Вирок № 124994621, 05.02.2025, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5645/24

Провадження № 1-кп/202/727/2025

ВИРОК

05 лютого 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, кримінальне провадження №12024046660000089, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 лютого 2024 року у відношенні:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровськ, громадянина України, маючого середню освіту, непрацевлаштованого, неодруженого, раніше не судимого:, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_4 , 18 лютого 2024 року близько 15 години 00 хвилин знаходячись за місцем свого проживання, а саме в кухні квартири АДРЕСА_2 реалізуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , умисно завдав останній не менше двох ударів лівою рукою стиснутою в кулак в область голови з правої сторони, та один удар правою рукою стиснутою в кулак в область обличчя з лівої сторони, та не менше двох ударів лівою рукою, стиснутою в кулак в область ребер з правої сторони, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді: синця в проекції завитка правої вушної раковини з переходом на задню поверхню правої вушної раковини майже на всьому протязі та в завушну область відповідно; трьох саден по задній поверхні правої вушної раковини (2), в завушній області праворуч; внутрішньо-шкірного крововиливу на лівій щоці ближче до перед вушної області ліворуч; які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки, п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995р. № 6; закритої тупої травми грудної клітини праворуч з переломом 6-го ребра, синця по задній поверхні грудної клітини праворуч між лопатковою та задньо-пахвовою лінією в проекції 6-го міжребір`я, які за своїм характером відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6 - термін зрощення кісткової тканини понад 21 добу.

Умисні дії ОСОБА_4 , кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення визнав, вказав, що у той день вони були з сестрою і другом вдома та слухали музику, в цей момент до них зайшла потерпіла та вдарила його, і він наніс їй три удари в обличчя і по ребрам у відповідь, просив розглянути кримінальне провадження в порядку ст. 349 КПК України, про що надав письмову заяву, також вказав, що наслідки йому відомі.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав проведення розгляду кримінального провадження в порядку ст. 349 КПК України, зазначив, що обвинувачений визнав свою винуватість у вчиненому, вважав за можливе призначити покарання з урахування ст. 75 КК України.

Потерпіла ОСОБА_6 вказала, що в той день обвинувачений ОСОБА_4 бив її по голові та завдав удар по ребрах, щоб останній перестав її бити, його відтягнули від неї сестра ОСОБА_4 та співмешканець. Також вказала, що перед вказаною подією ОСОБА_4 з своїми родичами приходили до її чоловіка на розбірки, постійно висували погрози та образи по відношенні неї та чоловіка, при цьому у месенджерах ОСББ писав погрози і образи, та нецензурну лайку. Одночасно вказала, що на цивільному позові не наполягає, а тому необхідності розглядати його немає.

У відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

В судовому засіданні встановлено, що викладені фактичні обставини справи ніким не оспорюються, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих фактичних обставин і у суду немає сумнівів у добровільності їх позиції, тому суд дослідив лише письмові матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинуваченого.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні обставин кримінального провадження, керуючись законом, приходить до висновку про те, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Так, згідно ч. 2 ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному, суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

З огляду на встановлені під час судового розгляду дані про особу обвинуваченого та тяжкість і обставини скоєного злочину, які не оспорюються сторонами справи, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, необхідного для виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів з урахуванням індивідуалізації покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 122 КК України.

Згідно наявного в матеріалах справи висновку судово психіатричного експерта №237 від 18.04.2024 року, ОСОБА_4 в період інкримінованого йому діяння виявляв, і виявляє в теперішній час психічний розлад у формі емоційно нестійкого розладу особистості, разом з тим міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_4 у теперішній час також може усвідомлювати свої дії і керувати ними, при цьому застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

При визначенні ОСОБА_4 виду та розміру покарання судом враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що згідно ст. 12 КК України є нетяжким умисним злочином проти життя та здоров`я; дані про особу обвинуваченого, який є неодруженим, утриманців не має, не працевлаштований, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, який не судимий, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При цьому не залишається поза увагою суду і те, що ОСОБА_4 спричинив тілесні ушкодження жінці, яка за своєю фізіологією є слабшою від нього, при цьому маючи явну перевагу у силі наносив удари у життєво важливу частину тіла, а саме по обличчю, та зупинився їх наносити лише тоді коли його дії були припинені іншими особами, про що зазначила потерпіла і не заперечував обвинувачений в судовому засіданні. Крім того, судом враховується і те, що ОСОБА_4 на протязі довгого часу, зокрема на передодні побиття потерпілої, систематично дозволяв собі грубі образи та погрози по відношенню до потерпілої та її чоловіка, та порушував спокій і порядок у багатоквартирному будинку.

