Рішення № 124981945, 28.01.2025, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа №403/333/24 провадження № 2/403/121/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2025 року с-ще Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі: головуючого судді Атаманової С.Ю., при секретарі судового засідання Муляві В.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Хилька Ю.І.,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Устинівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Устинівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 , третя особа: Устинівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, про визначення додаткового строку для подання нею заяви про прийняття спадщини у виді земельного паю, яка відкрилась внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3 .. Позовна вимога обгрунтована тим, що встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини був пропущений нею, як спадкоємцем, з поважної причини, оскільки вона не здогадувалась та не була повідомлена жодним чином про наявність у батька земельного паю, який він отримав від колгоспу Куйбишева, де працював трактористом, та про наявність якого вона дізналась через багато років від батькової сестри - гр-нки ОСОБА_4 .. Зазначає, що до липня 2001 року тривав судовий процес її розлучення з чоловіком ОСОБА_5 , увесь цей час вона часто хворіла ОРВІ, які закінчувалися бронхітом, що потребувало фізичних і моральних зусиль. Саме у 2001 році позивач, будучи класним керівником, вперше випускала 11-ий клас, що вимагало від неї багато часу, обумовленого організацією екзаменів, оформленням атестатів, репетиціями останнього дзвоника та випускного, а в подальшому з вересня 2001 року вона знову стала класним керівником 5-го класу, що також потребувало постійного перебування з дітьми у вільний час. Її дитина також пішла навчатися до першого класу. Вказані життєві обставини та матеріальна скрута, а останнім часом пандемія та карантин по COVID-19, військовий стан в умовах війни, залучення вчителів для прийому, забезпечення харчування і розміщення біженців поставили на перший план виконання громадського обов`язку, а вже потім проведення пошуку втрачених земельних ділянок. З огляду на викладене, будучи спадкоємцем першої черги після смерті батька ОСОБА_3 , позивач вважає, що пропустила строк на прийняття спадщини з незалежних від неї умов, оскільки про майно батька вона не знала та не була повідомлена про його існування, а тому з урахуванням змісту ч.3 ст.1272 ЦК України, прохала суд визначити їй додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на три місяці після набрання рішенням суду законної сили.

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_6 зазначив про невизнання ним позову повністю та прохав суд відмовити в його задоволенні. На обгрунтування своїх заперечень проти визначення позивачу ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини зазначив про те, що для прийняття спадщини щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , їй не потрібно було знати, чи був заможною людиною її батько, чи були в нього вклади в банку, чи зареєстроване за ним рухоме чи нерухоме майно, а достатньо було лише подати заяву про прийняття спадщини до Устинівської державної нотаріальної контори як безпосередньо, так і звернувшись до нотаріуса за місцем проживання для оформлення заяви, яку необхідно було вислати поштою. Всі інші дії по розшуку майна спадкодавця могли бути зроблені державним нотаріусом через відповідні запити, але позивача це на той час не цікавило. Спадщина покійного ОСОБА_3 перейшла до його батька ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Устинівської районною державною нотаріальною конторою 17 листопада 2001 року за реєстровим №1-1554, тобто після трьох років від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і пропуску строку позовної давності, що може говорити про те, що він не поспішав оформляти спадщину, можливо вичікуючи вступ спадкоємців першої черги. Починаючи з 20 жовтня 2021 року у позивача виникло право на зазначений позов. Який би вона мала подати на протязі трьох років у строк, який визначається ЦК України як позовна давність. Цей строк позивачем було пропущено без поважних причин, а тому позов не підлягає задоволенню (а.с.104-105).

В судовому засіданні по розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 підтримала позов та прохала суд його задоволити, визначивши їй строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в два місяці.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті представник позивача - адвокат Хилько Ю.І. підтримав позов та прохав суд його задоволити з підстав, викладених в позовній заяві. У вступному слові пояснив, що спірні правовідносини сторін виникли у зв`язку з тим, що в квітні 2024 року позивачу від її тітки - сестри покійного батька, стало відомо про наявність після його смерті спадщини. До цього часу позивач була введена в оману своїми родичами, яким довіряла, щодо спадкового майна. Після смерті батька ОСОБА_3 позивач перебувала в скрутному становищі (хворіла, багато працювала, мала невдалий перший шлюб). Дід позивача - ОСОБА_8 отриманий ним при розпаюванні колгоспу ім.Куйбишева земельний пай площею приблизно 6 га розділив між двома синами та дочкою на 3 рівні ділянки. В подальшому в порушення вимог закону належна батькові позивача земельна ділянка була отримана його братом ОСОБА_7 , який є спадкоємцем другої черги, та яку успадкував його син - відповідач по справі. Прохав суд визначити ОСОБА_1 додатковий строк для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у два місяці. Також вважав безпідставним посилання позивача у поданому до суду відзиві на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки про розподіл дідом позивача належної йому земельної ділянки на три частини позивач дізналася лише у квітні 2024 року в телефонній розмові з тіткою.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та заперечив проти його задоволення. Суду пояснив, що він дійсно має у своїй власності земельну ділянку, яку успадкував від свого батька ОСОБА_7 .. Право власності належить йому на підставі документів, передбачених законом.

В судове засідання по розгляду справи по суті представник третьої особи Устинівської селищної ради не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України. Письмових пояснень суду щодо позовної заяви та відзиву не надав. Згідно письмової заяви прохав суд розглянути справу без його участі та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.231).

З огляду на неявку в судове засідання представника третьої особи Устинівської селищної ради, як учасника справи, суд, відповідно до положень ч.1 ст.223 ЦПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи по суті в даному судовому засіданні без його участі.

На виконання вимог п.п.2, 3 ч.3 ст.265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд зазначає заяви та клопотання, що подавались під час судового розгляду справи, та процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 19 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та визначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження (а.с.83-85).

Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року витребувано від Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області копію спадкової справи, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та згідно положень п.4 ч.5 ст.198 ЦПК України в підготовчому засіданні оголошено перерву (а.с.119-120).

Ухвалою суду від 04 грудня 2024 року повторно витребувано від Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області копію спадкової справи, заведеної до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та згідно положень п.4 ч.5 ст.198 ЦПК України в підготовчому засіданні оголошено перерву (а.с.145).

Ухвалою суду від 26 грудня 2024 року згідно положень п.3 ч.2 ст.200 ЦПК України закрито підготовче провадження та призначено судове засідання по розгляду справи по суті (а.с.207-208).

Заслухавши пояснення учасників судового процесу та безпосередньо дослідивши письмові докази у справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом по справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Устинівка Устинівського району Кіровоградської області у віці 50 років помер гр-н ОСОБА_3 (а.с.176).

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю (серія ІV-КР №017793), зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №297 від 01 червня 2001 року, гр-ну ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,80 га з кадастровим номером: 352585000:02:000:0320, розташована на території Устинівської селищної ради (а.с.181).

Позивач по справі ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_3 (а.с.10, 12).

Як вбачається із актового запису про народження №85 від 23 листопада 1950 року, в якому записи виконані російською мовою, батько позивача по справі народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком зазначений ОСОБА_9 , а матір`ю - ОСОБА_10 (а.с.179).

Відповідач по справі ОСОБА_6 є сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та після смерті якого він успадкував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8006 га, кадастровий номер: 3525855100:02:000:0315, розташовану на території Устинівської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 27 січня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Трутнем О.Я. та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номер запису: 46387777) (а.с.109, 110).

Як вбачається із свідоцтва про народження батька відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , в якому записи виконані російською мовою, його батьком зазначений ОСОБА_9 , а матір`ю - ОСОБА_10 (а.с.178).

За життя батько відповідача по справі ОСОБА_2 - ОСОБА_7 17 листопада 2004 року звернувся до Устинівської районної державної нотаріальної контори із письмовою заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва згідно ст.560 ЦК України 1963 року та п.4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України після смерті його брата ОСОБА_3 , зазначивши в ній про наявність спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 2,80 га, розташованої на території Устинівської селищної ради Устинівського району Кіровоградської області, яку він прийняв. Одночасно в заяві мається зазначення державного нотаріуса про те, що факт прийняття спадщини підтверджується по наявності на руках спадкоємця Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-КР №017793, виданого 01 червня 2001 року на ім`я ОСОБА_3 (а.с.175).

17 листопада 2001 року державним нотаріусом Устинівської районної державної нотаріальної контори Лисогором О.А. було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1-1554, за змістом якого спадкоємцем майна гр-на ОСОБА_3 є брат ОСОБА_7 , а спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 2,80 га. Розташованої на території Устинівської селищної ради, переданої спадкодавцю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі рішення сесії Устинівської селищної ради від 03 травня 2001 року №256, належної спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю IV-КР №017793, виданого 01 червня 2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №297 (а.с.189).

За змістом відповіді, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області від 14 серпня 2024 року за вих.№1852/290-24 на адвокатський запит представника позивача, судом встановлено, що відповідно до Книги реєстрації та видачі сертифікатів на земельну частку (пай) колишнього КСП ім.Куйбишева Устинівського району Кіровоградської області на ім`я ОСОБА_8 виданий сертифікат серія КР №195878. Згідно записів реєстрації на підставі договору дарування сертифікат серія КР №0195878 передано трьом громадянам: гр-нці ОСОБА_4 видано Державний акт на право приватної власності на землю серія ІV-КР №017790, загальною площею 2,59 га; гр-ну ОСОБА_7 видано Державний акт на право власності на землю серія ІV-КР №017791, загальною площею 2,59 га; гр-ну ОСОБА_3 виданий Державний акт на право приватної власності на землю серія ІV-КР №017792, зареєстрований в Книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за №297 площею 2,80 га. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого у Устинівській районній нотаріальній конторі від 17 листопада 2004 року №1-1554, право власності перейшло до ОСОБА_7 . В Державному земельному кадастрі наявні відомості про дану земельну ділянку та їй визначено кадастровий номер: 3525855100:02:000:0315 (а.с.66-67).

Згідно з довідкою про внесення запису до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ №3740625 від 17 листопада 2004 року судом встановлено, що спадкова справа після смерті гр-на ОСОБА_3 , як спадкодавця, була заведена 17 листопада 2004 року Устинівською державною нотаріальною конторою, номер у нотаріуса: 225, що відповідає даті звернення батька відповідача ОСОБА_7 до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті його брата (а.с.188).

Відсутність заповітів ОСОБА_3 підтверджується витягом із Єдиного реєстру заповітів (а.с.177).

Відомостей про звернення інших спадкоємців померлого ОСОБА_3 протягом встановленого ст.549 ЦК Української РСР строку із заявами про прийняття спадщини після його смерті матеріали спадкової справи не містять (а.с.174-190).

Навчання позивача ОСОБА_1 в Кіровоградському державному педагогічному інституті з 27 липня 1990 року по 23 червня 1995 року та її подальше працевлаштування з 01 вересня 1995 року на посаду вчителя уркаїнської мови і літератури в Кіровоградську СЗОШ І-ІІІ ст. №6 підтверджується записами в належній позивачу трудовій книжці (а.с.8-9).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у позивача народився син ОСОБА_11 (а.с.11).

18 липня 2001 року шлюб між ОСОБА_1 та гр-ном ОСОБА_5 було розірвано, про що в Книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу відділом реєстрації актів громадянського стану Кіровського районного управління юстиції м.Кіровограда зроблено запис за №529 (а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_6 у позивача по справі народився син ОСОБА_12 (а.с.13).

Виконуючи приписи ч.1 ст.264, ч.4 ст.265 ЦПК України та даючи оцінку аргументам, наведеним учасникам справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого вона звернулась до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, зазначаючи норми права, які були застосовані судом та мотиви їх застосування, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 на обгрунтування заявленої до відповідача позовної вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини посилається на відповідні положення книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема ч.1 ст.1270 ЦК України, згідно якої для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, та ст.1272 ЦК України, за змістом якої, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її; за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Разом з тим, ЦК України, в книзі шостій якого містяться норми, що врегульовують правовідносини зі спадкування, набрав чинності 01 січня 2004 року.

У пункті 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №695/104/17, норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529-531 ЦК УРСР.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Зазначений порядок застосування законодавства про спадкування підтверджений також і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №145/797/15-ц).

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є часом відкриття спадщини.

Шестимісячний строк для вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , закінчився 20 жовтня 2001 року.

Доказів неприйняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , в тому числі і його братом ОСОБА_7 , позивачем по справі ОСОБА_1 , як спадкоємцем першої черги, суду надано не було.

Натомість зі змісту поданої до суду позовної заяви вбачається зазначення позивачем обставини її окремого проживання від батька ОСОБА_3 та відсутність звернення до нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини після його смерті.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене, враховуючи засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про те, що спадкові правовідносини, які виникли після смерті ОСОБА_3 були врегульовані відповідними нормами ЦК Української РСР (1963 року), а тому посилання позивача ОСОБА_1 у поданій до суду позовній заяві на норми ЦК України, в тому числі ч.1 ст.1270 ЦК України (строки для прийняття спадщини) та ст.1272 ЦК України (наслідки пропущення строку для прийняття спадщини), як правові підстави позову, є необгрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (ст.527 ЦК Української РСР).

Згідно ч.1 ст.529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до ст.530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга спадкоємців за законом).

За змістом ст.548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ч.ч.1, 2 ст.549 ЦК Української РСР).

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК Української РСР строк для прийняття спадщини, встановлений ст.549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відповідно до роз'яснень п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах п ро спадкування» вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що строк для прийняття спадщини було пропущено з незалежних від неї умов, оскільки про майно батька вона не знала та належним чином не була повідомлена про його існування.

Одночасно з цим, життєвими обставинами, які позбавили позивача можливості з'ясувати інформацію про наявне у батька майно, в позовній заяві зазначені: розірвання шлюбу з чоловіком ОСОБА_5 ; захворювання на ОРВІ, які закінчувалися бронхітом та потребували фізичних та моральних зусиль; пошук підробітків з огляду на невелику зарплату педагога; випуск 11-ого класу та перебування керівником 5-го класу з вересня 2001 року; початок навчання сина у першому класі; праця в школі; самостійне утримання двох дітей; матеріальна скрута; пандемія і карантин по COVID-19, військовий стан в умовах війни та залучення вчителів для прийому, забезпечення харчування і розміщення біженців.

За змістом ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно положень ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час судового розгляду позивачем ОСОБА_1 та її представником не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначені вище обставини об'єктивно унеможливлювали вчинення позивачем дій, спрямованих на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 як протягом шести місяців з дня її відкриття, так і в подальшому - протягом значного періоду часу, тривалістю більше 22 років, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про невиконання позивачем процесуального обов'язку із доведення тих обставин, на які вона посилається в позовній заяві, як на підставу своїх вимог.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

За змістом правових висновків щодо застосування норм права, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв'язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

Відповідно до правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі №638/17145/17 та від 22 березня 2023 року у справі №361/8259/18, суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

З огляду на викладене, судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є дочкою спадкодавця ОСОБА_3 , у зв'язку з чим повинна була усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем, як спадкоємець першої черги спадкування за законом. Отже, необізнаність позивача ОСОБА_1 про наявність спадкового майна у виді земельного паю без вчинення нею дій, спрямованих на прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_3 , не може розглядатися судом як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (пункти 53 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі №686/5757/23).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 вказано, що: «113.Велика Палата Верховного Суду відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що у заявника існували додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема догляд за матір'ю, зайнятість на роботі, карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)».

Позивачем ОСОБА_1 під час судового розгляду не було надано суду жодного доказу на підтвердження неможливості звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у хронологічний період з 20 квітня по 20 жовтня 2001 року (шестимісячний строк для прийняття спадщини).

З огляду на викладене, наведені позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві обставини, які, на її думку, унеможливили реалізацію належних їй спадкових прав шляхом встановлення наявності спадкового майна та його складу (зокрема, зайнятість на роботі) не перешкоджали позивачу реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, в тому числі і через засоби поштового зв'язку.

Інші наведені позивачем обставини (пандемія та карантин, військовий стан залучення вчителів для прийому, забезпечення харчування і розміщення біженців) також не визнаються судом поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки: зазначені обставини мали місце поза межами визначеного ч.2 ст.549 ЦК Української РСР строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (тобто після ІНФОРМАЦІЯ_7 ), а їх настанню передував тривалий період часу (понад 19 років (щодо карантину) та понад 20 років (щодо воєнного стану), протягом якого позивач, будучи обізнаною про смерть батька (про що свідчить зазначена в позовній заяві обставина її поїздки на його похорон), не вживала жодних належних заходів для оформлення своїх спадкових прав; позивачем, як спадкоємцем за законом, не була обгрунтована послідовність її дій після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини, і до дати пред'явлення позову до суду, а судом не встановлені поважні причини, які б перешкоджали позивачу звернутись до суду за захистом своїх прав в цей період.

Враховуючи, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна насамперед стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття, та встановивши, що позивачка не довела існування в період часу з 20 квітня по 20 жовтня 2001 року об'єктивних та непереборних обставин, які позбавили її можливості фактично вступити в управління або володіння спадковим майном або своєчасно подати до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, суд приходить до висновку, що наведена позивачем ОСОБА_1 причина пропуску строку для прийняття спадщини - необізнаність про наявність спадкового майна у зв'язку з наведеними вище життєвими обставинами, та за відсутності інших повідомлених нею обставин, які істотно перешкодили вчиненню нею дій, спрямованих на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 на протязі більше ніж 22 років, не мають характеру об'єктивних, а тому не можуть свідчити про поважність причин пропуску позивачем визначеного законом шестимісячного строку.

За встановлених судом обставин, пропуск позивачем ОСОБА_1 , як спадкоємцем, строку для прийняття спадщини без поважних причин не може свідчити про наявність у неї порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

На підставі викладеного, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; приймаючи до уваги не надання позивачем ОСОБА_1 доказів на підтвердження обставин, які об'єктивно та істотно перешкодили реалізації нею права на вчинення дій, спрямованих на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , приходить до висновку про відсутність правових підстав вважати, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, у зв'язку з чим позов не підлягає до задоволення.

Крім того, за змістом пунктів 77, 78, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого строку заяви про прийняття спадщини. Реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке потрібно дотримувати, зокрема, принцип пропорційності

З огляду на викладене, судом у даній справі враховується та обставина, що спір існує між двома спадкоємцями, а не з територіальною громадою. Відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину у встановленому ЦК України порядку, а тому поновленням порушених, на переконання позивача, прав відбудеться втручання у право власності відповідача, що не відповідатиме принципу пропорційності та призведе до порушення принципу правової визначеності стосовно нього, як спадкоємця, який добросовісно реалізував власні цивільні права.

З урахуванням відмови суду в задоволенні позову ОСОБА_1 з огляду на його необгрунтованість, підстави для застосування судом позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_2 відсутні, оскільки згідно із ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (позивача), що під час розгляду справи судом встановлено не було.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що судовими витратами при розгляді даної справи є сплачений позивачем ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. за пред'явлення до суду позовної вимоги немайнового характеру, і в задоволенні позову відмовлено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати на користь позивача вказану суму судового збору в порядку розподілу судових витрат між сторонами.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, передбачені ч.3 ст.133 ЦПК України, відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 3, 5, 12, 13, 76, 77, 81, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Устинівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити повністю.

Судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 у виді сплаченого нею судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп., відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Повне ім'я та найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Устинівська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, адреса місцезнаходження: вул.Ювілейна, буд.№4 с-ще Устинівка Кропивницького району Кіровоградської області, поштовий індекс 28600, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04364549.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складення) апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 06 лютого 2025 року.

Суддя С.Ю.Атаманова