Рішення № 125156406, 29.01.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12155/24

Провадження № 2/761/2070/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Дем`янчук С.Р.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДФС у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної гродянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Головного управління ДФС у місті Києві, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь у відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органу досудового розслідування в сумі 272000 грн. 00 коп.

Позов обґрунтовує тим, що 26.06.2017 року було закрито кримінальне провадження № 32016100060000018 від 08.02.2016 року, у фабулі витягу якого зазначено, що відомості були внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань на підставі матеріалів, які надійшли від ОУ ГУ ДФС у м. Києві, та аналітичного дослідження №49/26-15-15-09 від 29.01.2016 року, складеного управлінням боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ ДФС у м. Києві. Крім того, відповідно вищевказаних матеріалів встановлено, що протягом 2015 року директор ТОВ «Сібуд» (код ЄДРПОУ 35481447) - позивач, шляхом проведення безтоварних операцій з реалізації товарів та послуг, через документальне відображення продажу товарів на «підконтрольне підприємство», формує підприємствам реально діючого сектору економіки «схемний» податковий кредит з ПДВ, що призвело до ухилення від сплати податків понад 9 193 906,00 грн., що є особливо великим розміром. Зазначає, що встановлено коло осіб, які причетні до організації незаконної діяльності, а саме на позивача, який надає вказівки та організовує роботу, а також розподілює незаконно отримані прибутки. Вказує, що незаконними діями органів є тривалий арешт рахунків і майна позивача, який було скасовано ухвалою суду від 26.11.2018 року у справі №757/54457/18-к, тобто значно пізніше закриття кримінального провадження, що унеможливило отримання позивачем засобів існування. На підставі чого позивач вимушений звернутися до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 вищевказана справа надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.05.2024 року здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження вказаної цивільної справи до загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 25.12.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та ухвалити відповідне рішення, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причину неявки до суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.02.2016 порушено кримінальне провадження №32016100060000018 за ознаками ч. 3 ст. 212 КК України, відповідно до матеріалів ОУ ГУ ДФС у м. Києві та аналітичного дослідження 49/26-15-15-09 від 29.01.2016 року, складеного управлінням боротьби з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що протягом 2015 року директор ТОВ «Сібуд» Шоман С.В., шляхом проведення безтоварних операцій з реалізації товарів та послуг через документальне відображення продажу товарів на «підконтрольне» підприємство, отримує підприємствам реально-діючого сектору економіки «схемний» податковий кредит з ПДВ, що призвело до ухилення від сплати податків понад 9 193 906 грн., що є особливо великим розміром. Крім того, встановлено коло осіб, які причетні до організації незаконної діяльності за участі ТОВ «СібуД», а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , організовує роботу по незаконному переведенню безготівкових грошових коштів у готівку через «транзитно-конвертаційні» суб`єкти господарювання ТОВ «ФІРМА» «А3» (23385942), ТОВ «Компанія Агора» (36425907), ТОВ «Радіокомплектація» (38603365), ТОВ «Компанія «Автотехмонтаж» (40185605), ТОВ «Компанія «Будтехремонт» (40185610), ТОВ «Фірма «Діно» (30050731), ТОВ «Золотий Вік» (30638647), БО «БФ «СВ. Миколи Чудотворця» (36866060), БФ «Відродження Української духовності» (36884729), ТОВ «Індпроект» (23704382), ТОВ «Фірма «Поло-К» (31204166), ПП «Ферент» (31204166), ПП «ТД «Базилевс» (35765771), ПП «Анмакс» (36386156), ТОВ «Матіс» (24725937), ТОВ «Сігма імпорт» (38651906), надає вказівки особам, що задіяні в діяльності КЦ, розподіляє незаконно отримані прибутки та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснює договори з клієнтами та продавцями «технічного податкового кредиту», координує діяльність бухгалтерів та займається перевезенням готовкових коштів та передачею їх постачальникам податкового кредиту з ПДВ «транзитно-конвертаційної групи» за вирахуванням відмотків (10-11%). Крім того додатково встановлено, що підприємства реального сектору економіки ТОВ «Крона» (31703528), ТОВ «Транстехсоюз» (37499681), ТОВ «Мост-Девелопмент» (39272029), ПП «Вєх-2000» (39363262), ТОВ «ТД «Будшляхмаш» (32670703), ПП «Особняк Центр» (34325353), ТОВ «Арт Прост» (34895021) скористались послугами підприємств із ознаками «фіктивності» задіяними у вищевказаній схемі мінімізації та сформувала їх рахунок незаконний податковий кредит з ПДВ.

В подальшому, в ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2018 скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.08.2016 року у справі № 757/41588/16-к у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 32016100060000018 від 08.02.2016, з грошових коштів, які знаходяться та які надходять на банківський рахунок, який відкрито ТОВ «Сібуд» (код ЄДРПОУ 35481447) в ПАТ «Державний ощадний банк України» (МФО 322669), та скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.08.2016 у справі № 757/41586/16-к у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 32016100060000018 від 08.02.2016 з грошових коштів, які знаходяться та можуть надійти на банківський рахунок, який відкрито ТОВ «Сібуд» (код ЄДРПОУ 35481447) в ПАТ КБ «ПІВДЕННИЙ» (МФО 328209). Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10.08.2016 у справі № 757/38104/16-к на майно, яке було вилучено в ході проведення обшуку в офісному приміщенні, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Філатова, буд 22/8, офіс 304 від 02.08.2016, а саме: системний блок Grand 901D Black 0901120175 - 1 шт; первинні фінансово-господарські документи відповідно до протоколу обшуку від 02.08.2016, який було проведено слідчим СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.07.2016 р. у справі № 757/33969/16-к.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статі 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Частиною 1 вказаної статті визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині 2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За змістом частин 3, 4 статті 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Отже, за змістом наведеної норми зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Статтею 1173 ЦК України, визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Основними елементами для відшкодування моральної шкоди за статтею 1167 ЦК України є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а за статтею 1173 ЦК України - наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 3, 4 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У п.53, п.54 постанови ВС від 27.11.2019 р. у справі №750/6330/17 вказано, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.

У постанові ВС від 26.02.2020 р. у справі № 372/4399/15-ц вказано, що визначення розміру відшкодування, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду. Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень. З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У п. 6.21 постанови ВП ВС від 14.04.2020 р. у справі № 925/1196/18 вказано, що моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновки, що визначення факту заподіяння моральної шкоди, а також суми відшкодування здійснюється судом, виходячи із обставин справи, та керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості. У свою чергу, спростування факту завдання моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем, покладається на державний орган, що припустився неправомірних дій.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

За змістом частини 4 статті 23 ЦК при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Як зазначено у п.43, п.44 постанови ВП ВС від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц (ЄДРСР № 87640679), належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Органом державної влади, діями посадових осіб якого позивачу завдано моральну шкоду, у даному випадку було Головне управління Державної фіскальної служби у м.Києві.

Як встановлено судом, відповідно до даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління ДПС у м. Києві є відокремленим підрозділом ДПС України.

На підтвердження своїх вимог позивач послався на обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій органів ДФС, які суттєво вплинули на його стан, тривалий арешт рахунків та майна, які було скасовано 26.11.2018 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, тобто значно пізніше закриття кримінального провадження. Загалом тривалі неправомірні дії органів ДФС спричинили позивачу душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, вплинули на реалізацію намірів позивача, тобто заподіяли йому моральну шкоду.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

В даній справі суд враховує наведені вище положення чинного законодавства, якими урегульовано питання відшкодування моральної шкоди, завданої особі неправомірними діями органів державної влади, та підстави такого відшкодування, надає правову оцінку наведеним позивачем доводам та поданим ним доказам на підтвердження позовних вимог, а тому оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, суд дійшов висновку, про наявність спричиненої позивачу незаконними діями працівників відповідача моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Керуючись ст.ст. 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДФС у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної гродянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) у відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органу досудового розслідування, 272000 (двісті сімдесят дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко