Рішення № 125148292, 13.02.2025, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4678/24

РІШЕННЯ

іменем України

"13" лютого 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Вознесенську цивільнусправу запозовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У серпні2024року ТОВ«ФК «ЕлітФінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому вказувало, що 29 березня 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» уклав з ОСОБА_1 . Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої банк відкрив на користь позичальника відновлювальну кредитну лінію з максимальним розміром в 200 000 грн та для користування кредитним лімітом надав останньому міжнародну платіжну карту MC DEBIT WORLD зі строком дії 3 роки з моменту випуску, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами повертати кредит у розмірі 5 % від суми заборгованості, але не менше 50 грн, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 24 % річних від розміру заборгованості за кредитом.

20 грудня 2021 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» уклало з АТ «Альфа-Банк» Договір факторингу №4, за яким АТ «Альфа-Банк» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору від 29 березня 2018 року.

Позичальник свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 55 538 грн, у тому числі:

- заборгованість за простроченим кредитом 49312,90 грн;

- заборгованість за овердрафтом 1156,18 грн;

- заборгованість за процентами 5068,92 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та справу в порядку спрощеного позовного провадження призначено до судового розгляду.

03 жовтня 2024 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги визнав частково, вказуючи на те, що розрахунок заборгованості за кредитним договором здійснений позивачем з порушенням умов договору, а також без урахуванням фактично отриманих позичальником кредитних коштів, внесених ним проплат, та не відображає реальну заборгованість, яка є меншою та, згідно здійсненого відповідачем розрахунку, складає 16429,51 грн.

04 листопада 2024 року представник позивача ОСОБА_2 надіслав на адресу суду відповідь на відзив, у якій не погодився з доводами відзиву, вказуючи на те, що заборгованість за кредитним договором нарахована у повній відповідності до його умов та підтверджується випискою з банківського рахунку позичальника, що є належним документом, що підтверджує факт та розмір отриманого позичальником кредиту, так і розмір заборгованості за кредитним договором.

В судове засідання представник позивача Плачинда К.О. не з`явився, проте надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги визнавав частково, надавав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов. В подальшому в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим продовжити проведення розгляду справи без особистої участі представника позивача та відповідача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 29 березня 2018 ПАТ «Альфа-Банк» уклало з ОСОБА_1 . Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії (шляхом акцептування банком оферти позичальника), відповідно до якої банк відкрив на користь позичальника відновлювальну кредитну лінію з максимальним розміром в 200000 грн та для користування кредитним лімітом надав останньому міжнародну платіжну карту MC DEBIT WORLD зі строком дії 3 роки з моменту випуску, а відповідач зобов`язався щомісячно частинами повертати кредит у розмірі 5 % від суми заборгованості, але не менше 50 грн, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 24 % річних від розміру заборгованості за кредитом.

Згідноч. 1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ч. 1 ст. 627 ЦКУкраїни передбачає, що відповідно дост. 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідноч. 1 ст. 628 ЦК України,зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 207 ЦК України (в редакції на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Суд встановив, що кредитний договір був укладений з дотриманням передбачених законом вимог (шляхом направлення позичальником оферти на укладення правочину та акцептування пропозиції банком), підписаний сторонами правочину, містить усі умови, що є істотними для даного виду договорів, зокрема розмір кредиту, строк кредитування (що відповідає строку дії виданої кредитної картки), розмір плати за користування кредитом (процентів), порядок повернення кредиту.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1078, ч. 1 ст. 1082 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Якщо відповіднодо умовдоговору факторингуфінансування клієнтаздійснюється шляхомкупівлі унього факторомправа грошовоївимоги,фактор набуваєправа навсі суми,які вінодержить відборжника навиконання вимоги,а клієнтне відповідаєперед фактором,якщо одержаніним сумиє меншимивід суми,сплаченої факторомклієнтові (ст. 514, ч. 1 ст. 1084 ЦК України).

20 грудня 2021 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» уклало з АТ «Альфа-Банк» Договір факторингу №4, за яким АТ «Альфа-Банк» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору від 29 березня 2018 року.

Таким чином, з укладенням вказаного правочину, до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», як фактора, перейшли усі права кредитора за кредитним договором від 29 березня 2018 року, зокрема право на стягнення заборгованості у випадку неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.

Суд встановив, що АТ «Альфа-Банк», як первісний кредитор, належним чином виконав умови кредитного договору, зокрема відкрив на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з встановленням кредитного ліміту. Для користування кредитом надав позичальнику окрему кредитну картку зі строком дії 3 роки.

Зі свого боку позичальник умови договору належним чином не виконував, у зв?язку з чим виникла заборгованість.

Ці обставини знайшли своє повне підтвердження копією банківської виписки з рахунку позичальника.

При цьому, у своїх постановах від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 22 квітня 2024 року у справі №559/1622/19 (та багатьох інших) Верховний Суд неодноразово зазначав, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно достатті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Верховний Суд підкреслив, що п. 5.6 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у п. 62 «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Тому Верховний Суд зробив висновок, що аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку (п. 61 «Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженогоПостановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції на час формування наявної в матеріалах справи виписки).

Наявна в матеріалах справи копія банківської виписки з клієнтського рахунку ОСОБА_1 (а.с. 18-20) повністю відповідає вимогам п. 61 Положення від 04 липня 2018 року №75, а тому підлягає прийняттю в якості доказу як факту виконання АТ «Альфа-Банк» умов кредитного договору в частині надання кредиту, так і доказу на підтвердження наявної заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, з матеріалів справи, зокрема наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за кредитним договором становить 55 538 грн, у тому числі:

- заборгованість за простроченим кредитом 49312,90 грн;

- заборгованість за овердрафтом 1156,18 грн;

- заборгованість за процентами 5068,92 грн.

Однак суд не в повній мірі погоджується з таким розрахунком та вважає частково обгрунтованими заперечення відповідача проти такого розрахунку у зв`язку з наступним.

Як вбачається з наданого розрахунку, протягом періоду кредитування первісний кредитор нараховував позичальнику щомісячну комісію за розрахунково-касове обслуговування, інші комісії (за обслуговування основної картки, за SMS-інформування тощо) та за рахунок внесених ним на виконання умов договору коштів здійснював часткове погашення вказаних комісій.

Однак, зі змісту кредитного договору (копії Оферти на укладення Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії) вбачається, що окрім розміру кредитної лінії, узгодженої сторонами процентної ставки за користування кредитом він не містить умов щодо встановлення інших (в тому числі зазначених вище) платежів.

Додатково долучений позивачем до позову Паспорт споживчого кредиту також не містять вказаних умов.

При цьому, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2023 року у справі № 393/126/20 висловлено правовий висновок про те, що паспорт споживчого кредиту взагалі не може вважатися частиною кредитного договору, а є лише інформацією, необхідною позичальнику для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Доказів щодо узгодження та підписання сторонами кредитних відносин інших додаткових документів з встановленням умов щодо сплати комісій матеріали справи не містять.

Однак, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За встановленого, з відповідача на користь позивача слід стягнути лише заборгованість за фактично отриманим ним кредитом (у тому числі овердрафтом), а також процентами, з урахуванням здійснених останнім проплат (які слід зарахувати виключно на сплату заборгованості за кредитом та процентами).

Оскільки наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитним договором дійсно не відображає реальну заборгованість, що ґрунтується на умовах договору, а тому в цій частині суд приймає виключно значення, відображені у копії банківської виписки з рахунку позичальника.

Разом з тим, що стосується нарахованих та відображених у копії виписки процентів, то в цій частині суд повинен зазначити наступне.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що на виконання його умов ПАТ «Альфа-Банк» надало ОСОБА_1 міжнародну платіжну карту MC DEBIT WORLD зі строком дії 3 роки з моменту випуску. Аналогічні пояснення надавав й ОСОБА_1 у судовому засіданні, який заперечував проти того, що в межах вказаного договору він отримував будь-які інші кредитні картки, а видана йому кредитна картка з метою користування кредитними коштами діяла лише 3 роки.

При цьому, позивач ні самостійно, ні на виконання ухвали суду від 02 січня 2025 року про витребування доказів не надав суду інформації та доказів, що після закінчення строку дії основної картки банк перевипустив на користь позичальника кредитну картку або подовжив строк дії попередньої картки.

Таким чином, строк кредитування фактично обмежувався строком дії наданої ОСОБА_1 кредитної картки, тобто з 29 березня 2018 року до 29 березня 2021 року.

Проте, з копії банківської виписки з рахунку позичальника вбачається, що банк здійснював нарахування процентів за кредитним договором до 17 грудня 2021 року, тобто після 29 березня 2021 року.

В той же час, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тому, нараховані після 29 березня 2021 року та відображені у копії виписки проценти є такими, що нараховані поза межами строку кредитування, а тому не підлягають стягненню.

З копії банківської виписки ОСОБА_1 (а.с. 18-20) шляхом здійснених судом простих математичних розрахунків встановлено, що за період кредитування, а саме з 29 березня 2018 року до 29 березня 2021 року здійснені наступні нарахування:

- позичальник скористався кредитними коштами у загальному розмірі 26039,40 грн (на час вирішення спору це прострочена заборгованість за кредитом);

- за вказаний період банк здійснив нарахування процентів за користування кредитом у загальному розмірі 9616,22 грн (на час вирішення спору це прострочена заборгованість за процентами);

- позичальник на виконання умов кредитного договору вніс кошти у загальному розмірі 10667,27 грн.

За встановлених обставин, враховуючи розмір нарахувань у вигляді простроченого кредиту та прострочених процентів (26039,40 грн + 9616,22 грн) за вирахуванням внесених позичальником на погашення заборгованості коштів (10667,27 грн), враховуючи передбачену ст. 534 ЦК України черговість погашення заборгованості за грошовим зобов`язанням (спочатку прострочені проценти, далі прострочена заборгованість за кредитом) заборгованість за кредитним договором становить виключно заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 24988,35 грн.

В іншій частині твердження відзиву відповідача ОСОБА_1 щодо неправильності розрахунку заборгованості суд не приймає до уваги, оскільки наданий відповідачем в цій частині свій (альтернативний) розрахунок суперечить значенням наявної в матеріалах справи копії банківської виписки з рахунку позичальника. Інших доказів на спростування правильності сформованої виписки з рахунку позичальника відповідач не надав, а суд не зобов`язаний здійснювати складні математичні розрахунки з метою перевірки наданих нарахувань.

Тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на підставі ст.ст. 526, 530 ЦК України підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, а саме заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 24988,35 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1362,30 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 200 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору від 03 липня 2024 року №03-07/24, укладеного між ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко О.І., про надання правничої допомоги (у якому узгоджено оплату наданих адвокатських послуг в розмірі 2000 грн за 1 годину роботи), а також копії документів, що містять перелік, детальний опис та вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема: надання консультації, вартість послуги (0,5 год.) 1000 грн; правовий аналіз документів, законодавства, судової практики, вартість послуги (2 год.) 4000 грн; підготовка та подання позовної заяви, вартість послуги (2,1 год.) 4 200 грн, загальна вартість - 9 200 грн.

Наданий позивачем доказ сплати вартості наданих адвокатських послуг (а.с. 26) суд не приймає до уваги, оскільки він не стосується Договору від 03 липня 2024 року №03-07/24 та боржника ОСОБА_1 .

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому (з урахуванням розміру задоволених позовних вимог) дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 1 800 грн.

Тому, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місцереєстрації: АДРЕСА_1 ;ідент.номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (м. Київ, пл. Солом`янська, 2; код ЄДРПОУ 40340222) заборгованість за кредитним договором від 29 березня 2018 року, що утворилася станом на 29 березня 2021 року, а саме - заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 24988 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят вісім) гривень 35 копійок, а також 3 162 (три тисячі сто шістдесят дві) гривні 30 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 лютого 2025 року.

Суддя: О.В. Вуїв