Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 лютого 2025 року № 640/31172/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіона,6, код ЄДРПОУ 37567646), в якому просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судових рішень за виконавчими документами у справі №461/373/16, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів;
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не вчасного виконання судових рішень за виконавчими документами у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів;
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів ОСОБА_1 за рішеннями судів у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, №461/373/16;
- зобов`язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання виконавчого документу у справі №461/373/16 на суму - 1000 грн.;
- зобов`язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів у справах №462/2970/18 на суму - 9700 грн, №757/47687/18 на суму - 1500 грн, №462/2681/18 на суму - 3000 грн, №461/373/16 на суму - 1000 грн.;
- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 15000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що судове рішення, яке набрало законної сили підлягає виконанню у встановлений законом строк. Вважає тривале невиконання судових рішень протиправною бездіяльністю відповідача, що спричинила порушення його прав та завдало моральної шкоди.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.0.2021 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог від 27.01.2021.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону №2825-IX супровідним листом від 16.01.2023 №03-19/2701/23 матеріали справи №640/31172/20 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 18.03.2024 №14004).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/31172/20 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року справу прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки свої зобов`язання щодо виконання рішень, в т.ч. рішення №461/373/16-ц, перед позивачем виконано у повному обсязі. Зауважив, що законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк, відтак у позивача відсутні підстави для задоволення позовних вимог про нарахування та виплату компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На виконанні в Державній казначейській службі України знаходились чотири виконавчі листи щодо безспірного списання грошових коштів на користь позивача, відповідно до рішень судів у справах №462/2970/18 - 9700 грн., №757/47687/18 - 1500 грн., №462/2681/18 - 3000 грн., 461/373/16 - 1000 грн., оригінали виконавчих листів по яким позивачем було скеровано у ДКСУ протягом 2019-2020 років.
10.02.2020 р. позивач надіслав запит у ДКСУ в порядку ЗУ «Про інформацію» про причину невиконання ДКСУ судових рішень у вищевказаних справах.
02.06.2020 р. позивачем було подано заяву у ДКСУ щодо нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів за судовими рішеннями у вищевказаних справах.
У відповідь на заяву від 02.06.2020 р., позивачем було отримано лист-відповідь ДКСУ від 09.07.2020 р., в якій зазначено, що за рішеннями суду про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди за програмою КПКВК 3504030, компенсація трьох відсотків річних та компенсація за порушення строку перерахування коштів не нараховується.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою та четвертою статті 3 Закону №4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Частиною першою статті 5 Закону №4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
В поданому адміністративному позові позивач, зокрема, просить суд визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судових рішень за виконавчими документами у справі №461/373/16, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів, а також зобов`язати Державну казначейську службу України вчинити дії щодо виконання виконавчого документу у справі №461/373/16 на суму - 1000 грн.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що виконавчий лист по справі №461/373/16-ц на суму 1000,00 грн був виконаний відповідачем 15.06.2021 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1191782 від 15.06.2021 року.
Відтак, вимоги у цій частині позову є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Згідно з пунктом 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.
Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Згідно з пунктом 51 Порядку №845 в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.
Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.
З наведених вище положень та пунктів 33 і 47 Порядку №845, норм частини першої статті 3 Закону №4901-VI слідує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплату компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
При цьому з приписів статті 5 Закону №4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду виплачується у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
Отже, виходячи з аналізу норми, закріпленої у частині першій статті 5 Закону №4901-VI, підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Матеріали справи свідчать про те, що 02.06.2020 р. позивачем було подано заяву у ДКСУ щодо нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів за судовими рішеннями у вищевказаних справах. Однак, листом-відповіддю ДКСУ від 09.07.2020, відповідач повідомив, що за рішеннями суду про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди за програмою КПКВК 3504030, компенсація трьох відсотків річних та компенсація за порушення строку перерахування коштів не нараховується.
Дослідивши наявні докази, суд не погоджується із такими висновками відповідача з огляду на наступне.
Так, до відповідача надійшли наступні виконавчі листи: по справі № 462/2970/18 - 28.08.2019, по справі №757/47687/18-ц - 23.09.2019; по справі № 462/2681/18 - 04.11.2019; по справі № 461/373/1б-ц - 06.04.2020.
Таким чином, вищевказані виконавчі листи знаходилися в Казначействі на виконанні за бюджетною програмою КТКВК 3504030 з 28.08.2019, 23.09.2019, 04.11.2019, 06.04.2020 відповідно.
Частиною 4 ст. 3 Закону 4901-VI передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Натомість, матеріалами справи підтверджено, що грошові кошти за виконавчими документами по справі № 462/2970/18 в розмірі 9 700,00 грн були перераховані 29.12.2020 відповідно до платіжного доручення № 2291; по справі № 757/47687/18-ц в розмірі 1500,00 грн перераховані 29.12.2020 відповідно до платіжного доручення № 2317; по справі № 462/2681/18 в розмірі 3500,00 грн перераховані на рахунок позивача 29.12.2020 відповідно до платіжного доручення № 2374; по справі №461/373/16-ц на суму 1000,00 грн перераховані 15.06.2021 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1191782.
Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать про порушення відповідачем тримісячного строку виплати грошових коштів за виконавчими листами.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації в розмірі 3% річних за несвоєчасне виконання рішень та зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 зазначила, що «у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону №4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону №4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України.
Тому, припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».
Відтак, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що нарахування зазначеної компенсації згідно з чинним законодавством передбачено за порушення термінів виконання рішення суду про стягнення коштів.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії , заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02).
Суд зазначає, що позивач, отримавши рішення місцевого суду про стягнення на його користь грошових коштів та пред`явивши вказані рішення до органу казначейської служби, мав законні сподівання на їх безперешкодне та швидке виконання.
Згідно з рекомендаціями, викладеними у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
У пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.
Враховуючи наведене, суд вважає правомірними доводи позивача щодо наявності у нього права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судових рішень, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 5 Закону №4901-VI викладена у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №620/1788/21.
Враховуючи наведене, суд вважає помилковими твердження відповідача щодо відсутності у законодавстві строків виплати компенсації, оскільки такі не відповідають дійсності та спростовуються положеннями Порядку №845, за якими рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на черговість виконання рішень суду, оскільки, враховуючи приписи норми ч.4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та положень абз. 2 п. 48 Порядку №845 щодо строку перерахування коштів, законодавцем визначені чіткі часові межі виконання рішень суду. У будь-якому разі черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак, у тримісячний строк.
Таким чином, відповідачем 28.08.2019, 23.09.2019, 04.11.2019, 06.04.2020 року отримано виконавчі листи , однак перераховано позивачу кошти лише 29.12.2020 та 15.06.2021 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Державної казначейської служби України у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 компенсації за порушення строку перерахування коштів на виконання рішень суду про стягнення коштів.
Суд на підставі досліджених під час розгляду справи доказів встановив, що ДКС України не виконала обов`язку, визначеного статтею 3 Закону №4901-VI та не забезпечила своєчасне перерахування позивачу коштів за виконавчими листами, що перебували на виконанні у відповідача.
Велика Палата Верховного Суду у справі №420/2411/19 від 09.11.2023 наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону №4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів в межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону №4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі №686/7081/21 (провадження №14-91цс22).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Закон України №4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника.
Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі №420/2411/19).
Виходячи з наведених положень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача компенсації в розмірі трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання рішень суду.
Отже, до компенсації підлягає сума за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
В зв`язку із чим, вимога про зобов`язання Державної казначейської служби України відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів у справах №462/2970/18 на суму - 9700 грн, №757/47687/18 на суму - 1500 грн, №462/2681/18 на суму - 3000 грн, №461/373/16 на суму - 1000 грн, підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача на відшкодування заподіяної моральної шкоди 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок, суд зазначає наступне.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Суд зазначає, що положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
При цьому, обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Разом з тим, до суду позивач не надав доказів настання втрат майнового чи немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ у зв`язку з діями відповідача, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Суд звертає увагу на те, що позивач не зазначив конкретних фактів, які б у системному зв`язку з вчиненням спірних дій утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди, а також не надав жодних доказів заподіяння йому душевних страждань відповідачем по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок таких дій відповідача.
При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи те, що позивач належним чином не довів факти заподіяння відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру вчиненням спірних дій, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованою, недоведеною, а отже не підлягає задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.
В даному випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В зв`язку із тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.12.2020 року, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити частково;
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не вчасного виконання судових рішень за виконавчими документами у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, про стягнення та перерахування на користь ОСОБА_1 сум коштів;
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не нарахування та виплати компенсації за порушення строків виплати коштів ОСОБА_1 за рішеннями судів у справах №462/2970/18, №757/47687/18, №462/2681/18, №461/373/16;
Зобов`язати Державну казначейську службу України відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми, починаючи з дня закінчення тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей до Державної казначейської служби України до моменту виконання виконавчих документів у справах №462/2970/18 на суму - 9700 грн, №757/47687/18 на суму - 1500 грн, №462/2681/18 на суму - 3000 грн, №461/373/16 на суму - 1000 грн.;
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.
Судове рішення № 125140157, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 13.02.2025. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 640/31172/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: