Постанова № 12519324, 15.11.2010, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2010 р. № 2-а- 7026/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Заічко О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Басовій Н.М.,

за участю представників сторін:

позивача - Шинкарчук А.В.,

відповідача - Говорун М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Стекс-Схід"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стекс Схід», звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень відповідача № 0000011800/0 від 04.02.2010 року та № 0000011800/1 від 22.02.2010 р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22258грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ у Київському районі м. Харкова було порушено абз. 3 п.п.2.3.2., п.п. 2.3.4. п. 2.3. «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327, п.2, п.5, п. 6.2., п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.7.2.6. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, вважаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки позивачем порушені: ст. 215, ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Стекс Схід» з ТОВ «Релан» та пп. 7.4.1., п.п. 7.4.4 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 22258,00 грн., а саме: листопад 2008р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 2287,87 грн., грудень 2008р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 19970,00 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 30.12.2009 року по 21.01.2010 року фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова, згідно з п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Стекс-Схід" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Релан», код ЄДРПОУ 34994894, за період з 01.11.2008 р. по 31.12.2008 р.

За результатами даної перевірки був складений акт № 158/18-010/33205601 від 21.01.2010 р.

На підставі даного акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000011800/0 від 04.02.2010р.

Вказаною документальною перевіркою встановлені порушення пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 22258,00 грн., а саме: листопад 2008р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 2287,87 грн., грудень 2008р. завищено суму податкового кредиту в розмірі 19970,00 грн.

До даного податкового повідомлення-рішення позивачем була застосована передбачена ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» процедура адміністративного оскарження рішень контролюючих органів. В межах цієї процедури позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 22.02.2010р. №0000011800/1, якими встановлено новий граничний строк оплати визначених контролюючим органом в первісному податковому повідомленні-рішенні зобов'язання.

Під час судового розгляду, судом встановлено, що підставою для винесення первісного податкового повідомлення-рішення став, відображений в акті перевірки № 158/18-010/33205601 від 21.01.2010 р. висновок контролюючого органу про нікчемність укладеного між ТОВ «Стекс Схід» та ТОВ «Релан» правочину на виконання електромонтажних робіт, що підтверджується договором на електромонтажні роботи № 09/4-Е від 26.09.2008 р., договірною ціною № 1 до договору до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., локальним кошторисом № 4-1-1 до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., договірною ціною № 2 до договору до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., локальним кошторисом № 4-1-2 до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., договірною ціною № 3 до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., локальним кошторисом № 4-1-3 до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., договірною ціною № 4 до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., локальним кошторисом № 4-1-4 до договору № 09/4-Е від 26.09.2008 р., довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 від 28.11.2008 р. на суму 98766,00 грн., актом виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р. на суму 98766,00 грн., відомістю ресурсів до акту виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р. на суму 98766,00 грн., довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 від 28.11.2008 р. на суму 12961,20 грн., актом виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р. на суму 12961,20 грн., відомістю ресурсів до акту виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р., довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 від 29.12.2008 р. на суму 111454,80 грн., актом виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 29.12.2008 р. на суму 111454,80 грн., відомістю ресурсів до акту виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 29.12.2008 р. довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 від 29.12.2008 р. на суму 8365,20 грн., актом виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 29.12.2008 р. на суму 8365,20 грн., податковими накладними № 3009086 від 30.09.2008 р., № 112824 від 28.11.2008 р., № 2612085 від 26.12.2008 р., № 2612086 від 26.12.2008 р.

В акті перевірки зазначено, що листом старшого прокурора відділу прокуратури Харківської області № 04/5-31 вих-09 від 01.07.2009 р. було повідомлено, що допитаний у якості свідка директор ТОВ «Релан» гр. ОСОБА_3 показав, що фінансово-господарської діяльності від імені підприємства ТОВ «Релан» він не здійснював, жодних документів фінансово-господарської діяльності підприємства не підписував, податкову звітність не підписував та до ДПІ не подавав. Відповідно до висновків судово-почеркознавчої експертизи, підписи від імені директора ТОВ «Релан» гр. ОСОБА_3 в податковій звітності з ПДВ за період з березня 2008 р. по лютий 2009 р. та податку на прибуток за 1 квартал 2008 р., 1 квартал 2009 р. виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. А тому, угода укладена між ТОВ «Стекс-Схід» та ТОВ «Релан» на думку відповідача має протиправний характер, а правочин, в наслідок якого неправомірно віднесено суми до податкового кредиту, по операціям з ТОВ «Релан» по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави у вигляді податків, суперечить інтересам держави і суспільства, і вважається таким що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини у справі та з урахуванням норм права, які необхідно застосувати до спірних правовідносин, вважає таке твердження відповідача помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7. ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пункт 7.2.6. Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює: “Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту”.

Відповідно до п. 7.4.5.Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.4. пункту 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що відповідно до договору на електромонтажні роботи № 09/4-Е від 26.09.2008 р., ТОВ «Релан» виконало електромонтажні роботи по будівництву поліклініки в м. Дергачі, будівництву 3-х поверхового житлового будинку по вул. Перемоги, поблизу будинку № 12 в смт. Краснокутськ, Харківської обл. та реконструкції гуртожитку по вул. Космічній, 1/3 в м. Богодухів, Харківської обл.

