Рішення № 125189761, 21.01.2025, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/2099/24

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Стаднік Є.О., розглянувшив порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Україна» (02152, Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1-в, код ЄДРПОУ 35291194)

до Російської Федерації в особі Міністерства Юстиції (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, буд. 1)

про стягнення 42656323,36 грн збитків,

за участю представників:

позивача: Корнієнко Андрій Григорович

відповідача: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Україна» до Російської Федерації в особі Міністерства Юстиції про стягнення 42 656 323,36 грн збитків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.08.2024 вказану позовну заяву залишено без руху. Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків від 13.08.2024.

Господарський суд ухвалою від 14.08.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 09.09.2024 на 16:00. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У засіданні 09.09.2024 брав участь представник позивача Корнієнко Андрій Григорович. Відповідач не забезпечив явки уповноважених представників. Враховуючи, що на дату проведення засідання у справі відзиву від представника відповідача до суду не надходило, суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні на 07.10.2024 на 15:15.

Разом із цим, оскільки дипломатичних відносин з Російською Федерацією Україна не підтримує з підстав неспровокованої повномасштабної збройної агресії, яку здійснює Російська Федерація по відношенню до Української держави, судом було здійснено повідомлення про виклик відповідача в засідання у цій справі на офіційному сайті Господарського суду Київської області https://ko.arbitr.gov.ua.

У засіданні 07.10.2024 брав участь представник позивача Корнієнко Андрій Григорович, просив суд відкласти розгляд справи з метою додаткового інформування відповідача про розгляд цієї справи. Відповідач не забезпечив явки уповноважених представників. Враховуючи, що на дату проведення засідання у справі відзиву від представника відповідача до суду не надходило, суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні на 04.11.2024 на 14:00. Також, суд, з метою додержання процесуальних строків, відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Водночас, судом було повторно здійснено повідомлення про виклик відповідача в засідання у цій справі на офіційному сайті Господарського суду Київської області https://ko.arbitr.gov.ua.

Після завершення підготовчого засідання, 07.10.2024, через канцелярію Господарського суду Київської області, а також 04.11.2024, через систему "Електронний суд", до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли клопотання про долучення доказів, а саме документів, що підтверджують направлення на адресу відповідача копії позовної заяви, а також нотаріально засвідчених перекладів ухвал суду в цій справі.

У засіданні 04.11.2024 брав участь представник позивача Корнієнко Андрій Григорович, просив долучити до матеріалів справи раніше подані докази. Клопотання представника позивача були задоволені судом, а докази долучені до матеріалів справи. Відповідач жодного разу не з`являвся у засідання, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву та жодних клопотань відповідачем також подано не було. З огляду на вищенаведене, враховуючи строки підготовчого провадження, суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 03.12.2024 на 09:30.

Також, судом було повторно здійснено повідомлення про виклик відповідача в судове засідання у цій справі на офіційному сайті Господарського суду Київської області https://ko.arbitr.gov.ua.

Через систему "Електронний суд", до Господарського суду Київської області 02.12.2024 надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів, яке було задоволене судом в засіданні 03.12.2024.

У засіданні 03.12.2024 брав участь представник позивача Корнієнко Андрій Григорович. Відповідач не забезпечив явки уповноважених представників. Враховуючи першу неявку відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті, суд відклав судове засідання на 21.01.2025 на 11:00. У судовому засіданні 21.01.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення у справі про задоволення позову.

Обставини спірних правовідносин

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача 42 656 323,36 грн збитків, завданих йому внаслідок викрадення, пошкодження та знищення майна, а саме автомобілів, власником яких є позивач, у зв`язку із повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України та які в період з 24.02.2022 по 13.04.2022 перебували на зберіганні у Дочірнього підприємства «УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ» на підставі укладеного між цим підприємством та позивачем договору про надання послуг зі зберігання та складського обслуговування товарів від 23.10.2020.

До справи долучено копію договору про надання послуг зі зберігання та складського обслуговування товарів від 23.10.2020. Відповідно до преамбули наведеного договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Україна» у цих правовідносинах виступало замовником, а Дочірнє підприємство «УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ», - виконавцем.

Пунктом. 1.1. договору, між іншого, сторони погодили, що замовник доручає, а виконавець зобов`язується за плату надавати, зокрема, послуги зі зберігання (включаючи приймання та видачу) та обслуговування транспортних засобів, які належать замовнику, а замовник зобов`язується приймати надані виконавцем послуги та сплачувати їх вартість, на умовах встановлених цим договором.

Згідно з п 2.1. договору, послуги за договором надаються виконавцем на постійній основі протягом дії договору. Виконавець надає послуги щодо всіх транспортних засобів, які направлені замовником до логістичного центру (складу) виконавця, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в тому числі під час перебування транспортних засобів на митному ліцензійному складі (далі - склад) виконавця.

Пунктом 2.2. договору визначено, що транспортними засобами, щодо яких виконавець надає послуги за договором є: нові автомобілі марок Volkswagen, Audi та SEAT (надалі за текстом цього додатку іменуються також «транспортні засоби» або «вантаж»).

Вантаж, який міститься в повідомленні замовника, приймається на склад або видається виконавцем зі складу шляхом оформлення, підписання та затвердження печаткою виконавця товаротранспортних документів, а саме CMR, ТТН, додатків до них та, у виключних випадках за письмовим повідомленням замовника, - за актами приймання передачі. При прийманні вантажу на склад або видачі вантажу зі складу, виконавець зобов`язаний здійснити детальний огляд кожного транспортного засобу та всі виявлені невідповідності (пошкодження вантажу, некомплектність, тощо) внести в товаротранспортні документи. Детальні інструкції щодо приймання-передачі вантажу на склад або зі складу та заповнення товаротранспортних документів можуть додатково бути надані замовником письмово (п. 3.2. договору).

Згідно з товаротранспортними документами (CMR), копії яких містяться в матеріалах справи, позивач, протягом лютого 2022 року, передав виконавцю на зберігання 324 транспортні засоби. При цьому, за твердженнями представника позивача, станом на 24.02.2022, на зберіганні у виконавця знаходився 101 транспортний засіб, який належить на праві власності позивачу.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 N 2102-IX, введено в Україні воєнний стан.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" № 309 від 22.12.2022, між інших, село Копилів Макарівської селищної територіальної громади, Бучанського району, Київської області віднесене до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії в період з 27.02.2022 (дата виникнення можливості бойових дій) до 31.03.2022 (дата припинення можливості бойових дій), що також підтверджується листом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №22/7.4-10961-23 від 28.11.2023, адресованим представнику позивача у відповідь на адвокатський запит та копія якого міститься в матеріалах справи.

Крім цього, в матеріалах справи міститься заява свідка, - ОСОБА_1 , який в період з 24.02.2022 по 13.04.2022 перебував на посаді директора Дочірнього підприємства «УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ», зі змісту якої вбачається, що починаючи з 27.02.2022, співробітники вказаного підприємства, з огляду на загрозу їх безпеці, життю та здоров`ю, покинули територію складу, на якому відповідно до умов договору, перебували на зберіганні транспортні засоби позивача, а можливість безперешкодного доступу на цей склад була забезпечена військовослужбовцями Збройних Сил України 13.04.2022.

Так, позивачем була проведена позапланова інвентаризація транспортних засобів, які знаходились на зберіганні за адресою АДРЕСА_1 станом на 13.04.2022 та встановлено, що із наявних на складі станом на 24.02.2022 автомобілів відсутні - 72, пошкоджені - 17, наявні (не пошкоджені) - 4, наявні (на автобазі) - 7, одне авто згоріло, про що був складений акт звірки майна на відповідальному зберіганні від 13.04.2022, що підписаний та завірений позивачем і Дочірнім підприємством «УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ» та копія якого міститься в матеріалах справи.

Витягом з єдиного державного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 12022111050001354), копія якого міститься в матеріалах справи, засвідчується, що 23.04.2022 до ВП №3 Бучанського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області надійшло повідомлення про те, що в період iз 26.02.2022 по 06.04.2022 вiйськовi російської федерації в умовах військового стану незаконно заволоділи транспортними засобами, якi перебували у власності та користуванні осiб, що проживали на території Макарівської об`єднаної територіальної громади Бучанського району Київської областi, чим завдали потерпiлим значних матерiальнихзбиткiв.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 12022111050004033), копія якого також міститься в матеріалах справи, 17.12.2022 матеріали кримінального провадження, в яких позивач є заявником, виділені в окреме кримінальне провадження та при цьому встановлено, що до ЧЧ ВП № 3 Бучанського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області із письмовою заявою звернувся представник позивача в особі Казака Кирила Ігоровича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що в період часу з 02.03.2022 по 01.04.2022 внаслідок застосування агресії збройні сили російської федерації незаконно заволоділи автомобілями, що знаходилися за адресою: вул. Миру, с. Копилів Макарівської об`єднаної територіальної громади Бучанського району Київської області. В результаті чого заявнику було спричинено матеріальну шкоду. Таким чином військові збройних сил російської федерації застосували засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, а також вчинили інші порушення законів та звичаїв ведення війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, чим завдали збитків заявнику.

