захист прав споживачів (як в чинній редакції, так і в редакції, чинній станом на дату укладення Договору) не містить застережень про те, що моральна шкода споживачу відшкодовується лише у разі завдання шкоди його життю чи здоров`ю.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі №303/2147/14-ц (провадження № 6-1790 цс 15) зроблено висновок: «Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону».

Так,пункт 5частини першоїстатті 4Закону прозахист правспоживачів вредакції,передбачає,що споживачіпід часукладення,зміни,виконання таприпинення договорівщодо отримання(придбання,замовлення тощо)продукції,а такожпри використанніпродукції,яка реалізуєтьсяна територіїУкраїни,для задоволеннясвоїх особистихпотреб маютьправо на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення зобов`язання з надання юридичних послуг, суд враховує, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Вказане узгоджується з думкою Великої Палати Верховного суду, викладеній у Постанові від 01.09.2020 у справі №№216/3521/16-ц.

У цьому випадку суд оцінює обставини порушення умов договірних зобов`язань з боку Відповідача, відповідно до умов договору, а також факт повної оплати Позивачем юридичних послуг, вважає що факт тривалого невиконання умов Договору та неповернення коштів є фактом заподіяння моральної шкоди, а умовам справедливості та розумності буде відповідати моральна шкода у розмірі 5000,00 гривень.

Відповідно до вимог частини 6статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки, про зверненні до суду з позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», тому з Відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 2202 гривні 18 копійок (1211,20 грн.за вимогу немайнового характеру та 990,98 грн. за вимогу майнового характеру (з розрахунку (з розрахунку 45000,00 (сума, що підлягає стягненню) / 55000,00 (сума, заявлена до стягнення) х 1211,20 (сума судового збору).

Керуючись ст. ст. 528, 626, 627, 638, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст.5,10,13, 76,81, 133, 137, 141, 247, 259,263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Розірвати договір про надання правничої допомоги № 27052434 від 27.05.2024, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ».

Стягнути зіТовариства зобмеженою відповідальністю«ЛІГЛ» (код в ЄДРПОУ 41614728; юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, буд. 26-а; фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40 у, офіс 318) накористь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) грошові кошти у сумі 40000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок, що були сплачені за договором № 27052434 про надання правничої допомоги та 5000,00 (п`ять тисяч) гривень - компенсації спричиненої моральної шкоди.

Стягнути зі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» (код в ЄДРПОУ 41614728; юридична адреса: 79005, м. Львів, вул. Під Дубом, буд. 26-а; фактична адреса: 04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40 у, офіс 318) в дохід держави судовий збір в розмірі 2202 (дві тисячі двісті дві) гривні 18 копійок.

В іншійчастині позовнихвимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ольга ПАВЛЮК