Рішення № 124953565, 05.02.2025, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/603/2025 Справа № 490/7003/24

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Черенкової Н.П.,

при секретарі Романовій К.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» (далі по тексту - позивач, ПрАТ «СК «УНІКА») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації в сумі 276072,05 грн, а також судові витрати у розмірі 7000,00 грн на правову допомогу та 3312,86 грн на судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ПрАТ «СК«УНІКА»та Рейляну Раду (далі Страхувальник) укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №027066/4615/0000057 від 31.05.2023, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом «Renault Dokker» д.н.з. НОМЕР_1 , та прикріпленим до нього зовні та всередині додатковим обладнанням. Строк дії Договору встановлено з 01.06.2023 до 31.05.2024.

19.02.2024 о 13:15 год. на перехресті нерівнозначних доріг вул. 1 Екіпажної та вул. 8 Військової в м.Миколаєві, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_1 , який керуючи транспортним засобом «Opel Meriva», номерний знак НОМЕР_2 , допустив зіткнення з транспортним засобом «Renault Dokker», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.05.2024 у справі про адміністративні правопорушення № 490/2743/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

За страховим випадком позивачем складено страховий акт № 16943009620 від 14.03.2024 та було визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 276 072,05 грн. шляхом перерахування безготiвкових коштiв на рахунок Страхувальника.

Таким чином, у зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди, в порядку суброгації. Зважаючи на викладене, відповідач як винуватець ДТП, в порядку суброгації зобов`язаний відшкодувати позивачеві суму виплаченого ним страхового відшкодування у розмірі 276 072,05 грн.

На підставі наведеного позивач просить позовні вимоги задовольнити з підстав викладених в позові.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.

Після виконання приписів ст.187 ЦПК України, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.08.2024 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.12.2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Представниця позивача - адвокат Білоконь І.В. до судового засідання не з`явилася, надала заяву, в якій просила про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач до судового засідання не з`явився, клопотання про відкладення чи розгляд справи за його відсутності до суду не надходили, відзив, заперечення не надав.

Судом ухвалено про розгляд справи за відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Згідно ч. 8 ст.178ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст. 280 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» від23лютого 2006року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Судом встановлено, що постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.05.2024 у справі про адміністративні правопорушення № 490/2743/24 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 850,00 гривень.

У вказаній постанові, яка набрала законної сили , судом встановлено наступне.

19.02.2024 року о 13:15 год. на перехресті нерівнозначних доріг вул. 1 Екіпажної та вул. 8 Військової в м.Миколаєві, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Opel Meriva», номерний знак НОМЕР_2 , проявив неуважність до дорожньої обстановки, не надав перевагу та допустив зіткнення з транспортним засобом «Renault Dokker», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , після чого транспортний засіб «Opel Meriva», номерний знак НОМЕР_2 , продовжив неконтрольований рух з виїздом на тротуар, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків. Вказаними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.3.б, 16.12 Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14.06.2024 у справі про адміністративні правопорушення № 490/2743/24, яка набрала законної сили 14.06.2024, відмовлено ОСОБА_1 в поновленні процесуального строку на апеляційне оскарження постанови судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.05.2024 року, Апеляційну скаргу повернути особі, яка її подала.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 та від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18, на які є посилання в касаційній скарзі, вказано, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступникине можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили,не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, §53, ЄСПЛ, від 09 листопада 2004 року).

На важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (див., зокрема, пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19); пункт 82 постанови від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20).

Тобто, наявність вини в діях відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди, в даному випадку, встановлена і не оспорюється.

Транспортний засіб «RenaultDokker»,номерний знак НОМЕР_1 належить ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Вищевказаний транспортний засіб застрахований в ПрАТ «СК «УНІКА» відповідно до сертифікату добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №027066/4615/0000057 від 31.05.2023 року, укладеного між Рейлянду Раду та ПрАТ «СК «УНІКА».

Згідно звіту №34183 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 06.03.2024 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault Dokker», номерний знак НОМЕР_1 становить 507757,16 грн.

14.03.2024 року, на підставі заяви потерпілої особи, Договору добровільного страхування транспортного засобу та на підставі вимог Закону України «Про страхування» ПрАТ «СК «УНІКА» складено страховий акт №16943009620 та визначено розмір страхового відшкодування в сумі 276072,05 грн, які були перераховані Рейлянду Раду згідно платіжного доручення №149681 від 15.03.2024 року.

Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП На момент настання страхового випадку водій ОСОБА_5 не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується витягом із Центральної бази даних МТСБУ.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №754/5129/15 зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч.2ст.1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»- виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.

Спірні правовідносини є комплексними та регулюються главою 67 «Страхування» та главою 82 «Відшкодування шкоди» ЦК України, Законом України«Про страхування» та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Стаття 6Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» визначає, що страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ст.1187 ЦК України, шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання чи утримування якого створює підвищену небезпеку; особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року по справі № 755/9320/15-ц зазначив, що згідно зі статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. Таким законом, зокрема, є норми статті 993ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.

Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993ЦК Українита стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.

Відповідно до норми ст. 993 ЦК Українита ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов`язання, яке виникло із заподіяння шкоди та у зв`язку з яким було виплачено страхове відшкодування і заміну в ньому кредитора.

Основна відмінність регресу від суброгації полягає в тому, що право регресу виникає з відносин із заподіяння шкоди (тобто позадоговірних, деліктних відносин), а право суброгації із страхових відносин, які є договірними.

Завдання майнової шкоди страхувальнику слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором майнового страхування, в якому кредитором є страхувальник, а боржником страховик.

Деліктне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, підставою виникнення якого є завдання шкоди. Одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, припиняє деліктне зобов`язання, що тягне за собою припинення обов`язку страховика здійснити страхову виплату (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК України), але не навпаки.

Виплата страховиком страхувальнику страхового відшкодування є обов`язком страховика за договором (ст. 988 ЦК України). Така виплата не припиняє деліктного зобов`язання і не може вважатися відшкодуванням шкоди потерпілому в цьому зобов`язанні, оскільки страховик у правовідносинах добровільного майнового страхування не є боржником у деліктному зобов`язанні. Тобто заподіювач шкоди залишається зобов`язаним відшкодувати завдану ним шкоду незалежно від того, чи звертався до нього з відповідною вимогою сам потерпілий, чи страховик після виплати потерпілому відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, відносини між сторонами у справі регулюються правилами статті 993ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування». Позивач (який є страховиком потерпілої особи) виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі.

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до цієї особи (як до страховика потерпілої особи) перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди відповідачем, у порядку суброгації.

У зв`язку із заміною сторони кредитора у деліктному правовідношенні у межах фактичних витрат до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

За правилами ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку до страховика, позивача у справі, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник, який отримав страхове відшкодування, мав до особи, відповідальної за завдані збитки.

Наведене свідчить, що до ПрАТ «СК «УНІКА» перейшло право вимоги у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, тобто до відповідача у даній справі.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що страховою компанією було відшкодовано потерпілій особі завдані збитки, та виплачено відповідне страхове відшкодування, а відтак відповідач, як винуватець в аварії, за вимогами закону має відшкодувати позивачу завдані збитки в порядку суброгації, в зв`язку з чим суд вважає, що пред`явлені позовні вимоги є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 3312,86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №005128 від 03.07.2024 року.

За такого, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на судовий збір у сумі 3312,86 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.

Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020, укладений між ПрАТ «СК «УНІКА» та АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт», Додаткову угоду №3 до Договору №1/20ю, розрахунок витрат на правову допомогу на суму 7000,00 грн, рахунок №91 від 26.06.2024 року на оплату послуг згідно Договору №1/20ю на суму 7000,00 грн, платіжну інструкцію №5113 від 28.06.2024 року, згідно якої позивач оплатив Адвокатському бюро послуги у сумі 7000,00 грн, Акт надання послуг №91 від 09.08.2024 року на суму 7000,00 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено без участі представника позивача.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 7000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3 500,00 грн.

Частиною четвертою статті 10ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 276072,05 грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 3312,86,00 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 22, 38, 38-1 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 23, 1166, 1167, 1187, 1188, 1191, 1194ЦК України та ст.ст. 12, 13, 49, 76, 82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) матеріальну шкоду завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди в порядку суброгації в сумі 276072,05грн (двісті сімдесят шість тисяч сімдесят дві гривні 05 копійок).

Вимоги щодо стягнення судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) понесені судові витрати у сумі 3500,00грн (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок) на правову допомогу та 3312,86грн (три тисячі триста дванадцять гривень 86 копійок) на судовий збір.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складений 05 лютого 2025 року.

Суддя Н.П. Черенкова