Рішення № 12524387, 01.11.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2010 р. Справа № 4/181-10

Суддя Щоткін О.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лосинівський маслосирзавод", смт Лосинівка, Ніжинського р-ну

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське", с.Гореничі

про стягнення 863750,53 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник М.П. –предст., дов. від 29.10.2010р.

від відповідача: Сахацький С.О. –предст., дов. від 16.03.2010р.

Обставини справи:

В провадженні господарського суду Київської області перебуває справа №4/181-10 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лосинівський маслосирзавод" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Шевченківське" про стягнення 863750,53 грн., які складаються з 575833,69 грн. заборгованості за передплату непоставленої продукції та 287916, 84 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.10.2010р. було порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 01.11.2010р.

01.11.2010р. представником відповідача в судовому засіданні було подано відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні.

          Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд,

встановив:

01.01.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод», як Покупцем (позивач) та Приватним сільськогосподарським підприємством «Шевченківське», як Постачальником (відповідач) був укладений договір № 6 (Договір) на постачання сировини (молока), відповідно до умов якого постачальник зобов’язується поставити та передати у власність покупця сировину, а покупець зобов’язується прийняти сировину (молоко коров’яче) та оплатити її на умовах даного договору.

Відповідно до розділу № II Договору, основним обов'язком відповідача є постачання сировини, якість якої повинна відповідати ДСТУ 2662-97 «Молоко коров'яче незбиране».

Як вбачається з матеріалів справи та поданих до нього доказів, а саме платіжних доручень, позивачем було здійснено передоплату за поставку молока.

Даний факт підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.05.10 по 31.05.10 р., актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2010р. по 31.07.2010 р., актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.10 по 31.07.10 р.

Однак, в порушення умов договору, станом на 01.08.2010 р. відповідач на суму передоплати в розмірі 575 833, 69 грн. сировину не поставив.

В своїх запереченнях на відзив відповідач стверджує, що у відповідності до п. 5.1, ціна на сировину договірна і формується в залежності від якості, кількості та періодичності постачання. Однак, сторонами сума сировини не була погоджена.

Згідно п. 5.2 Договору, вартість ціни встановлюється в додатку, який є невід’ємною частиною даного договору.

Станом на 16.04.2010р. між сторонами був укладений Додаток до Договору, відповідно до якого ціна на сировину встановлювалась в розмірі 3,00 грн. за 1 кг.

В червні 2010 року ціна на ринку молока склала 3,80-4,00 грн. за 1 кг., однак, як стверджує відповідач, позивач наполягав на формуванні ціни на сировину в розмірі 2,50 грн. за 1 кг.

Відповідно до матеріалів позовної заяви, а також претензії, надісланої на адресу відповідача за №1 від 18.08.2010р., позивач просив допоставити молочну сировину або внести суму заборгованості, яка була проплачена на рахунок відповідача у якості передоплати за поставлений в майбутньому товар в розмірі 575833,69 грн., а також сплатити штраф у розмірі 50% від суми заборгованості, як передбачено п. 6.3. Договору.

У відповіді на претензію № 141 від 03.09.2010р. відповідач визнав факт перерахування коштів в якості передоплати за Договором та просив встановити прийняту для обох сторін ціну на сировину, виходячи із звичайних цін.

Також зазначив, що у випадку узгодження ціни зобов’язується поновити поставку сировини.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.712 чинного ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру правовідносин сторін.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Суд, заслухавши пояснення сторін, а також враховуючи норми чинного законодавства, прийшов до висновку, що на момент припинення поставки продукції (червень 2010р.) сторони не дійшли згоди щодо ціни на сировину, у зв’язку з чим позовна вимога в частині повернення передплати в розмірі 575833,69 грн. є обґрунтованою, матеріалами справи підтвердженою, а відтак, такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення 287916,84 грн. штрафу, встановленого відповідно до п. 6.3 Договору, яким передбачено, що у разі припинення відповідачем поставки сировини при умові одержання оплати від нас, відповідач сплачує на наш рахунок суму заборгованості та штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Оскільки відповідач в порушення умов договору не виконав своїх зобов’язань за договором, та враховуючи те, що положення пункту договору (6.3) не суперечить нормам законодавства, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення 287916,84 грн. штрафу є обґрунтованою.

Відповідно до приписів частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Дослідивши майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та враховуючи те, що відповідач не заперечував проти перерахованої йому в якості передоплати суми в розмірі 575833,69 грн., а також те, що останній намагався дійти згоди щодо ціни на сировину, яка б могла задовольнити обох сторін у господарському зобов’язанні, суд вважає за можливе скористатися правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір штрафу, який передбачений п. 6.3 договору, що підлягає стягненню в розмірі 287916,84 грн. до 50000 грн.

За таких обставин суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором в сумі 575833,69 грн. та 50000,00 грн. штрафу.

Витрати по сплаті державного мита відповідно та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Шевченківське»(08114, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вул. Леніна 205, код ЄДРПОУ 30796166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лосинівський маслосирзавод»(16663, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, смт. Лосинівка, вул.. Ворвського, буд. 9, код ЄДРПОУ 21403660) 575833 (п’ятсот сімдесят п’ять тисяч вісімсот тридцять три) грн.. 69 коп. суми боргу, 50000 (п’ятдесят тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 6258 (шість тисяч двісті п’ятдесят вісім) грн.. 34 коп. державного мита, 171 (сто сімдесят одну) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Відмовити в задоволенні стягнення 237916,84 грн. штрафу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.В. Щоткін

Дата підписання повного тексту рішення: 09.11.2010р.