Рішення № 125198981, 17.02.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/20098/24

Провадження № 2/752/2362/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва складі:головуючого - судді - Машкевич К.В., за участю секретаря - Зінченка Д.В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії статистики, обліку та аудиту про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач у вересні 2024 року звернувся до суду з позовом і просить:

- поновити його на роботі на посаді старшого викладача Фахового коледжу бізнесу та аналітики Національної академії статистики, обліку та аудиту;

- стягнути з Національної академії статистики, обліку та аудиту середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилається в позові на те, що 01 березня 2023 року він був призначений на посаду старшого викладача Фахового коледжу бізнесу та аналітики Національної академії статистики, обліку та аудиту.

У в`язку з чисельними обстрілами прилеглих територій навчання відбувалося дистанційно.

З 01 липня 2024 року до 25 серпня 2024 року він перебував у відпустці.

15 серпня 2024 року при отриманні довідки про роботу він був ознайомлений з повідомленням про розірвання трудового договору від 27 червня 2024 року.

Наказом № 138б-к від 31 серпня 2024 року він був звільнений з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку із скороченням чисельності штату працівників.

Вважє своє звільненя незаконним з наступних підстав.

У порушення вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України він був ознайомлений з повідомленням про звільнення 15 серпня 2024 року, а не за два місяці.

Крім того, при звільненні йому не було запропоновано жодної посади.

З урахуванням цього, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 25 веесня 2024 року та відповідно до ст.33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2024 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.

10 грудня 2024 року відповідач подав відзив, яким проти позову заперечує.

Зазначає, що про майбутнє звільнення позивач був повідомений 27 черня 2024 року листом на його адресу.

В Академії та її структурних підрозділах в період часу з 27 червня 2024 року до 01 вересня 2024 року були відсутні будь-які вакантні посади, а тому була відсутня можливість запропонувати їх позивачу.

Вважає звільненн позивача здійсненим з дотриманням вимог закону і просить у позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Згідно з ч.2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Тобто, однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення.

Роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення.

Судом встановлено, що наказом Національної академії статистики, обліку та аудиту №19-к від 27 лютого 2023 року позивач призначений на посаду старшого викладача Фахового коледжу бізнесу та аналітики НАСОА.

27 червня 2024 року на адресу відповідача було направлено повідомлення про розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Докази його отримання чи неотримання позивачем суду не надані.

В свою чегу, позивач зазначив, що ознайомився вказаним повідомленням 15 серпня 2024 року в приміщення академії.

Наказом № 138-к від 29 серпня 2024 року позивач 31 серпня 2024 року був звільнений з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.

( а.с. 7 - 9 )

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 28 вересня 2023 року в справі справа № 487/7770/21 з посиланням на роз`яснення Мінпраці, викладені в листі 07 квітня 2011 року №114/06/187-11 «Щодо надання роз`яснення», скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні.

Чисельність працівників - це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.

Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Скорочення чисельності або штату працівників допускається виключно у разі наявності змін в організації виробництва і праці (наприклад, вдосконалення, покращення процесу виробництва, зменшення обсягу виробництва продукції, перепрофілювання підприємства, установи, організації тощо).

Приймаючи рішення про скорочення чисельності або штату, роботодавець видає економічно обгрунтований наказ (з основної діяльності) про необхідність внесення змін у структуру і штатний розпис підприємства.

Скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості, а скорочення штату є зміною штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Крім того, відповідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17, факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.

З наказу № 138-к від 29 серпня 2024 року вбачається, що позивач був звільнений з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, тобто одночасно з двох підстав.

( а.с. 9 )

Позивач зазначив і цієї обставини не спростував відповідач у відзиві, з повідомленням від 27 червня 2024 року про розірвання трудового договору він був ознайомлений у приміщенні академії 15 серпня 2024 року.

Доказів його отримання позивачем поштовим відправленням відповідач не надав.

Таким чином, строки попередження про майбутнє вивільнення позивача відповідачем не дотримані.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, з точки зору закону під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Проте з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Заперечуючи проти позову, відповідч будь-яким чином не довів існування обставин, визначених ст. 40 КЗпП України, необхідних для звільнення позивача з цих підстав.

Фактично звільнення відбулося на підставі службової записки заступника директора коледжу від 20 червня 2024 року про відсутність навантаження дя позивача, як викладача, на 2024-2025 роки.

В той же час, будь-яки доказів змін в організації виробництва і праці не надав.

Крім того, і виконання вимог ст.49-2 КЗпП України відповідач звів лише до надання до суду довідок про відсутність вакансій.

При цьому будь-які докази своїм запереченням проти позову, визначені ст.76 КЗпП України та нормами трудового законодавства, не навів та суду не надав.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи викладене вище, суд вважає надані відповідачем довідки в обґрунтування заперечень проти позову неналежним та недостатнім доказом, які доведять існування підстав дя звільнення позивача відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України та виконання вимог ст.49-2 КЗпП України при його звільненні.

Відповідно до ч.ч.1.2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ст. 27 Закону України « Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної пати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі(календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а увипадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідач, заперечуючи проти позову, довідку про середньомісячний заробіток позивача, розрахований відповідно до Порядку №100, не надав.

З урахуванням цього, суд вважає за можливе використовувати надані позивачем Розрахункові листи за травень-чевень 2024 року.

( а.с. 12 )

Відповідно до наданих позивачем Розахункових листів за травень-червень 2024 року місячний заробіток позивача становить 12 225. 00 гр.

При цьому компенсація відпустки за червень 2024 року, відповідно до п.4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховується.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 568, 60 грн. ( 12 225,00+ 12 225,0 = 24 450,00; 24 450,00 : 43 рбочі дні = 568. 60 грн.).

Вимушений прогул становить 114 днів.

Таким чином, до стягнення на користь позивача належить 64 820, 40 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( 114 х 68, 60 = 64 820, 40 ).

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України « Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з ч.4 даного закону розмір судового збору при зверненні до суду з позовом майнового характеру, поданого фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3 028, 00 грн.

Таким чином, розмір судового збору за вимогу майнового характеру становить не менше 1 211, 20 грн., немайнового - 1 211, 20 грн.

Позов містить 2 вимоги, одна з яких немайнового характеру, інша - майнового.

З урахуванням цього, відповідно до ст. 4 Закону України « Про судовий збір» , з відповідача на користь держави підлягає стягненню 2 422, 40 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 43, 51 Конституції України, ст. ст. 21, 40, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого викладача Фахового коледжу бізнесу та аналітики Національної академії статистики, обліку та аудиту з 31 серпня 2024 року.

Стягнути з Національної академії статистики, обліку та аудиту на користь ОСОБА_1 64 820, 40 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу ( за вирахуванням податків та платежів ).

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 12 225, 00 грн. (за вирахуванням податків та платежів) піддати негайному виконанню.

Стягнути з Національної академії статистики, обліку та аудиту на користь держави 2 422, 40 гнр. судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Національна академія статистики, обліку та аудиту, адреса: 04107 м.Київ вул. Підгірна, ЄДРПОУ: 04837462.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: К.В.Машкевич