Ухвала суду № 125106888, 12.02.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

12 лютого 2025 року Справа №200/248/25

суддя Донецького окружного адміністративного суду Голубова Л.Б., ознайомившись з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як дружині загиблого учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки у кількості 15 календарних днів за 2022 рік;

- зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як дружині загиблого учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки у кількості 15 календарних днів за 2022 рік;

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як дружині загиблого учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 84 календарних дні за період 2017-2022 роки;

- зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як дружині загиблого учасника бойових дій ОСОБА_2 , грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у кількості 84 календарних дні за період 2017-2022 роки.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Прийнято розгляд справи проводити в строки встановлені ст. 258 КАС України.

Відповідачем подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування заяви зазначає, що 06.10.2023 року ОСОБА_1 звернулася до військової частини із заявою про видачу витягу з наказу про виключення зі списків особового складу її чоловіка ОСОБА_2 . Листом від 12.10.2023 року №40/57/4-9018, який було направлено 17.10.2023 року поштовим відправленням № 3650232911323, військова частина надіслала позивачці витяг з наказу № 179мтд від 18.07.2023 року. Розрахунковою датою доставки (РДД) вказаного поштового відправлення в накладній зазначено 23.10.2023 року. Отже, саме з 23.10.2023 позивачка повинна була довідатися про порушення своїх прав на отримання спірної грошової компенсації.

Зазначає, що 04.01.2024 року від позивачки до військової частини надійшла заява від 28.12.2023 року, додатком до якої, є витяг з наказу № 179мтд від 18.07.2023 року, тому щонайпізніше станом на 28.12.2023 року позивачці поза розумним сумнівом було відомо про порушення своїх прав на отримання спірної грошової компенсації, у зв`язку з чим, відлік тримісячного строку звернення до суду з цим позовом розпочався не пізніше 28.12.2023 року.

Наголошує, що станом на дату звернення позивача з цим позовом - 13.01.2025 року, визначений ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк минув.

Згідно зі статтею 234 Кодексу законів про працю України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Оскільки з дати отримання позивачем витягу з наказу № 179мтд від 18.07.2023 року (щонайпізніше 28.12.2023 року) до дати звернення до суду з цим позовом (13.01.2025 року) минуло більше одного року, а отже пропущений строк звернення до суду не може бути поновлений в силу вимог закону.

Відтак, сплив преклюзивного строку, встановленого статтею 234 Кодексу законів про працю України, унеможливлює поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду.

Враховуючі зазначені обставини військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України просила залишити позовну заяву без розгляду.

Суд дослідив матеріали справи та зазначає, що позовна заява подається до суду в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені статтями 160, 161 КАС України.

Водночас, ці положення не містять виключень та поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, згідно із ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, ч.2 цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення даної норми (до внесення змін) надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013р. №8-рп/2013 та №9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013р. №8-рп/2013 (справа за №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв`язку з нормами ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з п.2.1 мотивувальної частини вказаного рішення, поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У свою чергу, Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, неодноразово виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, військовою службою вважається державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку із особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

У контексті вказаного, слід звернути увагу на те, що згідно з ч.ч.1,2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору і державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належит

і виплата компенсацій за відпустку, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Суд зазначає, що зазначені обставини застосовувалися саме до працівника, тобто загиблого ОСОБА_2 .

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надала суду докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 зверталася до військової частини з відповідними запитами ще у 2023 році, а отже на думку військової частини була обізнана про порушене право щодо виплати компенсації за невикористану відпустку чоловіка.

Проте, з наданих військовою частиною доказів вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України для отримання документів необхідних для звернення до військової частини із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168, у зв`язку із загибеллю чоловіка ОСОБА_2 .

Разом з тим, суд зазначає, що дане звернення ніяким чином непов`язано із грошовою компенсацією за невикористані дні відпустки (основної, додаткової), а стосувалося виключно отримання одноразової грошової допомоги.

Водночас, суд погоджується, що спір саме між ОСОБА_1 , як дружиною загиблого ОСОБА_2 та військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виник після винесення наказу № 179мтд від 18.07.2023 року про припинення (розірвання) контракту про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_2 у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 під час знаходження у полоні у селищі Оленівка Кальміуського району Донецької області у період дії воєнного стану.

А отже, до спірних правовідносин слід застосувати норми встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, а саме: ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено загальне правило, відповідно до якого для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, оскільки у спірних правовідносинах військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України по відношенню до ОСОБА_1 виступає як суб`єкт владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертаючись до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою від 28.12.2023 року про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168, у зв`язку із загибеллю чоловіка ОСОБА_2 була обізнана про наказ № 179мтд від 18.07.2023 року про припинення контракту та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення її чоловіка ОСОБА_2 у зв`язку із загибеллю, а отже могла (повинна) здогадуватися про порушення її права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку її чоловіка.

Крім того, ОСОБА_1 заявою від 28.03.2024 року звернулася до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із проханням виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпусток чоловіка, що вказує на те, що ОСОБА_1 на момент звернення із заявою від 28.03.2024 року була обізнана про порушення її права щодо отримання компенсації за невикористану відпустку її чоловіка.

Із позовною заявою про нарахування та виплату грошової компенсації звернулася лише 13.01.2025 року, тобто з пропуском шестимісячного строку.

Суд не приймає викладені у позові обставини для поновлення строку звернення до суду, оскільки в позові зазначено, що ОСОБА_1 лише у листопаді 2024 року дізналася від інших вдів, які також втратили чоловіків в ОСОБА_3 , про отримання ними аналогічних виплат в судовому порядку, та звернулась за правовою допомогою з метою поновлення свого порушеного права, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася із заявою від 28.03.2024 року до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якій просила виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпусток чоловіка та отримала лист військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.04.2024 року № 40/57/12-3596, який же і долучила до матеріалів справи у якості доказу та про що зазначено у позовній заяві.

Відтак, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду.

Отже, позивачу слід подати заяву про поновлення строку на звернення до суду з викладенням інших обґрунтувань поважності причин пропуску такого строку з відповідними доказами на їх підтвердження.

Норми статті 122 КАС не пов`язують початок перебігу строку звернення до адміністративного суду із обізнаністю особи про підстави прийняття суб`єктом владних повноважень певних рішень чи про їх обґрунтування (мотивацію).

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Суд звертає увагу позивача на те, що після відкриття провадження у справі судом встановлено, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 13-15 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших обставин (причин) пропуску строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 122, 123, 171, 241-246, 248, 256, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших обставин (причин) пропуску строку звернення до суду із належним обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку і доказів поважності причин його пропуску, роз`яснивши при цьому позивачеві, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде залишена без розгляду на підставі ч. 15 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зазначений строк позивач повинен надіслати суду документи на виконання ухвали через особистий кабінет в системі «Електронний суд» або електронною поштою на е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Л.Б. Голубова