Рішення № 125140540, 13.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2025 року м. Київ справа №320/17482/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, роботи у період з 15.09.1998 по 24.12.2002 на посадах помічника Голови Вищої ради юстиції та головного радника керівника служби Голови Вищої ради юстиції, тобто 3 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді;

- визнати протиправними дії відповідача щодо призначення і виплати позивачці як судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 54% від суддівської винагороди працюючого судді;

- зобов`язати відповідача зарахувати до суддівського стажу при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачки період роботи з 15.09.1998 по 24.12.2001 на посадах помічника Голови Вищої ради юстиції та головного радника керівника служби Голови Вищої ради юстиції, тобто 3 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді;

- зобов`язати відповідача призначити позивачці, починаючи з 14.02.2024, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 60% від суддівської винагороди, яка враховується при визначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, та здійснити виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично виплачених сум.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що відповідачем протиправно не було зараховано до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, роботу у період з 15.09.1998 по 24.12.2001 на посадах помічника Голови Вищої ради юстиції та головного радника керівника служби Голови Вищої ради юстиції, тобто 3 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, що призвело до нарахування та виплати довічного грошового утримання у судді у відставці у меншому відсотковому розмірі.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що позивачка з 14.02.2024 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві як отримувач щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На думку відповідача, Законом №1402 не передбачено зарахування стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якої визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, суме до стажу роботи на посаді судді. Враховуючи означені обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи позивачки до стажу судді.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.05.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

12.06.2024 року до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивачки.

Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №408/0/15-24 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України від 15.02.2024 №7-к позивачку відраховано зі штату Вищого адміністративного суду України 13.02.2024 у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 13.02.2024 №408/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку».

З розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання вбачається, що загальний стаж судді позивачки складає 25 років 01 місяць 26 днів та до нього включено стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді з 15.09.1998 по 14.09.2001 (03 роки 00 місяців 00 днів).

Позивачці з 14.02.2024 призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 54% суддівської винагороди за стаж роботи на посаді судді 22 роки 0 місяців 17 днів.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 17.04.2024 №15271-14438/І-02/8-2600/24 за результатами звернення позивачки повідомлено, що її стаж роботи на посаді судді розрахований відповідно до статті 137 Закону №1402 та становить 22 роки 17 днів, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 54%.

Вважаючи таку відмову протиправною позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положеннями статті 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів.

Судом встановлено, що на час виходу у відставку та призначення позивачці щомісячного довічного грошового утримання був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі по тексту - Закон України № 1402-VІІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 137 Закону України № 1402-VІІІ до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

- судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

- члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Разом з тим, частиною 2 цієї статті прямо передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується також постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.

Станом на дату призначення позивачки на посаду судді чинним був Закон України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі по тексту Закон №2862).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2862 на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Тобто, до стажу роботи на посаді судді зараховується також стаж роботи в галузі права не менш як три роки з моменту набуття вищої юридичної освіти.

Відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 20.06.1998 позивачка закінчила у 1998 році Київський університет імені Тараса Шевченка і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію спеціаліста права.

Згідно записів у трудовій книжці позивачка з 07.09.1998 призначена на посаду помічника Голови Вищої Ради юстиції; з 21.07.1999 призначена на посаду головного радника керівника служби Голови Вищої ради юстиції; з 16.03.2000 переведена на посаду помічника Голови Вищої ради юстиції; 22.06.2000 призначена на посаду радника Голови Вищої ради юстиції; 25.12.2001 призначена на посаду провідного спеціаліста контрольно-аналітичного відділу; 02.07.2002 звільнена з займаної посади за переведенням до Верховної Ради України

З рішення Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №408/0/15-24 вбачається про наявність підстав для зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

З наданого позивачці головою ліквідаційної комісії Вищого адміністративного суду України розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання вбачається, що загальний стаж судді позивачки складає 25 років 01 місяць 26 днів та до нього включено стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді з 15.09.1998 по 14.09.2001 (03 роки 00 місяців 00 днів).

Водночас, як вбачається з наданих відповідачем матеріалів пенсійної справи позивачки, у розрахунку довічного утримання судді у відставці ОСОБА_1 зазначено про зарахування до спеціального стажу судді, що дає право на щомісячне грошове утримання суддям, 22 роки 0 місяців 17 днів, до яких зараховано 3 роки 0 місяців 0 днів за період з 15.09.1998 по 14.09.2001, тобто період, який позивачка просить зарахувати до спеціального стажу судді. Проте, вказаними розрахунками підтверджено незарахування до спеціального стажу судді, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці половини строку навчання, який позивачка, виходячи з викладених в адміністративному позові пояснень, вважає зарахованим до спеціального стажу судді.

Відповідно до абз. 4 п. 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

У контексті позиції пенсійного органу щодо неврахування до стажу роботи на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, необхідно звернути увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 19 червня 2018 року у справі №243/4458/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 521/2593/17, від 05 грудня 2019 року у справі № 592/2737/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 592/5433/17, від 24 березня 2020 року у справі № 559/512/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №426/12415/16-а.

У вищевказаних постановах Верховного Суду зазначено, що положеннями Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» були внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, п. 34 «Прикінцевих та перехідних положень» доповнено абз. 4 такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)».

Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею, на чому також акцентовано увагу у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17.

Відповідні правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів», який діяв станом на день призначення позивачки на посаду судді.

Відповідно до ч. 1 статті 43 Закону «Про статус суддів» кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», чинного на день призначення позивачки на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Враховуючи викладене вище, невключення до відповідного стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді половини строку навчання позивача за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 25 днів) і врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи позивача на посаді судді є неправомірним.

Зазначене, крім іншого, прямо передбачено в обов`язковій для врахування постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року по справі № 420/1987/21.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд наголошує на тому, що позивачка, виходячи з пояснень, викладених в адміністративному позові, була впевнена у тому, що відповідачем було зараховано до стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання і не було зараховано 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом і надавала право для призначення на посаду судді. Крім того, з відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем підтримано позначену позицію позивачки щодо незарахування 3 роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом і надавала право для призначення на посаду судді, у той час як наданими матеріалами пенсійної справи такі доводи спростовані.

Враховуючи викладене, з метою захисту порушеного права позивачки ефективним та належним, за встановлених обставин у цій частині, є такий спосіб захисту порушених прав, як визнання протиправною бездіяльності щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі.

Згідно зі статтею 142 Закону №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (частина третя).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, статті 138 Закону України Про судоустрій і статус суддів (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вказаних норм статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.06.2015 у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи протиправну бездіяльність відповідача, яким позивачці не було зараховано до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, суд дійшов висновку про наявність підстав для вихід за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача зарахувати позивачці до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 25 днів).

Як наслідок, враховуючи протиправну бездіяльність відповідача щодо незарахування до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 25 днів), підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо призначення і виплати позивачці як судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 54% від суддівської винагороди працюючого судді та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату з 14.02.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням вказаного спеціального стажу та з урахуванням виплачених сум.

При цьому, позовні вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачці з 14.02.2024, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 60% від суддівської винагороди, яка враховується при визначенні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, та здійснити виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасно, оскільки відповідачем ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеного позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивачки у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.

Суд також відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, роботи у період з 15.09.1998 по 24.12.2002 на посадах помічника Голови Вищої ради юстиції та головного радника керівника служби Голови Вищої ради юстиції, тобто 3 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді та зобов`язання відповідача зарахувати до суддівського стажу при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачки період роботи з 15.09.1998 по 24.12.2001 на посадах помічника Голови Вищої ради юстиції та головного радника керівника служби Голови Вищої ради юстиції, тобто 3 років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, оскільки стажі роботи з 15.09.1998 по 14.09.2001 був зарахований до спеціального стажу судді, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання, а підстави для зарахування до спеціального стажу судді, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання, стажу з 15.09.2001 по 24.12.2002 відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,00 грн.

З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 2422,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_3 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_3 до стажу роботи судді, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 25 днів).

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо призначення і виплати ОСОБА_3 як судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 54% від суддівської винагороди працюючого судді.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_3 перерахунок та виплату з 14.02.2024 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (2 роки 4 місяці 25 днів), та з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.