Як вбачається з довідки позивача №014Ю від 05.02.2024, копія якої долучена до матеріалів справи, станом на 24.02.2022, балансова вартість 39 транспортних засобів, які за твердженнями представника позивача, були викрадені військовослужбовцями збройних сил російської федерації в період окупації військами російської федерації території України, на якій знаходився, зокрема і склад на якому зберігались автомобілі позивача - склала 39 146 500,07 грн.

Розмір збитків, понесених позивачем у зв`язку з ремонтом 15 транспортних засобів, які, за твердженнями представника позивача, були пошкоджені військовослужбовцями збройних сил російської федерації, склала 1 519 857,90 грн., на підтвердження чого представником позивача надані суду довідка № 014Ю від 05.02.2024, товарно-транспортні накладні та платіжні інструкції, копії яких долучені до матеріалів справи.

Представник позивача також послався на те, що позивач поніс збитки в сумі 1 950 125,39 грн, у зв`язку з утилізацією транспортних засобів, внаслідок їх пошкодження військовослужбовцями збройних сил російської федерації, а також витрати щодо оплати послуг з утилізації автомобілів, розмір яких склав 39 840,00 грн, у зв`язку із чим представник позивача надав суду договір № 1 по виконанню послуг по транспортуванню та подальшій утилізації транспортних засобів від 10.08.2022, що був укладений між позивачем, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКОВДМ», як виконавцем, відповідно до умов якого (п. 1.1. даного договору) замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по виконанню послуг з транспортування транспортних засобів замовника на території виконавця та подальшої їх утилізації (надалі - послуги).

Так, на підтвердження вищевказаних сум, представник позивача надав суду копії висновку експерта за результатом проведення автотоварознавчого дослідження, звітів про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу, а також додаткових угод до договору № 1 по виконанню послуг по транспортуванню та подальшій утилізації транспортних засобів від 10.08.2022, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі майна, актів надання послуг, рахунків-фактур та платіжних інструкцій.

Відтак, за твердженнями представника позивача, загальний розмір понесених позивачем збитків склав 42 656 323,36 грн.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк, враховуючи ту обставину, що відповідач достеменно знав про розгляд справи судом, що підтверджується довідками про доставку ухвал суду в його електронний кабінет. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - російську федерацію.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі №428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Частиною 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і Російська Федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.94 N 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.94 N 16-ФЗ.

Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 N 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року N 2889-XII.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

Разом із тим, позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Отже, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.

Виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу N 1 від 20.03.52 N ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно із частинами 1-3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 ЦК України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.

Збитками відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (неодержані доходи).

В силу частини 3 статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Нормою частини 2 статті 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2021 у справі N 922/1742/20).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладену у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі N 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі N 902/320/17).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Разом з тим, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Відтак, суд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Частиною 1 статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отож, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та наведені судом висновки на позивача покладається обов`язок довести суду згідно зі статтею 74 ГПК України наступне:

по-перше факт заподіяння йому збитків;

по-друге наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності) особи, яка завдала збитки;

по-третє вину заподіювача збитків;

по-четверте причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками;

по-п`яте розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань;

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Згідно п.п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення, пошкодження, викрадення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв`язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.

Судом встановлено, що після деокупації від збройних сил російської федерації села Копилів позивачем було проведено інвентаризацію транспортних засобів, які знаходились на зберіганні заадресою вул. Миру 4, с. Копилів, Макарівський район, Київська область станом на 13.04.2022 та встановлено, що із тих що були наявні на складі станом на 24.02.2022 автомобілів відсутні - 72, пошкоджені - 17, наявні (не пошкоджені) - 4, наявні (на автовозі) - 7, одне авто згоріло, про що був складений акт звірки майна на відповідальному зберіганні від 13.04.2022, що підписаний та завірений позивачем і Дочірнім підприємством «УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНАЛ» та копія якого міститься в матеріалах справи, відтак інвентаризація автомобілів була зафіксована в Акті звірки майна на відповідальному зберіганні від 13.04.2022 в межах договору про надання послуг зі зберігання та складського обслуговування товарів від 23.10.2020.

Встановлено, що означені в Акті звірки майна на відповідальному зберіганні від 13.04.2022 автомобілі були придбані та ввезені на митну територію України відповідно до міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), копії яких позивачем долучені до матеріалів справи.

Так, судом встановлено, що згідно даних вказаної інвентаризації зникли та згоріли наступні автомобілі: Touareg R-Line 3.0 V6 TDI (1 штука), Ateca Style 1.5 TSI 110kW DSG ( 4 штуки), AudiA4 40 TDI quattro (1 штука), Audi A6 40 TDI quattro Sport (1 штука), Audi A8 L 50 TDI quattro (1 штука), Audi Q2 35 TFSI (1 штука), Audi Q2 35 TFSI (1 штука), Audi Q3 35 TFSI advanced (1 штука), Audi Q3 35 TFSI Sline (1 штука), Audi Q3 40 TFSI quattro S line (3 штуки), Audi Q3 Sportback 40 TFSI (2 штуки), Audi Q7 50 TDI quattro S line (3 штуки), Audi Q8 50 TDI quattro S line (1 штуки), Audi Q8 55 TFSI quattro S line (1 штуки), Caddy (2 штуки), Caddy Maxi 2.0 TDI (2 штуки), Crafter 35 Kasten 1,3 H3 4 Motion (1 штука), Crafter 35 Kasten L4H3 (1 штука), Crafter 35 шасі L4 DOCA (1 штука), Crafter 50 Kasten L5H3 (3 штуки), Crafter 50 шасі L4 DOCA (2 штуки), Golf Life 1.6 MPI (1 штука - згорів), T 6.1 Kombi City L2H1 EU5 (2 штуки), T6.1 Caravelle SAKSONIA EU5 (2 штуки), T6.1 Kasten L1H1 EU5 4 MOTION (1 штука), T6.1 Kombi CITYL 2H1 EU5 (1 штука), T6.1 Kombi L2H1 EU5 4 MOTION (1 штука), Terraco FR 2.0 TDI 147 kW DSG (1 штука), T-Cross Life 1,0 TSI (3 штуки), T-Cross Style 1,0 TSI (2 штуки), Touareg Ambience 3.0 V6 TDI (1 штука), Touareg Ambience 3.0 V6 TFSI (1 штука), Touareg Elegance 3.0 V6 TDI (1 штука), Touareg R-Line 3.0 V6 TDI (6 штук), Touareg R-Line 3.0 V6 TFSI (1 штука), T-Roc Sport 1.5 TSI (1 штука), T-Roc Style 1.5 TSI (11 штук), Ibiza Reference 1.0 TSI 115 hp DSG (2 штуки), Caddy life (1 штука), Caddy Cargo Maxi (2 штуки).

Встановлено також, що решта автомобілів були пошкоджені, зокрема : Audi e-tron GT (1 штука), Gol fLife 1,6 MPI (1 штука), Audi A4 40 TDI quattro (1 штука), T-Roc Style 1.5 TSI (1 штука), Ateca Style 1.5 TSI 110kW DSG (1 штука), Audi Q7 50 TDI quattro S line (1 штука), Audi SQ8 TFSI quattro (1 штука), Touareg R-Line 3.0 V6 TDI (1 штука), T-Cross Style 1,0 TSI (1 штука), T-Roc Style 1.5 TSI (1 штука), Новий T-Roc Style 1.5 TSI (1 штука), Caddy (1 штука), Ibiza Reference 1.0 TSI 115 hp DSG (1 штука), Audi Q8 50 TDI quattro S line (2 штуки), Audi Q7 50 TDI quattro S line (1 штука), Audi A4 40 TDI quattro advanced (1 штука).

З витягу з єдиного державного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 12022111050001354), копія якого міститься в матеріалах справи, вбачається, що 23.04.2022 до ВП №3 Бучанського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області надійшло повідомлення про те, що в період iз 26.02.2022 по 06.04.2022 вiйськовi російської федерації в умовах військового стану незаконно заволоділи транспортними засобами, якi перебували у власності та користуванні осiб, що проживали на території Макарівської об`єднаної територіальної громади Бучанського району Київської областi, чим завдали потерпiлим значних матерiальних збиткiв.