На виконання даної угоди позивач отримав від ТОВ «Релан»:

-акт виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р. на суму 98766,00 грн., відомість ресурсів до акту виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р. на суму 98766,00 грн., довідку про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 від 28.11.2008 р. на суму 12961,20 грн., акт виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р. на суму 12961,20 грн., відомість ресурсів до акту виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 28.11.2008 р., довідку про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 від 29.12.2008 р. на суму 111454,80 грн., акт виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 29.12.2008 р. на суму 111454,80 грн., відомість ресурсів до акту виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 29.12.2008 р. довідку про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 від 29.12.2008 р. на суму 8365,20 грн., акт виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в від 29.12.2008 р. на суму 8365,20 грн.,

-податкові накладні № 3009086 від 30.09.2008 р., № 112824 від 28.11.2008 р., 612085 від 26.12.2008 р., № 2612086 від 26.12.2008 р.

Виконані роботи були сплачені позивачем в повному обсязі, про що свідчать банківські виписки у матеріалах справи.

Окрім цього, позивач надав суду первинні бухгалтерські документи (договори, акти виконаних робіт), які свідчать про те, що виконані роботи ТОВ «Релан» були передані позивачем замовнику будівництва вищезазначених обєктів нерухомості, тобто в розумінні ст. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» використав у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. нікчемними правочинами є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею, надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Для кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Таких доказів відповідачем не надано.

Факт того, що реальні наслідки угод настали для обох сторін правочину, сторони правочину виконали умови договору на електромонтажні роботи № 09/4-Е від 26.09.2008 р., свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи позивача, які виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п. 2.4 ст. 2 « Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Правочин між позивачем та ТОВ «Релан» недійсним судом не визнавався, тобто є правомірним відповідно до ст. 204 ЦК України.

Суд вважає, що приймаючи оскаржуване в даній справі рішення, відповідач не міг керуватися лише припущенням щодо недійсності (фіктивності) укладених та проведених позивачем з ТОВ «Релан» правочинів, а його посилання на те, що правочин, проведений між позивачем та ТОВ «Релан» порушує публічний порядок, не підтверджуються належними доказами та актом перевірки ДПІ про визнання їх такими.

Відповідач посилається на те, що зобовязання між сторонами в рамках угоди з ТОВ «Релан» не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують публічний порядок та не повязані з власною господарською діяльністю позивача, але належних доказів своїх тверджень не надав. Також при судовому розгляді справи відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність умислу у посадових осіб ТОВ «Стекс-Схід» на ухилення від сплати податків чи інших шкідливих наслідків.

Таким чином, судом встановлено, що позивач та ТОВ «Релан» належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності. В акті перевірки та доданих до справи документах відповідача відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачеві було відомо про порушення ТОВ «Релан» та його постачальниками вимог податкового законодавства.

Відповідно до п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податків, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Сукупний аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» вказує на те, що право на податковий кредит у платника виникає тільки після отримання ним податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку , який містить суму ПДВ, яку можливо відобразити у декларації. Закон не повязує виникнення у платника права на податковий кредит з правильністю ведення податкового обліку контрагентом - продавцем товару (робіт, послуг).

Зауваження щодо форми та змісту наданих документів податкової та бухгалтерської звітності, податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні. На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Стекс-Схід» та ТОВ «Релан» зареєстровані в якості платників ПДВ, що не заперечується відповідачем. Матеріали справи містять копії податкових накладних, актів виконаних робіт та платіжних документів позивача, на підставі яких з урахування викладених обставин, він мав достатні передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» підстави для віднесення сум сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, в звязку із виконанням робіт ТОВ «Релан».

Таким чином, суд приходить до висновку, що правові наслідки, обумовлені правочином з ТОВ «Релан», реально настали для обох сторін цієї угоди позивачем були отримані виконані роботи, а виконавцем - ТОВ «Релан» - отримано грошові кошти за виконані роботи. На момент укладення угод та їх виконання, згідно документів, наданих позивачем до матеріалів справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності не надано.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні при розгляді справи в суді не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Закон України «Про податок на додану вартість», на який посилається відповідач, не містить норм, які б повязували право платника ПДВ на включення до податкового кредиту сум ПДВ із декларуванням постачальником своїх податкових зобовязань та інших показників податкової звітності, а також правильністю ведення податкового обліку контрагентом.

Крім того, відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» за будь якою зі сторін правочину не передбачено зобовязання (ст.9) та не визначене право (ст.10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками іншої сторони правочину. Тобто, позивач не наділений правом та можливістю відстежувати порядок формування податкових зобовязань своїх контрагентів і не може відповідати за їх протиправні дії.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем своїх дій до суду не надано.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист прав та інтересів юридичних осіб, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме: Законом України "Про податок на додану вартість", а тому її дії є неправомірними.

Згідно вимог ст.8 КАСУ, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та ст.9 КАСУ, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов”язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов”язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в ст.8 Конституції України та ст.22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд вважає, що висновки відповідача щодо порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Стекс-Схід " ст. 215, ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Стекс-Схід» з ТОВ «Релан» та пп. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» грунтуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства України.

За таких обставин, виходячи з приписів ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9, ч. 3 ст. 70 КАС України, суд приходить до висновку, що прийняті Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі міста Харкова спірне податкові повідомлення-рішення № 0000011800/0 від 04.02.2010 року та № 0000011800/1 від 22.02.2010 р., якими визначена сума податкового зобов"язання з податку на додану вартість у розмірі 33387 грн. є протиправними і повинні бути скасовані, як такі, що прийняті з порушенням ч. 3 ст. 2 КАС України.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стекс-Схід" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова винесені відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Стекс-Схід", а саме: № 000011800/0 від 04.02.2010р. та № 000011800/1 від 22.02.2010р. про визначення податкового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 33387 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 19 листопада 2010 року.

Суддя Заічко О.В.