Рішення № 124977462, 29.01.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2025 року справа № 640/32820/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - Максиміхіна А.П.,

представник відповідача - Оверчук О.М.,

Суть спору: у грудні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної комісії ГУ НП в Київській області від 27.01.2016 про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає і підлягає звільненню зі служби в поліції через службову не відповідність;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління національної поліції в Київській області №316 о/с від 18.11.2020, яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції у відповідності до п. 5 ч. 1. ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність);

- поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу соціально-гуманітарної роботи Управління кадрового забезпечення Головного управління національної поліції в Київській області з 19.11.2020;

- стягнути з Відповідача на користь Позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 19.11.2020 до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Відповідача на користь Позивача моральну шкоду в розмірі 50 000, 00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень);

- перерахувати вислугу років, а саме: врахувати стаж роботи два роки в ДВБ ГУБОЗ МВС України (замість 1 року - півтора);

- виправити запис в трудовій книзі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 18.11.2020 №316 о/с за наслідками проведеної атестації її було звільнено з посади інспектора відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції у Київській області на підставі п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Позивач не погоджується з правомірністю спірного наказу та рішення атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області про її невідповідність займаній посаді, оскільки вважає, що підстави для проведення відповідачем атестації були відсутні, а її атестування було проведено з грубим порушенням вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17.11.2015 №1465.

Зокрема, позивач зазначає, що вона пройшла професійний тест та тест на загальні здібності і навички, набравши за результатами тестування 30 та 39 балів відповідно, загалом 69 балів, що свідчить про задовільний результат тестування позивача в цілому, оскільки набрані бали перевищують мінімальний бал на відповідність займаній посаді.

При цьому, позивач зауважила, що атестаційна комісія діяла з порушенням вимог статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 16 розділу IV Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом МВС України від 17.11.2015 №1465, оскільки не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноту виконання позивачем функціональних обов?язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних якостей, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень тощо.

Позивач вказує, що висновок (рішення) комісії є абсолютно немотивованим і не підтверджується жодними матеріалами чи доказами, відомості про те, в чому саме проявляється невідповідність позивача займаній посаді, у висновках відсутні та не встановлені жодним документом.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що при прийнятті висновку про службову невідповідність атестаційна комісія розглянула матеріали поверхнево та упереджено, не врахувала, що вона характеризується виключно з позитивного боку, має високі показники службової діяльності, належний рівень теоретичних знань.

На підставі цього, позивач просить скасувати рішення атестаційної комісії та наказ про її звільнення, поновити на посаді та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач зазначає, що вона пережила велике душевне хвилювання під час проведення співбесіди через аморальне спілкування зі сторони атестаційної комісії, а сама причина формулювання звільнення в рішенні та наказі «як не придатна працювати в органах внутрішніх справ, профнепригодна» позбавила її будь-якої можливості працевлаштуватися в державних органах. Відтак, позивач вважає, що на її користь має бути стягнуто моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 (Каракашьян С.К.) залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позову.

На виконання вимог ухвали про залишення позову без руху від 25.01.21р. позивачем подано заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо рішення атестаційної комісії.

В даній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем приписів п. 14, 15 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої Наказом МВС України від 17.11.2015 р. №1465, обставину оскарження результатів атестації у апеляційному порядку, та відсутність повідомлення про результати розгляду скарги позивача.

Також позивач посилається на наявність неповнолітніх дітей та батьків, які потребують догляду, що унеможливило самостійне ознайомлення з результатами атестації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2021 (Каракашьян С.К.) відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В ухвалі від 17.02.2021 суд вказав, що вважає дані посилання поважною причиною пропуску строку звернення до суду, у зв`язку з чим визнав подану позовну заяву і додані до неї матеріали достатніми для відкриття провадження у справі, дійшов висновку щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2021 (Каракашьян С.К.) залишено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Максиміхіної Алли Петрівни про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін без задоволення.

12.03.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що метою проведення атестації позивача відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про Національну поліцію» була оцінка її ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посаді, а також перспективі її службової кар`єри.

Відповідач зазначив, що за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення наявних документів, атестаційною комісією було прийнято рішення, що позивач не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню через службову невідповідність, внаслідок чого, в межах наданих повноважень та з дотриманням норм Закону України «Про Національну поліцію», ГУ НП в Київській області було видано наказ про звільнення позивача зі служби в поліції.

25.03.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач вказала, що атестаційною комісією під час прийняття висновку від 27.01.2016 про невідповідність займаній посаді не було враховано її атестаційний лист, характеристику та висновок безпосереднього керівника, які свідчать про її професійний рівень та кваліфікацію в галузі службової діяльності.

Звертала увагу на те, що атестаційною комісією не вивчались обставини щодо неї, зокрема, що вона характеризується з позитивного боку, має високі показники службової діяльності, належний рівень теоретичних знань, фізичної підготовки.

Водночас, позивач вважає, що атестаційна комісія, приймаючи рішення про невідповідність її займаній посаді, упереджено розглянула атестаційний лист та рекомендувала звільнити зі служби в поліції через службову невідповідність.

Крім того, позивач звертала увагу на те, що проведення атестації її як працівника поліції призначена за відсутності правових підстав, які визначені чинним законодавством.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

05.07.2024 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 01.11.2023 №03-19/32717/23 "Про скерування за належністю справи" надійшли матеріали адміністративної справи №640/32820/20.

05.07.2024 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 прийнято адміністративну справу до провадження судді Кушнової А.О., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 05.09.2024, витребувано докази від сторін.

05.09.2024 судове засідання знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді Кушнової А.О. у відпустці. Призначено наступне судове засідання на 01.10.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 витребувано повторно від відповідача докази по справі та нові докази, відкладено судове засідання на 29.10.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 повторно витребувано докази від відповідача, витребувано докази від Національної поліції України, відкладено судове засідання на 14.11.2024.

12.11.2024 на виконання вимог ухвали суду від 29.10.2024 про витребування доказів відповідачем подано до суду витребувані докази в частині, з переліку доказів не надано копії штатного розпису Головного управління Національної поліції в Київській області станом на 19.11.2020 (день звільнення) із наказом про його затвердження та штатного розпису Головного управління Національної поліції в Київській області станом на час розгляду справи із наказом про затвердження.

При цьому, довідкою б/н б/д відповідач повідомив суд про те, що копії штатного розпису Головного управління Національної поліції в Київській області станом на 19.11.2020 (день звільнення) із наказом про його затвердження та штатного розпису Головного управління Національної поліції в Київській області станом на час розгляду справи із наказом про затвердження, не можуть бути надані, оскільки запитувані докази належать до категорії інформації з обмеженим доступом та не можуть бути надані.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 повторно витребувано докази та нові докази у справі від Національної поліції України, повторно витребувано докази у справі від відповідача. Попереджено відповідача про вжиття судом заходів процесуального примусу у разі ненадання витребуваних доказів або неповідомлення про поважність причин їх ненадання. Відкладено судове засідання на 10.12.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 у задоволенні клопотання представника позивача про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, - відмовлено. Повторно витребувано докази у справі від Національної поліції України та від відповідача. Попереджено відповідача про вжиття судом заходів процесуального примусу у разі ненадання витребуваних доказів або неповідомлення про поважність причин їх ненадання. Відкладено судове засідання на 17.12.2024.

16.12.2024 на виконання вимог ухвали суду від 14.11.2024 про витребування доказів відповідачем подано до суду копії наказів Національної поліції України від 16.05.2019 №473, від 17.08.2020 №670 та від 20.05.2024 №547, якими затверджено перелік змін у штатах Національної поліції.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 виправлено описку в п. 3 та п. 5 ухвали Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 про витребування доказів в адміністративній справі №640/32820/20.

17.12.2024 на виконання вимог ухвали суду від 14.11.2024 про витребування доказів Національною поліцією України подано до суду копії наказів Національної поліції України від 27.01.2016 №73 «Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Київській області» та від 16.05.2019 №473 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції» разом із Переліком змін у штатах Національної поліції в частині, що стосується Головного управління Національної поліції в Київській області.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.12.2024 відкладено судове засідання на 28.01.2025.

У судове засідання, призначене на 28.01.2025, з`явились позивач та представники сторін.

У судовому засіданні 28.01.2015 позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив, просили суд їх задовольнити.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в м. Києві в судовому засіданні оголошено перерву до 29.01.2025.

У судове засідання, призначене на 29.01.2025, з`явились позивач та представники сторін.

В судовому засіданні 29.01.2025 представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечила в повному обсязі, просила суд відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.06.1997 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ.

16 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України у зв`язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про Національну поліцію» постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ та утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції України.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с "По особовому складу" відповідно до пунктів 9 та 12 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 (М-025393), як прибулу з Міністерства внутрішніх справ, призначено з присвоєнням спеціального звання майора поліції в порядку переатестування на посаду інспектора Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області (т.2, а.с.93).

18.11.2015 наказом Головного управління Національної поліції в Київській області №10 було затверджено Положення про атестаційну комісію Головного управління Національної поліції в Київській області (т.2, а.с.118-127).

23.11.2015 Головним управлінням Національної поліції в Київській області прийнято наказ №16 про проведення атестування поліцейських Головного управління Національної поліції в Київській області та створення атестаційних комісій згідно з додатками 1-4 до наказу (т.2, а.с.112-117).

Цим же наказом управлінню кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області доручено скласти списки поліцейських, які підлягають атестуванню; скласти атестаційні листи на поліцейських.

На підставі зазначеного наказу проведено атестацію ОСОБА_1 , що підтверджується відповідним атестаційним листом.

Як вбачається з матеріалів справи, начальником відділу Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області Пойда О.П. складено атестаційний лист на ОСОБА_1 (т.2, а.с.109-110), в якому, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 займаній посаді відповідає та рекомендується для подальшого проходження служби в Національній поліції України.

Окрім того, в даному атестаційному листі міститься висновок прямого керівника - т.в.о. начальника УКЗ ГУ НП в Київській області полковника поліції Хомич Ю.П. про відповідність позивача займаній посаді.

Також, в даному атестаційному листі зазначені відомості про результати тестування та про результати атестування (висновок атестаційної комісії).

Так, за результатами тестування позивач набрала 39 балів на загальні навички та 30 балів на професійні знання.

В той же час, в атестаційному листі, копію якого було надано представником відповідача, відсутні відомості про дату складання такого висновку.

Рішенням Атестаційної комісії №1 ГУ НП в Київській області, оформленим відомістю-протоколом від 13.01.2016 №16.00000757, ОСОБА_1 було включено до переліку осіб, які мали проходити співбесіду 14.01.2016 (т.2, а.с.47-48).

14.01.2016 Атестаційна комісія №1 ГУ НП в Київській області за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення прийняла рішення, оформлене протоколом від 14.01.2016 ОП№15.00000757.0007738, про направлення ОСОБА_1 на поліграф (т.2, а.с.57).

Як вказує позивач у позовній заяві, 25.01.2016 було проведено тестування на поліграфі, проте результати проходження не були оголошені.

27.01.2016 Атестаційна комісія №1 Головного управління Національної поліції в Київській області повторно провела співбесіду із ОСОБА_1 .

Як вбачається з Протоколу ОП№15.00002341.0007738 від 27.01.2016, членами Атестаційної комісії №1 Головного управління Національної поліції в Київській області під час проведення атестування ОСОБА_1 було досліджено наступні документи: атестаційний лист; декларацію про доходи; послужний список (Форма 1); інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 5 Закону України "Про очищення влади"; інформацію з відкритих джерел (т.2, а.с.52).

Також, членами атестаційної комісії позивачу були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше.

27.01.2016 за результатами розгляду вказаних матеріалів та проведеної співбесіди Атестаційною комісією №1 Головного управління Національної поліції в Київській області прийнято рішення, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Зі змісту даного протоколу вбачається, що за результатами голосування вказаного рішення проголосували 4 члена комісії - "За", "Проти" - 0, "Утримались" - 0.

Вказане рішення було зазначено в розділі ІV "Результати атестування (висновок атестаційної комісії)" Атестаційного листка, яке підписано 27.01.2016 головою атестаційної комісії Баланом Р.О. та секретарем атестаційної комісії Фалько І.В. (т.2, а.с.110).

Не погоджуючись із висновком Атестаційної комісії №1 Головного управління Національної поліції в Київській області, позивач оскаржила його, подавши скаргу до апеляційної атестаційної комісії Північного регіону (т.2, а.с.54-57; т.3, а.с.116-119).

За результатами розгляду скарги позивача членами апеляційної атестаційної комісії Північного регіону прийнято рішення, оформлене протоколом від 05.02.2016 №05/02/16-1-7, яким було відхилено скаргу позивача (т.3, а.с.122).

У вказаному протоколі Апеляційною атестаційною комісією Північного регіону було вказано про те, що позивач має низький рівень професійних знань та мотивації для подальшої служби в органах поліції.

У подальшому, позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.02.2016 №65 о/с ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з 01.02.2016 по 18.11.2017 (т.2, а.с.94).

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.04.2016 №167 о/с призначено майора поліції ОСОБА_1 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, інспектором відділу соціально-психологічної роботи Управління кадрового забезпечення, звільнивши її з посади інспектора цього ж управління (т.2, а.с.95-96).

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 20.01.2017 №45 о/с призначено з 06.01.2017 майора поліції ОСОБА_1 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, інспектором відділу соціально-гуманітарної роботи Управління кадрового забезпечення, звільнивши з посади інспектора відділу соціально-психологічної роботи цього ж управління (т.2, а.с.97).

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 17.11.2017 №711 о/с ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею віку 4-х років з 19.11.2017 по 18.11.2018 (т.2, а.с.98).

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 19.11.2018 №591 о/с ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею віку 5-ти років з 19.11.2018 по 18.11.2019 (т.2, а.с.99).

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 11.07.2019 №314 о/с призначено майора поліції ОСОБА_1 , яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею віку 5-ти років, інспектором відділу організації соціальної роботи Управління кадрового забезпечення, звільнивши з посади інспектора відділу соціально-гуманітарної роботи цього ж управління (т.2, а.с.100).

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 15.11.2019 №620 о/с ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею віку 6-ти років з 19.11.2019 по 18.11.2020 (т.2, а.с.101).

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 18.11.2020 №316 о/с дозволено приступити до виконання службових обов`язків у зв`язку з виходом з відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею віку 6-ти років майорові поліції ОСОБА_1 , інспектору відділу організації соціальної роботи Управління кадрового забезпечення, установивши їй посадовий оклад у розмірі 2600 грн., з 19 листопада 2020 року (т.2, а.с.102-103).

Цим же наказом майора поліції ОСОБА_1 (0117851), інспектора відділу організації соціальної роботи Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області, звільнено зі служби в поліції 19 листопада 2020 року відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність) (т.2, а.с.104).

У вказаному наказі зазначено, що підставою для звільнення позивача є доповідна записка від 17.11.2020 (т.2, а.с.88), атестаційний лист від 27.01.2016 (т.2, а.с.109-110) та довідка від 16.11.2020 №213 (т.2, а.с.89).

Не погоджуючись з висновками атестаційної комісії та наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII (далі - Закон №580-VІІІ), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону №580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону №580-VІІІ призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Статтею 47 Закону №580-VІІІ встановлено, що призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

Пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно пункту 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

При цьому, зі змісту пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ вбачається, що лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції.

Судом встановлено, що на підставі особистої заяви ОСОБА_1 від 07.11.2015 наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с позивача без проведення конкурсу призначено на посаду інспектора Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Київській області та присвоєно спеціальне звання майор поліції (т.2, а.с.93).

Тобто, позивач прийнята на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ шляхом видання наказу про призначення за його згодою.

Статтею 58 Закону №580-VІІІ передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов`язків.

Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Суд зазначає, що наказ ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с не містить жодних застережень про тимчасовість призначення ОСОБА_1 на посаду в поліції.

Щодо посилань в зазначеному наказі на призначення позивача на посаду в порядку переатестування згідно пунктів 9 та 12 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» суд зазначає, що відповідно до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Вказаний пункт Закону №580-VІІІ не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Натомість мету та підстави атестування поліцейських визначено у статті 57 Закону №580-VІІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону №580-VІІІ атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар`єри.

Частиною другою статті 57 Закону №580-VІІІ передбачено, що атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

З аналізу положень частини другої статті 57 Закону №580-VІІІ випливає, що атестуванню підлягають лише ті поліцейські, які претендують на вищу посаду або щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду. Крім того, атестування поліцейського проводиться в разі вирішення питання щодо звільнення поліцейського через службову невідповідність.

Суд зазначає, що наведені у ч. 2 ст. 57 Закону №580-VІІІ підстави для проведення атестування є вичерпними. Метою проведення атестування із будь-яких зазначених вище підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв`язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

Кожна з зазначених трьох підстав для проведення атестування повинна бути зв`язана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як-то неналежне виконання службових обов`язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Таким чином, атестування поліцейського одразу ж після призначення його на посаду безвідносно до вирішення питань кар`єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження, не відповідає меті та завданню атестування.

При цьому рішення органу поліції про атестування конкретного поліцейського (рішення органу поліції про затвердження переліку поліцейських, які підлягають атестуванню) із зазначенням підстав атестування є процедурною передумовою атестування, без якої атестування вважається безпідставним.

Суд зазначає, що відповідачем не було надано до суду жодного наказу, документа (переліку) Головного управління Національної поліції в Київській області чи Національної поліції України, який би визначав, що позивач підлягає атестуванню або що відносно нього буде проведено атестування із зазначенням підстав для проведення атестування позивача.

Більш того, суд зазначає, що рішення про призначення атестування, а саме наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 18.11.2015 №10 «Про створення атестаційних комісій Головного управління Національної поліції в Київській області», яким з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей та рівня підготовленості особового складу Головного управління Національної поліції в Київській області затверджено Положення про атестаційну комісію Головного управління Національної поліції в Київській області та склад атестаційних комісій Головного управління Національної поліції в Київській області; доручено членам атестаційної комісії організувати та забезпечити, починаючи з 18.11.2015, проведення атестування підпорядкованого особового складу, крім підрозділів ДАІ та патрульної служби, не є самостійною підставою для проведення атестування.

Крім того, у цьому наказі відсутні посилання на те, що атестування проводиться у зв`язку з виникненням підстав (передумов), а саме не вказано про наявність таких підстав для вирішення питання про призначення певних осіб на вищу посаду, заміщення якої здійснюється без проведення конкурсу чи для вирішення питання про їх переміщення на нижчу посаду або звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність. Крім того, цей наказ не визначає перелік осіб, які підлягають атестуванню.

Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою проведення атестування ОСОБА_1 не було призначення її на вищу посаду чи переміщення на нижчу посаду. Також не було обставин, які б свідчили про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді, зокрема, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо.

Натомість представник відповідача зазначив, що атестування позивача було проведено у порядку атестування усіх поліцейських ГУ НП в Київській області з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар`єри, що на його думку відповідає частині 1 статті 57 Закону №580-VІІІ.

Однак, наведені підстави для призначення атестування суд оцінює критично, позаяк мета атестування, закріплена у частині першій згаданої статті, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв`язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону №580-VІІІ.

Отже, Закон №580-VІІІ не передбачає проведення атестування всіх поліцейських та, зокрема, позивача без настання обставин, визначених частиною 2 статті 57 Закону №580-VІІІ.

Закріплену у частині 1 статті 57 Закону №580-VІІІ мету атестування відповідач необґрунтовано розцінив як самостійну і достатню підставу для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з метою визначення можливості їх звільнення через службову невідповідність, хоча наявності конкретних передумов (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування у такому контексті відповідач не довів.

За викладених обставин, суд вважає, що позивача було протиправно та безпідставно включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №815/2963/16, в якій, зокрема зазначено, що призначення атестації позивача одразу ж після прийняття його на роботу (службу в поліції) безвідносно до вирішення питань кар`єри (призначення позивача на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження є незаконним.

Разом з цим, надаючи правову оцінку рішенню Атестаційної комісії №1 ГУ НП в Київській області про невідповідність позивача займаній посаді, суд зазначає наступне.

Порядок проведення атестування поліцейських визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 17.11.2015 №1465, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 за №1445/27890 (далі - Інструкція №1465).

Інструкція №1465 розроблена відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», визначає порядок атестування поліцейських, яке проводиться в апараті Національної поліції України, територіальних (міжрегіональних) органах (закладах, установах) Національної поліції України (далі - органи поліції) з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар`єри.

Пунктом 2 розділу І Інструкції №1465 визначено, що керівники всіх рівнів зобов`язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об`єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Розділом ІV Інструкції №1465 визначений порядок організації, підготовки, проведення атестування.

Згідно з п. 11 розділу IV Інструкції №1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до п. 3 розділу IV Інструкції №1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

За змістом пунктів 7-9 розділу ІV Інструкції №1465 керівники, які складають атестаційний лист, зобов`язані: 1) ознайомитися з вимогами цієї Інструкції; 2) проаналізувати проходження служби, професійну та спеціальну підготовку, а також конкретні показники служби поліцейського; 3) вивчити матеріали (характеристики) на осіб, які відряджені до державних (міждержавних) органів, установ та організацій із залишенням на службі в поліції; 4) на підставі всебічного вивчення особистих, професійних та ділових якостей поліцейського, який атестується, заповнити атестаційний лист за формою, визначеною в додатку 1 до цієї Інструкції.

В атестаційному листі зазначаються такі відомості про поліцейського, який атестується: 1) результати службової діяльності згідно з функціональними обов`язками; 2) дисциплінованість, принциповість у вирішенні службових питань, уміння будувати свої стосунки з громадянами та колегами по службі, здатність працювати над усуненням особистих недоліків, авторитет у колективі та серед населення; 3) прагнення до вдосконалення службової діяльності, почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів, сміливість, рішучість, організованість, здатність контролювати власні емоції, поведінка поза службою; 4) володіння іноземними мовами; 5) культура в службі та ставлення до підвищення свого освітнього та культурного рівнів; 6) стан здоров`я та фізична підготовленість, уміння володіти табельною вогнепальною зброєю, прийомами рукопашного бою, спеціальними засобами індивідуального захисту та активної оборони, здатність переносити психофізичні навантаження та труднощі служби; 7) основні найбільш характерні та істотні недоліки в службовій діяльності та особистій поведінці; 8) інші дані, які, на думку керівника, заслуговують на увагу для більш повної характеристики підлеглого; 9) результати проходження підвищення кваліфікації.

Прямі керівники зобов`язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з`ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Відповідно до п. 10 Розділу ІV Інструкції №1465 з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов`язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийнятті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

Згідно з п. 11 Розділу ІV Інструкції №1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Пунктом 12 Розділу ІV Інструкції №1465 встановлено, що за рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.

Пунктом 15 розділу ІV Інструкції №1465 передбачено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, відповідно до пункту 16 розділу ІV Інструкції №1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов`язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Отже, враховуючи зміст вказаних положень Інструкції №1465, суд дійшов висновку про те, що атестування поліцейських фактично включає два етапи: тестування та співбесіду.

Тестування передбачає професійний тест (тест на знання законодавчої бази) та тест на загальні здібності та навички.

Суд звертає увагу на те, що Інструкція №1465 не містить конкретного порядку проведення співбесіди, у той же час, виходячи з її змісту та мети атестування можна стверджувати, що під час співбесіди Атестаційна комісія повинна розглянути атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського; оцінити ділові, професійні, особисті якості поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівень, а також з`ясувати відповідність особи поліцейського критеріям, визначеним пунктом 16 розділу ІV Інструкції №1465, для чого поліцейському, який проходить атестування, можуть ставитись питання.

Згідно з пунктами 20-23 Інструкції №1465 усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення. У протоколі за результатами атестування серед іншого зазначається один із висновків, зазначених у пункті 15 цього розділу. Протоколи засідань атестаційної комісії підписуються головою, секретарем, присутніми на її засіданні членами комісії.

Судом встановлено, що 14.01.2016 Атестаційна комісія №1 ГУ НП в Київській області за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення прийняла рішення, оформлене протоколом від 14.01.2016 ОП№15.00000757.0007738, про направлення ОСОБА_1 на поліграф (т.2, а.с.57).

Як вказує позивач у позовній заяві, 25.01.2016 було проведено тестування на поліграфі, проте результати проходження не були оголошені.

В той же час, відповідач надав суду лист від 15.08.2024 №СЕД-26769-2024, в якому вказано, що результати тестування на поліграфі ОСОБА_1 не надсилалися, так як в управлінні кадрового забезпечення Головного управління та в архівній особовій справі ОСОБА_1 вони відсутні (т.3, а.с.155).

27.01.2016 Атестаційною комісією №1 Головного управління Національної поліції в Київській області повторно проведено співбесіду із ОСОБА_1 , за результатами якої було оформлено протокол ОП№15.00002341.0007738 від 27.01.2016 (т.2, а.с.52).

Як вбачається зі змісту вказаного протоколу, членами атестаційної комісії № 1 ГУ НП в Київській області під час проведення атестування ОСОБА_1 було досліджено наступні документи:

- атестаційний лист;

- декларацію про доходи;

- послужний список (форма 1);

- інформаційну довідку;

- висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади»;

- інформацію з відкритих джерел.

Відповідно до вказаного протоколу членами атестаційної комісії позивачу були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше.

Проте, суд звертає увагу на те, що вказаний протокол не містить переліку відповідних питань та відповідей на них.

Розглянувши вказані матеріали, заслухавши відповіді позивача на поставлені запитання та врахувавши результати тестування, Атестаційна комісія №1 ГУ НП в Київській області прийняла рішення, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Пункт 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через службову невідповідність.

У свою чергу визначення терміну "службова невідповідність" Закон України "Про Національну поліцію" не надає; тим не менше, виходячи із вимог та обмежень, що ставляться до поліцейського та загального розуміння понять, можна стверджувати, що під службовою відповідністю мається на увазі відповідність поліцейського встановленим вимогам, добросовісне виконання вимог законодавства та дисциплінованість. Отже, службова невідповідність - це невідповідність займаній посаді в силу неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо.

Висновок про службову невідповідність поліцейського має випливати з негативних оцінок за критеріями, закріпленими у пункті 16 розділу ІV Інструкції №1465: повнота виконання функціональних обов`язків (посадових інструкцій); показники службової діяльності; рівень теоретичних знань та професійних якостей; оцінка з професійної і фізичної підготовки; наявність заохочень; наявність дисциплінарних стягнень; результати тестування; результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Наведене відповідає, зокрема, пункту 1.4 Положення про атестаційну комісію Головного управління Національної поліції в Київській області, що затверджене наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 18.11.2015 №10 (т.2, а.с.118-123).

Однак, жодних відомостей про те, яким саме вимогам, що пред`являються до особи, що перебуває на посаді, яку обіймала позивач, вона не відповідає, у чому саме проявляється така невідповідність, протокол засідання атестаційної комісії та висновок (рішення) комісії не містять.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що вказаний протокол Атестаційної комісії №1 ГУ НП в Київській області також не містить мотивів, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення, зокрема, посилань на обставини, що свідчать про недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей позивача, чи інші дані, які б свідчили про її низький професійний потенціал; невідповідність позивача оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського, інших обставин, що свідчать про несумісність особи позивача посаді, яку вона займає.

Отже, з наведених вище обставин слідує, що атестаційна комісія в порушення вимог статті 57 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 16 розділу IV Інструкції №1465 не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноту виконання позивачем функціональних обов`язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних якостей, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень тощо.

Так, відповідно до атестаційного листа, складеного начальником відділу Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області Пойда О.П. (т.2, а.с.109-110), за час проходження служби ОСОБА_1 зарекомендувала себе позитивно, як професійний та грамотний працівник. До виконання службових обов`язків ставиться відповідально та сумлінно. Вміло та своєчасно вирішує питання, які стосуються роботи. Принципова у рішенні службових завдань та спроможна виділити головне. В роботі не рахується з особистим часом, має аналітичний склад розуму. За час перебування на посаді відповідає за організацію виконання практичних заходів, спрямованих на задоволення потреб і запитів працівників ОВС, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕ. Особисто ОСОБА_1 розглянуто 35 заяв громадян щодо підтвердження перебування у зоні ЧАЕС. Аналізує стан роботи з вирішення питання соціального захисту працівників ОВС, воїнів інтернаціоналістів, учасників АТО та бойових дій. Особисто координує роботу з різними категоріями працівників та членами їх сімей, пенсіонерами ОВС, сім?ями загиблих працівників, учасниками бойових дій по забезпеченню соціальних і правових гарантій та пільг. Добре знає та вміло застосовує нормативну базу, має належний рівень фахової підготовки, постійно працює над підвищенням свого професійного та фізичного рівня. В практичній діяльності застосовує нові підходи та методи, спрямовані на вдосконалення роботи. За характером спокійна, врівноважена. Користується авторитетом і повагою серед колег по службі. У спілкуванні з колегами по службі виявляє ввічливість, тактовність. У стройовому відношенні підтягнута. Добре володіє табельною зброєю та технічними засобами, які знаходяться на озброєнні органів внутрішніх справ. Вільно володіє державною мовою.

Начальник відділу Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Київській області Пойда О.П. також зазначила в атестаційному листі, що ОСОБА_1 займаній посаді відповідає та рекомендується для подальшого проходження служби в Національній поліції України.

Окрім того, в даному атестаційному листі міститься висновок прямого керівника - т.в.о. начальника УКЗ ГУ НП в Київській області полковника поліції Хомич Ю.П. про відповідність позивача займаній посаді (т.2, а.с.110).

Згідно довідки від 18.12.2015, в якій зазначено про роботу та проходження служби в органах внутрішніх справ, ОСОБА_1 неодноразово заохочувалась правами МВС, Управління МВС України на залізничному транспорті та Управління МВС України на Донецькій області (34 рази) (т.2, а.с.66-67).

Також, у вказаній довідці зазначено, що ОСОБА_1 за період проходження служби в органах внутрішніх справ до дисциплінарної відповідальності не притягувалась. Діючих дисциплінарних стягнень немає.

Окрім того, в інформаційній довідці, яка не містить відомості про дату складання такої довідки, зазначено, що за результатами складання підсумкових заліків зі службової підготовки за 2014-2015 навчальний рік ОСОБА_1 отримала наступні оцінки: функціональна підготовка - "задовільно"; вогнева підготовка - "задовільно"; фізична підготовка - "задовільно"; загальна оцінка - "задовільно" (т.2, а.с.68).

Також, в даній інформаційній довідці зазначено, що за період проходження служби відносно майора поліції ОСОБА_1 службові розслідування не проводились. Заохочувалась 1 раз.

Згідно довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" від 04.11.2015 №5/1667, вартість майна (майнових прав), вказаних ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік, набутих нею за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", відповідає наявній податковій інформації про доходи, які отримані із законних джерел (т.2, а.с.69).

За результатами тестування на загальні навички позивачем набрано 39 балів із 60 можливих, а з професійного тесту 30 балів за 60 можливих, що підтверджується атестаційним листом ОСОБА_1 . Крім того, суд звертає увагу, що набрана позивачем загальна кількість балів (69 балів) є більшою за мінімальну кількість балів за результатами двох тестів (50 балів).

Таким чином, з атестаційного листа та інших матеріалів, які були предметом дослідження атестаційної комісії, слідує, що позивач характеризується виключно позитивно, безпосередні начальники позивача вважають її такою, що відповідає займаній посаді.

Відтак, вказані матеріали не дають підстав для висновку, що позивач має незадовільні показники з критеріїв, встановлених п. 16 Розділу ІV Інструкції №1465, а саме, що позивач неналежним чином виконує свої посадові обов`язки, має низькі результати службової діяльності, недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей, незадовільну фізичну підготовку.

Водночас інформації з відкритих джерел, посилання на які міститься у протоколі, відповідачем не надано.

Таким чином, попри посилання в протоколі ОП№15.00002341.0007738 від 27.01.2016 на дослідження Атестаційною комісію №1 ГУНП в Київській області інформації з відкритих джерел, остання під час прийняття рішення щодо позивача не розглядалася та не враховувалася, адже будь-які докази протилежного відповідачем, всупереч вимогам статті 77 КАС України, суду надані не були.

Також, позивач під час розгляду справи зауважила про те, що Атестаційна комісія не з`ясовувала у неї характеру та обсягу її функціональних обов`язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції, не встановлювала результатів службової діяльності та рівня теоретичних і практичних знань у контексті займаної нею посади.

Так, згідно наданих позивачем пояснень, жодне з поставлених їй при проведенні співбесіди запитань не стосувалося її професійної діяльності.

Суд зазначає, що зміст протоколу ОП№15.00002341.0007738 від 27.01.2016 не дає підстав вважати, що атестаційною комісією приймалось рішення про службову невідповідність ОСОБА_1 на підставі повного та всебічного розгляду та дослідження всіх матеріалів, що були надані до атестування, і що за результатами розгляду цих матеріалів були встановлені обставини, що свідчать про невідповідність особи позивача критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції № 1465.

Так, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази, які б спростували наведені у атестаційному листі ОСОБА_1 факти про її достатню кваліфікацію і професійні навички.

У зв`язку з цим, суд вважає, що негативна оцінка ділових, професійних, особистих якостей позивача, її освітнього та кваліфікаційного рівнів, що дається атестаційною комісією з повним ігноруванням викладеної в атестаційному листі позитивної характеристики стосовно атестованого поліцейського за кожною із наведених в п.16 Розділу ІV Інструкції №1465 обставин, не може вважатися обґрунтованою.

Суд також вважає необхідним зазначити, що процедура проведення співбесіди, як етапу атестування, повинна бути достатньо прозорою з тим, щоб і сама особа, яка проходить співбесіду, керівники органів поліції, які реалізовують її результати та суд, перевіряючи законність проведеного атестування, могли з`ясувати фактичні підстави, покладені в основу прийнятого атестаційною комісією рішення.

Оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт тощо), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Проте з матеріалів справи, всебічно та повно досліджених судом, неможливо встановити, яким саме критеріям не відповідала позивач, що в сукупності призвело до прийняття рішення про службову невідповідність.

У той же час, досліджені судом матеріали, що були на розгляді атестаційної комісії, характеризують позивача виключно з позитивного боку, свідчать про її високий професійний рівень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Атестаційної комісії №1 ГУ НП в Київській області, оформлене протоколом ОП№15.00002341.0007738 від 27.01.2016, про те, що ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність, не ґрунтується на вимогах Закону України «Про Національну поліцію» та Інструкції № 1465, прийняте атестаційною комісією без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, що на думку суду, свідчить про протиправність вказаного рішення.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що спірне рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління національної поліції в Київській області №316 о/с від 18.11.2020, яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції у відповідності до п.5 ч. 1. ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через службову невідповідність), суд зазначає таке.

Пунктом 24 розділу ІV Інструкції №1465 встановлено, що за результатами атестування висновки, зазначені в протоколі атестаційної комісії, заносяться до атестаційного листа, який підписується головою та секретарем комісії та в місячний строк направляється до керівника, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції.

Відповідно до пункту 28 розділу ІV Інструкції № 1465 керівники органів поліції, яким надано право призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, зобов`язані через 15 календарних днів з дня підписання атестаційного листа з висновками, визначеними підпунктом 3 або 4 пункту 15 цього розділу, забезпечити його виконання шляхом видання відповідного наказу.

Отже, атестаційний лист, у якому міститься висновок атестаційної комісії про невідповідність особи поліцейського займаній посаді, підлягає обов`язковому виконанню шляхом видання наказу про звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність).

Оскільки судом визнано протиправним та скасовано рішення атестаційної комісії №1 Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом ОП№15.00002341.0007738 від 27.01.2016, яке слугувало єдиною підставою для видання наказу Головного управління Національної поліції в Київській області №316 о/с від 18.11.2020 про звільнення позивача зі служби в поліції, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання зазначеного наказу у відповідній частині протиправним та його скасування.

Щодо вимоги позивача про поновлення на службі, суд зазначає таке.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться і в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11).

У цьому рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд звертає увагу, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (наказу про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

За таких обставин, враховуючи скасування судом наказу про звільнення позивача, вона підлягає поновленню на попередній роботі.

Позивач у прохальній частині позовної заяви просить поновити її на службі в поліції з 19.11.2020.

З наказу ГУ НП в Київській області від 18.11.2020 №316 о/с вбачається, що позивач була звільнена 19.11.2020.

Відповідно до положень статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Таким чином, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем служби, позивач підлягає поновленню на посаді інспектора відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Київській області з наступного дня після звільнення, тобто з 20.11.2020, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Відповідно до частини першої-другої статті 94 Закону №580-VІІІ поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 за №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.

Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 9 Розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.

Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено з посади 19.11.2020, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату за два місяці, що передують звільненню.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Київській області від 22.10.2024 №СЕД-45565-2024 загальна сума місячного грошового забезпечення позивача на день звільнення складала 6670 грн., з яких: посадовий оклад - 2600,00 грн.; оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн.; надбавка за стаж служби (45%) - 2070,00 грн. Премія на день звільнення позивачу не встановлювалась.

Отже, з урахуванням вказаної довідки, середньоденне грошове забезпечення позивача дорівнює 218,69 грн. (13340 грн./61 день).

Період вимушеного прогулу позивача складає 1532 дні та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 20 листопада 2020 року по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 29 січня 2025 року.

З урахуванням цього, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.11.2020 по 29.01.2025 у розмірі 335033,08 грн (218,69 грн. х 1532 дні).

Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині:

- поновлення позивача на посаді інспектора відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Київській області з 20.11.2020;

- стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 6670,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З викладеного випливає, що сам факт визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Тобто моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 16.07.2020 у справі №822/3180/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 90425178) та від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88027776).

При цьому Верховний Суд у постанові від 04.03.2020 у справі №815/2215/15 зазначив, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач зазначила, що вона пережила велике душевне хвилювання під час проведення співбесіди через аморальне спілкування зі сторони атестаційної комісії, що також вплинуло на її фізичне здоров`я (безсоння, слабкість, постійна знервованість, виснаженість), а сама причина формулювання звільнення в рішенні та наказі «як не придатна працювати в органах внутрішніх справ, профнепригодна» позбавила її будь-якої можливості працевлаштуватися в державних органах. Відтак, позивач вважає, що на її користь має бути стягнуто моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.

При цьому позивачем не надано доказів, які б підтверджували виникнення означених обставин, як і відсутні докази, зокрема, звернення до медичних установ та довідок з них з відповідними діагнозами, виписки з історії хвороби тощо на підтвердження погіршення стану здоров`я позивача.

Фактично, доводи позивача зводяться виключно до тверджень про заподіяння їй відповідачем моральних страждань, однак жодного доказу в обґрунтування цих тверджень позивач не надає.

На переконання суду не є достатнім лише твердження позивача про завдання їй моральної шкоди для задоволення відповідної вимоги. Позивач обов`язково має надати суду докази наявності заподіяної їй відповідачем моральної шкоди, а також обґрунтувати її розмір, оскільки у протилежному випадку існує загроза заявлення позивачем безпідставних та необґрунтованих вимог про стягнення моральної шкоди лише з посиланням на винесення відповідачем протиправного рішення та вчинення протиправних дій, та без надання доказів завдання такими рішенням та діями втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Наведене, у свою чергу, суперечитиме положенням частини першої статті 77 КАС України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд зауважує, що згідно з частиною другою цієї ж статті на відповідача лише покладено обов`язок по доведенню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а тому саме позивач має довести суду факт заподіяння йому моральної шкоди поведінкою відповідача.

Суд також звертає увагу позивача на положення частини першої статті 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Засади змагальності покладають на позивача обов`язок довести суду правомірність вимог, викладених у позовній заяві, зокрема, у даному випадку, щодо заподіяння моральної шкоди.

Зважаючи на те, що позивачем не надано доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відсутні.

Щодо вимоги перерахувати вислугу років, а саме: врахувати стаж роботи два роки в ДВБ ГУБОЗ МВС України (замість 1 року - півтора), суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення. Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України (частини 3, 4 статті 78 Закону №580-VIII).

Однак, відповідно до статті 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наведеним не передбачене зарахування вислуги років у пільговому обчисленні до вислуги років у календарному обчисленні. Календарна вислуга років визначає право особи на призначення пенсії, вислуга ж років у пільговому обчисленні впливає на визначення розміру призначеної пенсії.

Поряд з цим, при вирішенні даного спору суд враховує, що при зверненні позивача з даним позовом до суду, остання просить зарахувати їй стаж роботи два роки в ДВБ ГУБОЗ МВС України (замість 1 року - півтора).

Натомість, як вбачається із матеріалів справи, позивача поновлено на посаді, а тому вона вважається такою, що продовжує проходити службу в поліції, та вона не зверталась до відповідача із заявою про зарахування такого пільгового стажу.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України, конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час ухвалення вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки, адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тому для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Відповідно до матеріалів справи, позивача поновлено на посаді в поліції, а тому вона вважається такою, що продовжує проходити службу в поліції, питання щодо призначення їй пенсії за вислугу років та розрахунку вислуги відповідачем не вирішувалося і з цього приводу позивач до відповідача не зверталась.

Крім того, відсутні підстави вважати, що при обчисленні позивачу стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідачем буде відмовлено їй у зарахуванні пільгового стажу для її призначення.

Відтак, вимога позивача перерахувати вислугу років, а саме: врахувати стаж роботи два роки в ДВБ ГУБОЗ МВС України (замість 1 року - півтора) є такою, що задоволенню не підлягає.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.02.2023 у справі №320/12166/20.

Щодо вимоги виправити запис в трудовій книзі, суд зазначає таке.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85679198) зазначила, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 (провадження №61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Так, пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, передбачено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за номером таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за номером таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі".

Тобто реалізація судового рішення про поновлення працівника на попередній роботі фактично здійснюється шляхом повернення трудових відносин у попередній стан, який існував до внесення у трудову книжку запису про звільнення.

Отже, наведене свідчить, що на виконання рішення у даній справі відповідач повинен здійснити в трудовій книжці позивача запис, що вона поновлена на посаді на виконання рішення суду з урахуванням вимог пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110 .

В свою чергу, на даний час відсутні підстави вважати, що відповідачем буде порушено вимоги щодо заповнення трудової книжки позивача.

Відтак, вимога позивача виправити запис в трудовій книзі є передчасною та такою, що задоволенню не підлягає.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

У судовому засіданні 29.01.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення суду складено 31.01.2025.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної комісії №1 Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене протоколом ОП№15.00002341.0007738 від 27.01.2016.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Київській області від 18.11.2020 №316 о/с в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 (0117851) з посади інспектора відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Київській області 19.11.2020 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

4. Поновити ОСОБА_1 (0117851) на посаді інспектора відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Київській області з 20.11.2020.

5. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 335033,08 грн (триста тридцять п`ять тисяч тридцять три грн 08 коп) без урахування обов`язкових податків та зборів.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) на посаді інспектора відділу організації соціальної роботи управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції України в Київській області з 20.11.2020.

7. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області (ідентифікаційний код 40108616, місцезнаходження 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 6670,00 грн. (шість тисяч шістсот сімдесят грн. 00 коп.) без урахування обов`язкових податків та зборів.

8. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.