Відтак враховуючи наведене, суд констатує, що означені дії, пов`язані з викраденням окупаційними військами російської федерації майна громадян та юридичних осіб мали системний характер.

Також встановлено, що згідно витягу з єдиного державного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження: 12022111050004033), копія якого також міститься в матеріалах справи, 17.12.2022 матеріали кримінального провадження, в яких позивач є заявником, виділені в окреме кримінальне провадження та при цьому встановлено, що до ЧЧ ВП № 3 Бучанського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області із письмовою заявою звернувся представник позивача в особі Казака Кирила Ігоровича, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що в період часу з 02.03.2022 по 01.04.2022 внаслідок застосування агресії збройні сили російської федерації незаконно заволоділи автомобілями, що знаходилися за адресою: вул. Миру, с. Копилів Макарівської об`єднаної територіальної громади Бучанського району Київської області. В результаті чого заявнику було спричинено матеріальну шкоду. Таким чином військові збройних сил російської федерації застосували засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, а також вчинили інші порушення законів та звичаїв ведення війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, чим завдали збитків заявнику.

Також встановлено, що автомобілі, що вважаються викраденими/зниклими на потреби Збройних сил України не вилучались.

Судом встановлено, що балансова вартість 39 транспортних засобів, як були викрадені в період окупації військами російської федерації території України, на якій знаходився, зокрема і склад на якому зберігались автомобілі позивача - склала 39 146 500,07 грн. Дана обставина підтверджується довідкою №014Ю від 05.02.2024, що долучена до матеріалів справи.

Також встановлено, що у зв`язку з ремонтом 15 транспортних засобів, якібули пошкоджені у період окупації, позивач поніс витрат на відновлення майна на суму 1 519 857,90 грн. Дані обставини підтверджуються довідкою № 014Ю від 05.02.2024, товарно-транспортними накладними та платіжними інструкціями, копії яких долучені до матеріалів справи.

Крім того встановлено, що позивач поніс витрати у розмірі 1 950 125,39 грн, у зв`язку з утилізацією транспортних засобів, внаслідок їх пошкодження вході військової агресії російської федерації, а також витрати щодо оплати послуг з утилізації автомобілів, розмір яких склав 39 840,00 грн. Дані обставини підтверджуються відомостями щодо вартості знищених автомобілів та Договором № 1 по виконанню послуг по транспортуванню та подальшій утилізації транспортних засобів від 10.08.2022, що був укладений між позивачем, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКОВДМ», як виконавцем, а також висновком експерта за результатом проведення автотоварознавчого дослідження, звітів про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу, а також додаткових угод до договору № 1 по виконанню послуг по транспортуванню та подальшій утилізації транспортних засобів від 10.08.2022, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі майна, актами надання послуг, рахунками-фактурами та платіжними інструкціями.

Судом перевірено та встановлено, що дійсно, відповідно до наданих позивачем до справи документів, загальний розмір понесених позивачем збитків склав 42 656 323,36 грн.

Таким чином, враховуючи те, що наявними в матеріалах справи доказами, в їх сукупності, підтверджуються збитки позивача, понесені ним у зв`язку із викраденням, пошкодженням та знищенням належних йому транспортних засобів у загальній сумі 42 656 323,36 грн, а також вину та протиправну поведінку відповідача, що полягає у вчиненні Російською Федерацією повномасштабної військової агресії проти України та доведений наявними в матеріалах справи доказами зв`язок цієї протиправної поведінки відповідача зі збитками позивача, позаяк позивач втратив можливість забезпечення схоронності свого майна, що з незалежних від позивача підстав перебувало під окупаційною юрисдикцією збройних сил російської федерації в період з кінця лютого до початку квітня 2022 року, саме з підстав здійснення російською федерацією повномасштабної військової агресії проти України, а відтак і відповідальність за схоронність майна покладається саме на державу окупанта у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки в сумі 42 656 323,36 грн, тож суд задовольняє позов у повному обсязі.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, 14, буд. 1, основний державний реєстраційний номер: 1037739668834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ УКРАЇНА» (02152, Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1-в, код ЄДРПОУ 35291194) збитки, завдані збройною агресією Російської Федерації, у розмірі 42 656 323 грн 36 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз