Постанова № 12517413, 10.11.2010, Донецький окружний адміністративний суд

<Список >

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2010 р. Справа № 2а-19204/10/0570

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бєломєстнова О.Ю.

суддів Зеленова А.С., Загацької Т.В.

при секретарі Федорової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області

про визнання незаконною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 188977,21 грн., стягнення заборгованості з щомісячної надбавки за вислугу років з 01.01.2009р. по час ухвалення рішення у справі, стягнення заборгованості з щомісячного грошового утримання судді з 01.01.2006р. по час ухвалення рішення по справі у розмірі 183282грн., зобовязання виконати певні дії, -

за участю:

позивачане зявився,

представника відповідача Державної судової адміністрації України не зявився,

представника відповідача Кабінету Міністрів України не зявився

представника відповідача Міністерства фінансів України По не зявився,

представника відповідача Державного казначейства України не зявився,

представника відповідача апеляційного суду Донецької області не зявився,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області, в якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України по виконанню постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям та Положення про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, щодо нарахування та виплати щомісячного грошового утримання у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати,

- стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь 188977,21 грн. недоплаченої заробітної плати та суму щомісячного грошового утримання судді, яка утворилася в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу судді з січня 2006 року по час ухвалення рішення по справі,

- стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь заборгованість щомісячної надбавки за вислугу років, починаючи з 1 січня 2009 року по час ухвалення рішення по справі;

- зобовязати з 01 червня 2010 року виплачувати йому заробітну плату та щомісячне грошове утримання, нарахування яких проводити, виходячи із заробітку, розрахованого відповідно до діючого на цей момент мінімального розміру заробітної плати.

В подальшому позивач доповнив позовні вимоги та просив суд стягнути і Державної судової адміністрації України суму недоплаченого щомісячного грошового утримання судді, що утворилася в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу судді з 1 січня 2006 року по час ухвалення рішення по справі у розмірі 183282,88 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він працює на посаді судді Апеляційного суду Донецької області з 3 травня 1995р.

У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення належного правосуддя.

Постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 було підвищено з 01.01.2006 посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 було доповнено пунктом 4-1 та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007, яка набрала законної сили 03.12.2007р., та постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008р. № 2/174, яка набрала законної сили 19.08.2009р., було визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 та допущено поворот виконання, у звязку із чим з 01.01.2006 посадові оклади повинні обчислюватися без обмеження мінімальної заробітної плати.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.

Що стосується постанови Кабінету Міністрів України № 19 від 16.01.2008 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865», якою постанову № 865 доповнено пунктом 2-2, згідно з яким суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, тобто було змінено порядок нарахування щомісячної надбавки за вислугу років замість її визначення у відсотках до загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, то ці положення не повинні застосовуватися, оскільки ними безпідставно фактично внесені зміни до Закону України «Про статус суддів», який має вищу юридичну силу, що є неприпустимим.

На підставі ст. 43 Закону України «Про статус суддів» та п. 4.9 Положення про порядок призначення та виплати щомісячного грошового утримання працюючим суддям та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, з 01.09.2005р. позивач отримує щомісячне грошове утримання в розмірі 90% його щомісячного заробітку. У звязку з тим, що за вказаний період заробітна плата виплачувалась не у повному обсязі, це обумовило недоплату щомісячного грошового утримання.

У судове засідання позивач не зявився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи без його участі. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача на підставі наявних у справі доказів.

Представник відповідача Державної судової адміністрації України у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки. Причин неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник відповідача суду не надавав.

Представник відповідача Кабінету Міністрів України у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову, у яких зазначив, що головним розпорядником бюджетних коштів у даному випадку є Державна судова адміністрація України. Безпосереднє фінансування судів здійснюють її територіальні управління. У даних правовідносинах Кабінет Міністрів України не набуває обовязків щодо нарахування чи виплати заробітної плати суддям загальної юрисдикції, а відтак не може нести відповідальності за це.