Одночасно судом не залишається поза увагою наявна в матеріалах справи характеристика від мешканців будинку де проживає ОСОБА_4 , яка за своїм змість є вкрай негативною, та встановлює спосіб життя останнього як асоціальний, висвітлює його як надмірно конфліктним та невихованим чоловіком, який систематично погрожує сусідам, та провокує конфлікти, схильний до вживання алкогольних напоїв, до оточуючих його осіб ставиться зневажливо, що у своїй сукупності свідчить про наявність у ОСОБА_4 сталої антисоціальної поведінки, яка може у подальшому привести до негативних наслідків для оточення.

Разом з тим, судом акцентується увага і на тому, що після скоєного протиправного діяння по відношенню до потерпілої, спричинивши їй фізичні ушкодження, у останнього не виникло відчуття провини перед жінкою та суспільством, і ОСОБА_4 до останнього не розкаявся у вчиненому та належним чином не вибачився перед потерпілою, лише попросив вибачення у судовому засідання, під загрозою бути притягнутим до відповідальності, за відсутності щирого каяття, яке було б ініційовано ним добровільно.

З урахуванням принципу індивідуалізації покарання та особи обвинуваченого, який хоч винуватість у вчиненому злочині і визнав у повному обсязі, втім щиро не розкаявся, за відсутності обтяжуючих обставин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 122 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі, з його реальним відбуванням, оскільки таке покарання буде відповідати безпосередній його меті, та буде необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, при цьому суд визнає неможливим застосування положення ст. 75 КК України та призначення покарання з іспитовим строком, оскільки у даному випадку призначення покарання без ізоляції від суспільства буде недостатнім.

Крім того, вирішуючи питання про долю цивільного позову поданого в рамках даного кримінального провадження, суд приходить до наступного.

Згідно норм ст. 61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов. Права та обов`язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду. Цивільний позивач має права та обов`язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення.

Разом з тим, вказаною статтею не врегульовано питання щодо залишення цивільного позову в кримінальному провадженні без розгляду.

Натомість ч. 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

В свою чергу, відповідно до ст. 257 ЦПК України, передбачено, що суд може постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, у разі коли позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Вказані норми не суперечать вимогам КПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 є потерпілою у кримінальному провадженні, що розглядається, яка відповідно до ст. 61 КПК України подала, цивільний позов до ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої останнім.

Разом з тим, під час судового засідання ОСОБА_6 зазначила про відсутність необхідності розгляду даного позову, та подала відповідну заяву.

Як передбачено ст. 7 КПК України однією з засад кримінального провадження є диспозитивність.

Згідно ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами. Відповідно до ст. 9 ч. 6 КПК України у разі, якщо положення цього Кодексу не регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведені норми, дослідивши обставини справи, суд доходить до переконання, що цивільний позов, заявлений в рамках даного кримінального провадження необхідно залишити без розгляду.

Речові докази в рамках даного кримінального провадження відсутні.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні підлягають вирішенню в порядку ст. 124 КПК України, та з огляду на те, що у даному випадку було залучено приватного експерта, та не було залучено державного, витрати пов`язані з проведенням експертизи у даному кримінальному провадженні не підлягають стягненню з засудженого.

Керуючись ст.ст. 349, 370, 373-374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 обрати у виді тримання під вартою строком до набрання вироком законної сили, та взяти його під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його фактичного затримання, а саме з 05.02.2025 року.

Цивільний позов, заявлений, в рамках даного кримінального провадження, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишити без розгляду.

Вирок суду може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення, а особою, відносно якої винесено обвинувальний вирок, у той же строк з дня вручення копії вироку.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Головуючий суддя: ОСОБА_1