Рішення № 125221697, 29.01.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/52628/24-ц

пр. № 2-4224/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми відсотків та штрафних санкцій,

УСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» суму 28 503,11 грн, яка складається з 6 592, 96 грн заборгованості по відсоткам, 17 767, 10грн - інфляційні втрати, та 4 143,05 грн - три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що сторонами було укладено депозитний договір від 22 січня 2018 року. Після подання позивачем заяви до відповідача про повернення грошових коштів та припинення депозитного договору, грошові кошти не були повернуті. Враховуючи дані обставини, позивач був вимушений звернутися до суду з позовною заявою про стягнення грошових коштів. Рішенням суду (з урахуванням постанови Верховного Суду) по справі №757/49837/20-ц позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково та стягнуто 30 867, 00 грн. Грошові кошти були отримані 14 липня 2023 року. При зверненні до суду, розрахунок заборгованості був пред`явлений станом на 10 листопада 2020 року. Отже, з урахуванням подання до суду позовної заяви про стягнення депозиту та відсотків станом на 10 листопада 2020 року і зарахування грошових коштів 14 липня 2020 року, вбачається, що з 11 листопада 2020 року по 14 липня 2023 року вкладником відсотки не отримані. Відповідно до відомостей з електронного кабінету по депозитному договору, капіталізація відсотків по депозиту за період з 11 листопада 2020 року по 14 липня 2023 року становить 6 592, 96 грн. Також з урахуванням того, що відповідачем не було повернуто грошові кошти вчасно, до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджується судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України. Отже, з урахуванням добровільного не повернення депозиту з 23 січня 2019 року по 14 липня 2023 року, позивач також нарахував інфляційні втрати та 3% річних, які становлять 17 767, 10 грн інфляційні втрати, 4 143,05 грн штрафні санкції.

У відзиві відповідач не визнав позов, представник відповідача у відзиві заперечив проти задоволення позову, просив відмовити, застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, вказуючи, що відносини між сторонами припинені за депозитним договором, вони не передбачали капіталізації. Крім цього банк виконав рішення суду у справі № 757/49837/20-ц, сплативши ОСОБА_1 кошти у розмірі 30 867, 82 грн. Нараховані відсотки по депозитному договору по 22 січня 2019 року виплачені банком у відповідності з постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №757/49837/20-ц, про що зазначає сам позивач. Таким чином, заборгованість банка перед позивачем по депозиту та нарахованим відсоткам по депозитному договору відсутня при зверненні до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою в даній справі № 757/52628/24-ц, позивач надає розрахунки заборгованості по інфляційним втратам та 3 % річних, починаючи з 23 січня 2019 року. Тобто, при зверненні до суду позивач повторно надає розрахунки заборгованості за період з 23 січня 2019 року по 10 листопада 2020 року. Стягнення заборгованості за даний період вже здійснено на підставі рішення у справі №757/49837/20-ц.

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.

07 листопада 2024 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 12 листопада 2024 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

28 листопада 2024 року у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному порядку без виклику сторін.

13 грудня 2024 року представник відповідача подав через Електронний суд відзив на позов, а 29 січня 2025 року - пояснення.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

22 січня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDNWFD0071832919501 вклад «Стандарт» строковий на 12 місяців, за умовами якого ОСОБА_1 передала відповідачу грошові кошти в сумі 27 067, 18 грн для розміщення на депозитному вкладі строком на 12 місяців з виплатою 14,75 % річних.

Пунктом 2 зазначеного договору сторони передбачили порядок виплати процентів за вкладом, а саме: після закінчення кожного місяця, що минув з моменту укладення договору, в день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00 нараховані проценти за вкладом зараховуються на вклад/картку.

Порядок повернення вкладу визначено пунктом 3 договору, а саме: дострокове повернення вкладу не передбачено (пункт 3.1); вкладник може повернути вклад протягом 5 календарних днів після дати закінчення кожного строку вкладу (пункт 3.2); якщо протягом 5 календарних днів після дати закінчення строку вкладу вкладник вимагає повернути частину вкладу, зобов`язання банку за вкладом припиняються і вклад повертається вкладнику (пункт 3.3).

У пункті 4 сторони узгодили порядок повернення вкладу. Після закінчення строку вкладу банк має право перерахувати кошти з депозиту на вклад «до запитання» (пункт 4.1). Якщо після закінчення 3-х календарних днів після надходження грошей на вклад «до запитання» вкладник не затребував суму вкладу або її частину, він доручає банку перерахувати всю суму коштів з вкладу «до запитання» на цей депозит. При цьому процентна ставка по вкладу на новий строк відповідає ставці, яка діє в банку для знову оформлюваних вкладів строку на дату зарахування коштів на депозитний рахунок. Новий строк вкладу починається з дати надходження грошей на депозит з вкладу «до запитання» (пункт 4.2). Якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад «до запитання», то депозит автоматично продовжується ще на один строк, зазначений в розділі «Дані по вкладу» цього договору. Строк вкладу продовжується неодноразово, автоматично, без явки вкладника в банк. Новий строк вкладу починається з дня наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Процентна ставка на новий строк вкладу дорівнює ставці, яка діє в банку для знову оформлюваних вкладів та строку на день закінчення попереднього строку вкладу без укладення додаткових угод до договору (пункт 4.3).

15 січня 2019 року ОСОБА_1 направила АТ КБ «ПриватБанк» заяву, в якій у зв`язку із закінченням строку договору № SAMDNWFD0071832919501 від 22 січня 2018 року просила видати готівкою належні їй кошти, про що повідомити поштою, або перерахувати на банківську картку. Вказана заява надійшла відповідачу 21 січня 2019 року.

04 лютого 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь ОСОБА_1 на її звернення, яке надійшло до банку 21 січня 2019 року, зазначивши про неможливість виконання її вимог з огляду на наявність заборгованості по кредитному договору, за яким ОСОБА_1 є поручителем.

16 січня 2020 року ОСОБА_1 повторно направила до банку заяву про повернення суми вкладу та нарахованих процентів, у зв`язку із закінченням строку дії депозитного договору.

У відповідь на заяву від 16 січня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» листом від 05 лютого 2020 року, з посиланням на положення пункту 2.1.2.5.2 Умов і правил надання банківських послуг, повідомив, що банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта в разі неналежного виконання ним або третіми особами, за кредитами яких клієнт є поручителем, кредитних зобов`язань. Посилаючись на наявність простроченої заборгованості за кредитним договором, за яким ОСОБА_1 є поручителем, банк фактично відмовив у повернення вкладу.

18 червня 2020 року ОСОБА_1 направила відповідачу заяву, в якій просила повернути їй суму вкладу з нарахованими процентами, а також сплатити 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та пеню 3% від вартості фінансової послуги за кожен день прострочення відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 15 січня 2019 року до моменту повернення вкладу. Додатково посилалася на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2012 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус»», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено у задоволенні вимог банку до поручителя ОСОБА_1 , з тих підстав, що підпис у договорі поруки від 27 листопада 2007 року № 2007/227 було виконано не нею. Крім того, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року встановлено, що зазначений вище договір поруки є нікчемним та не потребує визнання його таким в судовому порядку.

Листом від 03 листопада 2020 року АТ КБ «ПриватБанк», у відповідь на звернення позивачки від 18 червня 2020 року, повідомило, що договір банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501, укладений з нею, продовжено на новий строк, а тому з урахуванням того, що умовами договору не передбачено дострокового повернення вкладу, відсутні підстави для його дострокового розірвання.

02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою та просила роз`яснити їй чи буде видано її депозит після закінчення дії договору від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 за її заявою. Листом від 09 жовтня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» додатково повідомило ОСОБА_1 про те, що відсутні правові підстави для дострокового розірвання договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501. Зазначено, що період отримання вкладу настане з 29 січня 2021 року по 02 лютого 2021 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року у справі 757/49837/20-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що умовами укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 не передбачено право на дострокове повернення вкладу, а тому з огляду на те, що дія договору продовжена з 28 січня 2020 року по 28 січня 2021 року, відсутні правові підстави для повернення позивачці суми вкладу та нарахованих процентів до спливу указаного строку. Позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних від простроченої суми суд першої інстанції вважав передчасними.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року у справі 757/49837/20-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 91 258, 00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн. Стягнуто АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір на користь держави в сумі 2 102, 00 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач, у порушення умов договору банківського вкладу та всупереч заяві позивачки про повернення вкладу та нарахованих процентів, здійснив пролонгацію договору, а тому вимога ОСОБА_1 про розірвання договору не є достроковою. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважав такими, що підлягають до задоволення вимоги позивачки про стягнення суми вкладу, процентів, нарахованих за період по 22 січня 2019 року та 3 % річних. Вимоги про стягнення пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважав такими, що підлягають до задоволення частково (60 390, 18 грн), оскільки базою нарахування пені є сума процентів, які підлягали нарахуванню за договором.

Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі 757/49837/20-ц касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково: постанову Київського апеляційного суду від 04 серпня 2022 року змінити, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501, з 91 258, 00 грн до 30 867, 82 грн, а також суму судового збору, який підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Держави, з 2 102 грн до 772, 22 грн.

Договірні відносини по депозитному договору фактично були припинені 22 січня 2019 року.

Сума, присуджена Верховним Судом, у розмірі 30 867, 82 грн сплачена ОСОБА_1 14 липня 2023 року, як вказано у позовній заяві і не заперечується стороною відповідача.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Судами встановлено, що між сторонами за договором банківського вкладу від 22 січня 2018 року № SAMDNWFD0071832919501 правовідносини розірвано 22 січня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 15 січня 2019 року про повернення банківського вкладу у зв`язку із закінченням строку його дії, стягнення на її користь суми вкладу та нарахованих процентів за період дії договору (по 22 січня 2019 року), розмір суми, яка підлягала виплаті вкладнику, судом у справі № 757/49837/20-ц присуджена і вже банком виплачена, а тому відсутні правові підстави для нарахування відсотків за договором у розмірі 6 592, 96 грн.

У позовній заяві зазначено, що суми інфляційних втрат (17 767, 10 грн) та трьох відсотків річних (4 143, 05 грн) розраховано з 23 січня 2019 року по 14 липня 2023 року, що охоплює період часу, щодо якого питання стягнення також вже вирішено у справі № 757/49837/20-ц.

Тому для розрахунку підлягає період з дня наступного після постановлення остаточного рішення у справі № 757/49837/20-ц - 17 листопада 2022 року по день виконання судового рішення боржником - 14 липня 2023 року.

Отже, сума збитків від інфляції на суму боргу, згідно зі ст. 625 ЦК України, становить 1 598,37 грн, три відсотки річних - 594, 89 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Згідно з частиною першою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню частково.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки з відповідача підлягає стягненню загальна сума у розмірі 2 193, 26 грн, що становить 7, 69 % від заявленої майнової вимоги, сума судового збору, яка покладається на відповідача - 93, 14 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми відсотків та штрафних санкцій задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, вул. Михайла Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму збитків від інфляції на суму боргу, згідно зі ст. 625 ЦК України, 1 598,37 грн, три відсотки річних - 594, 89 грн, судовий збір у розмірі 93, 11 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова