Рішення № 125254090, 19.02.2025, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7111/24

№ 2/183/1073/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2025 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Аніськової А.В.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання права власності,-

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, в якому просила визначити частки у праві власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилаються на те, що 30 серпня 2001 року вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 , на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малаховим С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 5688, набула у власність квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

19.09.2001 року право власності було зареєстроване Сєвєродонецьким бюро технічної інвентаризації, однак частки у праві спільної сумісної власності не були визначені, а з огляду на положення ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який діяв на момент посвідчення договору дарування, а також з огляд на те, що квартира була отримана в дар, це майно не являється спільним майном подружжя.

У зв`язку із повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року Російської Федерації на територію України і тимчасовою окупацією міста Сєвєродонецьк Луганської області, позивачка була вимушена залишити своє місце проживання і виїхати на територію України, яка підконтрольна українській владі.

Чоловік позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з чим ОСОБА_2 не має можливості визначити частки у спільній сумісній власності.

Крім того, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно дані відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності на будинок у БТІ тимчасово окупованої території України на даний час неможливо, через що позивачка позбавлена можливості належним чином реалізувати свої права похідні від права власності на зазначену житлову квартиру, а саме отримати компенсаційні виплати за пошкоджене майно внаслідок проведення військових дій.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровського району від 22 липня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі (а.с. 21).

Ухвалою суду від 12 вересня 2024 року призначено розгляд справи по суті (а.с. 28).

Позиція сторін в судовому засіданні.

Позивач в підготовчому судовому засіданні позов підтримала, в подальшому звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи у її відсутність, одночасно позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх у повному обсязі, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача відзив на позовну заяву не подав, в судове засідання повторно не з`явився, був повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання, причина неявки суду не відома, а тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи, за наявними у справі доказами.

Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

На підставі ч.2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.

Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст.15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Суду надано копію договору дарування, посвідченого 30 серпня 2001 року приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Малаховим С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 5688, у відповідності до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 передано в дар квартиру, загальною площею 92 кв.м., житловою площею 55,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22).

19.09.2001 року договір дарування житла був зареєстрований в Сєвєродонецькому бюро технічної інвентаризації, під реєстровим номером 878.

Відмітка у паспорті позивача свідчить про те, що 08.03.1986 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 (а.с. 8).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.

Статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст.316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 6 ст. 319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону, а держава не втручається у здійснення власником права власності.

Відповідно до ч. 1 ст.321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У відповідності із ст.392ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частинами 3, 4 ст.334ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації, відповідно до Закону та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин.

Право власності позивача на квартиру набуте до 01 січня 2004 року, тому до таких правовідносин суд вважає за необхідне застосувати норми Цивільного кодексу УРСР, 1963 року, Закону України від 07.02.1991 року «Про власність».

У відповідності до ст. 12 Закону України«Про власність» громадяни набувають право власності у разі укладання угод, які не заборонені Законом.

За змістом ст.ст.128,153 Цивільного Кодексу УРСР, 1963 року, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібний у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однією зі сторін повинно бути досягнуто згоди

В свою чергу, відповідно до Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї із таких умов:

1)Реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2)На момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації.

Між тим, державна реєстрація таких прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»та Порядком державної реєстрації речових прав на їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, одним з яких є документ, яких підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно (оригінал та копія), в якості якого є укладений у встановленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно, чи його дублікат.

Крім того, варто звернути увагу на те, що положенням частини 1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, квартира, загальною площею 92 кв.м., житловою площею 55,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набута подружжям у дар, є власністю кожного з них без визначення часток.

У відповідності до ч.1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності. Тільки з визначенням часток кожного із співвласників, виникає право спільної часткової власності, у відповідності до вимог ст. 356 ЦК України.

Право на виділ в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, належить співвласнику, відповідно до вимог ч.1 ст. 370 ЦК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 370 та ч.2 ст. 372 ЦК України, у разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено договором.

Наявність іншого договору щодо спірного майна не встановлено, підстав для зменшення або збільшення частки кожного співвласника також не знайдено.

При цьому, суду в достатній мірі наведено необхідність визначення часток саме в судовому порядку, оскільки один із співвласників помер.

Аналіз поданих позивачем доказів свідчить про те, що частки співвласників квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є рівними, за позивачкою слід визнати право власності на частку означеної квартири.

Згідно з ст.3ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Враховуючи обставини справи, а також те, що позивач на теперішній час позбавлена можливості отримати документ, що підтверджує державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,76-81,89,263,265,280 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання права власності, -задовольнити.

Визначити частки кожного із співвласників ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 у спільному сумісному майні - квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , - рівними, тобто по частці вказаної квартири кожному.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування (ім`я) сторін:

Позивач-1: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Сєвєродонецька міська військова адміністрація Луганської області, ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження: вул. П. Калнишевського, буд. 27К, м. Дніпро, 49000.

Суддя Сорока О.В.