Рішення № 125233619, 10.02.2025, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15941/24

пр. № 2/759/636/25

10 лютого 2025 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у липні 2024 р. позивач звернулася до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь позивача 27290 грн 18 коп. пеню за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування; 95702 грн 58 коп. інфляційних збитків у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування; 19991 грн 45 коп. 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України; 9000 грн 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 сталася ДТП за участю водія ОСОБА_2 який керував ТЗ «BMW X5» д.н.з. НОМЕР_1 та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер. Позивач є законним представником малолітньої дитини ОСОБА_4 , яка є дочкою загиблого, у зв`язку із його смертю, спричинена значна та непоправна шкода, яка проявилася у моральній шкоді та у втраті годувальника. Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність водія ТЗ «BMW X5» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «СГ «ТАС», а тому представник позивача 14.08.2020 звернувся до відповідача із повідомленням про настання страхового випадку та звернувся в порядку визначеному Законом №1961-ІV із заявою про виплату страхового відшкодування. У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку по виплаті страхового відшкодування позивач звернулась до Святошинського районного суду м. Київа з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 188920 грн 00 коп., внаслідок чого рішенням суду від 23.01.2023 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі. 28.05.2024 відповідачем було виплачене страхове відшкодування на виконання постанови апеляційного суду у розмірі 188920 грн 00 коп., але з порушенням строків виконання грошового зобов`язання, внаслідок чого позивач вважає, що відповідач повинен сплатити штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов`язання, у вигляді пені за період з 18.11.2020 по 18.11.2021 у розмірі 27290 грн 18 коп., інфляційні втрати за період з 18.11.2020 по 28.05.2024 у розмірі 95702 грн 58 коп., та 3% річних за період з 18.11.2020 по 28.05.2024 у розмірі 19991 грн 45 коп. Загальна сума позовних вимог становить 142984 грн 21 коп.

07.10.2024 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на п.п. 15, 18 Прикінцевих положень ЦПК України, згідно яких позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення, а також послався на воєнний як форс-мажорні обставини, внаслідок чого відповідач не визнає позовну вимогу в частині стягнення пені. Також відповідач не визнає вимогу про відшкодування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки застосовуючи до правовідносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, положення статті 625 ЦК України, слід брати до уваги, що положення цієї норми не застосовуються до вказаних відносин, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов?язанням, яке виникає з договірних зобов?язань. Винятком є відповідальність страховика (ст. 992 ЦК України). Дана правова позиція викладена у в п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», тому відповідно положень ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов?язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Відповідно п. 36. 5. ст. 36 Закону України за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Тож вказаним Законом передбачено лише нарахування пені. Таким чином, дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди. Водночас формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов?язане із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов?язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштам належними до сплати кредиторові (постанова ВСУ від 06.06.2012 справі №6-49цс12) від 24.10.2011 у справі 6-38цс11). Отже проценти передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17.10.2011 у справі №6-42цс11) (а.с. 50-52).

07.10.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу до об`єктивних та обґрунтованих, виходячи з розміру позовних вимог та складності справи, оскільки вказана сума заявленої вимог правової допомоги у розмірі 9000 грн 00 коп. є необґрунтованою та завищеною, зважаючи на те, що справа не є складною та слухається в спрощеному провадженні, окрім того позивачем не надано обґрунтованих доказів вказаних судових витрат (а.с. 53).

07.10.2024 представником відповідача подано до суду клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася 26.06.2020 року, як наслідок початок перебігу загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України), а згідно ч. 4, ст. 267 ЦК України: «Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові», тому виходячи з вищенаведеного, строк позовної давності про відшкодуванні неустойки (штрафи, пені), 3% річних закінчився. Таким чином, враховуючи вищевикладене та керуючись нормами чинного законодавства України, Позивач пропустив строки позовної давності, щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) та 3% річних. Внаслідок чого представник відповідача просить застосувати строки позовної давності у відповідності до ст.ст. 257, 261 ЦК України (а.с. 54).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024 визначено головуючого - суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 43-44).

Ухвалою судді від 09.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 45-46).

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення у відповідності до вимог п. 5 ст. 279 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 22 год. 35 хв. у м. Нова Каховка Херсонської обл. на Дністровському просп. Відбулась ДТП, де водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем «BMW X5» д.н.з. НОМЕР_1 допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від тілесних ушкоджень помер.

На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія транспортного засобу «BMW X5» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР 7924866.

14.08.2020 представником позивача було надіслано на поштову адресу відповідача повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, а також в порядку визначеному Законом №1961-IV, заяву на виплату страхового відшкодування пов`язане із втратою годувальника (до 14 років) у розмірі 170028 грн 00 коп., заяву на виплату страхового відшкодування пов`язане із моральною шкодою у розмірі 18892 грн 00 коп. (а.с. 14, 15).

Листами відповідача №1234 від 18.08.2020 та №1238 від 19.08.2020 у відповідь на надіслане повідомлення про настання страхового випадку та заяв на виплату страхового відшкодування було повідомлено позивача про необхідність надання відповідачу документів та призупинено розгляд справи, оскільки на даний час відповідач позбавлений можливості прийняти рішення по справі за відсутності документального підтвердження того, що відсутня інформація про завершення кримінального провадження та набрання рішенням законної сили за наслідками його розгляду. Роз`яснено, що після надання відповідачу вироку суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, відповідачем буде відновлено розгляд справи і прийнято рішення щодо виплати страхового відшкодування (а.с. 18, 19).

27.08.2020 представником позивача подано відповідачу заяву про долучення документів, в якій позивач просив долучити до матеріалів страхової справи оригінал Довідки про ДТП №3020175515616899 від 21.08.2020 (а.с. 16).

06.10.2020 представником позивача подано відповідачу заяву про долучення документів, в якій позивач просив долучити до матеріалів страхової справи копію Обвинувального акту у кримінальному провадженні №12020230000000253 стосовно ОСОБА_2 (а.с. 15).

Вказані обставини встановленні рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.01.2023, згідно якого задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «СГ «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, стягнено з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 18892 грн 00 коп. та суму страхового відшкодування, пов`язане з втратою годувальника у розмірі 170028 грн 00 коп. (а.с. 20-24).

Постановою Київського апеляційного суду від 09.05.2024 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.01.2023 залишено без змін (а.с. 24-32).

ПрАТ «СГ «ТАС» виплатила страхове відшкодування 28.05.2024 у розмірі 188920 грн 00 коп., що підтверджують обидві сторони по справі у позовній заяві та у відзиві.

Отже, згідно ч.ч. 1, 4 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач вважає, що має право на пеню, 3 % річних та інфляційні втрати у зв`язку із порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов`язання встановлених Законом №1961-IV виходячи із суми виплаченого страхового відшкодування, яку ПрАТ «СГ «ТАС» сплатило 28.05.2024 у повному обсязі у розмірі 188920 грн 00 коп., за період з 18.11.2020 по 28.05.2024, а саме:

-пеня за період з 18.11.2020 по 18.11.2021 за формулою (Пеня) = (Сума боргу) х (Ставка пені (%)) / 100% / 365 днів = (Кількість днів), що дорівнює 27290 грн 18 коп.;

-інфляційне збільшення за період з 18.11.2020 по 28.05.2024 за формулою (Втрати від інфляції) = (Сума боргу) х (Індекс інфляції) / 100% - (Сума боргу), що становить 95702 грн 58 коп.;

-3% річних за період з 18.11.2020 по 28.05.2024 за формулою (Проценти) = (Сума боргу) х (Процентна ставка) / 100% / 365 днів х (Кількість днів), що становить 19991 грн 45 коп. (а.с. 33-34).

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, - позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов`язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 01.06.2016 у справі № 6-927цс16).

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах про те, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Отже, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Також, законодавством передбачене нарахування пені за відповідне прострочення відповідача у разі його наявності. Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, до прострочення страховика застосовується ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Вищевказаний правовий висновок визначено у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 по справі № 760/5686/17 у справі, яка стосувалася основного позову сторін даного провадження з приводу стягнення страхового відшкодування, де суд прийшов до висновку, що платежі передбачені ст. 625 ЦК України застосовуються і до правовідносин, що виникають у сфері відшкодування шкоди чи стягнення страхового відшкодування.

Аналогічні правові висновки з приводу можливості застосування положень статті 625 ЦК України по подібних справах були зазначені і у постановах Верховного Суду: № 445/370/19 від 28.10.2020, № 742/637/19 від 07.10.2020, № 213/1371/16-ц від 17.06.2020, № 569/13962/17 від 18.12.2019, № 760/12308/15-ц від 11.12.2019, № 334/2254/15-ц від 13.11.2019, № 761/6406/16-ц від 11.12.2019, № 464/6880/16-ц від 08.11.2019, № 654/453/16-ц від 30.10.2019, № 200/4309/14-ц від 30.10.2019, № 465/1551/17 від 02.10.2019, № 280/2625/13-ц від 04.09.2019, № 200/6084/14-ц від 21.08.2019, № 607/7657/16-ц від 24.07.2019, № 463/1411/16-ц від 26.06.2019, № 760/2905/16-ц від 26.06.2019, № 758/8819/16-ц від 06.06.2019, № 127/16587/16-ц від 11.04.2019, № 213/319/16-ц від 10.04.2019, № 757/3725/15-ц від 03.04.2019, № 185/12064/15-ц від 20.02.2019, № 456/3525/15 від 13.02.2019, № 758/5545/16-ц від 24.01.2019.

З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно ст. 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).

З огляду на зазначене, суд вважає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України щодо несвоєчасної виплати страхового відшкодування, через що позивач має право на відшкодування пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних за час прострочення виплати страхового відшкодування шкоди.

Що стосується розрахунків наведених у позовній заяві щодо 3 % річних, інфляційних втрат та пені, слід зазначити наступне.

Пунктом 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зокрема встановлено, що страховик не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Прострочення виплати страхового відшкодування починається з наступного дня після спливу 90-денного строку для виплати страхового відшкодування, що відраховується з дати отримання страховиком заяви про страхове відшкодування.

Звертаючись до суду із позовом позивач просить стягнути з відповідача ПрАТ «СГ «ТАС» на свою користь пеню у розмірі 27290 грн 18 коп., 3% річних у розмірі 19991 грн 45 коп., інфляційні втрати у розмірі 95702 грн 58 коп. обраховані за період з 18.11.2020 по 28.05.2024, виходячи з суми боргу - 188920 грн 00 коп., яку було стягнуто з відповідача на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.01.2023 по справі №759/17708/22 та постанови Київського апеляційного суду від 09.05.2024.

Усі обставини страхового випадку встановлені рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 23.01.2023 по справі №759/17708/22 та постановою Київського апеляційного суду від 09.05.2024, а також встановлено наявність і підставу стягнути з відповідача виплату страхового відшкодування.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем правильно визначено строк прострочення виплати страхового відшкодування, оскільки як вбачається з тексту судового рішення, то розрахунок тих сум, які просила стягнути позивач (з урахуванням платежів, передбачених ст. 625 ЦК України та неустойки), був виконаний станом на 28.05.2024. Таким чином, так як відповідач вчасно не здійснив виплату страхового відшкодування, то відповідно повинен сплатити на користь позивача неустойку та платежі, передбачені ст. 625 ЦК України.

Суд перевірив та погоджується з розрахунком позивача 3 % річних, інфляційних втрат та пені за вказаний період.

Відповідачем вказаний розрахунок не спростований, власних розрахунків з даного приводу суду подано не було.

А тому вважає, що такий розрахунок поданий позивачем є правомірним, а тому суд бере його до уваги.

Що стосується клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

У поданій заяві представник відповідача посилається на те, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Стаття 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Права природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-ІV (надалі - Закон України «Про ОСЦВВНТЗ»).

14.08.2020 представник позивача в рамках вимог Закону України «Про ОСЦВВНТЗ» звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно з п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про ОСЦВВНТЗ», страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Тобто, відповідач, згідно вимог Закону України «Про ОСЦВВНТЗ» зобов`язаний був здійснити виплату страхового відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, тобто до 18.11.2020.

Враховуючи вищезазначене, позивач дізнався про порушення свого права 18.11.2020, тобто по закінченню 90 днів з моменту подання відповідачу заяви про виплату страхового відшкодування, про що позивач сам зазначив у своїй позовній заяві.

Тобто, строк позовної давності щодо пені розпочався 18.11.2020 та відповідно, закінчився 18.11.2021.

Відповідно до ст. 257 ЦК України до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми застосовується загальний строк позовної давності в три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що з цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю заяви сторони про це. Такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду справа № 757/41194/15-ц 20.02.2019. Подібний висновок міститься у Постанові Верховного Суду у справі № 509/3589/16-ц від 21.10.2020.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та чи є позов обґрунтованим. Пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Одночасно судом не може бути відмовлено у задоволенні позову і за недоведеністю, і з підстав пропуску позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі 337/2722/17 від 20.03.2019.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20)».

Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постановах від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, викладала висновки щодо питання застосування спеціальної позовної давності за вимогами про стягнення пені.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Тому стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача платежі, які виникли за період з 18.11.2020 по 28.05.2024. При цьому, починаючи з моменту введення карантину на території України у зв`язку з коронавірусною хворобою перебіг строків позовної давності було зупинено.

Так, відповідно до п. 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020, яким були внесені вищезазначені зміни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено (у тому числі, й станом на момент звернення позивача до суду з позовною заявою).

Таким чином, так як до моменту закінчення строку позовної давності було прийнято зміни, якими було встановлено продовжити їх, то строки давності на стягнення платежів, заявлених у позові, не було пропущено.

