Рішення № 124986786, 31.01.2025, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/1095/24

Провадження № 2-а/486/13/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2025 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Савіна О.І.,

при секретарі Манзенко В.В.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Південноукраїнськ Миколаївської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, про скасування постанов про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУНП в Миколаївській області, про скасування постанов про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позову позивач зазначає, що 07.06.2024 року він керував електровелосипедом Zaria Tiger 1500w-60v по дорозі Н-24 Благовіщенськ-Миколаїв 111 км. Під час руху він був зупинений інспектором відділення поліції Сірим В.С., з вимогою показати посвідчення водія з категорією А1, яким підтверджується право керувати транспортним засобом на якому він здійснював рух. Він пояснював інспектору поліції, що транспортний засіб на якому він здійснюю рух є електровелосипедом з потужністю двигуна 1500 w, у зв`язку з чим електровелосипед не відноситься до механічних засобів та не потребує наявності у водія посвідчення водія. На що він отримав відповідь, що якщо у транспортного засобу є двигун, то такий двигун відноситься до механічних. Після чого працівник поліції повідомив йому про складення відносно нього постанов про адміністративне правопорушення. Інспектором ВП №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області капітаном поліції Сірим В. С. відносно нього було складено три постанови про накладення стягнення по справі про адміністративне правопорушення: постанова серії ЕНА №2335426 від 07.06.2024 року, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП; постанова серії ЕНА №2335495 від 07.06.2024 року, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 121 КУпАП; постанова серії ЕНА №2335343 від 07.06.2024 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП. Вважає, що оскаржувані постанови є незаконними, необґрунтованими та такими, що складені з порушенням норм матеріального і процесуального права, та підлягають скасуванню.

29.11.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що 07.06.2024року о12:12год.в Миколаївськійобласті автодорогаН-24«Благовіщенсь-Миколаїв»на 111км,під часнесення добовогочергування булопомічено транспортнийзасіб ZairaTiger,водій якогорухався наньому безмотошолому,що порушувалоп.2.3.гПравил дорожньогоруху України,реєстраційний номервідсутній,що порушувалоп.2.9.вПравил дорожньогоруху України.Вказаний вищетранспортний засіббуло зупинено.Водієві булороз`яснено причинузупинки тавстановлено,що назаконну вимогупрацівників поліціїпред`явити посвідченняводія відповідноїкатегорії немав,чим порушиввимоги п.2.1.аПДР України.У ходірозгляду адміністративнихправопорушень поліцейськимВП №3Вознесенського РУПГУНП вМиколаївській областікапітаном поліціїСірим В.С.було встановлено,що водіємтранспортного засобуZairaTigerбув ОСОБА_1 .Зауважує,що критерієм для розмежування понять транспортний засіб та механічний транспортний засіб є наявність двигуна внутрішнього згорання або потужність електродвигуна. Тобто, категорії А1 належать транспортні засоби з електродвигуном потужністю до 4 кВт, оскільки вони належать до транспортних засобів, а саме електричних колісних транспортних засобів у розумінні Закону № 2956-IX та Закону України «Про дорожній рух». На ці транспортні засоби право на керування передбачає наявність дозвільних документів. Вважає, що позов ОСОБА_1 до ГУНП в Миколаївській області про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень по справах про адміністративні правопорушення серії ЕНА №2335426, ЕНА №2335495 та ЕНА №2335343 від 07.06.2024 року необґрунтованим.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, однак у відзиві на позовну заяву просила розглядати справу без її участі.

Суд, вислухавши правову позицію позивача, дослідивши матеріали адміністративної справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 07.06.2024 року поліцейським відділення поліції №3 Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області Сірим В.С. було винесено постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2335426, ЕНА №2335495, ЕНА 2335343, якими на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн, 850 грн, 510 грн, за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст. 126 КУпАП.

Позивач вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст. 126 КУпАП є незаконним та необґрунтованим.

Частина 5 ст.121 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Частина 6 ст.121 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку.

Частина 2 ст.126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом

Як вбачається з гарантійного талону електровелосипеду Zaria Tiger, його потужність становить 1,5 кВт.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

У пункті 1.10 ПДР України наведені терміни, що використовуються у Правилах дорожнього руху та мають наступне значення:

- водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;

- транспортний засіб - це пристрій призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;

- механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт;

- мопед - двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Відповідно до п.2.13 ПДР України до транспортних засобів категорії А1 відносяться мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Отже, з порівняння понять «транспортний засіб», «механічний транспортний засіб» та «мопед» вбачається, що мопед є різновидом механічного транспортного засобу, який є двоколісним, має двигун внутрішнього згорання з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю від 3 до 4 кВт. Отже, електровелосипед можливо прирівняти до мопеду лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт.

До аналогічного висновку прийшов і Верховний суд у справі № 278/3362/15-к від 01.03.2018 року.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач, під час зупинки його інспектором, керував електровелосипедом, що має потужність менше ніж 3 кВт, а саме 1500 Вт.

Оскільки електровелосипед Zaria Tiger це транспортний засіб, який за своїми технічними характеристиками не можна прирівнювати до мопедів або інших механічних транспортних засобів, вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до ОСОБА_1 .

Таким чином, у відповідності до визначень закріплених у ПДР України електровелосипед Zaria Tiger, потужністю 1500 Вт не може визнаватись механічним транспортним засобом та не підлягає державній реєстрації, а особа, яка ним керує, не є суб`єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст.126 КУпАП, оскільки адміністративну відповідальність може нести виключно водій механічного транспортного засобу, яким вказаний електровелосипед Zaria Tiger не являється.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її відповідно до закону.

Згідно з приписами ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до положень ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Складання постанови без будь-яких фактичних доказів вчинення адміністративного правопорушення є неправомірним та незаконним, подібні постанови підлягають скасуванню.

Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у справі №357/10134/17 від 23.10.2019 року.

У оскаржуваних постановах відсутні відомості, що до них додаються докази, визначені ст.251 КУпАП, а саме: рапорт, фото та відеофіксація адміністративного правопорушення, відео з нагрудної камери тощо, на підставі яких відповідачем було ухвалено рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст.126 КУпАП.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень в порушення зазначених вимог закону щодо обов`язку доказування правомірності своїх дій з приводу складання постанов у справі про адміністративне правопорушення, не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження законності складеної постанови, не доведено факту наявності в діях позивача складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст.126 КУпАП, не було надано суду доказів, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Таким чином, судом встановлено, що при винесені постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про скоєння позивачем адміністративних правопорушень.

Постанови про адміністративне правопорушення, складені відповідачем, не можуть оцінюватися судом в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України у якості належного і допустимого доказу, що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст.126 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, а інші докази, які б його обґрунтовували, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У п.п. 4.1, 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 наголошується, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2335426, ЕНА №2335495 та ЕНА №2335343 від 07.06.2024 року винесені з порушенням норм адміністративного законодавства та вимог Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України 26.02.2009 року за №77, оскільки в оскаржуваній постанові не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок посадової особи про встановлення факту вчинення правопорушення, відсутнє посилання на фото чи відео фіксацію, що в цілому свідчить про відсутність належного обґрунтування наведених в оскаржуваній постанові та доведеність допустимими доказами обставин, які відповідачем визнані як порушення позивачем ПДР України, та відповідно є складом правопорушення, передбачених ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст.126 КУпАП.

Згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Презумпція невинуватості застосовується також і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За встановлених судом обставин факт вчинення позивачем правопорушень передбачених ч.5 ст. 121, ч.6 ст. 121, ч.2 ст.126 КУпАП, суд вважає недоведеним.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом» (Sevtap Veznedaroglu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Турції).

За змістом вимог ст. 62 Конституції України в Україні діє презумпція невинуватості, коли особа вважається невинуватою у вчиненні будь-якого правопорушення, доки її вину не буде доведено в установленому Законом порядку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 20, 46, 241, 243, 245, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, про скасування постанов про адміністративне правопорушення, задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА №2335426 від 07.06.2024 року складену поліцейським ВП №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Сірим В.С. про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3400 грн у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Скасувати постанову серії ЕНА №2335495 від 07.06.2024 року складену поліцейським ВП №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Сірим В.С. про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 850 грн у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.6 ст. 121 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Скасувати постанову серії ЕНА №2335343 від 07.06.2024 року складену поліцейським ВП №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Сірим В.С. про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 510 грн у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (54001, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул. Захисників Миколаєва, буд. 5, ЄДРПОУ:40108735), за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 05.02.2025 року.

Суддя Южноукраїнського

міського суду О. І. Савін