Рішення № 125216152, 18.02.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №466/460/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2025 року Галицький районний суд міста Львова

в складі: головуючого судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

за участю представника відповідача Новікова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом АТ КБ«ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, покликаючись на те, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву № б/н від 26.01.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 9 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав договірних зобов`язань та станом на 01.01.2019 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 69634,06 грн. Просить позов задовольнити, стягнути суму заборгованості та судові витрати.

Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 квітня 2019 року задоволено позов, вирішено стягнути з ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ; паспорт серії НОМЕР_2 виданий Шевченківським РВ ЛМУ УМВС України у Львівській обл. 04.08.2006 року) на користь АТ КБ «ПриватБанк» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.01.2010 року в сумі 69634,06 грн. та 1 921,00 грн. судового збору.

12.11.2024 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення, в якій просила рішення скасувати та призначити справу до розгляду, мотивуючи тим, що вона є правонаступником відповідача, відповідач не був належним чином повідомлений про дату і час судового розгляду, рішення винесене у його відсутності, без дослідження належних доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою суду від 20.11.2024 року заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 квітня 2019 року у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано; призначено підготовче судове засідання на 12 грудня 2024 року на 11:15 год.

Ухвалою суду від 26.12.2024 замінено відповідача ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю, на правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 26.12.2024 закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подавши суду заяву про розгляд справи у його відсутності, у якій позов підтримав, просить такий задовольнити.

Представник ОСОБА_1 адвокат Новіков С.В. в судовому засіданні позов заперечив з підстав, викладених у відзиві (а.с.111-118).

Дослідивши матеріали справи, суд призходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 26.01.2010 року АТ «ПриватБанк» відповідачеві ОСОБА_2 надано кредит на суму 9 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків, що стверджується анкетою-заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку № б/н від 26.01.2010 року.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В позові зазначено, що відповідач умов договору у встановлений договором термін не виконав тому, згідно розрахунку заборгованості, загальна сума заборгованості за кредитом становить 69634,06 грн., яка складається із: 1262,75 грн. тіло кредиту; 6527,77 грн. нараховано відсотків за користування кредитом; 58051,44 грн. нараховано пені; 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 3292,10 грн. штраф (процентна складова).

Згідно з ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності із ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти на умовах, встановлених договором.

В заяві на отримання кредиту ОСОБА_2 стверджував, що ознайомився із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку.

До матеріалів позовної заяви позивачем долучено Витяг з «Тарифів банку» та витяг з «Умов та правил надання банківських послуг».

Разом з цим, жоден із цих документів не містить підпису ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу на те, що через відсутність підпису ОСОБА_2 на вказаних документах неможливо встановити ідентичність поданих позивачем Витягів з «Тарифу банку» та «Умов та правил надання банківських послуг» та тими умовами та правилами, із якими знайомився ОСОБА_2 на момент підписання заяви на отримання кредиту.

В Постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 за аналогічних обставин Верховний суд зазначив, що Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА 3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуваннямосновних засадцивільного законодавствата необхідностіособливого захистуспоживача укредитних правовідносинах,Велика ПалатаВерховного Судузауважує,що пересічнийспоживач банківськихпослуг зурахуванням звичайногорівня освітита правовоїобізнаності,не можеефективно здійснитисвої правабути проінформованимпро умовикредитування законкретним кредитнимдоговором,який укладенийу виглядізаяви пронадання кредитута Умовта правилнадання банківськихпослуг,оскільки Умовита правиланадання банківськихпослуг цезначний заобсягом документ,що стосуєтьсяусіх аспектівнадання банківськихпослуг тапотребує якзначного часу,так івідповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору».

Позивачем не надано суду жодних доказів того, що ОСОБА_2 , підписуючи заяву, анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, мав на увазі саме ті Витяг з «Тарифів» та Витяг «Умов та Правил», які наявні у матеріалах справи, і що він ознайомився і погодився саме з ними.

Оскільки витяг з «Тарифів» та «Умов та правил» не містить підпису ОСОБА_2 , то їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26.01.2010 року шляхом підписання заяви.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді, саме ті умови, на які посилається позивач.

Окрім цього, щодо доданої позивачем «Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», то така містить лише інформацію про те, що другий примірник такої довідки ОСОБА_2 отримав 26.01.2010 року.

Верховний суд в Постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 зробив висновок про те, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем, не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

За таких обставин, не можна вважати, що сторони дійшли згоди про будь-яке нарахування штрафних санкцій, оскільки підписана ОСОБА_2 заява-анкета не містить домовленості сторін про нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язань.

В позові зазначено, що ОСОБА_2 підписав заяву б/н від 26.01.2010 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 9500,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок.

Разом із цим, матеріали справи не містять жодних документів, які б свідчити про встановлення ОСОБА_2 ліміту в сумі 9500,00 гривень.

Більше того, наявна у матеріалах справи заява від 26.01.2010 року містить відомості про бажаний розмір кредитного ліміту - 2700,00 гривень, та про встановлений кредитний ліміт у сумі 2700,00 гривень.

Твердження позивача про отримання ОСОБА_2 26.01.2010 кредиту в розмірі 9500,00 гривень є недоведеними, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження отримання ОСОБА_2 кредитного ліміту, зазначеного у позовній заяві.

Відтак, за відсутності доказів про розмір наданого кредиту неможливо зробити висновок про належність, достовірність та достатність розрахунку позову, який є одностороннім документом позивача та не був погоджений з відповідачем.

Окрім цього, в позовній заяві позивач посилається на п.п.2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких ОСОБА_2 , при укладенні договору, дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його розміру за рішенням та ініціативою банку.

Разом із тим в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що банком приймалось будь-яке рішення щодо зміни кредитного ліміту ОСОБА_2 та що останній був повідомлений про таке рішення.

Як вбачається із заяви на отримання кредитної картки, базова процентна ставка за кредитом встановлена у розмірі 2,9%. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду (яка підписана в той же день що і зава) встановлює базову % ставку в місяць в розмірі 3%.

Разом із цим, всі нарахування відсотків за користування кредитними коштами із травня 2016 року здійснюються, виходячи із відсоткової ставки 3,6%.

Вказана ставка не передбачена жодним із документів, які були підписані 26.01.2010 року ОСОБА_2 ; при цьому, нарахування ставки у розмірі 3,6% не пояснюється в позовній заяві.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 26.01.2010 року, укладеним між Приватбанком та Клієнтом - ОСОБА_2 станом на 31.05.2015 року (розрахунок заборгованості з 01.06.2015 по 01.01.2019 поданий окремо).

Розрахунок заборгованості станом на 01.06.2015 року розпочинається з 31.07.2008 року, тобто ще до підписання ОСОБА_2 заяви-анкети на отримання кредиту, при цьому позивачем проводиться розрахунок заборгованості за ним та вказується на те, що ОСОБА_2 здійснював платежі за кредитом (напр. 10.12.2008, 30.12.2008, 06.02.2009).

Позивач у позовній заяві зазначає, що заборгованість відповідача складається з: 1262,75 грн. - тіло кредиту; 6527,77 грн. - нарахованих відсотків за користування кредитом; 58051,44 грн. - нарахованої пені 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 3292,10 грн. - штраф (процентна складова), однак в жодній із колонок розрахунку заборгованості немає вищеназваних сум.

У Постанові Верховного суду України від 03 липня 2024 у справі №760/11927/16 зазначається, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Оцінюючи докази у їх сукупності, враховуючи, що позивач не довів обставини наявності заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором не знайшли своє ствердження в судовому засіданні та є безпідставними.

Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи. Разом з тим позивач не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо боргу.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє ствердження під час розгляду справи, а тому не підлягають до задоволення.

У зв`язку із відмовою позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.4,5,18,81,89,259,263,265,268 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 554, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

в и р і ш и в:

у задоволенні позову АТ КБ«ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Р.Волоско