Рішення № 12526560, 22.11.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

22 листопада 2010 року справа № 5020-4/223 За позовом          Приватного підприємства “Люмін”

(ідентифікаційний код 25141061, 99024, м. Севастополь,

Бухта Козача, будинок 8, кв. 21)

до                     Товариства з обмеженою відповідальністю “Дракар”

(ідентифікаційний код 32737994,

99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, будинок 47, кв. 3),

про стягнення 11577,37 грн.,

Суддя Погребняк О.С.

За участю представників:

Позивач (ПП "Люмін") - Байрамова К.В. довіреність від 22.11.2010;

Вiдповiдач (ТОВ “Дракар”) - Чикалов І.В., директор наказ № 34-к від 01.09.2004

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство “Люмін” звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дракар” про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору Підряду №8 від 20.07.2009 в частині належної та своєчасної його оплати.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08.11.2010 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений у судовому засіданні 22.11.2010.

Представник позивача у судовому засіданні виклав зміст позовних вимог, на задоволенні позову наполягав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні 22.11.2010 проти позову не заперечував, позовні вимоги визнав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

В С Т А Н О В И В:

20.07.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Дракар” (Замовник) та Приватним підприємством “Люмін” (Підрядник) був укладений Договір підряду №8 (надалі –Договір) (арк.с. 10), за умовами якого підрядник зобов’язався за завданням замовника з використанням власних матеріалів або матеріалів замовника виконати, а замовник зобов’язався прийняті та оплатити роботу, а саме ремонт кабельної лінії, відповідно до узгодженого кошторису. Об’єм, характер та вартість робіт, передбачених в пункті 1.1 Договору, визначається кошторисом, яка є невід’ємною частиною Договору та підставою проведення розрахунків.

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 Договору, ціна договору складає 8781,00 грн. в залежності від прийнятих технічних рішень вартість договору може змінюватися. Зміна вартості Договору можлива лише за згодою сторін.

Пунктами 3.1.1, 3.1.2 встановлені обов’язки підрядника, а саме: виконати роботи відповідно до завдання, наданого замовником; передати роботу замовнику відповідно до акту прийму-передачі виконаних робіт.

Замовник зобов’язаний оплатити виконані роботи в триденний строк з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт.

Згідно з пунктом 5.1 Договору, договір набирає сили з моменту його підписання та діє до виконання сторонами обов’язків.

Позивач свої зобов’язання за договором підряду виконав в повному обсязі, про що свідчить складений та узгоджений уповноваженими представниками сторін акт приймання виконаних підрядних робіт за липень 2009 року на загальну суму 8781,00 грн. (арк.с. 13-14).

Однак, відповідачем умови договору були порушені, оплата суми виконаних робіт ним здійснена не була, що і стало причиною для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення суми заборгованості за договором у розмірі 8781,00 грн., а також 3% річних, інфляційних витрат, а також пені від означеної суми боргу за період з 03.10.2009 по 20.10.2010.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми заборгованості щодо оплати за договором підряду, а також суми пені, 3% річних та інфляційних витрат від суми боргу, тому, застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобов’язання, питання виконання зобов’язань та відповідальності за порушення зобов’язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частин першої та другої статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судом встановлено, що позивач свої обов’язки за договором виконав повністю, що підтверджується актом приймання виконаних робіт за договором.

Проте, відповідач взяті на себе за Договором зобов’язання не виконав.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість відповідача у розмірі 8781,00 грн. не сплачена і на дату розгляду справи.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наявна заборгованість в сумі 8781,00 грн. підтверджується матеріалами справи.

Відповідач доказів сплати суми боргу за Договором не надав, у судовому засіданні 22.11.2010 позовні вимоги визнав в повному обсязі, проти задоволення позову не заперечував.

Згідно з частиною 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За викладених обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 8781,00 грн. обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1597,37 грн. Суд вважає вимоги позивача в цій частині позову такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, за порушення строків виконання зобов’язань за Договором, замовник сплачує підряднику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 №543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд зазначає, що він здійснений з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме, посилаючись на пункт 4.1 Договору, позивач просить стягнути з відповідача суму пені за період, тривалістю більш ніж 6 місяців, що суперечить вимогам ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи викладене, суд обмежує період стягнення пені шестимісячним строком.

Таким чином, судом зроблений власний розрахунок суми пені:

ВідсотокПеріод нарахування пені Кількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума пені, грн.

2*Ставка НБУ04.10.2009-05.04.20101838781902.52

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені у розмірі 902,52 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у сумі 923,16 грн. та 3% річних у сумі 275,67 грн. за період з 03.10.2009 по 20.10.2010.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, зроблений позивачем, вважає його таким, що здійснений з дотриманням вимог законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 275,67 грн. та інфляційних витрат в розмірі 923,16 грн. підлягають задоволенню.

При проведенні розрахунку збитків від інфляції судом застосовані рекомендації, що викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97Р, та офіційні індекси інфляції, встановлені Державним комітетом статистики України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 8781,00 грн., сума пені –902,52 грн.; 3% річних – 275,67 грн. та інфляційні витрати –923,16 грн. а всього 10882,35 грн.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дракар” (ідентифікаційний код 32737994, 99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, будинок 47, кв. 3) на користь Приватного підприємства “Люмін” (ідентифікаційний код 25141061, 99024, м. Севастополь, Бухта Козача, будинок 8, кв. 21) 10882,35грн. (десять тисяч вісімсот вісімдесят дві грн. 35 коп.), з яких: сума основного боргу у розмірі 8781,00 грн., сума пені –902,52 грн.; 3% річних –275,67 грн. та інфляційні витрати –923,16 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дракар” (ідентифікаційний код 32737994, 99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, будинок 47, кв. 3) на користь Приватного підприємства “Люмін” (ідентифікаційний код 25141061, 99024, м. Севастополь, Бухта Козача, будинок 8, кв. 21) витрати по сплаті державного мита у розмірі 108,82 грн. (сто вісім грн. 82 коп.), та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 221,84 грн. (двісті двадцять одна грн. 84 коп.).

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Суддя                                                                                 О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 26.11.2010.