Рішення № 125026428, 05.02.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2025м. ХарківСправа № 922/3951/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м-н Театральний, 1) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Харківський фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну (61003, м. Харків, вул. Квітки-Основ`яненка, 4/6) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Інвест 87" (61166, м. Харків, вул. Є.Єніна, 11, кім. 3.53) про стягнення коштів, розірвання договору за участю представників:

позивача - Зучека Є.Н.;

відповідача - Томаровської С.О.;

третьої особи - Воложинської О.О.,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Інвест 87", в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Інвест 87" на користь Державного бюджету орендну плату у розмірі 520'232,63 грн, пеню у розмірі 54'382,71 грн, штраф у розмірі 36'416,28 грн;

- розірвати договір оренди №6390-Н від 11.10.2017, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Інвест 87".

Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 24.11.2024 о 14:00; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Харківський фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну.

19.11.2024 третя особа подала письмові пояснення (вх.№ 29058), в яких підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

12.12.2024 відповідач подав відзив (вх.№ 31241), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем здійснюється розрахунок суми орендної плати за всю площу орендованих приміщень, проте актом обстеження №1 від 15.09.2022 (у складі комісії з представників третьої особи та відповідача) зафіксовано, що в будівлі пошкоджено вікна, стеля, стіни, двері, дах, системи водопостачання та водовідведення, теплопостачання, а також те, що без відновлення зазначені приміщення не можливо використовувати. Відповідач також зауважив, що із розрахунку суми заборгованості зі сплати орендної плати, що додана до позовної заяви, взагалі не можливо зрозуміти яка сума становить 100% розміру орендної плати, а яка 50% та яким чином позивач її розраховує. Крім того, відповідача послався на існування форс-мажорних обставин та на лист Фонду державного майна України від 04.08.2023 № 10-16-19605.

16.12.2024 позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 31625), в якій вказав, що акти обстеження № 1 від 15.09.2022, № 2 від 06.01.2024, № 3 від 06.05.2024, № 2/1 від 14.02.2024 не є достатніми доказами для застосування частини четвертої або шостої статті 762 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач зауважив, що відповідач не звертався до ТПП України стосовно отримання підтвердження фактів форс-мажорних обставин 09.09.2022, 02.01.2024 та 05.05.2024. Також позивач зазначив, що лист Фонду державного майна України від 04.08.2023 № 10-16-19605 не є нормативним актом і у спірних відносинах посилатись на нього не доречно.

25.12.2024 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№32394), в яких зазначив, що відповідач за період з 15.09.2022 по 06.05.2024 безліч разів звертався з листами до власника майна - позивача та балансоутримувача (3-я особа по справі) з вимогами та проханнями провести обстеження відповідно до норм чинного законодавства, оскільки приміщення не придатні до користування, проте, за три роки ані власник майна (позивач) ані балансоутримувач (3-я особа) не здійснили цього всупереч норм чинного законодавства, на які і посилається сам позивач. Відповідач наполягає, що приміщення, в яких відсутні вікна, двері, та які не забезпечені комунальними послугами не можуть бути визнані придатними до використання за цільовим призначенням, та це підтверджується доданими до справи документами (актами, витягами з ЄРДР та фотографіями.

10.01.2025 позивач подав додаткові пояснення (вх.№ 679), які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.

15.01.2025 відповідач подав додаткові пояснення (вх.№ 1092), які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 15.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05 лютого 2025 року о 14:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 05.02.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.02.2025 проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи в судовому засіданні 05.02.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд установив такі обставини.

11.10.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України (далі Позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Інвест 87" (далі Відповідач, орендар) укладено Договір оренди № №6390-Н.

Відповідно до п. 1.1. Договору Позивач передає, а Відповідач приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 128,2 м2, 2-го поверху загальною площею 366,1 м2, 3-го поверху загальною площею 463,5 м2, 4-го поверху загальною площею 308,3 м , 5-го поверху загальною площею 533,3 м2; загальною площею всіх орендованих приміщень - 1799,4 м2, за адресою: м. Харків, вул. Бакуліна, 11 (в редакції додаткової угоди № 2 від 12.06.2018).

Балансоутримувачем зазначеного майна є "Харківський фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну" (далі Третя особа).

Строк Договору був визначений додатковою угодою № 1 від 31.10.2017 до 11 жовтня 2022 року.

Відповідно до пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.

Таким чином, після 11.10.2022 Договір є продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Згідно з п. 3.1. Договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 12.06.2018), орендна плата, становить без ПДВ за перший місяць перерахунку - лютий 2018 (з урахуванням індексу інфляції за лютий 2018) 107'121,88 грн (сто сім тисяч сто двадцять одна гривня 88 коп.)

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).

Пунктом 3.6 Договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 12.06.2018) встановлено, що орендна плата перераховується до Державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої методики, у співвідношенні:

- безпосередньо до Державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами у розмірі 70%;

- на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 30%.

Пунктом 5.3 Договору встановлено обов`язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

Позивач зазначає, що вказані зобов`язання по сплаті орендної плати відповідач належним чином не виконує, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з орендної плати перед Державним бюджетом України за період з лютого 2022 року по травень 2024 року в сумі 520'232,63 грн.

15.03.2024 та 02.07.2024 Регіональним відділенням ФДМ України на адресу відповідача було направлено листи щодо наявної у ТОВ "Сіті Інвест 87" заборгованості з орендної плати. Орендаря було також повідомлено про те, що орендоване майно не застраховане всупереч пункту 5.8. Договору.

Проте, Відповідач заборгованість за Договором не сплатив; доказів виконання умов Договору щодо страхування орендованого майна не надав.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, договір, укладений між сторонами, за своєю правовою природою відноситься до договорів оренди.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч.1 ст. 759 ЦК України).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. (ч.1, 5 ст. 762 ЦК України).

Водночас в силу частини 4 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 виклала наступні висновки щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України:

- наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;

- обставини, зазначені у нормі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними;

- відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Верховний Суд у пунктах 5.9-5.11 постанови від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 зазначив, що: "для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

У такий спосіб підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає, зокрема, об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі наведеної правової норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування норм частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.".

Отже, Верховний Суд у зазначеній постанові від 12.04.2023 у справі №910/14244/20 виснував про те, що саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

У даному випадку в матеріалах справи містяться акти обстеження орендованого майна (у складі комісії з представників Третьої особи та Відповідача).

Так, актом обстеження №1 від 15.09.2022, який складено після обстрілу 09.09.2022 орендованих приміщень, зафіксовано, що в будівлі пошкоджено вікна, стеля, стіни, двері, дах, системи водопостачання та водовідведення, теплопостачання, а також те, що без відновлення зазначені приміщення не можливо використовувати. Тобто, комісією встановлено, що приміщення повністю непридатні до використання за їх цільовим призначенням. Причинами пошкоджень приміщень стали обстріли із невстановленого калібру внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.

Надалі, у 2024 році були складені ще 3 (три) акти обстеження приміщень у зв`язку з повторними влучаннями та пошкодженнями приміщень від агресії Російської Федерації, в яких засвідчена та описана непридатність приміщень до використання за цільовим призначенням.

Факти влучання та пошкодження спірних приміщень також підтверджується листом Третьої особи №01-17/70 від 22.04.2024 та витягами з ЄРДР щодо встановлення фактів кримінальних правопорушень, які містяться в матеріалах справи.

Щодо тверджень Позивача про те, що акти обстеження не є достатніми доказами, суд зазначає таке.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що в даній справі Позивач не надав доказів, які б могли свідчити про факт безперешкодної можливості користування Відповідачем у спірний період або факт безпосереднього користування Відповідачем орендованим приміщенням. Натоміть Відповідач надав докази, які свідчать про неможливість використання ним орендованого приміщення у спірний період через обставини, за які він не відповідає. Отже, за висновком суду, покладення на Відповідача обов`язку з оплати за оренду приміщення, яким він з об`єктивних причин не міг користуватися, буде суперечити засадам справедливості.

Щодо посилань Позивача на Порядок проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 вказаного порядку обстеження об`єктів проводиться за рішенням власника або управителя об`єкта, а обстеження пошкоджених об`єктів може проводитися за рішенням уповноважених органів виконавчих органів відповідних сільських, селищних, міських рад або у випадках, передбачених законодавством, військовими адміністраціями.

Таким чином, підставою для проведення обстеження об`єктів за вказаним порядком є рішення власника або управителя об`єкта.

Відповідач не є власником або управителем спірного об`єкта, а тому не міг ініціювати відповідне обстеження. Водночас Третя особа у своєму листі №01-17/70 від 22.04.2024 зазначила, що шукає фінансової можливості для проведення обстеження будівель, пошкоджених внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів.

Суд враховує, що станом на момент розгляду справи, вже минуло більше 2 років з моменту першого обстрілу, проте жодного обстеження, як того вимагає вказаний порядок, так і не було ініційовано Третьою особою.

Відтак, доводи та аргументи Позивача судом відхиляються як безпідставні та позбавлені належного доказового обґрунтування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи відповідача щодо звільнення його з 09.09.2022 від сплати орендної плати в силу приписів ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.

Крім того, відповідно до підпункту 2) пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (далі - Постанова №634) встановлено, що на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022, за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 року або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 року або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене, зокрема, на території Харківської області (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях).

Згідно з абзацом 4 підпункту 4 пункту 1 Постанови № 634 орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 року відповідно і до закінчення строк), визначеного в абзаці першому цього підпункту (на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування).

Таким чином, з 24.02.2022 до 30.09.2022 Відповідач був звільнений від сплати орендної плати в силу приписів Постанови №634, а після 09.09.2022 був звільнений від сплати орендної плати в силу ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення орендної плати в розмірі 520'232,63 грн є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених у справі позовних вимог про стягнення пені в розмірі 54'382,71 грн та штрафу в розмірі 36'416,28 грн суд зазначає, що такі вимоги є похідними та, відповідно, не підлягають задоволенню через відмову в задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу.

Щодо вимоги про розірвання Договору, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.

Згідно з пунктом 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013 №12 підставою для дострокового розірвання договору оренди може бути істотне порушення договору орендарем. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (стаття 651 Цивільного кодексу України).

Відповідач у своїх заявах по суті зазначає, що придатними до використання та фактично використовувались Відповідачем всього приблизно 533,3 метрів квадратних, що складає лише приблизно 29% від всієї орендованої Відповідачем площі, а саме із 1799,4 метрів квадратних всієї орендованої площі. При цьому Відповідач не заперечує проти нарахування орендної плати за приміщення, які ним частково використовувались.

Як убачається з розрахунку Позивача, Відповідач після 09.09.2022 продовжував сплачувати орендну плату пропорційно площі приміщень, якими він фактично користувався.

Враховуючи викладене, суд не вбачає істотних порушень Договору зі сторони Відповідача, а тому підстави для розірвання Договору - відсутні.

Відтак суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.

Ураховуючи відмову в позові, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 4, 5, 20, 42, 73, 74, 75, 77, 86, 129, 178, 202, 233, 236-241, 365, 367 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог - відмовити.

Витрати зі сплати судового збору залишити за Позивачем.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61057, м. Харків, м-н Театральний, 1; ідент. код 44223324).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Інвест 87" (61166, м. Харків, вул. Є.Єніна, 11, кім. 3.53; ідент. код 40368610)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Харківський фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну (61003, м. Харків, вул. Квітки-Основ`яненка, 4/6; ідент. код 01275992).

Повний текст рішення складено 10.02.2025.

СуддяІ.В. Трофімов