Рішення № 125204446, 17.02.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/30970/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Аракелян М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області щодо відмови у поновлені виплати пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поставити на облік ОСОБА_1 у пенсійному фонді Одеської області;

стягнути з відповідача на користь позивача 1211,20 грн судового збору.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України); витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються предмету та підстав позову; зобов`язано позивача надати суду копію її звернення до ГУПФ України в Одеській області, на яке відповідачем надана відповідь від 03.06.2024 року; запропоновано позивачу уточнити позовні вимоги щодо дати, з якої вона просить суд зобов`язати відповідача вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що до 2016 року вона проживала на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Після 2016 року переїхала на підконтрольну Україні територію та на теперішній час проживає за адресою: Одеська область, Лиманський район, село Фонтанка. Однак, виплату пенсії за вислугу років їй припинено. Також, починаючи з 2014 року пенсія не нараховувалась через окупацію Автономної Республіки Крим. Позивачка звернулась із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, однак отримала відмову пенсійного органу, що стало підставою для звернення останнього за судовим захистом.

17.10.2024 року позивачем надано докази на виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі.

24.10.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що на адресу Головного управління 20.05.2024 за вх. №15456/Р-1500-24 надійшла заява ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення пенсії за вислугу років. Відповідачем листом-відповіддю на звернення від 03.06.2024 за вих. № 16928-15456/Р-02/8-1500/24 було надано роз`яснення щодо пенсійного забезпечення та зазначено, що вказаний лист-відповідь не є актом індивідуальної дії. На теперішній час, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування з тимчасово окупованою Республікою Крим, в тому числі і запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання, призупинено, тому взяти на пенсійний облік позивача до Головного управління не має можливості. Оскільки до заяви позивачем не було надано матеріалів пенсійної справи, для вирішення питання щодо поновлення виплати пенсії згідно з Законом України від 09.04.1992 №2262 Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб підстав немає. Крім того, позивачем не надано документи про припинення виплати пенсії на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим.

17.10.2024 року позивач подала докази на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.

21.10.2024 року ГУПФ України в Одеській області подало лист, у якому зазначило що у нього немає можливості надати витребувані документи, оскільки позивач на обліку в системі ІКІС ПФУ підсистемі «ППВП» в Головному управлінні не перебуває та пенсію не отримує.

В додатки до листа надано копію звернення ОСОБА_1 до Головного управління про поновлення пенсії від 08.05.2024 та відповідь на вказане звернення.

13.11.2024 року позивач подала відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначила, що під час її звернення до управління пенсійного фонду України в Одеській області для поновлення виплати пенсії, позивача повідомили про те, що для поновлення пенсії їй необхідно звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України (відділу обслуговування громадян) з паспортом громадянина України, реєстраційним номером облікової картки платника податків, трудовою книжкою, дипломом про навчання за денною формою, свідоцтвом про народження дитини, свідоцтвом про шлюб, заявою з банківської установи про відкриття особового рахунку, було повідомлено про неможливість поновлення пенсії у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують припинення виплати пенсії за попереднім місцем мешканням. Також, починаючи від 2014 року, позивачу не нараховується пенсія через те, що Автономну Республіку Крим окупували.

Розглянувши наявні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 23.11.1999 року Гагарінським РВ УМВС України в місті Севастополі (8-11).

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.03.2005 року, виданого мовою оригіналу «ОПО Гагаринского УПФУ г.Севастополь» 11.03.2005 року безстроково позивач є отримувачем пенсії за віком (а.с.13), посвідчення дійсне на всій території України.

До тимчасової окупації Криму та м. Сімферополя та проведення незаконного референдуму щодо статусу півострова позивач проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).

У 2014 році виплату пенсії позивачу було припинено, що відповідачем не спростовано.

З 31.07.2017 року ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).

08.05.2024 року позивач засобами поштового зв`язку звернулася до відповідача із заявою, в якій просила поновити їй пенсію за вислугою років, яка була призначена у 2000 році згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (а.с.31-34, 35).

На цю заяву отримано лист-відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.06.2024 року, у якому зазначено, що умови набуття права на пенсію за віком встановлені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до підпункту 9 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженому постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами), (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсій громадянам України, які проживають на територій Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсій від органів пенсійного забезпечення російської федерації, додасться заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. До заяви додається документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії. Згідно пункту 2.1 Порядку № 22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього Порядку, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсій від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсій та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на територій Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 234. Виплата пенсій згідно із законодавством України можлива тільки після припинення виплати пенсій за попереднім місцем мешкання. У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування з російською федерацією, в тому числі і на запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання призупинено. Отже, для призначення (поновлення) пенсії позивачу необхідно особисто звернутись до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісний центр) з паспортом громадянина України з відміткою про місце проживання (реєстрації), реєстраційним номером облікової картки платника податків, документами про стаж (трудова книжка, свідоцтво про народження дитини, диплом про денну форму навчання), свідоцтвом про шлюб та з документом про припинення виплати пенсії за попереднім місцем мешкання. Після чого буде прийняте рішення згідно вимог чинного законодавства України. (а.с.14-15)

Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулася з позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовані приписами ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року» № 1058-IV (ч. 1 ст. 5 Закону № 1058).

Згідно ч. 3 ст.4 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 9 липня 2003 року № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ч. 2 ст. 46 Закону № 1058).

Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 47 Закону № 1058).

За ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

За змістом статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Враховуючи правову та соціальну природу страхових виплат, право громадянина на їх призначення та отримання не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Згідно статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Згідно статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Згідно ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Судом враховано висновки Верховного Суду в постанові від 03 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18.

Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відсутність оригіналу пенсійної справи та інших доказів щодо виплати пенсії позивача, що зумовлена бездіяльністю відповідача, щодо отримання таких доказів не може нівелювати відомості копії пенсійної справи, а також електронної пенсійної справи, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення.

Посилання відповідача на те, що у зв`язку з військовою агресією росії та введенням в країні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Укрпоштою повністю припинено поштове співробітництво та обмін поштою з країною-агресором, суд не приймає до уваги, оскільки відсутність пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю її пенсійної справи, оскільки протилежне позбавляє її права на її відновлення, яке вона має згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009.

У зв`язку із зазначеним, слід дійти висновку, що відсутність матеріалів пенсійної справи не впливає на право позивача щодо поновлення раніше призначеної пенсії, виплата якої була припинена, тому дана обставина не може бути підставою для відмови позивачу в поновленні виплати пенсії за її вимогою.

Подібних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 07.12.2022 року у справі № 560/9827/22, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.12.2023 року у справі № 600/114/23-а, П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 420/11005/23, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 500/1075/23, Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.05.2023 у справі № 160/16268/22.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Позивач просить суд зобов`язати відповідача поставити її на облік у пенсійному фонді в Одеській області.

Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії 08.05.2024 року, отже відповідача слід зобов`язати поновити виплату пенсії позивачу саме з цієї дати.

Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивача, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю шляхом визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області у вигляді відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії листом від 03.06.2024 року №16928-15456/Р-02/8-1500/24; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з дати її звернення із заявою про поновлення виплати 08.05.2024 року.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем законність оскаржуваних дій не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню повністю.Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у сумі 1211,20грн., суд покладає ці витрати на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 9, 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у вигляді відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії листом від 03.06.2024 року №16928-15456/Р-02/8-1500/24.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з дати її звернення із заявою про поновлення виплати 08.05.2024 року, поданої до ГУПФ України в Одеській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012).

Суддя М.М. Аракелян