З огляду на положення ч. 1 ст. 121 Закону України «Про судоустрій України», п.п. 20 п. 1 ст. 2, ст.ст. 32, 34, 35, ч. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, п. 6 ст. 121 Конституції України, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено також дій щодо формування бюджетного запиту.

Ст. 26 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» заборонено збільшення бюджетних призначень по загальному та спеціальному фондах Державного бюджету України, зокрема, на оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків.

Просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 45-48).

Представник відповідача Міністерства фінансів України у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки. Причин неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності представник відповідача суду не надавав.

Представник відповідача Державного казначейства України у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки. Надав письмові пояснення, у яких просив слухати справу за його відсутності та відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів відповідно до ст.ст. 120, 126 Закону України «Про судоустрій України» та Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 03.03.2003 № 182/2003. Державне казначейство України здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників коштів бюджету та виконало у повному обсязі свої зобовязання щодо відкриття асигнувань та їх спрямування Державній судовій адміністрації України як головному розпоряднику бюджетних коштів. Права та інтереси позивача Державне казначейство України не порушувало.

05.11.2010р. від представника Державного казначейства України надійшла заява про відкладення розгляду справи у звязку з отриманням нерозбірливо заповненої повістки. Враховуючи отримання раніш по справі заперечення проти позову (а.с. 79) та наявні докази надіслання відповідачеві процесуальних документів, суд не приймає до уваги доводи відповідача про необізнаність зі стороною у справі №2а-19204/10/0570 та відмовляє у задоволенні заяви відповідача про відкладення розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача Кабінету Міністрів України, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працює на посаді судді апеляційного суду Донецької області з 3 травня 1995 року по теперішній час (а.с. 9).

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 23 травня 2008 року ОСОБА_1 присвоєно перший кваліфікаційний клас судді. Наказом голови Апеляційного суду Донецької області від 06 червня 2008 року № 221к ОСОБА_1 з 23 травня 2008 року встановлена доплата за присвоєний перший кваліфікаційний клас у розмірі 375 грн. , що підтверджено довідкою апеляційного суду Луганської області від 16.10.2009 № 60. (а.с. 17).

Згідно довідок апеляційного суду Донецької області заробітна плата ОСОБА_1 з 01.01.2006р. розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 3154 грн., який по травень 2010р. не змінювався (а.с. 12-28).

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до п. 41 та додатка 4 постанови Кабінету Міністрів України 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» перерахунок посадового окладу за період з серпня 2009 року по травень 2010 року позивачу не провадився. Заборгованість по заробітній платі відсутня (а.с. 69).

Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі Закон № 2862-ХІІ), який підлягає застосуванню в межах даних відносин, оскільки діяв на час їх виникнення та існування, визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів: апеляційний суд Донецької області, Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України.

Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій субєктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.

Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади Кабінету Міністрів України.

Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст. 3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз. 2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

З врахуванням статусу позивача судді апеляційного суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обовязок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3 ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.

Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобовязання є протиправним.

Позивач є професійним суддею апеляційного суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобовязання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.

Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.

Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.

Відповідно до п. 5, Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.

Розміри посадових окладів керівників та суддів апеляційних судів викладено у додатку 4 вказаної Постанови та залежать від груп міст.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».

Таким чином, відповідно до додатку 4 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад судді апеляційного суду Донецької області становить 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.

Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обовязок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Невідємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.

Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, повязана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом в якому працює суддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобовязує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для субєкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обовязки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обовязком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобовязані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.

Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно повязане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.

Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі субєктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.

Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009), що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України, є обовязковою для виконання.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.

Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.

Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.

Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, враховуючи норми п.1 ч.2 ст. 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Тобто з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України та апеляційний суд Донецької області зобовязані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.

Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.

Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.

Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 4286,40 грн. (з 1 по 18 серпня 332 грн. х 9,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня + 630 грн. х 9,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 5985 грн. (630 грн. х 9,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року 6175 грн., з 1 листопада 2009 року 7068 грн. і т.д.

Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, повязаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинна здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.

Згідно довідок апеляційного суду Донецької області заробітна плата ОСОБА_1 з 01.01.2006р. розраховувалась з посадового окладу, розмір якого становив 3154 грн., який по травень 2010р. не змінювався (а.с. 12-28).

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до п. 41 та додатка 4 постанови Кабінету Міністрів України 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» перерахунок посадового окладу за період з серпня 2009 року по травень 2010 року позивачу не провадився. Заборгованість по заробітній платі відсутня (а.с. 69).

Відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» при досягненні суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

Згідно наказу апеляційного суду Донецької області № 258к від 30.082005р. ОСОБА_1 з 01.09.2005 року призначено щомісячне грошове утримання у розмірі 90 % від заробітної плати.

Враховуючи, що розмір щомісячного довічного грошового утримання прямо залежить від заробітної плати, яку отримує позивач, то позовні вимоги щодо його стягнення підлягають задоволенню лише за періоди, коли заробітна плата судді не відповідала законодавчо встановленому рівню, а саме на суму недоплаченого посадового окладу, розрахованого у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, визначених законодавством, з 19 серпня 2009 року.

Позивач у позові крім позовних вимог про стягнення заробітної плати та щомісячного грошового утримання з урахуванням розміру посадового окладу, розрахованого виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, просить стягнути надбавку за вислугу років відповідно до положень ст. 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року.

Так, частиною 4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 справа № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України також і положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до ст. 44 Закону України «Про статус суддів».

Таким чином, зміни до абзацу другого частини четвертої ст. 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність 22 травня 2008 року.

Наказом голови Апеляційного суду Донецької області від 25.07.2007р. № 225г ОСОБА_1 встановлено виплату надбавки за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас (а.с. 64).

Згідно з довідками апеляційного суду Донецької області надбавка за вислугу років ОСОБА_1 у 2008 2010 роках сплачувалась у розмірі 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів».

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.

Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 № 105 зобовязано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.

Бюджетним кодексом України (статті 32 37) на Міністерство фінансів України покладено обовязок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.

Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента № 182 від 03.03.2003, Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у звязку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до наказу ДСА України від 09.06.2004 № 82/04 «Про організаційні заходи щодо забезпечення подання на затвердження штатних розписів апаратів місцевих та апеляційних судів» обовязок подавати штатні розписи до ДСА із зазначенням розміру фінансування оплати праці суддям покладено на апеляційний суд Донецької області, який і здійснює фактичну виплату заробітної плати позивачу. Зазначені повноваження сторонами не оспорюються. Однак, зміни до штатних розписів не вносилися.

Сторонами визнано відсутність звернення апеляційного суду Донецької області до Державної судової адміністрації України з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу, у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період.

Таким чином, апеляційний суд Донецької області, як субєкт владних повноважень, на який законодавством покладено обовязок проінформувати Державну судову адміністрацію України головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання нечинним п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005, № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пунтку 3. основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Суд вважає, що невиплата коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою субєктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання вимог п. 2 ст. 71 КАС України, відповідачі ДСА України, Міністерство фінансів України, Апеляційний суд Донецької області не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Таким чином, приймаючи до уваги, що обовязковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Міністерством фінансів України, апеляційним судом Донецької області не було своєчасно здійснено відповідної виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.

За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, апеляційного суду Донецької області є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України з 19.08.2009р. та стягнення недоплачених сум заробітної плати та грошового забезпечення позивача з 19.08.2009р., а надбавки за вислугу років з 22.05.2008р.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів недоплаченої заробітної плати за період з січня 2006 року до 1 серпня 2009 року та щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2006р. по час ухвалення рішення у звязку із нарахуванням заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865», то суд вважає їх необґрунтованими, та як у вказаний період положення п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» були чинними.

