Ухвала суду № 125026677, 10.02.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

______________________

УХВАЛА

"10" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4324/24

Господарський суд Харківської області у складі:

суддя Рильова В.В.

розглянувши клопотання ФОП Серни Я.В. про зупинення розгляду справи (вх.№1211 від 16.01.2025) у справі

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, місто Харків, вулиця Мефодіївська, будинок 11; код ЄДРПОУ: 31557119) до Фізичної особи-підприємця Серни Ярослава Володимировича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про стягнення 167 652,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі"(позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Серни Ярослава Володимировича (відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 167 652,77 грн. по о/р 13301-4531 за індивідуальним договором та по о/р 174401-1212 за індивідуальним договором.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/4324/24. Справу № 922/4324/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

16.01.2025 до Господарського суду Харківської області від відповіача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (вх.№1211 від 16.01.2025), яке обґрунтовано наступним. Як зазначає відповідач, із застосунку "Дія" йому стало відомо про відкриття провадження у справі №922/4324/24 у зв`язку з чим, останній звернувся по правову допомогу до адвоката. При цьому відповідач позбавлений об`єктивної можливості брати участь у розгляді даної справи та доносити до суду свою позицію за пред`явленим позовом через те, що 16.09.2022 ОСОБА_1 був мобілізований до складу Збройних Сил України та наразі приймає безпосередню участь у протидії військовій агресії РФ, що підтверджується довідкою №5036 від 29.09.2022 про перебування солдата ОСОБА_1 на віськовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 16.09.2022 та військовим квитком серії НОМЕР_3 від 15.09.2022, відповідно до останніх внесених відомостей якого з 12.01.2024 ОСОБА_1 перебуває у складі військової частини НОМЕР_4 на посаді курсанта. У зв`язку з вищезазначеним, відповідач просить суд зупинити провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст.227 ГПК України.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.3 ст.195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Порядок та підстави зупинення провадження у справі визначено Главою 8 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 229 ГПК України передбачено, що провадження у праві зупиняється у випадках, встановлених п. 3 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

24.02.2022р. Указом Президента України №64/2022 „Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ч. 1 ст. 17 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

В силу вимог ч. 1 ст. 3 Закону України „Про Збройні Сили України" № 1934-XII від 06.12.1991р. до складу Збройних Сил України входять, зокрема, військові частини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» військове формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про основи національного спротиву» встановлено, що територіальна оборона - це система загальнодержавних, воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються у мирний час та в особливий період з метою протидії воєнним загрозам, а також для надання допомоги у захисті населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій. При цьому Сили територіальної оборони Збройних Сил України є окремим видом сил Збройних Сил України, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони; добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оборону України» участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Згідно із частиною 3 ст. 9 Закону України «Про основи національного спротиву» на громадян України, зарахованих до складу добровольчих формувань територіальних громад, під час участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони поширюється дія статутів Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про основи національного спротиву» на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Виходячи з викладеного, суд вважає обґрунтованим клопотання відповідача про те, що ОСОБА_1 у період дії воєнного стану перебуває у складі ВЧ № НОМЕР_4 за посадою "курсанта", де проходить військову службу з 12.01.2024, а відтак суд об`єктивно вважає за можливість забезпечити повноту реалізації процесуальних прав Відповідача на підставі ч. 3 ст. 227 ГПК.

Суд звертає увагу, що зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Тобто на відміну від відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження. Тому провадження у справі потрібно зупиняти за наявності беззаперечних підстав для цього.

Вказана норма процесуального права, на переконання господарського суду, може бути застосована в спорі, де стороною є фізична особа, яка може бути призвана на військову службу.

Так, в постанові від 17.11.2022 у справі № 910/9721/18 Верховний Суд вказав, що тлумачення змісту п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України у взаємозв`язку з положеннями ч. ч. 1-3 ст. 56 ГПК України із застосуванням філологічного та логічного способів їх інтерпретації свідчить, що закріплена законодавцем у статті 227 цього Кодексу норма щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан стосується та може бути застосована фактично щодо фізичних осіб, оскільки інститут представництва юридичної особи в суді надає можливість її участі в судовому процесі через уповноваженого представника.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України (далі - ЄСПЛ).

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № N 8-рп/2002).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Отже, обставини на підтвердження наявності зупинення провадження у даній справі заявником доведено, а з аналізу п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України вбачається, що вона є нормою імперативної дії, якою встановлено обов`язок суду зупинити провадження по справі у випадку перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Як зазнчалося судом вище, відповідно до ч.3 ст.195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Разом з цим, п.3 ч.1 ст.227 ГПК України встанолено, що Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Зважаючи на встановлені судом обставини, які підтверджені належними доказами, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача - ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Керуючись ст.ст. 12, ч.3 ст.195, 227, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд-

УХВАЛИВ:

Клопотання ФОП Серни Я.В. про зупинення розгляду справи (вх.№1211 від 16.01.2025) - задовольнити.

Провадження по справі № 922/4324/24 зупинити до припинення перебування відповідача - ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

Зобов`язати відповідача повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі протягом 3-х днів з дня їх усунення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 10.02.2025

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/4324/24