Рішення № 12526371, 02.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.10                                                                                           Справа№ 33/46 (10)

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон»(м. Львів)

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства «Технобуд»(м. Львів)

про :стягнення 92495 (дев'яносто дві тисячі чотириста дев'яносто п'ять) грн. 32 коп. (з яких: 76150,00 грн. –основний борг; 6545,33 грн. –інфляційні; 2124,07 грн. –3 % річних; 7675,92 грн. –пеня)

Суддя : Цікало А.І.

При секретарі : Герасименко В.С. Представники:

Позивача:Максимів Р. Й. –представник (довіреність б/н від 21.09.2010 р.)

Відповідача:не з'явився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні 07.10.2010 р., звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: 22.09.2010 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 5863 поступила позовна заява від Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства «Технобуд»(м. Львів) про стягнення 92495 (дев'яносто дві тисячі чотириста дев'яносто п'ять) грн. 32 коп. (з яких: 76150,00 грн. –основний борг; 6545,33 грн. –інфляційні; 2124,07 грн. –3 % річних; 7675,92 грн. –пеня).

Ухвалою суду від 24.09.2010 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 33/46 (10) та справу призначено до розгляду на 07.10.2010 р. Ухвалою суду від 07.10.2010 р., у зв’язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 02.11.2010 р.

Позивач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 24.09.2010 р. та про відкладення розгляду справи від 07.10.2010 р. виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

29.10.2010 р. до суду за вх. № 21052 від позивача поступила заява про зменшення розміру позовних вимог в якій він уточнив заявлені вимоги та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 91315 (дев'яносто одна тисяча триста п'ятнадцять) грн. 05 коп. (з яких: 76150,00 грн. –основний борг; 6406,64 грн. –інфляційні; 2229,71 грн. –3 % річних; 6528,70 грн. –пеня).

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги, з урахуванням уточнень, з підстав наведених у заявах та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 24.09.2010 р. та про відкладення розгляду справи від 07.10.2010 р. повністю не виконав, відзив на позов представив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (долучено до матеріалів справи).

07.10.2010 р. до суду за вх. № 19172 від відповідача поступив відзив на позовну заяву в якому він визнав суму основного боргу в розмірі 76150 грн. 00 коп. та заперечив позовні вимоги в частині стягнення 6545,33 грн. –інфляційних, 2124,07 грн. –3 % річних та 7675,92 грн. –пені.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду спору по суті, відповідач відзив на позов представив, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу визнав повністю, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

01 серпня 2009 року між Малим приватним підприємством виробничо-комерційною фірмою «Гелікон»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю спільним українсько-російським підприємством «Технобуд»(відповідач) було укладено договір про надання транспортних послуг № 08-14/9 (далі-Договір, оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Відповідно до пункту 1 Договору, підрядник (МПП ВКФ «Гелікон») надає послуги автокранами, а замовник (ТзОВ СП «Технобуд») приймає та оплачує надані послуги у відповідності до умов даного договору (підпункт 1.1. Договору), вказані послуги використовуються при будівництві об’єкта «Буковель, Івано-Франківська область (підпункт 1.2. Договору).

Згідно підпункту 3.1. пункту 3 Договору, за надання транспортних послуг замовник сплачує підряднику щомісячну плату з розрахунку 150 (сто п'ятдесят) грн. 00 коп. за годину роботи автокрана. Оплата здійснюється протягом 3-ох днів з моменту підписання акту –приймання виконаних робіт (надання послуг).

На виконання умов Договору, позивач надав, а відповідач прийняв послуги автокрана, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000633 від 30.09.2009 р. на суму 54450 грн. 00 коп., № ОУ-0000663 від 30.09.2009 р. на суму 15000 грн. 00 коп., № ОУ-0000702 від 30.10.2009 р. на суму 43500 грн. 00 коп. та № ОУ-0000773 від 30.11.2009 р. на суму 22200 грн. 00 коп. (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи). Зазначені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписані сторонами без зауважень.

Загалом, протягом вересня-листопада 2009 року позивач надав, а відповідач прийняв послуги автокрана в управлінні працівника з необхідною кваліфікацією на загальну суму 135150 грн. 00 коп.

Порушуючи умови Договору, відповідач не провів повного розрахунку з позивачем за отримані послуги.

Як вбачається з матеріалів справи та вказує представник позивача, відповідач частково оплатив отримані послуги в загальній сумі 59000 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними банківськими виписками (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи).

Станом на час звернення з позовом до суду та день розгляду справи, заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги відповідно до Договору становить 76150 грн. 00 коп.

За неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивачем нараховано: 6545,33 грн. - інфляційних; 2124,07 грн. –3 % річних; 7675,92 грн. –пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Скориставшись наданим йому правом, позивач зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 91315 (дев'яносто одна тисяча триста п'ятнадцять) грн. 05 коп. (з яких: 76150,00 грн. –основний борг; 6406,64 грн. –інфляційні; 2229,71 грн. –3 % річних; 6528,70 грн. –пеня).

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно, відповідно ст. 625 ЦК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», нараховано: 6406,64 грн. –інфляційних; 2229,71 грн. –3 % річних; 6528,70 грн. –пені.

Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов представив, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 76150 грн. 00 коп. визнав, явку повноважного представника в судові засіданні не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов представив, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 76150 грн. 00 коп. визнав, явку повноважного представника в судові засіданні не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач визнав суму основного боргу у розмірі 76150 грн. 00 коп., доказів погашення заборгованості не представив, явку повноважного представника в судові засіданні не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства «Технобуд»(м. Львів) про стягнення 91315 (дев'яносто одна тисяча триста п'ятнадцять) грн. 05 коп. (з яких: 76150,00 грн. –основний борг; 6406,64 грн. –інфляційні; 2229,71 грн. –3 % річних; 6528,70 грн. –пеня) обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 408 від 21.09.2010 р. позивачем сплачено в сумі 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 95 коп.

Згідно платіжного доручення № 409 від 21.09.2010 р. позивачем сплачено 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 13, 42, 124 Конституції України, ст. ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 548, 625 ЦК України, ст. ст. 174, 179, 193, 216, 218 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» N 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (із наступними змінами та доповненнями), ст. ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства «Технобуд»(м. Львів) про стягнення 91315 (дев'яносто одна тисяча триста п'ятнадцять) грн. 05 коп. (з яких: 76150,00 грн. –основний борг; 6406,64 грн. –інфляційні; 2229,71 грн. –3 % річних; 6528,70 грн. –пеня) –задоволити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю спільного українсько-російського підприємства «Технобуд»(вул. Ольги Басараб, буд. 11 А, кв. 8, м. Львів, 79017; код ЄДРПОУ 13815583) на користь Малого приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Гелікон»(вул. Кульпарківська, 230, а/с 3601, м. Львів, 79071; код ЄДРПОУ 13840859) –91315 (дев'яносто одна тисяча триста п'ятнадцять) грн. 05 коп. (з яких: 76150,00 грн. –основний борг; 6406,64 грн. –інфляційні; 2229,71 грн. –3 % річних; 6528,70 грн. –пеня), 924 (дев'ятсот двадцять чотири) грн. 95 коп. –державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя