Рішення № 125107605, 11.02.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2025 року Київ № 320/51418/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В.,

за участі секретаря судового засіданні - Диренко А.В.,

позивача - не прибув,

представника відповідача - не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

у с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калініченко Олександри Максимівни від 24.09.2024 про стягнення виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08.12.2020 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 755/1001/2020, виданого 19.11.2020 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 (надалі- Позивач, Боржник) на користь ОСОБА_2 (надалі-Стягувач) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 2 218,00 грн, щомісячно, починаючи з 21.01.2020 і до досягнення дитиною повноліття. Постановою старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калініченко Олександрою Максимівною від 24.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу, керуючись п.1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" було повернуто виконавчий лист № 755/1001/2020 виданий 19.11.2020 Дніпровським районним судом м. Києва, стягувачу, ОСОБА_2 , в зв`язку з надходженням заяви стягувача від 23.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

З моменту відкриття виконавчого провадження позивач добровільно та регулярно перераховував Стягувачу аліменти на утримання дитини, що підтверджується відповідними квитанціями. До даного позову додаються копії квитанцій про сплату аліментів за останні 12 місяців. У позивача також наявні квитанції за попередні роки, але вказані квитанції втратили якість зі спливом часу, однак також можуть бути надані суду.

Так, у заяві стягувача від 20.09.2024 (отримана Відповідачем 23.09.2024) міститься прохання повернути виконавчий документ без подальшого виконання та зазначено, що станом на 20.09.2024 заборгованість відсутня.

Однак відповідач ухвалив постанову від 24.09.2024 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 у розмірі 12 420,80 грн не здійснивши розрахунку нарахування виконавчого збору, не з`ясував, чи дійсно у позивача існує заборгованість, не звернув уваги на заяву cтягувача, відповідно до якої заборгованість зі сплати аліментів станом на 20.09.24 відсутня та безпідставно зазначив у спірній постанові, що станом на 24.09.2024 заборгованість становить 124 208,00 грн.

При цьому з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2 випливає, що в межах виконавчого провадження жодних стягнень аліментів державним виконавцем не проводилось.

Таким чином, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Ухвала Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року доставлена до електронного кабінету відповідача 18.112024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався але надав суду матеріали виконавчого провадження.

Представник позивача подав суду клопотання про розгляд справи у відсутності позивача та представника.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Станом на час розгляду справи відзив до суду не надійшов.

Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням вищенаведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на те, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі та про дату, час і місце розгляду справи, своїм правом на подання відзиву відповідач не скористався, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

Суд встановив, що Постановою державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08.12.2020 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 755/1001/2020, виданого 19.11.2020 Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 2 218,00 грн, щомісячно, починаючи з 21.01.2020 і до досягнення дитиною повноліття.

23.09.2024 ОСОБА_2 до відповідача подано заяву від 20.09.2024, в якій вона на підставі статті 37 п. 1 просить повернути виконавчий документ без подальшого виконання. Станом на 20.09.2024 заборгованість відсутня.

Постановою старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калініченко Олександрою Максимівною від 24.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу, керуючись п.1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" було повернуто виконавчий лист № 755/1001/2020 виданий 19.11.2020 Дніпровським районним судом м. Києва, стягувачу, ОСОБА_2 , в зв`язку з надходженням заяви стягувача від 23.09.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу. В постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.09.2024 зазначено, що залишок несплаченої суми за виконавчим документом - 0 гривня.

Постановою від 24.09.2024 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 12 420,80 грн. У постанові зазначено, що станом на 24.09.2024 заборгованість становить 124 208, 00 грн.

Не погоджуючись з постановою від 24.09.2024 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням, наведеним частині першій статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі також Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 цього Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з частиною четвертою цієї статті державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування. Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження. За виконавчим документом про стягнення аліментів у разі, якщо розмір заборгованості боржника перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, державний виконавець зобов`язаний нарахувати виконавчий збір із суми заборгованості зі сплати аліментів. Розрахунок нарахування виконавчого збору обчислюється державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження та долучається до матеріалів виконавчого провадження. Виконавчий збір нараховується із суми заборгованості, визначеної у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів. Надалі у разі прострочення боржником щомісячного аліментного платежу нарахування виконавчого збору здійснюється державним виконавцем щомісяця. Не пізніше наступного робочого дня з дня погашення у повному обсязі заборгованості зі сплати аліментів, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 7, 9, 14 частини першої статті 39 Закону, державний виконавець на підставі розрахунку нарахування виконавчого збору виносить постанову про стягнення виконавчого збору. Виконання постанови про стягнення виконавчого збору здійснюється за рахунок стягнутих з боржника коштів за умови відсутності заборгованості зі сплати аліментів. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.

Як встановлено судом, у матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_2, копії яких надано суду відповідачем, у суду відсутні відомості про здійснення відповідачем розрахунку виконавчого збору або винесення постанов про стягнення з позивача виконавчого збору із суми заборгованості зі сплати аліментів до вересня 2024, тобто до дня закінчення виконавчого провадження. При цьому, як вказувалось вище, за виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів.

Виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчено 24.09.2024 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII, відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Державним виконавцем розраховано виконавчий збір із суми заборгованості, визначеної у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 24.09.2024.

Однак як встановлено судом з копій квитанцій, наданих позивачем, він добровільно сплачував грошові кошти на користь ОСОБА_2 в розмірі 2 218,00 грн щомісяця з 28.09.2023 по 26.09.2024. Також у матеріалах виконавчого провадження наявні копії квитанцій за 2020 рік та розрахунок ОСОБА_2 , в якому вказано, що з 21.06.2020 по 20.12.2020 позивач сплачував аліменти в розмірі 2 218 грн щомісячно за період з 21.01.2020 по 20.05.2020 аліменти сплачені в розмірі 1 000 грн , а за період з 21.05.2020 по 20.06.2020 в розмірі 1 500 грн. Вказані суми, сплачених аліментів не зазначені відповідачем в розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

При цьому згідно із заявою ОСОБА_2 від 20.09.2024, яка подана виконавцю 23.09.2024, станом на 20.09.2024 заборгованості зі сплати аліментів відсутня.

В постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.09.2024 державним виконавцем також зазначено, що залишок несплаченої суми за виконавчим документом - 0 гривня.

Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо понесених позивачем судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На етапі прийняття рішення судом встановлено, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 1 211,20 грн згідно квитанції від 30.09.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 1 211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань призначених відповідача.

Щодо вимог про стягнення правничої допомоги, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми випливає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).

При цьому з імперативних положень частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1ст.1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

25.12.2024 представником позивача подано суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно вказаного клопотання витрати позивача складають з:

- підготовки і подання позовної заяви про оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню № НОМЕР_2 - ціна 3 000,00 грн період виконання: вересень 2024 р.;

- представництво інтересів Замовника в судовому засіданні по справі № 320/51418/24 - 2 500,00 грн період виконання 10.12.2024;

підготовка і подання заяви про забезпечення позову по справі № 320/51418/24- 2 500,00 грн, період виконання грудень 2024 року;

- Виїзд в суд для представництва інтересів Замовника в судовому засіданні один раз (навіть якщо засідання не відбулось) справа № 320/51418/24 - 2 000,00 грн період виконання 17.12.2024.

Судом встановлено, що 20 вересня 2024 року між Адвокатом Халупним Андрієм Вадимовичем та ОСОБА_1 було укладено договір № 20/09 про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокат надає правничу допомогу та юридичні послуги, перелік яких міститься в договорі.

Розмір винагороди визначається сторонами у Додатках (Додаткових угодах) до цього договору.

В якості доказу оплати за надані послуги на правничу допомогу позивач долучив до справи платіжну інструкцію № 0.0.3909715776,1 на суму 3 000,00 грн; платіжну інструкцію № 1.81157085.1 від 10.12.2024 на суму 2 500 грн; платіжну інструкцію № 1.81822671.1 від 12.12.2024 на суму 2 500 грн, платіжну інструкцію № 0.04076334316.1 від 18.12.2024 на суму 2 000 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Так, оцінюючи співмірність розміру витрат, понесених на правову допомогу, слід також наголосити, що дана справа є справою незначної складності, розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження, аналогічні правовідносини неодноразово були предметом розгляду судів вищих інстанцій.

Крім того, представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи без його участі та участі представника, у судовому засіданні 11.02.2025 участі не приймав, отже представництво інтересів замовника в судовому засіданні по справі № 320/51418/24, вартість яких заявлена в розмірі 2 500 грн не здійснювалось.

Крім того, представником позивача не надано доказів виїзду в суд для представництва інтересів Замовника в судовому засіданні один раз. (вартість послуги 2 000,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).

У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).

У справі "Черніус та Рінкевичюс проти Литви" (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах "Beinaroviс and others v. Lithuania", заява № 70520/10, пункт 140 та "Radchikov v. Russia", заява № 65582/01, пункт 50).

ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах "Stankiewicz v. Poland", заява № 46917/99, пункт 75).

Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Zubac v. Croatia" (заява № 40160/12, пункти 76- 86).

Саме такої позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Калініченко Олександри Максимівни від 24.09.2024 про стягнення виконавчого збору ВП № НОМЕР_2.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місце знаходження: м. Київ, вул. Свестюка Євгена, буд. № 15, ЄДРРПОУ 35011660) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місце знаходження: м. Київ, вул. Свестюка Євгена, буд. № 15, ЄДРРПОУ 35011660) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Басай О.В.