Крім того, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного. Позивач просить стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість суму недоплаченої заробітної плати, заборгованість щомісячної надбавки за вислугу років та суму недоплаченого щомісячного грошового утримання судді. Оскільки Державна судова адміністрація є головним розпорядником коштів, організовує розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, суд вважає належним саме зобовязання виділити апеляційному суду Донецької області кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати та щомісячного грошового утримання, обчислених з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат, а також зобовязати апеляційний суд Донецької області зробити перерахунок ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді, визначивши їх розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обовязкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.

Суд також вважає необґрунтованими позовні вимоги до Кабінету Міністрів України, оскільки ним не було вчинено бездіяльності, яка б порушувала права, свободи та законні інтереси позивача в межах спірних правовідносин. Суд вже дійшов висновку про бездіяльність відповідачів Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, які не прийняли відповідних дій щодо виплати заробітної плати, грошового утримання та надбавки за вислугу років позивачу у встановлених законодавством розмірах.

Суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобовязання з 01.06.2010р. виплачувати позивачу заробітну плату та щомісячне грошове утримання, нарахування яких проводити, виходячи із заробітку, розрахованого відповідно до діючого на цей момент мінімального розміру заробітної плати.

Так, за змістом ч. 1 ст. 6, ст. 104 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Отже, суд здійснює розгляд справи у випадку, якщо наявні порушення прав, свобод або інтересів особи з боку субєкта владних повноважень. У даному випадку неможливо встановити, чи будуть відповідачами у подальшому порушуватися права, свободи або інтереси позивача, у звязку з чим суд не може зобовязати відповідача вчиняти дії, про які просить позивач, у майбутньому, так само як і не може приймати рішення як застереження від порушень, що можливо будуть вчинені субєктами владних повноважень у майбутньому.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Законодавством передбачений захист прав, свобод та інтересів осіб, як такий, що передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

За таких обставин відновленню підлягають лише ті права, порушення яких встановлено під час судового розгляду справи і не стосуються дій відповідачів у майбутньому.

Суд спростовує посилання відповідачів на відсутність коштів необхідних для виплати позивачу посадового окладу та грошового забезпечення виходячи із 9,5 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день проведення виплати, оскільки зазначеними відповідачами не виконувались покладені нормативними актами обовязки щодо належного фінансування професійного судді, як складової частини його незалежності.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області про визнання незаконною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 188977,21 грн., стягнення заборгованості з щомісячної надбавки за вислугу років з 01.01.2009р. по час ухвалення рішення у справі, стягнення заборгованості з щомісячного грошового утримання судді з 01.01.2006р. по час ухвалення рішення по справі у розмірі 183282грн., зобовязання виконати певні дії задовольнити частково.

Визнати незаконною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу та грошового забезпечення в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неприйняття заходів з повного фінансування заробітної плати та грошового утримання ОСОБА_1 з 19 серпня 2009 року з розрахунку посадового окладу в розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат станом на момент проведення виплат, а з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Зобовязати апеляційний суд Донецької області (83015, м. Донецьк, майдан Правосуддя,1, ідентифікаційний код 02891428) провести перерахунок ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року перерахунок заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді, визначивши їх розмір з урахуванням посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент проведення виплат. Після перерахунку здійснити виплату недоплачених сум з утриманням обовязкових податків та зборів з одночасним поданням до Державної судової адміністрації України змін до посадового окладу.

Зобовязати Державну судову адміністрацію України (01014, м. Київ, вул. Липська, 18/5) виділити апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України № 35213015004024, відкритого у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19 серпня 2009 року заробітної плати та щомісячного грошового утримання, обчислених з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 року з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, складеної у повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 10 листопада 2010р. Постанова виготовлена в повному обсязі 15 листопада 2010р.

Головуючий суддя Бєломєстнов О. Ю.

Судді Зеленов А. С. Загацька Т. В.