Рішення № 125140465, 13.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2025 року Справа № 320/40149/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження з урахуванням правил загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національної поліції України

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Національної поліції України (далі відповідач, НПУ) у якому просить суд:

1. Визнати протиправним і скасувати наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві.

2. Зобов?язати керівника Національної поліції України припинити трудові відносини з ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закон України «Про Національну поліцію».

3. Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 копійок.

Позиції сторін

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України.

19.04.2023 відповідачем прийнято наказ № 313 «Про затвердження штатних змін у штатах Національної поліції». 24.04.2023 на підставі наказу № 313 позивачем було отримано Попередження про наступне звільнення відповідно до якого, посаду яку обіймав позивач скорочена та про можливе наступе звільнення зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію».

19.06.2023 позивачем засобами поштового зв`язку було скеровано рапорт про призначення на вакантну посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу 1-го управління Департаменту карного розшуку Національної поліції України.

22.06.2023 заступник начальника управління начальник відділу комплектування апарату управління комплектування Департаменту кадрового забезпечення НПУ Ю. Осадчий ознайомив позивача із переліком вакантних посад в підрозділах центрального органу управління Національної поліції України, та позивачем в ході ознайомлення із переліком вакантних посад було висловлено бажання та надана згода і подані відповідні рапорти на призначення на одну із вакантних посад: начальника управління, управління телекомунікацій та зв`язку Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки НПУ від 21.06.2023; начальника відділу (ДС), відділу управління об`єктами державної власності управління інвестицій та нерухомого майна Департаменту управління майном НПУ від 21.06.2023; начальника відділу 5 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023; заступника начальника відділу, відділу контрольно-методичної роботи управління дільничих офіцерів поліції Департаменту превентивної діяльності НПУ від 21.06.2023; старшого оперуповноваженого в ОВС 1го відділу 1 го управління Департаменту міграційної поліції НПУ від 21.06.2023; старшого інспектора з ОД 4 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023. До зазначених рапортів позивачем було подано також загальний рапорт в якому він просив прийняти вказані рапорти.

Також, ОСОБА_1 зазначив, що подавав ОСОБА_2 рапорт про звільнення у зв`язку із скороченням штатів на підставі пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», у разі якщо з якихось причин його не буде призначено на жодну із запропонованих вакантних посад, але даний рапорт не було прийнято, у зв`язку з чим рапорт було передано для передачі старшому інспектору ДЗІСД ОСОБА_3 для подальшого спрямування його до Відділу документального забезпечення НПУ, яка повідомила наступного дня про реєстрацію вказаного рапорту за вх. №22581 від 23.06.2023.

Крім зазначеного, ОСОБА_1 22.06.2023 були повторно надіслані всі рапорти від на електронну адресу НПУ та 28.06.2023 позивач надіслав лист на електронну пошту щодо надання інформації за наслідками отриманих рапортів але жодної інформації не отримав.

Наказом по особовому складу № 954 о/с від 23.06.2023 ОСОБА_1 відповідно до ч. 1, 8 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію», ч. 3 ст. 1, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві, звільнивши з займаної посади. Про вказаний наказ позивача було повідомлено листом від 19.07.2023.

Зокрема, позивач зауважує, що отримавши лист 19.07.2023 від відповідача, останній вказав в ньому про те, що протягом двомісячного строку Попередження до Департаменту кадрового забезпечення не надходило жодного рапорту щодо виявлення бажання проходити службу в поліції, а рапорт поданий поштою, був залишений без реалізації, оскільки вже було видано наказ №954 о/с від 23.06.2023 про переведення для подальшого проходження служби до ГУ НП у м. Києві

Позивач зауважив що подання рапорту відбулось 19.06.2023 до закінчення двомісячного строку від дати Попередження про наступне вивільнення, яке відбулось 24.04.2023, у зв`язку з чим позивач мав право висловити свою волю на продовження трудових відносин чи їх припинення у строк до 24.06.2023.

На думку позивача вказаний наказ є незаконним, суперечить ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки поліцейський після отримання відповідного Попередження про наступне звільнення у зв`язку з скороченням посади, може бути переведений на іншу посаду в органах поліції виключно за його згодою, в іншому випадку поліцейський повинен бути звільнений зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Додав, що не надавав згоди на призначення його на іншу посаду у ГУ НП у м. Києві до закінчення двомісячного строку Попередження.

Позивач вважає зазначений наказ незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути моральну шкоду у сумі 100 000,00 грн., яка полягає у пережитих позивачем душевних стражданнях через порушення його прав, гарантованих чинним законодавством. Зазначає, що через протиправну поведінку відповідача за якої він був позбавлений як права бути призначеним на одну із вакантних рівнозначних посад так і права припинити трудові відносини належним чином. Поведінка відповідача призводить до неможливості отримання позивачем заробітної плати за рівнозначною посадою та відповідних виплат як учаснику бойових дій, через що фактично він позбавлений засобів до існування, відтак поставлений перед важким вибором щодо втрати належних доходів та належної пенсії або залишитись без засобів до існування. Позивач вимушений витрачати значну кількість часу та зусиль для відстоювання своїх прав, що порушує звичайний режим життя, призводить до стресових ситуацій та перевтоми.

Відповідач позов не визнає, вважає його безпідставно заявленим та зазначає, що у зв`язку із Наказом НПУ від 19.04.2023 №313, 24.04.2023 позивача було Попереджено про видання вказаного Наказу НПУ №313 та скорочення посади яку він обіймав, та можливе майбутнє звільнення зі служби.

22.06.2023 позивач був ознайомлений із некомплектом (переліками) по підрозділах апарату центрального управління НПУ, міжрегіональних територіальних органів НПУ. Питання подальшого проходження служби позивачем вирішувалось центральним органом управління поліції - Національною поліцією України.

Наказом НПУ від 23.06.2023 №954 о/с позивача було переведено для подальшого проходження служби до ГУ НП у м. Києві.

Разом з тим, позивачем було подано рапорт 22.06.2023 про згоду із запропонованою посадою в Департаменті карного розшуку НПУ, розгляд якого було доручено 23.06.2023 Департаменту кадрового забезпечення НПУ та поданий рапорт 28.06.2023 про призначення на одну із вакантних посад було доручено 30.06.2023 до розгляду Департаменту кадрового забезпечення НПУ. Однак зазначені рапорти не могли бути задоволені, оскільки 23.06.2023 видано наказ №954 о/с.

Покликаючись на положення Закону України «Про Національну поліцію», Закон України «Про правовий режим воєнного стану» відповідач зазначає, що переміщення поліцейського з ініціативи начальників має легітимну мету та пов`язано з певними об`єктивними чинниками інтересами служби та пов`язано із працевлаштуванням поліцейського, який не досяг граничного віку перебування на службі в поліції, що відповідає меті спеціального інституту переміщення поліцейських, прямо закріпленого у спеціальному законі. Відтак, вирішення питання щодо подальшого проходження служби в поліції, за відсутності обставин, які б перешкоджали такому поліцейському продовжувати службу в поліції (стан здоров`я тощо) до досягнення ним граничного віку перебування на службі в поліції, та виконання обов`язку роботодавця щодо працевлаштування поліцейського, посада якого скорочена, були взяті центральним органом управління поліції та відповідно керівником поліції, до повноважень якого входить призначення на посади та звільнення з посад, у тому числі зі служби в поліції, всіх поліцейських в Україні.

Наказом ГУНП у м. Києві від 03.07.2023 № 1115 o/c позивач з 25.06.2023, з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, ставлення до виконання службових обов`язків призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (3 обслуговування житлових масивів «Позняки» та «Осокорки») Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві.

Позивачу було доведено до відома 29.06.2023 в телефонному режимі вимоги наказу НПУ № 954 о/с від 23.06.2023, запропоновано прибути до ГУ НП у м. Києві з метою вирішення питання подальшого проходження служби на одній із вакантних посад, однак, позивач до ГУНП у м. Києві не прибув, рапорт про призначення на відповідну вакантну посаду не подавав, що підтверджено актом по відмову прибути до ГУНП у м. Києві від 29.06.2023 №3008/125/26/07-23.

Відповідач наполягає, що керівник Національної поліції України наділений повноваженням щодо прийняття рішення щодо звільнення та призначення позивача з будь-якої посади в будь-якому порядку, у тому числі поліцейського, який проходить службу в центральному органі управління поліції, навіть за відсутності бажання цього поліцейського проходити службу на інших посадах в інших органах поліції.

При цьому, відмічає, що поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади, а такі повноваження щодо переміщення (переведення) поліцейських у порядку наведеної вище статті є дискреційними.

Звільнення працівника, посада якого скорочена, з роботи є правом, а не обов`язком і прийняття рішення про звільнення через скорочення або про не про звільнення роботодавець здійснює на свій розсуд, що прямо містить ознаки дискреційності повноважень приймати або не приймати рішення про звільнення.

Спірний наказ НПУ № 954 о/с від 23.06.2023 вважає правомірним, підстав для його скасування відсутні, позивачем не доведені.

Щодо заявленої моральної шкоди відповідач вказує, що позивач не зазначив жодної з передбачених статтею 23 ЦК України підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, не довів факту заподіяння йому моральних страждань діями відповідача, тобто шкоди та причинного зв`язку. Позивачем не доведено, що дії відповідача призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також, позивач не пояснив, якими доказами це підтверджується.

Просить суд відмовити в позові.

Процесуальні дії у справі

08.11.2023 ухвалою суду вказана позовна заява була залишена без руху з підстав невідповідності останньої вимогам ч. 1 ст. 161 КАС України (не додано належним чином завірених додатків до позовної заяви).

13.11.2023 та 28.11.2023 позивачем надано до суду заяви про усунення недоліків позовної заяви з належним чином завіреними додатками.

19.12.2023 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

09.02.2024 від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву з додатками.

04.03.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву разом з додатковими доказами та просив призначити справу до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

12.04.2024 ухвалою суду визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 21.05.2024 року о 13:15 год. про що сторони повідомлені належним чином.

22.04.2024 ухвала суду про виправлення описки в ухвалі від 12.04.2024 в абзаці першої її резолютивної частини.

21.05.2024 в підготовче судове засідання прибули сторони по справі позивач ОСОБА_1 , представник позивача Амельченко В.П., представник відповідача Золотухіна Г.О.

Сторони не заперечували проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Ухвалою суду від 21.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25 червня 2024 року о 09:30год.

Судове засідання призначене на 25.06.2024 о 09:30 год. знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді у відпустці.

Наступне судове засідання призначено на 12.08.2024 о 09:30 год. про що сторони по справі повідомлені належним чином.

12.08.2024 в судове засідання прибули сторони по справі позивач ОСОБА_1 , представник позивача Амельченко В.П., представник відповідача Войчук І.В.

Представником позивача заявлено до суду клопотання про виклик свідків, у зв`язку з чим, з`ясувавши думку іншої сторони у справі, судом на місці ухвалено задовольнити заявлене клопотання та оголосити перерву в судовому засіданні у зв`язку із викликом свідків.

Наступне судове засідання призначено на 02.10.2024 о 09:30 год. про що сторони по справі повідомлені належним чином.

02.10.2024 в судове засідання прибули сторони по справі позивач ОСОБА_1 , представник позивача Амельченко В.П., представник відповідача Войчук І.В.

За наслідками проведення судового засідання, врахувавши думку учасників по справі, судом на місці ухвалено оголосити перерву.

Наступне судове засідання призначено на 24.10.2024 о 09:30 год. про що сторони по справі повідомлені належним чином.

24.10.2024 в судове засідання прибули сторони по справі позивач ОСОБА_1 , представник позивача Амельченко В.П., представник відповідача Войчук І.В. та свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

За наслідками проведення судового засідання, судом на місці ухвалено оголосити перерву для отримання представником позивача додаткових доказів до справи.

Наступне судове засідання призначено на 19.11.2024 о 09:30 год. про що сторони по справі повідомлені належним чином.

19.11.2024 до суду прибули представник позивача Амельченко В.П., представник відповідача Войчук І.В. та подали заяви про завершення розгляду справи у порядку письмового провадження.

23.12.2024 позивачем долучено до справи додаткові докази.

Таким чином, суд завершує розгляд справи у порядку письмового провадження, враховуючи позиції сторін, подані сторонами докази.

Встановлені обставини судом

ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України.

Наказом Національної поліції України від 19.04.2023 № 313 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» відповідно до статей 14, 15 «Про Національну поліцію» затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, що додаються.

Згідно вказаного Переліку змін у штатах Національної поліції слідує, що у Департаменті захисту інтересів суспільства і держави скорочуються всі 92 посади.

Відповідно посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції яку обіймав позивач було скорочено.

24.04.2023 ОСОБА_1 попереджено за частиною першою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» про можливе наступне звільнення у зв`язку скороченням посади, яку обіймав, та про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», про що свідчить особистий підпис позивача на означеному Попередженні, копія якого міститься в матеріалах справи.

Також, у вказаному Попередженні зазначено, що перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Наказом Національної поліції України від 23.06.2023 № 954 о/c «По особовому складу» відповідно до частин першої та восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», частини третьої статті 1 та частини першої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві полковника поліції ОСОБА_1 (0053469), звільнивши з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави, установивши йому щорічну премію за червень 2023 року в розмірі 210 відсотків, з 25 червня 2023 року.

Підставою видання вказаного наказу зазначено наказ Національної поліції України від 19.04.2023 № 311 «Про затвердження Змін до структури Національної поліції» та наказ Національної поліції України від 19.04.2023 року № 313 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції».

Наказом ГУНП у м. Києві від 03.07.2023 № 1115 o/c позивач з 25.06.2023 призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки» та «Осокорки») Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві.

Підстави видання наказу вказано наказ НПУ від 23.06.2023 №954 о/с та подання т.в.о начальника управління кадрового забезпечення ГУ НП у м. Києві полковника поліції Каратаєвої В. від 29.06.2023.

Позивач, вважає наказ НПУ від 23.06.2023 №954 о/с протиправним у зв`язку з чим звернувся до суду із цим позовом.

Застосовано судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається нормами Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII тощо.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади , який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За статтею 3 Закону України «По Національну поліцію» у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Обов`язки поліцейського визначені у частині першій статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно - правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно - правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з частиною першою статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові згідно якої особа усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягає вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється:

1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади:

для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;

за ініціативою поліцейського;

у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;

у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);

за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії;

з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації;

у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;

3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський:

у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду;

за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії;

через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей;

за ініціативою поліцейського;

як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;

4) у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад`юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

За частиною другою статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Відповідно до частини четвертої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, переміщений з вищої посади на посаду, нижчу ніж та, яку він займав, у подальшому просувається по службі з дотриманням вимог, визначених цим Законом, а звільнений з посади в дисциплінарному порядку, - після зняття дисциплінарного стягнення.

Згідно частини шостої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» якщо законом визначено додаткові вимоги до кандидатів на призначення на окремі посади в органах (закладах, установах) поліції, призначення на такі посади здійснюється за умови відповідності особи, яка призначається на таку посаду, додатковим вимогам.

У відповідності до частини сьомої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

За частиною восьмою статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Відповідно до частини дев`ятої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Згідно частин десятої-одинадцятої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження. Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної відповідальності, а також поліцейських, які мають діюче дисциплінарне стягнення

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

За частиною другою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Згідно частини третьої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк (частина четверта статті 68 Закону України «Про Національну поліцію»).

Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства (частина п`ята статті 68 Закону України «Про Національну поліцію»).

Згідно частини шостої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов`язаний виконувати обов`язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов`язки.

Відповідно до частини сьомої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції.

Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції (частина восьма статті 68 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» визначено підстави звільнення зі служби в поліції, зокрема, в частині першій даної статті вказано, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту;

2) за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави;

12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції.

Згідно частини другої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

За частиною третьою статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» день звільнення вважається останнім днем служби.

У частинах третій та четвертій статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою МВС України.

Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про Національну поліцію», проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан.

Пунктом 2 Указу постановлено Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної соціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі Закон № 2136-IX) визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (частина перша статті 1 Закону № 2136-IX).

Згідно частини другої статті 1 Закону № 2136-IX на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону № 2136-IX визначаються особливості переведення та зміни істотних умов праці в умовах воєнного часу та відповідно до частини першої даної статті вбачається, що у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

За частиною другою статті 3 вказаного Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Суд враховує, що пунктом 24 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Також, частиною другою статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Відповідно поліцейські мають спеціальний статус під час дії воєнного стану та під час прийняття Присяги взяли на себе зобов`язання та підвищені вимоги, які пред`являються чинним законодавством до поліцейських при проходженні ними служби.

Та, суд зазначає, що чинне законодавство забезпечує поліцейському порядок проходження служби в поліції та в разі наявності відповідних обставин порядок переведення на службі та можливого звільнення зі служби.

Проаналізувавши наведені вище норми спеціального законодавства, можна дійти висновку, що у випадку скорочення посади внаслідок реорганізації поліцейський персонально попереджається про можливе наступне звільнення зі служби поліції за два місяці до такого звільнення (частина перша статті 68). До закінчення двомісячного строку, зазначеного у частині першій статті 68, поліцейський посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції (частина друга статті 68). Якщо ж поліцейського, посада якого була скорочена, не призначено на іншу посаду в поліції в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку він має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (частина третя статті 68).

При цьому, зважаючи на положення статті 68 у взаємозв`язку зі статтею 65 Закону України «Про Національну поліцію», слідує, що поліцейський, посада якого була скорочена, може бути призначений за його згодою на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції у порядку переміщення до закінчення двомісячного строку з дня персонального письмового попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.

Отже, умовами для призначення поліцейського, посада якого була скорочена і якого попереджено про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, на іншу посаду будь-якому органі (закладі, установі) поліції у порядку переміщення, є: 1) згода поліцейського; 2) якщо двомісячний строк з дня попередження поліцейського про можливе подальше звільнення зі служби в поліції ще не закінчився.

Відсутність хоча б однієї із цих умов вказує на необхідність звільнення поліцейського зі служби поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Як встановлено судом посаду яку обіймав позивач було скорочено наказом НПУ від 19.04.2023 №313, 24.04.2023 позивач Попереджений за частино першою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» про скорочення посади та про можливе звільнення. Також, позивачу були запропоновані посади відповідно до Переліку, на певні з них були подані позивачем рапорти, як і рапорт про звільнення згідно пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Тому переведення позивача до Головного управління Національної поліції в м. Києві було зумовлено не інтересами служби як стверджує відповідач та на що зазначено посилання у спірному наказі (частини перша тат восьма статті 65 Закону України «Про Національну поліцію»), а фактично зумовлено його скороченням з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України.

Відтак, суд доходить висновку про обов`язковість згоди поліцейського на його переміщення відповідно до статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» яка є обов`язковою умовою для здійснення переміщення поліцейського на посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, і у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.

Суд вкотре звертає увагу, що стаття 65 Закону України «Про Національну поліцію» дійсно визначає випадки, коли здійснюється переміщення поліцейських на вищі, рівнозначні або на нижчі посади.

Водночас у даному випадку, позивача було Попереджено про наступне можливе звільнення зі служби в поліції на підставі статті 68 Закону № 580-VIII, яка регламентує порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації і визначає алгоритм подальших дій відповідача після попередження поліцейського, якого він не дотримався.

Таким чином, при виданні спірного наказу від 23.06.2023 №954 о/с відповідач діяв у спосіб і в порядку, що не передбачені вимогами Закону № 580-VIIІ.

Також, суд зазначає, що наведені вище норми чинного законодавства України спростовують твердження відповідача щодо посилань на частину 8 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» щодо віднесення виключної дискреції керівників вирішення питання на переведення поліцейського до іншого місця несення служби враховуючи інтереси служби та обумовленими наказами керівника органу, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади із одночасним переслідуванням легітимності мети переведення, без прямої згоди поліцейського на його переміщення, оскільки застосування зазначеної норми не перебачено в разі скорочення посади поліцейського.

Висновки суду у даній справі узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду сформованим у постанові від 16.05.2024 у справі №320/4539/21.

Також за даною справою суд враховує та зазначає, що після отримання Попередження 24.04.2023 про скорочення посади та можливе наступне звільнення, 19.06.2023 позивачем засобами поштового зв`язку Укрпошта за трекінгом 0421407971111 рекомендованим листом було скеровано рапорт до відповідача про призначення на вакантну посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу 1-го управління Департаменту карного розшуку Національної поліції України, який було отримано НПУ 22.06.2023 та зареєстровано за вх. №22492.

Згідно лита Департаменту кадрового забезпечення від 21.06.2023 № 3501/12/1/2-03-2023, 22.06.2023 в присутності заступника начальника управління начальник відділу комплектування апарату управління комплектування Департаменту кадрового забезпечення НПУ Ю. Осадчого, ОСОБА_1 був ознайомлений із переліком вакантних посад в підрозділах центрального органу управління Національної поліції України, проти чого відповідач у даній справі не заперечував.

ОСОБА_1 як встановлено судом подав до НПУ відповідні рапорти на призначення на одну із вакантних посад:

- начальника управління, управління телекомунікацій та зв`язку Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки НПУ від 21.06.2023;

- начальника відділу (ДС), відділу управління об`єктами державної власності управління інвестицій та нерухомого майна Департаменту управління майном НПУ від 21.06.2023;

- начальника відділу 5 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023;

- заступника начальника відділу, відділу контрольно-методичної роботи управління дільничих офіцерів поліції Департаменту превентивної діяльності НПУ від 21.06.2023;

- старшого оперуповноваженого в ОВС 1го відділу 1 го управління Департаменту міграційної поліції НПУ від 21.06.2023;

- старшого інспектора з ОД 4 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023.

Означений перелік вакантних посад вказаний у переліку вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління НПУ станом на 01.06.2023 скерованого Департаментом кадрового забезпечення листом від 12.06.2023 № 3331/12/1/2/03-2023 до Департаменту захисту інтересів суспільства і держави НПУ який отриманий за вх. №1242вс від 15.06.2023 та підтверджений відповідачем.

До зазначених рапортів позивачем було подано ОСОБА_2 також загальний рапорт від 22.06.2023 із долученими шістьма рапортами в якому він просив прийняти вказані рапорти, що підтвердила в судовому засіданні допитаний в якості свідка співробітниця ДКЗ ОСОБА_4 .

Також, ОСОБА_1 подавав рапорт від 22.06.2023 в якому зазначив, що в разі не можливості призначити на вказані в рапортах заяви звільнити зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штату до ОСОБА_5 , але останній відмовився його прийняти.

Та, оскільки рапорти не були прийняті ОСОБА_6 , рапорт від 22.06.2023 щодо звільнення у зв`язку із скороченням штату в разі не можливості призначити на посади за поданими позивачем рапортами, такий був переданий ОСОБА_1 старшому інспектору ДЗІСД ОСОБА_3 для подальшого спрямування його до Відділу документального забезпечення НПУ.

В судовому засіданні допитаний свідок старший інспектор ДЗІСД ОСОБА_3 підтвердила обставини вручення їй ОСОБА_1 вказаного рапорту, який вона передала для реєстрації до Відділу документального забезпечення НПУ наступного дня та який було зареєстровано за вх. №22581 від 23.06.2023.

ОСОБА_1 також 22.06.2023 були повторно надіслані всі рапорти від на електронну адресу НПУ ІНФОРМАЦІЯ_1

28.06.2023 позивач надіслав лист на вказану електронну пошту НПУ щодо надання інформації за наслідками отриманих рапортів, продублював вищевказані рапорти але відповіді не отримав.

Докази надіслання та отримання наявні в матеріалах справи.

Через адвокатський запит позивачем було отримано лист від НПУ №55аз/12/1/2/03-2023 від 12.07.2023 в якому зазначено про те, що протягом двомісячного строку попередження ОСОБА_1 жодного звернення (рапорту) про виявлення бажання подальшого проходження служби в поліції та подання про призначення на посаду за підписом начальника структурного підрозділу, територіального (у тому числі міжрегіонального) органу, установ НПУ не надходило та повідомлено про виданий наказ №954 о/с від 23.06.2023 про переведення до ГУНП у м. Києві. Також, проінформовано, що подані рапорти ОСОБА_1 від 22.06.2023 надійшли до Департаменту після видання наказу №954 о/с у зв`язку з чим залишені без реалізації.

Суду надано відповідачем копії з реєстраційних карток та лист Департаменту документального забезпечення НПУ від 29.12.2023 №СЕД-17042/02-2023, в якому зазначено про те, що за вхідною кореспонденцією НПУ виявлено 3 записи про звернення ОСОБА_1 та означено, що звернення автора могли адресуватись безпосередньо структурним підрозділам центрального органу управління поліції або територіальним (у тому числі міжрегіональним) органам поліції. При цьому зазначено, що інформація про такі звернення в ДДЗ відсутня.

Зокрема із карток вбачається, що рапорт ОСОБА_1 про згоду із запропонованою посадою від 19.06.2023 отримано 22.06.2023 (картка №22492/) та доручено на виконання 23.06.2023 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Рапорт ОСОБА_1 від 22.06.2023 про призначення на одну із вакантних посад отримано 28.06.2023 (картка 23302ел/) та доручено на виконання 30.06.2023 С, Кобцю, В, Жиденко. Рапорт ОСОБА_1 від 22.06.2023 про призначення на рівнозначну посаду або звільнення отримано 23.06.2023 (картка 22582/) та доручено на виконання 24.06.2023 С.Кобцю та ОСОБА_9 , 27.06.2023 доручено Л.Українець.

Відтак, відповідачем вказані рапорти ОСОБА_1 були отримані, належними доводами та доказами відповідач не спростував встановлені та перевірені судом твердження позивача щодо належного надіслання до НПУ рапортів.

Також, суд зазначає, що позивач мав право протягом двох місяців з дня ознайомлення із Попередженням, а саме до 24.06.2023 подати відповідні рапорти про згоду на переведення чи про звільнення, у зв`язку з чим спірний наказ від 23.06.2023 №954 о/с виданий із порушенням прав та інтересів позивача на дотримання порядку переведення та можливого звільнення визначеного ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію».

У висновку суду спірний наказ НПУ №954 о/с від 23.06.2023 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Національної поліції України припинити трудові відносин із позивачем на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні, оскільки зазначені дії відносяться до дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень, які суд не може підміняти собою за своєю суттю.

При цьому, відповідно до підпункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення, зокрема, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відтак, суд приходить до висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо звільнення позивача зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» з урахуванням правових висновків суду, викладених в судовому рішенні щодо протиправності спірного наказу, не дотриманні НПУ ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію», що відповідає наведеним вище нормам КАС України та забезпечить ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача.

Щодо заявленої позивачем до стягнення 100 000 грн. завданої моральної шкоди відповідачем суд зазначає слідуюче.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Цією ж статтею встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, 28.11.2018 у справі № 281/550/15-а, 21.11.2018 у справі № 826/19928/16, від 30.01.2018 у справі № 813/5138/13-а.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування норм права щодо відшкодування моральної шкоди пов`язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом. При цьому заподіяння моральної шкоди фізичній особі є фактом конкретного випадку. Тобто, вчинення протиправного діяння (прийняття протиправного рішення) стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивач вказує на те, що спірним наказом, діями відповідача йому завдано душевні страждання, порушено його права, гарантовані чинним законодавством. Через протиправну поведінку відповідача він був позбавлений як права бути призначеним на одну із вакантних рівнозначних посад так і права припинити трудові відносини належним чином. Поведінка відповідача призводить до неможливості отримання позивачем заробітної плати за рівнозначною посадою та відповідних виплат як учаснику бойових дій, через що фактично він позбавлений засобів до існування, відтак поставлений перед важким вибором щодо втрати належних доходів та належної пенсії або залишитись без засобів до існування. Позивач вимушений витрачати значну кількість часу та зусиль для відстоювання своїх прав, що порушує звичайний режим життя, призводить до стресових ситуацій та перевтоми.

Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі № 815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які могли б підтвердити дійсний факт душевних та моральних страждань позивача, викликаних діями та рішенням відповідача або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішення відповідача.

Суд зауважує, що подані до суду докази не отримання грошової винагороди згідно постанови КМУ №168 не є достатнім доказом доведення спричинення позивачу моральних страждань, майнових втрат. Також, вирішення судом справи на користь позивача, а саме скасування спірного наказу не є достатньою підставою для стягнення моральної шкоди з відповідача, оскільки завдання такої шкоди має бути підтверджене не лише діями та рішенням відповідача, а й іншими доказами, які мають довести наявність моральних та душевних страждань позивача за наслідками вчинених дій відповідачем (причинний зв`язок).

Відтак, позивачем та представником не доведено, що зазначеними діями та рішенням відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, у чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Беручи до уваги те, що позивачем та його представником не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання заявленої моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач по справі не надав суду належних та достатніх доказів в силу положень абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України в обґрунтування правомірності своїх дій та відповідності прийнятого спірного рішення вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 виданого 25.09.2015, відповідно звільнений від сплати судового збору за подання даного позову до суду за ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На час вирішення справи судом інших витрат по справі сторонами до розподілу судом не заявлено.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві.

3. Зобов`язати Національну поліцію України повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», з урахуванням правових висновків суду, викладених в судовому рішенні.

4. В решті вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення рішення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.