Як було зазначено судом, питання стягнення пені у зв`язку з несвоєчасною виплатою страхового відшкодування врегульовано п. 36.5 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким зафіксовано, що пеня нараховується саме за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування.

При цьому, законодавець цілком свідомо не передбачив якихсь обмежень строку нарахування пені для того щоб показати, що кожен день порушення законного права потерпілої особи на отримання страхового відшкодування буде коштувати страховику грошей.

Разом з тим, законодавцем залишено боржнику і спосіб обмежити нарахування для себе штрафних санкцій шляхом застосування передбаченого ст. 258 ЦК України інституту позовної давності. Тобто межа нарахування штрафних санкцій Законом також визначена.

Те, що пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки встановлені ст. 258 ЦК України продовжені, ніяк не є свідчення того, що правовідносини не є врегульованими Законами.

Таким чином, відсутні будь-які підстави застосовувати до даного спору на підставі аналогії закону положення пунктів 15 та 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до положень ст. 257, ч. 2 ст. 258 ЦК України, п.п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строк позовної давності в один рік, який застосовується до вимоги про стягнення пені та строк позовної давності у три роки, який застосовується до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, в даному випадку продовжується на строк дії карантину, що був встановлений з 12.03.2020 та діяв до 30.04.2023, а тому задоволенню підлягають позовні вимоги за весь період вказаний у розрахунках.

Отже заява представника відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який наступними Указами Президента України було продовжено та діє по теперішній час.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні«, а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про ТПП в Україні»).

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону «Про ТПП в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.

Лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас, навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Разом з цим, у цій справі представником відповідача не надало суду ані сертифікату ТПП, ані інших доказів на підтвердження наявності у страховика у зв`язку зі збройною агресією рф неможливості виконання своїх обов`язків по сплаті потерпілій особі страхового відшкодування.

Форс-мажор як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі; саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань; лист ТПП не має наперед встановленої сили, а може виступати додатковим аргументом у суді; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести факт їх виникнення, те, що обставини є форс-мажорними для конкретного випадку; виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність; форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За умовами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з сталою практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, враховуючи те, що відповідачем було заподіяно шкоди шляхом пошкодження автомобіля після виконання своїх службових обов`язків, що підтверджується обома сторонами по справі, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та вищенаведених вимог закону, суд приходить до переконання, що між сторонами спору виникло грошове зобов`язання, яке не було виконано відповідачем на підставі судового рішення про стягнення виплат страхового відшкодування. А тому, відповідач як боржник, внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання несе майнову відповідальність перед позивачем .

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, 3% річних та інфляційних нарахувань. Альтернативного розрахунку, зокрема проведеного відповідачем, до суду не надходило та до матеріалів справи не долучалося відповідачем.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на відповідача.

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає до стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 1429 грн 84 коп.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на позивача судових витрат пов`язаних із наданням правничої правової допомоги у розмірі 9000 грн 00 коп., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту ст.ст. 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

В обґрунтування понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи у розмірі 9000 грн 00 коп. представником позивача надано: договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №2930 від 07.08.2020; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних для надання професійної правничої допомоги.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Представником відповідача надано до суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу від 07.10.2024, оскільки вказана справа не є складною та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, вказана сума є неправомірно завищеною, а також представником позивача не надано до суду доказів оплати таких послуг.

Суд враховуючи клопотання представника ПрАТ «СГ «ТАС», а також ту обставину, що вказана сума 9000 грн 00 коп. у наданому описі не є належним чином обґрунтованою відповідно до переліку робіт та не пропорційною до предмета спору з урахуванням ціни позову.

Проте, враховуючи ту обставину, що позовні вимоги підлягають до задоволення, суд приходить до висновку, що сума яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача у виді послуг за надання правової допомоги складає 5000 грн 00 коп., враховуючи співмірність зі складністю справи та ціною позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 15, 253, 256-258, 509 525, 526, 551, 549, 599, 611, 625, 901, 979, 999 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення штрафних санкцій задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код за ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пеню у розмірі 27290 грн 18 коп., інфляційні збитки у розмірі 95702 грн 58 коп. та 3% річних у розмірі 19991 грн 45 коп., що загалом становить 142984 (сто сорок дві тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 21 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код за ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати пов`язані із наданням правничої (правової) допомоги у розмірі 5000 (П`ять тисяч грн) грн 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (код за ЄДРПОУ 30115243) на користь держави судовий збір по справі у розмірі 1429 (одна тисяча чотириста двадцять дев`ять) грн 84 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська