Рішення № 125107626, 10.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2025 року м.Київ №640/14585/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить: визнати дії відповідача щодо відмови у наданні позивачу державної соціальної допомоги як малозабезпеченій особі протиправними; зобов`язати відповідача здійснити належний розрахунок середньомісячного сукупного доходу та постановити рішення за заявою позивача від 31 грудня 2021 року про призначення державної соціальної допомоги у відповідності з чинним законодавством та здійснити виплати допомоги за період, на який така допомога призначається.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2022 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.

Згідно з частиною другою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Ухвалою суду справу прийнято до провадження судді та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що вона є особою, яка досягла пенсійного віку, проте пенсію не отримує, та має право на призначення державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю». Проте відповідачем протиправно відмовлено у призначенні такої допомоги. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Управління соціального захисту населення Шевченківського районної в м.Києві державної адміністрації у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що в спірних правовідносинах позивачу відмовлено у призначенні йому державної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю, оскільки його середньомісячний дохід за останні шість календарних місяців або два квартали, що передують місяцю звернення за призначення допомоги перевищує прожитковий мінімум, визначений для осіб, які втратили працездатність (крім осіб з інвалідністю І групи).

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у грудні 2021 року звернулась до Управління соціального захисту населення Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації із заявою про призначення державної соціальної допомоги як малозабезпеченій особі, яка досягла пенсійного віку, але право на пенсійні виплати не набула.

01.02.2022 за результатами розрахунку Управлінням соціального захисту Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації було прийнято рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї через те, що сукупний дохід перевищує рівень прожиткового мінімуму для сім`ї.

Не погодившись з такими діями органу соціального органу, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Призначення та надання громадянам державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, регулюється Законом України від 18.05.2004 № 1727-IV «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю та державної соціальної допомоги на догляд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2005 № 261 (далі Порядок №261), постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2020 № 264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги», Порядком обчислення середнього сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для всіх видів державної соціальної допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» (далі Порядок №632).

Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю - щомісячна державна допомога, що надається відповідно до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.

Згідно з вимогами статті 4 вказаного Закону державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка: 1) є дитиною померлого годувальника або досягла віку, встановленого статтею 1 цього Закону, та не мають права отримувати у зв`язку з цим пенсію відповідно до закону, або визнана особою з інвалідністю у встановленому порядку; 2) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; 3) є малозабезпеченою особою (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника); 4) є особою з інвалідністю I групи.

Призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2005 № 261 затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд (далі - Порядок №261, в редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 261 до малозабезпечених осіб, що мають право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю належать особи, середньомісячний сукупний дохід яких за останні шість календарних місяців або два квартали, що передують місяцю звернення за призначенням допомоги, не перевищує прожитковий мінімум, визначений для осіб, які втратили працездатність (крім осіб з інвалідністю І групи та дітей померлого годувальника).

До середньомісячного сукупного доходу враховуються такі доходи: заробітна плата в розмірі, що залишається після сплати податку на доходи фізичних осіб; грошове забезпечення військовослужбовців; пенсія, щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці; стипендія, у тому числі із сумою її індексації, нарахованої відповідно до закону (крім соціальної стипендії, яка надається дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа); соціальні виплати, які призначаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), у тому числі пільги на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива та скрапленого газу; допомога по безробіттю, інші страхові виплати, які призначаються фондами соціального страхування; грошові перекази, отримані із-за кордону; дивіденди від цінних паперів; інші доходи, відомості про які отримано від ДПС і Пенсійного фонду України, а також задекларовані особою доходи, інформація про які відсутня в ДПС. Пенсійному Фонді України. Фондах соціального страхування та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення (пункт 4 Порядку №261).

Відповідно до пункту 5 Порядку №261 право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю (далі - соціальна допомога) мають особи, що одночасно відповідають таким умовам:

1) особи, які досягли віку 65 років і не мають права на пенсію відповідно до законодавства або яким установлено інвалідність в установленому порядку. До досягнення зазначеного віку до осіб, які не мають права на пенсію, належать жінки 1960 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

58 років - які народилися до 30 вересня 1953 року включно;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1953 року по 31 березня 1954 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1954 року по 30 вересня 1954 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1954 року по 31 березня 1955 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1955 року по 30 вересня 1955 року;

60 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1955 року по 31 березня 1956 року;

61 рік - які народилися з 1 квітня 1956 року по 30 вересня 1956 року;

61 рік 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

62 роки - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

62 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

63 роки - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

63 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

64 роки - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

64 роки 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

65 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 31 грудня 1960 року;

2) не одержують пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та допомоги, що призначається відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (крім осіб з інвалідністю з дитинства або дітей з інвалідністю, які мають право на державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» і державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»);

3) є малозабезпеченими особами (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника).

Згідно з пунктом 7 Порядку № 261 для визначення права на соціальну допомогу застосовується прожитковий мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік.

Пунктом 10 Порядку № 261 передбачено, що для призначення соціальної допомоги подаються такі документи: заява за формою, встановленою і Мінсоцполітики; декларація про доходи та майновий стан осіб для призначення соціальної допомоги, складена за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація); Під час подання заяви пред`являється паспорт громадянина України, трудова книжка та документ, що засвідчує реєстрацію особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків). Інформація про склад сім`ї зазначається в декларації про доходи та майно особи, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 261 у разі коли до заяви про призначення соціальної допомоги додано не всі необхідні документи, заявнику повідомляється, які документи необхідно додати. У разі подання решти документів не пізніше трьох місяців з дня і відправлення повідомлення про необхідність їх подання днем звернення вважається день прийняття або відправлення заяви про призначення соціальної допомоги.

Відповідно до пункту 25 Порядку № 261 обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї для призначення соціальної допомоги визначено постановою Кабінету міністрів України від 22.07.2020 № 632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» (зі змінами).

Пунктом 26 Порядку № 261 передбачено, що середньомісячний сукупний дохід особи для визначення права на призначення соціальної допомоги обчислюється шляхом ділення середньомісячного сукупного доходу сім`ї на кількість членів сім`ї, які включаються до її складу.

Механізм нарахування середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домосподарства)(- середньомісячний сукупний дохід) для призначення всіх видів державної соціальної допомоги та житлових субсидій, які відповідно до законодавства нараховуються від сумарного доходу сім`ї (домогосподарства) визначений Порядком обчислення середньомісячного сукупного доходу сім`ї (домогосподарства) для усіх видів державної соціальної допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» (далі - Порядок № 632).

Відповідно до пункту 2 Порядку №632 особи, доходи яких включаються до середньомісячного сукупного доходу, а також період, за який обчислюється середньомісячний сукупний дохід, застосовуються в порядку надання певних видів державної соціальної допомоги, що затверджуються відповідними нормативно-правовими актами.

Обчислення середньомісячного сукупного доходу проводиться шляхом ділення загальної суми сукупного доходу осіб за визначений законодавством період (два квартали або шість місяців) на 6, а в разі застосування суми річного сукупного доходу - на 12, якщо інше не передбачено законодавством (абзац 1 пункту 3 Порядку № 632).

Пунктом 4 Порядку № 632 встановлено, що до середньомісячного сукупного доходу враховуються такі доходи:

заробітна плата у розмірі, що залишається після виплати податку на доходи фізичних осіб;

грошове забезпечення військовослужбовців;

пенсія, щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці;

стипендія, в тому числі із сумою її індексації, нарахованої відповідно до закону (крім соціальної стипендії, яка надається дітям-сиротам, дітям, оплаченим батьківського піклування, та особам з їх числа);

соціальні виплати, які призначаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києва та Севастополя держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах (у разі утворення) рад (органів соціального захисту населення), в тому числі пільги на оплату житлово-комунальних послуг, отримання твердого палива та скрапленого газу;

допомога по безробіттю, інші страхові виплати, які призначаються фондами соціального страхування;

грошові перекази, отримані із-за кордону;

дивіденди від цінних паперів;

інші доходи, відомості про які отримано від ДПС і Пенсійного фонду України, а також доходи, які задекларовано особою.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 та не є отримувачкою пенсійних виплат.

Згідно з довідкою Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості від 27.01.2022 позивачка перебуває на обліку у центрі за зайнятості з 27.01.2022.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела/ суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 22.12.2021 за період з 3 кварталу 2021 року по 4 квартал 2021 року позивач отримував доходи з таких джерел: заробітна плата у розмірі, що залишається після сплати податку на доходи фізичних осіб за квітень 2021 року 1992,76 грн, травень 2021 року 1992,76 грн, червень 2021 року 2171,43 грн, липень 2021 року 2171,43 грн, серпень 2021 року - 3000,00 грн, вересень 2021 року - 3000,00 грн.

Таким чином, середньомісячний сукупний доход позивача за 2 квартали, що передують місяцю звернення за призначенням допомоги складає 2388,06 грн ((1992,76 грн + 1992,76 грн+2171,43 грн + 2171,43 грн + 3000,00 грн + 3000,00 грн)/6).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено, що прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2021 року становить 2189,00 гривень, з 1 липня 2021 року становить 2294,00 грн, з 01 грудня 2021 року - 2393,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не є малозабезпеченою особою, що має право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю , оскільки середньомісячний сукупний дохід яких за два квартали, що передують місяцю звернення за призначенням допомоги, перевищує прожитковий мінімум, визначений для осіб, які втратили працездатність (крім осіб з інвалідністю І групи та дітей померлого годувальника).

Додатково, суд зазначає, що відповідно до статті 113 Конституції України та статей 1, 4 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон № 794-VII) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону № 794-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Як вже зазначалося судом, з метою переведення соціальних пенсій та надбавок на догляд у систему соціальної допомоги був прийнятий Закон № 1727-IV, який визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1727-IV державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка:

1) є дитиною померлого годувальника або досягла віку, встановленого статтею 1 цього Закону, та не має права отримувати у зв`язку з цим пенсію відповідно до закону, або визнана особою з інвалідністю у встановленому порядку;

2) не одержує пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

3) є малозабезпеченою особою (крім осіб з інвалідністю I групи та дітей померлого годувальника);

4) є особою з інвалідністю I групи.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1727-IV призначення і виплата державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Реалізуючи зазначену компетенцію Кабінет Міністрів України постановою №261 затвердив Порядок № 261, який визначає умови призначення, надання і виплати:

державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю;

державної соціальної допомоги на догляд (пункт 1).

Таким чином Кабінет Міністрів України, приймаючи постанову №261, діяв в межах наданих повноважень, встановлених чинним законодавством.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 4 Закону № 1727-IV особа, яка не має права на пенсію, або особа з інвалідністю, що є малозабезпеченою (крім осіб з інвалідністю І групи та дітей померлого годувальника) має право на отримання державної соціальної допомоги згідно із цим Законом.

Пунктом 3 Порядку № 261 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) встановлено, що до малозабезпечених осіб, що мають право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державну соціальну допомогу на догляд, належать особи, середньомісячний сукупний дохід, яких за останні шість календарних місяців або два квартали, що передують місяцю звернення за призначенням допомоги, не перевищує прожитковий мінімум, визначений для осіб, які втратили працездатність (крім осіб з інвалідністю І групи та дітей померлого годувальника).

Зміст наведених норм права свідчить про те, що Кабінет Міністрів України конкретизував бланкетну норму Закону № 1727-IV щодо правового визначення поняття «малозабезпеченості».

Конвенція про права осіб з інвалідністю (ратифікована відповідно до Закону України від 16 грудня 2009 року №1767-VI) пунктом «с» частини другої статті 28 «Достатній життєвий рівень та соціальний захист» встановлює, що держави-учасники визнають право осіб з інвалідністю на соціальний захист і на користування цим правом без дискримінації за ознакою інвалідності й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права, зокрема заходів із забезпечення особам з інвалідністю та їхнім сім`ям, що живуть в умовах бідності, доступ до допомоги з боку держави з метою покриття витрат, пов`язаних з інвалідністю, зокрема належного навчання, консультування, фінансової допомоги та тимчасового патронажного догляду.

Таким чином, Закон № 1727-IV та Конвенція про права осіб з інвалідністю, визначають зобов`язання держави щодо соціальної підтримки осіб з інвалідністю саме виходячи з їх рівня матеріальної забезпеченості (за винятком осіб з інвалідністю І групи).

Питання механізму визначення середньомісячного сукупного доходу для визначення права на соціальну допомогу та допомогу на догляд (як необхідну умову визначення матеріального характеру права на отримання соціальної допомоги на підставі зазначеного вище пункту 3 частини першої статті 4 Закону № 1727-IV) регулюються пунктами 25-28 Порядку № 261 та жодним чином не суперечать наведеним вище положенням Закону № 1727-IV та Конвенції про права осіб з інвалідністю.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 826/14964/18

У зв`язку із наведеним, суд дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України при прийнятті постанови № 261 діяв у відповідності до наданих йому Конституцією України та Законом № 794-VII повноважень на реалізацію положень Закону №1727-IV, що, у свою чергу, спростовує твердження позивача про те, що згадана постанова не відповідає акту вищої юридичної сили.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно прийнято рішення №1389 від 08 січня 2024 року, яким відмовлено позивачу у призначенні державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд встановив відсутність доказів у справі, що розглядається в підтвердження наведених позивачем підстав для визнання протиправними дії відповідача та відповідно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, позов ОСОБА_1 належить залишити без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.