Рішення № 125169174, 12.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

Єдиний державний реєстр судових рішень

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2025 року м. Київ № 320/28579/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жукової Є.О., при секретарі судового засідання Андрійчуку Я.Р., за участі позивача ОСОБА_1 , представників позивача Марініча В.К., Миклуш М.І., представника відповідача Старика А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства освіти і науки Українипровизнання протиправними дій, визнання протиправними, незаконними та нечинними наказів,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (відповідач/ МОН України), в якому просить суд (з урахуванням заяви від 27.06.2024 вх. №57919):

- визнати протиправними та заборонити Міністерству освіти і науки України встановлювати будь-які обмеження (у тому числі, шляхом встановлення ліцензійних умов і обсягів, шляхом встановлення звичайних, особливих та інших умов і порядків прийому на навчання і вступу до закладу освіти, а також шляхом встановлення конкурсних відборів, конкурсів, іспитів, тестів, оцінювань чи будь-яких інших випробувань) доступу до освіти (зокрема, навчання, здобуття освіти, здійснення освітньо-наукової діяльності тощо) всіх рівнів і ступенів на платній основі і на безоплатній основі (крім випадків отримання освіти за рахунок державних і місцевих асигнувань) у закладах освіти України, незалежно від форми власності;

- визнати протиправними, незаконними та нечинними положення пункту 3 та абзаців 5, 11 і 21 пункту 5 Розділу «І. Загальні положення», положення абзацу 1 пункту 1 і пункту 5 Розділу «IV. Обсяги прийому та обсяги державного (регіонального) замовлення, розміщення державного (регіонального) замовлення», положення пунктів 1, 2 і 6 Розділу «VII. Конкурсний відбір, його організація та проведення», положення пункту 12 Розділу "VIII. Спеціальні умови участі у вступній кампанії", положення пункту 3, абзацу 19 пункту 6, пунктів 9 і 10 Розділу «XV. Вимоги до Правил прийому», викладені у «Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році», який затверджено Наказом Міністерства освіти і науки України від 06 березня 2024 року за № 266 (із всіма змінами та доповненнями);

- визнати протиправним, незаконним та нечинним наказ Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 р. за № 266 (зі всіма змінами та доповненнями).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 26 грудня 2017 року отримала освітній ступінь «Магістра» на другому (магістерському) рівні вищої освіти та у травні 2024 році вирішила скористатися своїм правом здобувати освітньо-науковий ступінь «Доктор філософії» на третьому рівні вищої освіти, шляхом навчання в аспірантурі, при цьому, позивач наголошує, що право на платну освіту не може бути обмежено участю у конкурсі, оскільки це не передбачено положеннями статті 53 Конституції України, позивач має право обрати платну освіту або прийняти участь у конкурсі на отримання доступу до безоплатної освіти.

Поряд з вказаним, позивач посилається на складність підготовки та участі у конкурсі на отримання доступу до освіти в сучасних умовах збройної агресії проти України, вважає, що будь яка підготовка до будь-яких конкурсів (іспитів, випробувань, тестів, оцінювання тощо) в сучасних нелюдських умовах життя в Україні є неможливою.

Позивач наголошує, що має право здобувати освіту на платній основі за денною формою навчання у будь-якому закладі освіти, незалежно від форм власності, і Держава Україна не має права жодним чином обмежувати їй доступ до такої освіти, у свою чергу, враховуючи економічну нестабільність, з метою заощаджень коштів державі та внесення вкладу у розвиток закладів освіти, позивач обрала очну денну форму навчання в аспірантурі на платній основі в одному із державних, комунальних чи приватних закладів освіти, що не передбачає участі у жодному конкурсі для отримання доступу до освіти.

Посилаючи на вказані обставини, позивач вважає наказ Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 р. за № 266 (зі всіма змінами та доповненнями) протиправним та незаконним, таким, який суперечить нормам Конституції України, порушує принцип верховенства права в галузі освіти, принцип доступної освіти, принцип безпеки і гідності людини, принцип україномовної освіти.

Також, позивач вказує на порушення умов та строків доведення до населення основних вимог в галузі освіти, зокрема порушення відповідачем вимог частини другої статті 44 Закону України «Про вищу освіту», якою встановлено, що умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу до закладу вищої освіти, також позивач наголошує, що відповідачем, при прийнятті спірного наказу не було забезпечено відкрите громадське обговорення.

За твердженнями позивача, положення спірного наказу МОН України від 06.03.2024 №266 є протиправними та незаконними, оскільки встановлюють умови доступу до здобуття освіти на платній основі лише за умовою обов`язкової участі позивача у конкурсах для отримання доступу до такої освіти; встановлюють умови щодо необхідності успішного проходження тесту і вступних випробувань з іноземної мови, що є встановленням дискримінації за ознакою мови і неправомірним застосуванням іноземної мови в галузі освіти України; встановлюють умови щодо необхідності успішного складання есту і вступних випробувань з певної компетенції з оцінкою за кожну з його компонент не менше ніж 150 балів та згідно яких будь-які конкурсні умови не можуть містити особливі чи специфічні умови доступу до освіти, які можуть встановлюватись лише Законом в лише для здобувачів спеціальної (відповідно до галузі освіти та науки) безоплатної освіти, до наступного освітнього або освітньо-наукового рівня такої спеціальної освіти, при умові, якщо основною складовою і головним елементом кваліфікації 9або спеціальності) такої освіти є наявність певної специфічної компетенції; створює мови для доступу для освіти, які передбачають необхідність підготовки до конкурсу та вступних випробувань/іспитів, а також участі, в особливий період і в екстремальних стресових умовах, наражають людину на небезпеку і піддають її життя і здоров`я ризику, піддають людину нелюдському чи такому, чи принижує її гідність, поводженню, порушують і обмежують її право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї.

Разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить суд зупинити дію наказів Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 р. за № 266, від 15.03.2024 р. за № 326 і від 16.05.2024 р. за № 690.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі №320/28579/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі 21.08.2024, зобов`язано Міністерство освіти і науки України опублікувати оголошення про відкриття провадження в адміністративній справі №320/28579/24 про визнання протиправними, незаконними та нечинними накази Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 р. за № 266, від 15.03.2024 р. за № 326 і від 16.05.2024 р. за № 690, у виданні, в якому вказані накази були або мали бути офіційно оприлюднені.

27 червня 2024 року позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Поряд з вказаним, 27 червня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про уточнення/зміну предмету позову (вх. №57919).

16 липня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив Міністерства освіти і науки України.

Відповідач за змістом відзиву проти задоволення позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

1. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права та свободи людини та громадянина, передбачені ст.ст. 30-34, 38,39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану». Тобто, як зазначає відповідач. Конституційне право на освіту може обмежуватися.

2. Відповідно до підпункту 23 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» у 2022, 2023, 2024 роках прийом на навчання для здобуття вищої освіти здійснюється в особливому порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, без дотримання вимог цього Закону.

На виконання вказаного підпункту 23 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» прийнято спірний наказ від 06.03.2024 №266, яким затверджено «Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році», зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14.03.2024 за №379/41724.

3. Відповідач акцентує, відповідно до статті 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.

4. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Враховуючи підпункт 2 пункту 4 Положення, МОН відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції.

5. З урахуванням частини першої, пункту 6 частини третьої статті 3 Закону України «Про вищу освіту» державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки. Формування та реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечуються шляхом визначення збалансованої структури та обсягу підготовки фахівців з вищою освітою з урахуванням потреб особи, інтересів держави, територіальних громад і роботодавців.

6. Відповідно до пунктів 2,3,4,10 Закону України «Про вищу освіту» Міністерство освіти і науки України

2) бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері вищої освіти, науки, підготовки фахівців з вищою освітою;

3) систематично відстежує та аналізує потреби вітчизняного ринку праці, вносить пропозиції щодо обсягів і напрямів державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою;

4) провадить аналітично-прогностичну діяльність у сфері вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфери, формує стратегічні напрями розвитку вищої освіти з урахуванням науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

10) формує пропозиції і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою у порядку, встановленому законодавством.

7. Відтак, МОН на виконання Закону України «Про вищу освіту» у межах своїх повноважень розробило та видало нормативно-правовий акт з питань вищої освіти - Порядок прийому, який офіційно оприлюднено у виданні «Офіційний вісник України» 28 березня 2024 року, №29, стор. 145, статті 1903, код акта 123808/2024.

8. Станом на 28.03.2024 (до моменту набрання чинності відповідних змін) абзацом другим пункту 6 розділу VІІ Порядку прийому було передбачено, що вступник, який підтвердив свій рівень знань з іноземної мови, зокрема англійської мови, в обсязі, який відповідає рівню В2 Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, дійсним сертифікатом тестів TOEFL, або International English Language Testing System, або сертифікатом Cambridge English Language Assessment звільняється від складання вступного іспиту з іноземної мови. Дійсність сертифікатів мала перевірятися на офіційних порталах провайдерів сертифікатів. Разом з тим, статтею 1 Конституції України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною,, правовою державою. Таким чином, була наявна необхідність приведення у відповідність до вимог чинного законодавства Порядку прийому. Наказом МОН від 16.05.2024 №690, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.05.2024 за №729/42074 (з урахуванням змін внесеними згідно з наказом МОН від 21.05.2024 №721), виключено абзац другий пункту 6 розділу VІІ Порядку прийому. Наказ МОН від 16.05.2024 №690 офіційно оприлюднено у виданні «Офіційний вісник України» 27.05.2024, №46, стор. 246, статті 2911, код акта 124936/2024.

9. Станом на 28 березня 2024 року (до моменту набрання чинності відповідних змін) пунктами 7 та 8 розділу ІІ Порядку прийому було передбачено: « 7. Прийом на навчання до аспірантури (ад`юнктури) здійснюється відповідно до Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 261 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 2023 р. № 502). 8. Прийом на навчання до творчої аспірантури та асистентури-стажування здійснюється відповідно до Порядку здобуття освітньо-творчого ступеня доктора мистецтва та навчання в асистентурі-стажуванні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2018 року № 865.».

Як вказує відповідач, такі норми суперечать вимогам Закону №3438, з метою приведення у відповідність до вимог законодавства , пунктом 2 Змін до Порядку прийому, затверджених наказом МОН від 03.06.2024 №794, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10 червня 2024 року , виключено пункти 7 та 8 розділу ІІ Порядку прийому. Наказ МОН від 03.06.2024 №794 офіційно оприлюднено у виданні «Офіційний вісник України» 19.06.2024, №54, стаття 3257, код акта 125405/2024.

10. З урахуванням змін до порядку прийому, прийнятих наказом МОН від 24.06.2024 №909, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.2024 за №946/42291, абзац перший пункту 6 розділу VІІ викладено в такій редакції: « 6. Для конкурсного відбору осіб, які вступають на навчання для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва, зараховуються бали вступних іспитів зі спеціальності, а також результати компонентів ЄВІ інших форм вступних випробувань (у формі іспитів, співбесід, презентацій дослідницьких пропозицій чи досягнень), якщо вони передбачені Правилами прийому. Умовою допуску до вступних випробувань у закладі вищої освіти є успішне складання ЄВІ в 2023 році з оцінкою за тест з іноземної мови не менше ніж 130 балів або успішне складання ЄВІ в 2024 році з оцінкою за тест загальної навчальної компетентності не менше ніж 160 балів.». Наказ №909 офіційно оприлюднено у виданні «Офіційний вісник України» 25.06.2024, №56, стаття 3340, код акта 125574/2024.

11. Відповідач вказує, що вимоги позивача прямо суперечать частині першій статті 44 Закону України «Про вищу освіту», частині третій статті 24 Закону України «Про вищу освіту».

12. Поряд з вказаним, на переконання відповідача, позивач не є особою, чиї права порушено, відсутні належні та допустимі докази порушених прав позивача.

12 серпня 2024 до Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи експертного висновку - листа Державної регуляторної служби України від 19.07.2024 №2886/0-24.

Підготовче засідання у справі, призначене на 21 серпня 2024 року, відкладено судом на 23 жовтня 2024 року у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві.

22 серпня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач вказує, що враховуючи відсутність у статті 53 Конституції України підстав для обмеження прав позивача на платну вищу освіту, у тому числі шляхом запровадження конкурсного відбору, відповідач не має права встановлювати конкурсні умови та запроваджувати конкурсні відбори для здобувачів платної освіти, у тому числі для здобувачів третього рівня вищої освіти, а також встановлювати обсяг здобувачів платної вищої освіти у закладі освіти.

30 серпня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення Міністерства освіти науки України, в яких цитуючи норми Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про фахову передвищу освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про дошкільну освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про ліцензування видів господарської діяльності», відповідач вказує, що Міністерством розроблено Ліцензійні умови провадження освітньої діяльності, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. №1187 (із змінами), зазначає, що у разі відсутності державного регулювання освітньої діяльності 9під час отримання ліцензій здобувачами ліцензій та під час провадження освітньої діяльності), освітня діяльність буде здійснюватися без дотримання норм щодо матеріально-технічного та кадрового забезпечення.

У судовому засіданні 23 жовтня 2024 року суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження у справі та перейти до судового розгляду справи по суті, відкладено розгляд справи на 18 грудня 2024 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року - скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позовних вимог - задоволено повністю, зупинено дію наказу Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 №266 «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році» зі змінами та доповненнями.

У судовому засіданні, призначеному на 18 грудня 2024 року, суд, заслухавши пояснення сторін, порадившись на місці ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні до 12 лютого 2025 року.

У судовому засіданні 12 лютого 2025 року після судових дебатів судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

У судовому засіданні 12 лютого 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення учасникам справи, роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 № 266, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 березня 2024 р. за № 379/41724, затверджено Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році (Порядок).

Цим Порядком керуються суб`єкти освітньої діяльності усіх форм власності та сфер управління, які здійснюють прийом на навчання для здобуття ступеня бакалавра, магістра та доктора філософії / доктора мистецтва (далі - заклади вищої освіти). (пункт 1 Розділу І «Загальні положення» Порядку прийому.

Відповідно до пункту 3 Розділу І «Загальні положення» Порядку прийому прийом на навчання здійснюється закладами вищої освіти на конкурсній основі.

Згідно із абзацом 5 пункту 5 Розділу І «Загальні положення» Порядку прийому (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 326 від 15.03.2024) вступ на основі (основа вступу) - раніше здобутий освітній (освітньо-кваліфікаційний) рівень або освітній ступінь та відповідний рівень Національної рамки кваліфікацій (далі - НРК), на основі якого здійснюється вступ для здобуття ступеня вищої освіти. Вступ на навчання для здобуття ступеня вищої освіти можливий на основі повної загальної середньої освіти (профільної середньої освіти) (далі - ПЗСО), освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, освітньо-професійного ступеня фахового молодшого бакалавра, освітнього ступеня молодшого бакалавра - 5 рівень НРК (далі - НРК5), освітнього ступеня бакалавра - 6 рівень НРК (далі - НРК6), освітнього ступеня магістра (освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста) - 7 рівень НРК (далі - НРК7).

Згідно із абзацом 11 пункту 5 Розділу І «Загальні положення» Порядку прийому (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 794 від 03.06.2024) єдиний вступний іспит (далі - ЄВІ) - форма вступного випробування для вступу на навчання для здобуття ступеня магістра на основі НРК6 або НРК7, а також для допуску до вступних випробувань у закладі вищої освіти для вступу на навчання для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва, яка поєднує тест загальної навчальної компетентності та тест з іноземної мови (англійської, німецької, французької, іспанської на вибір вступника), яке проводиться Українським центром оцінювання якості освіти відповідно до законодавства.

Відповідно до абзацу 21 пункту 5 Розділу І «Загальні положення» Порядку прийому конкурсний відбір - процедура відбору вступників на конкурсні пропозиції на основі конкурсних балів, пріоритетностей, мотиваційних листів відповідно до цього Порядку (незалежно від форми власності закладу освіти та джерел фінансування навчання).

Абзацом 1 пункту 1 Розділу IV «Обсяги прийому та обсяги державного (регіонального) замовлення, розміщення державного (регіонального) замовлення» установлено, прийом на навчання здійснюється в межах ліцензованого обсягу для певного рівня вищої освіти або для певної освітньої програми, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання.

Відповідно до пункту 5 Розділу IV «Обсяги прийому та обсяги державного (регіонального) замовлення, розміщення державного (регіонального) замовлення» обсяг прийому за кошти фізичних та/або юридичних осіб на фіксовані та відкриті конкурсні пропозиції визначає заклад вищої освіти у межах різниці між обсягом прийому на конкурсну пропозицію та загальним (максимальним) обсягом державного або регіонального замовлення, за необхідністю передбаченим резервом для поновлення у ньому або переведення до нього з інших закладів вищої освіти для здобуття вищої освіти відповідного рівня або за відповідною освітньою програмою. Цей обсяг може коригуватись з урахуванням фактично отриманого державного (регіонального) замовлення та у випадках виділення додаткових місць державного (регіонального) замовлення, переведення на вакантні місця державного (регіонального) замовлення і перерозподілу місць між формами здобуття освіти, але не може зменшуватись для конкурсної пропозиції у період між початком прийому документів і заяв та формуванням списку рекомендованих за цією пропозицією.

Обсяг прийому на небюджетну конкурсну пропозицію визначає заклад вищої освіти у межах ліцензованого обсягу для певного рівня вищої освіти або для певної освітньої програми, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання.

Відповідно до пункту 1 та 2 Розділу VІІ «Конкурсний відбір, його організація та проведення» Конкурсний відбір на навчання для здобуття ступенів вищої освіти здійснюється за результатами вступних випробувань, а також розгляду мотиваційних листів у передбачених цим Порядком випадках:

для вступу на навчання для здобуття ступеня бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань) - відповідно до цього Порядку за результатами НМТ або ЗНО, з можливим додатковим використанням ЄФВВ за вибором вступника, Egzamin maturalny (далі - матуральний іспит) для громадян Республіки Польща, творчого конкурсу, співбесіди, вступного іспиту для іноземців, розгляду мотиваційних листів;

для вступу на навчання для здобуття ступеня магістра - за результатами ЄВІ, ЄФВВ, ЄДКІ, фахового іспиту, співбесіди, вступного іспиту для іноземців, розгляду мотиваційних листів в передбачених цим Порядком випадках.

У разі подання документів на участь у вступних випробуваннях особами з особливими освітніми потребами заклад вищої освіти забезпечує відповідні умови для проходження ними творчих конкурсів, співбесід, фахових іспитів та вступних іспитів для іноземців.

Конкурсний відбір проводиться на основі конкурсного бала та розгляду мотиваційних листів відповідно до цього Порядку та Правил прийому.

Згідно із пунктом 6 Розділу VІІ «Конкурсний відбір, його організація та проведення» (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 794 від 03.06.2024, з урахуванням змін, внесених згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 837 від 13.06.2024; із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства освіти і науки № 909 від 24.06.2024 (Абзац другий пункту 6 розділу VII виключено на підставі Наказу Міністерства освіти і науки № 690 від 16.05.2024) для конкурсного відбору осіб, які вступають на навчання для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва, зараховуються бали вступних іспитів зі спеціальності, а також результати компонентів ЄВІ інших форм вступних випробувань (у формі іспитів, співбесід, презентацій дослідницьких пропозицій чи досягнень), якщо вони передбачені Правилами прийому. Умовою допуску до вступних випробувань у закладі вищої освіти є успішне складання ЄВІ в 2023 році з оцінкою за тест з іноземної мови не менше ніж 130 балів або успішне складання ЄВІ в 2024 році з оцінкою за тест загальної навчальної компетентності не менше ніж 160 балів.

Відповідно до Правил прийому закладу вищої освіти особам, які вступають для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва до аспірантури (ад`юнктури, творчої аспірантури, асистентури-стажування) на основі НРК7 з іншої галузі знань (спеціальності), ніж та, яка зазначена в їхньому дипломі, можуть бути встановлені додаткові вступні випробування.

Згідно із пунктом 3 Розділу XV «Вимоги до Правил прийому» Правила прийому до аспірантури (ад`юнктури) визначають:

процедуру, перелік і строки подання документів для вступу до аспірантури (ад`юнктури) закладу вищої освіти (наукової установи);

зміст, форму і строки вступних випробувань для конкурсного відбору вступників до аспірантури (ад`юнктури) за кожною спеціальністю або відповідною галуззю знань.

Абзацом 19 пункту 6 Розділу XV «Вимоги до Правил прийому» визначено, обсяг прийому, визначений закладом освіти в межах ліцензованого обсягу за освітнім рівнем або ліцензованого обсягу для певного рівня вищої освіти або для певної освітньої програми, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання, та кваліфікаційний мінімум, максимальний (загальний) обсяг державного та регіонального замовлення.

Згідно із пунктами 9 та 10 Розділу XV «Вимоги до Правил прийому» обсяг прийому за кошти фізичних та/або юридичних осіб на відкриті та фіксовані конкурсні пропозиції визначається в Правилах прийому відповідно до пункту 5 розділу IV цього Порядку.

Обсяг прийому на небюджетні конкурсні пропозиції визначається в Правилах прийому в межах ліцензованого обсягу для певного рівня вищої освіти або для певної освітньої програми, що передбачає присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання, з урахуванням його поділу за строком навчання, формами здобуття освіти та спеціальностями.

Позивач, вважаючи наказ МОН України від 06.03.2024 №266 протиправним, незаконним та нечинним, як і протиправними пункти Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році та установлені умови порядку, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 53 Конституції України закріплено, що кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов`язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

За висновками у рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2004 від 04.03.2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" у контексті частин першої, другої, четвертої зазначеної статті необхідно розуміти так:

- доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України ( 254к/96-ВР ), означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права;

- безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Виходячи з положень частин другої, третьої статті 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за якими повна загальна середня освіта є обов`язковою і безоплатною, витрати на забезпечення навчально-виховного процесу в державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах здійснюються на нормативній основі за рахунок коштів відповідних бюджетів у повному обсязі.

Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта статі 53 Конституції України ( 254к/96-ВР ) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення).

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність» та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

У преамбулі Закону України «Про освіту» визначено: освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об`єднаного спільними цінностями і культурою, та держави.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Статтею 3 Закону України «Про освіту» установлено:

1. Кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

2. В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

3. Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

4. Кожен має право на доступ до публічних освітніх, наукових та інформаційних ресурсів, у тому числі в мережі Інтернет, електронних підручників та інших мультимедійних навчальних ресурсів у порядку, визначеному законодавством.

5. Держава здійснює соціальний захист здобувачів освіти у випадках, визначених законодавством, а також забезпечує рівний доступ до освіти особам із соціально вразливих верств населення.

6. Держава створює умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів, а також забезпечує виявлення та усунення факторів, що перешкоджають реалізації прав і задоволенню потреб таких осіб у сфері освіти.

7. Іноземці та особи без громадянства здобувають освіту в Україні відповідно до законодавства та/або міжнародних договорів України.

8. Особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту згідно із Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також інші категорії іноземців та осіб без громадянства у передбачених законом та/або міжнародним договором України випадках мають рівне з громадянами України право на освіту.

9. Право на освіту не може бути обмежене законом. Закон може встановлювати особливі умови доступу до певного рівня освіти, спеціальності (професії).

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України «Про освіту» особа реалізує своє право на освіту впродовж життя шляхом формальної, неформальної та інформальної освіти. Держава визнає ці види освіти, створює умови для розвитку суб`єктів освітньої діяльності, що надають відповідні освітні послуги, а також заохочує до здобуття освіти всіх видів.

Формальна освіта - це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.

Особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх. Основними формами здобуття освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); індивідуальна (екстернатна, сімейна (домашня), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві); дуальна (частина перша статті 9 Закону України «Про освіту»).

Невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта (частина перша статті 10 Закону України «Про освіту»).

Згідно з статтею 17 Закону України «Про освіту» метою вищої освіти є здобуття особою високого рівня наукових та/або творчих мистецьких, професійних і загальних компетентностей, необхідних для діяльності за певною спеціальністю чи в певній галузі знань.

Вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти.

Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність закладів вищої освіти (для закладів вищої освіти культурологічного та мистецького спрямування - мистецька діяльність) є обов`язковою та невід`ємною складовою частиною їхньої освітньої діяльності.

Складовою освітньої програми вищої освіти мистецького спрямування є асистентура-стажування, яке проводиться в університетах та академіях на основі ступеня магістра і є основною формою підготовки мистецьких виконавських кадрів вищої кваліфікації.

Закон України «Про вищу освіту» встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно до приписів статті 4 Закону України «Про вищу освіту» кожен має право на вищу освіту.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і спеціальності.

Громадяни України, які не завершили навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним ступенем освіти, мають право повторно безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти за тим самим ступенем освіти, за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Право на вищу освіту гарантується незалежно від віку, громадянства, місця проживання, статі, кольору шкіри, соціального і майнового стану, національності, мови, походження, стану здоров`я, ставлення до релігії, наявності судимості, а також від інших обставин. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття вищої освіти, крім випадків, встановлених Конституцією та законами України.

Не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти, зумовленими особливостями отримання кваліфікації.

Для реалізації права на вищу освіту особами з особливими освітніми потребами заклади вищої освіти створюють їм необхідні умови для здобуття якісної вищої освіти.

Для реалізації права на вищу освіту особами, які потребують соціальної підтримки відповідно до законодавства, здійснюється повне або часткове фінансове забезпечення їх утримання у період здобуття ними вищої освіти за кожним освітнім рівнем.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту за другою спеціальністю у державних та комунальних закладах вищої освіти, якщо за станом здоров`я вони втратили можливість виконувати службові чи посадові обов`язки за отриманою раніше кваліфікацією, що підтверджується висновками медико-соціальної експертної комісії, та в інших випадках, передбачених законом.

Іноземці та особи без громадянства, у тому числі закордонні українці, які постійно проживають в Україні, особи, яких визнано біженцями, та особи, які потребують додаткового захисту, а також інші категорії іноземців та осіб без громадянства у передбачених законом та/або міжнародним договором України випадках, мають право на здобуття вищої освіти нарівні з громадянами України, у тому числі за рахунок коштів державного або місцевого бюджету.

Інші іноземці та особи без громадянства можуть здобувати вищу освіту за кошти фізичних (юридичних) осіб, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, законодавством або угодами між закладами вищої освіти про міжнародну академічну мобільність.

Усі особи, які здобувають вищу освіту у закладах вищої освіти, мають рівні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про вищу освіту» підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти:

початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти;

перший (бакалаврський) рівень;

другий (магістерський) рівень;

третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування типових спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності розв`язувати комплексні проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності.

Освітньо-науковий рівень вищої освіти передбачає здобуття особою теоретичних знань, умінь, навичок та інших компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв`язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, оволодіння методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Освітньо-творчий рівень вищої освіти передбачає оволодіння методологією мистецької та мистецько-педагогічної діяльності, здійснення самостійного творчого мистецького проекту, здобуття практичних навичок продукування нових ідей і розв`язання теоретичних та практичних проблем у творчій мистецькій сфері.

Згідно з частиною другою згаданої статті установлено здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:

1) молодший бакалавр;

2) бакалавр;

3) магістр;

4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Стаття 44 Закону України «Про вищу освіту» встановлює умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти

Відповідно до частин першої-другої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» прийом на навчання до закладів вищої освіти здійснюється на конкурсній основі відповідно до Умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Умови конкурсу повинні забезпечувати дотримання прав особи у сфері освіти.

Умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу до закладу вищої освіти.

Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 44 громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Відповідно до частин восьмої-дванадцятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» у Правилах прийому до закладу вищої освіти обов`язково вказується перелік акредитованих та неакредитованих освітніх програм, за якими здійснюється прийом на кожний рівень вищої освіти. Прийом на навчання іноземних громадян та осіб без громадянства проводиться на акредитовані освітні програми.

Прийом на основі ступеня молодшого бакалавра, ступеня фахового молодшого бакалавра або освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста під час вступу для здобуття ступеня бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань) здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання та вступних іспитів у закладі вищої освіти з предметів (дисциплін), з яких не проводиться зовнішнє незалежне оцінювання, або творчих конкурсів.

Прийом на основі ступеня бакалавра на навчання для здобуття ступеня магістра здійснюється за результатами вступних випробувань з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання та вступних іспитів у закладі вищої освіти або творчих конкурсів з предметів (дисциплін), з яких не проводяться вступні іспити з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання, включаючи єдиний вступний іспит з іноземної мови з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання. Особа може вступити до закладу вищої освіти для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра чи магістра, здобутих за іншою спеціальністю, за умови успішного проходження вступних випробувань з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання та вступних іспитів у закладі вищої освіти або творчих конкурсів з предметів (дисциплін), з яких не проводяться вступні іспити з використанням організаційно-технологічних процесів зовнішнього незалежного оцінювання.

Прийом на основі ступеня магістра для здобуття ступеня доктора філософії або доктора мистецтва здійснюється за результатами вступних випробувань.

Прийом до докторантури або надання творчої відпустки для підготовки дисертації на здобуття ступеня доктора наук здійснюється з урахуванням наукових, науково-технічних досягнень за обраною спеціальністю відповідно до вимог, визначених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Відповідно до частини тринадцятої статті 44 прийом до закладів вищої освіти здійснюється на засадах об`єктивності та відкритості.

Заклад вищої освіти зобов`язаний створити умови для ознайомлення вступників з ліцензією на здійснення освітньої діяльності, сертифікатами про акредитацію, правилами прийому, відомостями про обсяг прийому за кожною спеціальністю та освітнім рівнем, кількістю місць, виділених для вступу на пільгових умовах.

Відповідальність за забезпечення об`єктивності та відкритості прийому до закладів вищої освіти несуть їх керівники.

Частиною шістнадцятою статті 44 Закону України «Про вищу освіту» установлено, підставою для зарахування особи на навчання є виконання вимог Умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, правил прийому та укладання договору про навчання між закладом вищої освіти та вступником (за участі батьків або законних представників - для неповнолітніх вступників), в якому можуть бути деталізовані права та обов`язки сторін відповідно до типової форми, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Цим договором не можуть обмежуватися права чи встановлюватися додаткові обов`язки здобувачів освіти, не передбачені цим Законом чи іншими актами законодавства. У разі зарахування на навчання за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб додатково укладається договір між закладом вищої освіти та фізичною (юридичною) особою, яка замовляє платну освітню послугу для себе або для іншої особи, беручи на себе фінансові зобов`язання щодо її оплати.

Умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти не є регуляторним актом (частина сімнадцята статті 44 Закону України «Про вищу освіту»).

Так, як зазначалось вище наказом Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 № 266, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 березня 2024 р. за № 379/41724, затверджено Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році.

Позивач вбачає пункти Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році, затверджені наказом МОН України від 06.03.2024 №266, протиправними, просить визнати вказаний наказ протиправним, незаконним та нечинним, зі всіма змінами та доповненнями, та заборонити Міністерству освіти і науки України встановлювати будь-які обмеження (у тому числі, шляхом встановлення ліцензійних умов і обсягів, шляхом встановлення звичайних, особливих та інших умов і порядків прийому на навчання і вступу до закладу освіти, а також шляхом встановлення конкурсних відборів, конкурсів, іспитів, тестів, оцінювань чи будь-яких інших випробувань) доступу до освіти (зокрема, навчання, здобуття освіти, здійснення освітньо-наукової діяльності тощо) всіх рівнів і ступенів на платній основі і на безоплатній основі (крім випадків отримання освіти за рахунок державних і місцевих асигнувань) у закладах освіти України, незалежно від форми власності.

З аналізу Закону України «Про освіту» та Закону України «Про вищу освіту» вбачається, що державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 64 Закону України «Про освіту» Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки:

забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки;

розробляє стратегію розвитку освіти України, інші стратегічні документи, державні цільові програми у сфері освіти і науки та бере участь у їх реалізації;

здійснює нормативно-правове забезпечення функціонування системи освіти в межах повноважень, визначених законом;

організовує збір та обробку освітньої статистики, крім офіційної державної статистичної інформації про систему освіти і ринок праці, здійснює її аналіз та прогнозує розвиток системи освіти;

затверджує порядок, види та форми проведення моніторингу якості освіти;

забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти та інших державних інформаційних систем освіти;

організовує розроблення і затверджує стандарти освіти у випадках, визначених цим Законом та спеціальними законами, оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті;

організовує і здійснює наукове та методичне забезпечення освіти у межах, визначених спеціальними законами;

організовує проведення наукових досліджень у сфері освіти, необхідних для формування та реалізації державної політики у сфері освіти;

організовує здійснення експертизи та апробації навчальної літератури для закладів дошкільної та загальної середньої освіти, а також в інших випадках, визначених цим Законом та спеціальними законами, визначає види навчальної літератури, що підлягають експертизі та апробації;

з урахуванням пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань сім`ї та дітей, розробляє та затверджує план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, порядок реагування на випадки булінгу (цькування), порядок застосування заходів виховного впливу;

узагальнює та оприлюднює інформацію про випадки булінгу (цькування) в закладах освіти;

здійснює міжнародне співробітництво у сфері освіти і науки;

затверджує порядок визнання здобутих в іноземних закладах освіти документів про освіту;

затверджує форму і зміст документів про освіту державного зразка;

формує пропозиції про обсяг освітніх субвенцій, державного фінансування середньої, професійної, вищої освіти та стипендійного фонду;

розподіляє освітні субвенції та державне фінансування середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та стипендійний фонд закладів освіти, що перебувають у сфері його управління;

надає методичні рекомендації щодо освітньої діяльності та управління закладами освіти;

за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про державні пріоритети з підготовки фахівців, педагогічних, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;

розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти;

розробляє ліцензійні умови провадження освітньої діяльності та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України;

здійснює ліцензування освітньої діяльності та нагляд (контроль) за додержанням вимог ліцензійних умов у сферах, визначених Кабінетом Міністрів України;

формує та забезпечує функціонування системи сертифікації педагогічних працівників, забезпечує умови для підвищення їх кваліфікації, затверджує положення про акредитацію центрів сертифікації педагогічних працівників;

забезпечує розвиток фізичного виховання та спорту в закладах освіти;

затверджує порядки проведення інституційного аудиту та позапланових перевірок закладів освіти;

затверджує типові освітні програми;

затверджує порядок проведення акредитації освітніх програм, інших заходів щодо здійснення контролю якості освіти, визначених законами України;

затверджує вимоги до рівня володіння українською мовою як іноземною та порядок проведення сертифікаційного іспиту з української мови;

затверджує порядок акредитації та ведення реєстру громадських фахових об`єднань та інших юридичних осіб, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності закладів освіти (крім закладів вищої освіти), порядок ведення їх реєстру;

бере участь у формуванні державної політики у сфері інноваційної діяльності, здійснює нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності у сфері освіти, організовує та координує інноваційну діяльність у сфері освіти;

за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, здійснює повноваження засновника щодо державних закладів освіти;

затверджує положення про власні постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи;

здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією, цим Законом та іншими законами України.

Акти центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, до сфери управління яких належать заклади освіти, а також закладами освіти незалежно від форми власності (частина друга статті 64 ЗУ «Про освіту»).

Також частиною першої статті 13 Закону України «Про вищу освіту» установлено Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки:

1) розробляє стратегію та програми розвитку вищої освіти і подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України;

2) бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері вищої освіти, науки, підготовки фахівців з вищою освітою;

3) систематично відстежує та аналізує потреби вітчизняного ринку праці, вносить пропозиції щодо обсягів і напрямів державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою;

4) провадить аналітично-прогностичну діяльність у сфері вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфери, формує стратегічні напрями розвитку вищої освіти з урахуванням науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;

5) здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до його компетенції;

6) забезпечує функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти;

7) формує перелік галузей знань і перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України;

8) затверджує форми документів про вищу освіту;

9) затверджує перелік спеціальностей, здобуття ступеня освіти з яких необхідне для доступу до професій, для яких запроваджено додаткове регулювання;

9-1) здійснює ліцензування освітньої діяльності у сфері вищої освіти та заходи державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог ліцензійних умов;

10) формує пропозиції і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою у порядку, встановленому законодавством;

11) сприяє працевлаштуванню випускників закладів вищої освіти;

12) затверджує перелік спеціальностей, прийом на навчання за якими здійснюється з урахуванням рівня творчих та/або фізичних здібностей вступників;

13) за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, реалізує права і обов`язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти;

14) встановлює порядок атестації педагогічних працівників закладів вищої освіти для присвоєння їм кваліфікаційних категорій і педагогічних звань у порядку, встановленому законодавством;

15) утворює та організовує роботу атестаційної колегії, яка на принципах прозорості та відкритості затверджує рішення вчених рад закладів вищої освіти та наукових установ про присвоєння науковим і науково-педагогічним працівникам вчених звань старшого дослідника, доцента та професора; розглядає питання та приймає рішення про позбавлення особи вченого звання; оформлює та видає відповідні атестати; розглядає питання, пов`язані з присудженням та позбавленням наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, відповідно до законодавства; розглядає апеляції на рішення атестаційної колегії;

16) розробляє та затверджує стандарти вищої освіти за погодженням із Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті;

17) затверджує за погодженням із Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти порядок визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти та наукових ступенів і проводить процедуру їх визнання, крім випадків, передбачених цим Законом;

18) за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти схвалює порядок присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії та подає його на затвердження до Кабінету Міністрів України;

18-1) у разі виявлення протягом 30 днів з дня оприлюднення інформації Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти згідно з частиною п`ятою статті 6 цього Закону невідповідності інформації про склад разової спеціалізованої вченої ради з присудження ступеня доктора філософії, поданої закладом вищої освіти чи науковою установою, вимогам законодавства зупиняє роботу такої разової спеціалізованої вченої ради до усунення виявленої невідповідності. Разова спеціалізована вчена рада вважається правоможною у разі відсутності рішення про її зупинення;

19) встановлює порядок присвоєння закладами вищої освіти та науковими установами вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, а також порядок позбавлення вчених звань;

20) видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти у випадках, передбачених цим Законом;

21) за поданням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти затверджує положення про акредитацію освітніх програм, положення про інституційну акредитацію закладів вищої освіти, положення про акредитацію незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, положення про Апеляційну палату, а також зміни до них;

22) розробляє ліцензійні умови провадження освітньої діяльності та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України;

22-1) розробляє порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) та подає їх на затвердження Кабінету Міністрів України;

23) розробляє положення про порядок реалізації права на академічну мобільність та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України;

24-1) оприлюднює перелік тимчасово переміщених закладів вищої освіти (наукових установ);

24-2) затверджує вимоги до міждисциплінарних освітніх (наукових) програм;

25) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України (частина перша статті 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).

Відповідно до норм статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»:

1. Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.

2. Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

3. Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

4. Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

5. Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

6. Всі накази міністерства оприлюднюються державною мовою на офіційному сайті міністерства в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Проекти наказів міністерства, які мають нормативно-правовий характер, оприлюднюються на офіційному веб-сайті міністерства відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

7. Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

8. Накази міністерства або їх окремі частини можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

9. Накази міністерства можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів України повністю чи в окремій частині.

10. Скасування наказу міністерства Кабінетом Міністрів України має наслідком припинення вчинення будь-якими органами, особами дій, спрямованих на виконання скасованого наказу міністерства, здійснення повноважень, визначених цим наказом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 затверджено Положення про Міністерство освіти і науки України (Положення).

Відповідно до пункту 1 Положення Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Відповідно до пункту 2 Положення МОН у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно із пунктом 3 Положення основними завданнями МОН є:

1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності та інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій;

2) забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Серед іншого, відповідно до пункту 5 Положення МОН відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює нормативно-правове регулювання у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності (пп.5 п. 5); створює умови для здобуття громадянами дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, спеціалізованої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої і вищої освіти, інклюзивного навчання, освіти дорослих, у тому числі післядипломної освіти, наукових ступенів та вчених звань (пп.11 п. 5); організовує розроблення і затверджує стандарти освіти, оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті (пп.12 п.5); затверджує положення про форми здобуття освіти (пп.12-1 п. 5); розробляє та затверджує умови прийому до закладів освіти (пп.19 п.5); здійснює нормативно-правове та навчально-методичне забезпечення функціонування закладів освіти, організовує і здійснює наукове та методичне забезпечення освіти у межах, визначених спеціальними законами (пп.20 п. 5).

Відповідно до пункту 8 Положення МОН в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОН, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти МОН підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОН, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Системний аналіз означених положень дає підстави для висновку, що саме на Міністерство освіти і науки України як на центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки покладені завдання забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності та інноваційної діяльності в зазначених сферах, зокрема, але не виключно, щодо розробки ліцензійних умов провадження освітньої діяльності та подачі їх на затвердження Кабінету Міністрів України, розробки порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах) тощо та саме МОН затверджує умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти.

Отже, аналізуючи наведені вище законодавчі приписи національного законодавства, які визначають організаційно-правові засади діяльності Міністерства освіти і науки України, слід дійти висновку, що у МОН були законні повноваження на прийняття оскаржуваного акту.

Суд зауважує, ані норми Закону України «Про освіту», ані норми Закону України «Про вищу освіту» та Положення про Міністерство освіти і науки України не визначають вичерпний перелік умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, при цьому, закріплюють принцип прийому на навчання до закладів вищої освіти на конкурсній основі, відповідно до Умов прийому.

Спеціальними законами встановлено, що право на освіту не може бути обмежене законом, поряд з цим встановлено, що закон може встановлювати особливі умови доступу до певного рівня освіти, спеціальності (професії) (ч. 9 ст. 3 Закону України «Про освіту»), як і не вважається дискримінацією права на здобуття вищої освіти встановлення обмежень і привілеїв, що визначаються специфічними умовами здобуття вищої освіти, зумовленими особливостями отримання кваліфікації (ст. 4 Закону України «Про вищу освіту»).

Ба більше, абзацом першим пункту 23 розділу XV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» передбачено у 2022, 2023, 2024 роках прийом на навчання для здобуття вищої освіти здійснюється в особливому порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, без дотримання вимог цього Закону.

Варто зазначити, що дані норми не надають необмежене право відповідачу щодо здійснення політики у сфері управління освітою, проте, встановлення певних вимог, обмежень, порядків при затвердженні Умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти лежить у площині повноважень Міністерства освіти і науки України, а приписи Закону не містять застережень щодо неможливості Міністерству встановлювати умови конкурсів у розрізі форм здобуття освіти.

На користь вказаного свідчать і приписи частини сімнадцятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якої встановлено, що Умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти не є регуляторним актом.

Суд бере до уваги, згідно з ст. 2 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту.

Стаття 2 Протоколу № 1 відрізняється своїм негативним формулюванням, котре означає, що держави-учасниці не визнають право на освіту, яке зобов`язувало б їх організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня (Affaire «relative a certains aspects du regime linguistique de lenseignement en Belgique» («Бельгійська мовна справа»), § 3, стор. 31). Проте це не означає, що держава зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права і не несе жодного позитивного зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1. Це положення гарантує право як таке, котре має власний зміст і зобов`язання, які з нього випливають.

Проте, право на освіту не є абсолютним, оскільки може підпадати під очевидно дозволені обмеження, беручи до уваги, що це право «за своїм характером потребує регламентування з боку держави» (ibidem, § 5, стор. 32; див. також, mutatis mutandis, Golder проти Сполученого Королівства, § 38; Fayed проти Сполученого Королівства, § 65). Держава може запровадити правила вступу до освітніх закладів. Проте, несподівані зміни правил вступу до університету, без коригуючих перехідних заходів, може становити порушення статті 14 Конвенції в сукупності зі статтею 2 Протоколу № 1 (Leyla Єahin проти Туреччини, §§ 56-61).

Отже, треба визнати наявність у Міністерства освіти і науки України певної дискреції щодо затвердження Умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, у сукупності з іншими наданими повноваженнями, при цьому, заходи, які запроваджуються такими умовами можуть та повинні враховувати правовий режим воєнного стану, який спричинений військовою агресією російської федерації, доцільності впровадження ліцензійних умов і обсягів на певні спеціальності, виходячи саме з інтересів державної політики та вимог держави у якості підготовки фахівців за певною спеціальністю, певного освітнього рівня, виходячи зі специфіки такого навчання та здобуття відповідного рівня освіти.

У той же час, реалізація у тому числі і дискреційних повноважень повинна відбуватися з дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України і, поза сумнівом, не бути свавільною.

Так, найпоширеніше та основоположне поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Визначення дискреційного повноваження нещодавно уведене й у національному законодавстві й міститься у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру», відповідно до якого дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) висловлювалась правова позиція, згідно з якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі «Дружстевні заложна Пріа та інші проти Чеської Республіки» («D.H. and others v. Czech Republic»; заява № 57325/00), пункт 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM; Application no. 19178/91), пункти 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04), пункти 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02)).

ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018, Суд, ураховуючи юридичні позиції, раніше викладені у Рішеннях від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 та Доповідь «Верховенство права», схвалену Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначав, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

За пунктами 44-51 вищезазначеної Доповіді принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю.

Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, щоб особа мала можливість скерувати свою поведінку.

Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції.

Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади.

У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) зазначено, що при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тож, у даній справі суд не вбачає жодних правових підстав для заборони Міністерству освіти і науки України «встановлювати будь-які обмеження (у тому числі, шляхом встановлення ліцензійних умов і обсягів, шляхом встановлення звичайних, особливих та інших умов і порядків прийому на навчання і вступу до закладу освіти, а також шляхом встановлення конкурсних відборів, конкурсів, іспитів, тестів, оцінювань чи будь-яких інших випробувань) доступу до освіти (зокрема, навчання, здобуття освіти, здійснення освітньо-наукової діяльності тощо) всіх рівнів і ступенів на платній основі і на безоплатній основі (крім випадків отримання освіти за рахунок державних і місцевих асигнувань) у закладах освіти України, незалежно від форми власності», як це просить і формулює позивач у позовних вимогах, оскільки вказане свідчило б про втручання в дискреційні повноваження Міністерства освіти і науки України.

Також, суд враховує, що визначивши на законодавчому рівні право Міністерства освіти і науки України на встановлення порядку та умов такого порядку прийому до закладів освіти, Міністерству надано повноваження щодо самостійного визначення найбільш ефективних для держави умов та порядку такого прийому, задля реалізації державної політики у сфері вищої освіти, науки, підготовки фахівців з вищою освітою.

Правова ж оцінка доцільності визначення/встановлення Міністерством освіти і науки України окремих умов такого порядку не входить до компетенції адміністративного суду, адже, як встановлено судом вище, ці повноваження є дискреційним, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями ані вирішувати питання розробки та затвердження стратегії та програм розвитку вищої освіти, ані умов провадження освітньої діяльності, ані видачі нормативно-правових актів чи регуляторних актів з питань вищої освіти.

Не надаючи оцінки незгоді позивача з встановленими правилами прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році й не перебираючи на себе такі виключні повноваження Міністерства освіти і науки України, не втручаючись у них, суд вважає за необхідне зазначити, що оспорюваний наказ МОН від 06.03.2024 №266 не вибуває з під судового контролю адміністративного суду, однак здійснюючи такий контроль, суд, у межах наданих повноважень, з`ясовує питання відповідності такого рішення критеріям, визначеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей встановлених статтею 264 Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому вжите законодавцем словосполучення «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

«Прийняття рішення, вчинення дії з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний використовувати повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей. Використання повноважень з неналежною метою за своїм змістом є зловживанням ними: використання їх нечесно, із протиправними намірами, з недоброю волею, зі спотвореним тлумаченням мети, з якою надано повноваження, з наявністю особистого інтересу у прийнятті рішення або вчиненні дії.

«Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

«Прийняття рішення, вчинення дії безсторонньо (неупереджено)» - цей критерій-принцип зобов`язує суб`єкта владних повноважень не мати упередженого ставлення до особи у своїх рішеннях та діях. Упереджено ставитися означає бути прихильним до особи чи навпаки поводитися з нею дискримінаційно через особисту симпатію чи антипатію або через власний інтерес у справі (фінансовий, родинний тощо), соціальний (корпоративний) інтерес, пов`язаний із належністю до певної спільноти, професії тощо. Приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

«Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії добросовісно» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Добросовісне прийняття рішень, вчинення дій чи допущення бездіяльності не заперечує можливості відхилення при цьому від закону, однак виключає умисел на таке порушення.

«Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дій розумно (розсудливо)». Під нерозсудливими (інакше - безглуздими, ірраціональними) рішеннями, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб`єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов`язків, покладених на нього законом. Нерозсудливими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів.

«Прийняття рішення, вчинення дій з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний запобігати та усувати несправедливу (безпідставну) дискримінацію, забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за однакових (схожих) обставин. Це, звичайно, не означає ігнорування індивідуальних обставин кожної справи, а означає, що за схожих умов мають бути враховані принципи та підходи, які були застосовані під час розгляду подібної справи.

Несправедлива дискримінація буде відсутня, якщо орган надаватиме переваги певним категоріям осіб, виходячи із законних підстав та розумних об`єктивних обставин.

Принцип рівності (недискримінації) тісно пов`язаний із принципом безсторонності (неупередженості), адже упереджене ставлення може виявлятися у дискримінації особи.

«Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дія)» - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб`єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:

1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти;

2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;

3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

«Прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення» - цей критерій випливає з принципу гласності прийняття рішень. Суб`єкт владних повноважень повинен застосовувати його, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення може мати несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб`єктом владних повноважень: вона може наводити обставини та докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Ця вимога не є обов`язковою, якщо спілкування із суб`єктом владних повноважень відбувається письмово і повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційним.

Принцип гласності також вимагає від суб`єкта владних повноважень забезпечити особі доступ до інформації про обставини, які можуть бути покладені в основу рішення. Принцип гласності включає право особи на допомогу з боку суб`єкта владних повноважень у вигляді роз`яснення її прав, процедур тощо, а також право на захист, право мати представника, право знати про рішення, прийняте суб`єктом владних повноважень.

«Прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом розумного строку» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний не лише дотримуватись часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалювати рішення або вчиняти дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання.

Так, згідно з частиною другою статті 44 Закону України «Про вищу освіту» умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти оприлюднюються на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу до закладу вищої освіти.

Водночас, як вбачається з картки документа, розміщеної на сайті Верховної Ради України за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/z0379-24, наказ «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році» №266 прийнято Міністерством освіти і науки України 06 березня 2024 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 березня 2024 року за № 379/41724 та опубліковано в Офіційному віснику України 28.03.2024.

Зазначене вище, дозволяє стверджувати про порушення відповідачем строків прийняття та оприлюднення спірного нормативно правового акту, що є очевидним, оскільки вказані обставини є беззаперечними, не викликають жодних сумнівів.

Посилання МОН на положення абзацу першого пункту 23 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про вищу освіту», згідно з яким «у 2022, 2023, 2024 роках прийом на навчання для здобуття вищої освіти здійснюється в особливому порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, без дотримання вимог ст.44 Закону України «Про вищу освіту», суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Так, дійсно абзацом першим пункту 23 розділу XV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» передбачено можливість встановлення «особливого порядку прийому на навчання». Але «прийом» у цьому контексті слід тлумачити як здійснення певних організаційно-розпорядчих процедур, пов`язаних з безпосереднім вступом на навчання, як-от прийом документів, їх обробка тощо. Тобто, прийом на навчання в особливому порядку жодним чином не можна ототожнювати з особливим порядком прийняття нормативно-правового акта.

Пунктом 23 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про вищу освіту» не передбачено жодних особливостей процедури розробки, прийняття та строків, зокрема скорочених, опублікування нормативно-правового акта, яким такий порядок затверджено.

Ба більше, норми прикінцевих та перехідних положень закону, на які посилається відповідач застосовуються лише у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані із застосуванням такого закону у зв`язку з переходом від існуючого правового регулювання до того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. Переважне значення для правового регулювання правовідносин мають норми, закладені в тексті самого закону. У спірних правовідносинах це ст.44 Закону України «Про вищу освіту».

Отже, оскільки, станом на момент прийняття спірного акта, положення частини другої статті 44 Закону України «Про вищу освіту», яке передбачає обов`язок відповідача оприлюднити умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу, змін не зазнавало та не визнавалося неконституційним, суд вважає необґрунтованим та не приймає до уваги посилання відповідача на пункт 23 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення зазначеного закону.

Окрім того, з метою дотримання засади відкритості у відповідності до частини другої статті 68 Закону України «Про освіту», органи управління у сфері освіти забезпечують обов`язкове громадське обговорення проєктів нормативно-правових актів, що стосуються системи освіти, та участь представників громадськості у підготовці та прийнятті цих документів.

До органів управління у сфері освіти належить зокрема й Міністерство освіти і науки України, що відповідає положенням статті 62 зазначеного Закону.

Більш того, відповідно до пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, який визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. №996, в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю, зокрема, щодо проектів нормативно-правових актів, які стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян.

Аналізуючи доводи відповідача про те, що проєкт Порядку прийому перебував на громадському обговоренні з 29.12.2023 по 31.01.2024, суд акцентує увагу, що запропонований для обговорення проєкт та опублікований звіт за результатами такого обговорення, які розміщені на офіційному вебсайті Міністерства освіти і науки України за посиланням https://mon.gov.ua/news/mon-proponue-do-gromadskogo-obgovorennya-proekt-poryadku-priyomu-na-navchannya-dlya-zdobuttya-vishchoi-osviti-v-2024-rotsi, взагалі не містить спірних положень, зокрема щодо додаткового складання єдиного вступного іспиту для вступу для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва, тобто такі положення не проходили процедуру громадського обговорення.

Вищевикладене дозволяє суду дійти до висновку про те, що відповідачем не було проведено громадське обговорення проєкту Порядку в частині, яка стосується вступу для здобуття ступеня доктора філософії / доктора мистецтва.

Окрім того, суд зауважує, що сам факт, який сторонами не оспорюється, що громадське обговорення здійснювалося у період з 29.12.2023 по 31.01.2024 додатково свідчить про порушення Міністерством освіти і науки України строків прийняття та опублікування спірного наказу.

Суд враховує доводи відповідача про те, що в умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод, зокрема й права на освіту. Однак, при обмеженні прав громадянина, у перелічених Основним Законом випадках, має бути врахована наявність чіткого та прямого зв`язку між обмеженням та метою, яка переслідується. Навіть у разі крайньої потреби, у правовій та соціальній державі введені обмежувальні заходи повинні відповідати досягненню переслідуваної мети, мати тимчасовий характер, вони не можуть виходити за межі того, що необхідно для досягнення такої мети, вони можуть застосовуватися тільки для тієї мети, для якої вони були призначені й повинні підтримувати рівень захисту, який є адекватним.

Проте, наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році» 06.03.2024 № 266, який, як вже встановлено судом, був прийнятий та опублікований не у передбачений законом спосіб та строки, містить додаткові умови вступу для здобуття третього рівня вищої освіти як-от за результатами ЄВІ, які не були передбачувані, у тому числі і для позивача, заздалегідь, що порушило принцип легітимних очікувань і стабільності законодавства щодо реалізації її конституційного права на освіту.

Правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (Рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopeckэ v. Slovakia) заява № 44912/98, від 28.09.2004).

Тут також слід згадати принцип «належного урядування» який, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога більш послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків (п. 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04).

Отже, прийняття не у передбачений законом спосіб та строк оспорюваного наказу, у взаємозв`язку із впровадженням нових, непередбачуваних умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, а також неодноразовими внесеннями змін у такий наказ під час вже діючої вступної компанії, порушило принцип легітимних очікувань і стабільності законодавства, не забезпечило потреби суспільства реалізувати своє конституційне право на освіту у найбільш послідовний та урегульований спосіб, отже, оспорюваний наказ є таким, що не відповідає критеріям розсудливості, пропорційності та своєчасності, встановленими частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 2 частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приписами частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Частинами першою та другої статті 265 КАС України передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень). Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

А у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Обираючи між загальними способами захисту права (передбаченими законодавством) адміністративним судам необхідно не допустити зловживання правом на захист та порушення прав відповідача, а також не ускладнити виконання рішень у справах. Тобто, встановивши порушене право заявника, суд має захистити його право, а з іншого боку, суд не повинен допустити хаосу у правозастосуванні.

Як встановлено судом, наказ «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році» №266 прийнято Міністерством освіти і науки України 06 березня 2024 року, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 березня 2024 року за № 379/41724 та опубліковано в Офіційному віснику України 28.03.2024.

Наказ Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 №266 за всіма своїми ознаками є нормативно-правовим актом відповідно до статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731

Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства України суд зазначає, що наказ Міністерства освіти і науки України має бути визнаний протиправним та нечинним.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 265 КАС України, резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v.» № 10373/05).

Суд, застосовує вказані висновки, закріплені в рішеннях Європейського суду з прав людини, проте, не може залишити поза увагою посилання позивача, фактично до яких позивач зводить обґрунтування своїх позовних вимог і на яких позивач неодноразово акцентував і у судових засіданнях, а саме: на складність підготовки та участі у конкурсі на отримання доступу до освіти в сучасних умовах збройної агресії проти України, позивач вважає, що будь яка підготовка до будь-яких конкурсів (іспитів, випробувань, тестів, оцінювання тощо) в сучасних нелюдських умовах життя в Україні є неможливою.

Позивач акцентує, держава Україна (в особі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та/або їхніх посадових осіб) не має права вчиняти дії або створювати умови, які піддають людину нелюдському чи такому, що принижує її гідність, поводженню, а також порушують або обмежують її право на достатні життєвий рівень для себе і своєї сім`ї.

Позивач вбачає у введених наказом МОН від 06.03.2024 №266 правилах та умовах порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти ознаки порушення безпеки і гідності людини, заподіяння катувань, посилається на статті Європейської Конвенції з прав людини.

Суд констатує, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24.02.2022 збройна агресія російської федерації проти України набула повномасштабного характеру.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 5 держава не може відмовитись від своїх функцій період воєнного стану участь у конкурсі години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).

Не потребує доведенню факт введення на всій території України воєнного стану, як і загальновідомими є факти тривалих повітряних тривог, щоденних та щонічних обстрілів території України з боку країни-агресора, дефіциту електроенергії та періодичні введення графіків відключень світла та наявності багатьох інших примусових змін у житті та побуті населення України.

Суд критично оцінює викладені вище посилання позивача, оскільки умови її життя та побуту є повсякденням для кожного українця. Проте, незважаючи на надзвичайне становище в Україні, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошено, Держава в особі органів державної влади не може і не повинна відмовлятися від виконання функцій регулятора суспільних відносин у відповідних сферах, виконуючи саму мету свого існування, покладену на Державу народом.

Суд констатує, народ України зазнає катувань та порушень безпеки і гідності людини з боку країни-агресора. У той же час, обставини, в яких опинився народ України у зв`язку із збройною агресією, воєнний стан, впроваджений на території України, у жодному разі не можуть бути інструментом спекуляцій і маніпуляцій.

Також суд критично ставиться до неодноразових посилань представників позивача на наявність «непростого вибору для позивача - бігти в укриття, чи готуватися до екзамену, приготувати їжу чи помити голову в умовах постійних повітряних тривог, відключень електроенергії», покладених в обґрунтування позовних вимог, оскільки кожен українець, який знаходиться на території суверенної і незалежної України кожного дня, кожної хвилини стикається з аналогічним вибором, і якщо він не зі зброєю в руках захищає суверенітет і територіальну цілісність нашої Держави, то - змушений вчитися і працювати в аналогічних умовах, свідомо робити свій вибір на користь навчання, роботи, постійної боротьби з країною-агресором.

Інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в мотивувальній частині рішення.

Отже, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 №266 «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році» зі змінами та доповненнями.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 3633,60 грн. Отже, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства освіти і науки України від 06.03.2024 №266 «Про затвердження Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році» зі змінами та доповненнями.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд.10, код ЄДРПОУ 38621185).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення

Повний текст рішення складено та підписано 14 лютого 2025 року.

Суддя Жукова Є.О.