Рішення № 124945848, 05.02.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

05.02.2025 р. справа №520/35406/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - Відповідач №1, суб"єкт владних повноважень, владний суб`єкт, адміністративний орган, орган публічної адміністрації, РТЦКтаСП, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі за текстом - Відповідач №2)провизнання протиправною бездіяльності суб"єкта владних повноважень, спонукання суб"єкта владних повноважень до вчинення конкретного управлінського волевиявлення, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання противоправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 29 листопада 2024 року про надання документів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку від призову відповідно до ст.37 ч.6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; 2) зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 листопада 2024 року про надання документів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку від призову відповідно до ст.37 ч.6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з прийняттям відповідного рішення по суті за результатами розгляду заяви, про що повідомити позивача у встановлений Законом України строк.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що за рішенням військово-лікарської комісії, оформленої протоколом №195 від 12.09.2024р., був визнаний непридатним до проходження військової служби, але субєктом владних повноважень не розглянуто по суті звернення з приводу видачі документа про виключення з військового обліку та не видано документ про виключення з військового обліку.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження отримана Відповідачем №1 поштою 12.01.2025р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена Відповідачу №2 до електронного кабінету через систему "Електронний суд" 30.12.2024р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач №1 та Відповідач №2 правом надати відзив на позов не скористались, у встановлений судом строк документи до суду не надходили, клопотання про продовження строку на подання відзиву на позов до суду також не подавалось.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не надали заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_4 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України № НОМЕР_1 запис №19971230-02013; згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.09.2024р. №11754 пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено протокол №195 від 12.09.2024р., який направлено на погодження до військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_6 .

29.11.2024р. заявником на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 було складено звернення про надання документу про виключення з військового обліку.

За твердженням заявника означене звернення 02.12.2024р. було отримано ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Станом на дату подачі позову відповіді за названим зверненням заявником отримано не було.

Стверджуючи про вчинення субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення у формі протиправної бездіяльності як з приводу надання відповіді на звернення зацікавленої особи, так і з приводу надання документу про виключення з військового обліку, заявник ініціював даний спір.

Суд знаходить ключовими питаннями у даному спорі відповідь на те: чи передбачена національним законом України можливість видачі громадянину письмового документа про виключення з військового обліку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.23 Конституції України кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

За приписами ст.ст.17 і 65 Конституції України до згаданих вище обов`язків людини перед суспільством належить обовязок з приводу захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності України у спосіб відбуття військової служби відповідно до закону.

Таким законом є Закон України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу".

Частиною 2 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" визначено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з п.3 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч.9 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

У розумінні ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є видом військової служби.

Суспільні відносини з приводу виконання громадянами України військового обовязку у спосіб проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період регламентовані приписами Закону України від 21.10.1993р. №3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію".

Суд окремо зважає, що згідно з ч.10 ст.1 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема: проходити медичний огляд згідно з рішеннями відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

З наведеної норми слідує, що до категорії військовозобовязаних осіб належать не лише громадяни України чоловічої статі, котрі знаходяться на військовому обліку, але й громадяни України чоловічої стані, які повинні знаходитись на військовому обліку, проте не виконали цього публічного обовязку з будь-яких причин.

Відповідно до ч.13 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" обов`язковою складовою військового обовязку є проходження медичного огляду.

Правила, процедури та механізми проходження медичного огляду деталізовані приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом Положення №402).

Згідно з п.1.2 підрозділу 1 Розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Військово-лікарська експертиза це, зокрема, медичний огляд військовозобов`язаних.

Згідно з п.п.1.1 підрозділу 1 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду.

У розумінні п.2.1 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 органами військово-лікарської експертизи є військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Згідно з п.2.2 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

Згідно з п.п.2.5.1 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

Підпунктом 2.5.3 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 передбачено, що до складу ВЛК (ЛЛК) ТЦК та СП входять медичні працівники закладу охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, визначеного рішенням виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (голови обласної, Київської міської військових адміністрацій, а також районних військових адміністрацій та військових адміністрацій населених пунктів).

За правилом п.п.2.5.4 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

Як то указано у п.п.2.5.11 підрозділу 2 Розділу І Положення №402, документи позаштатних ВЛК скріплюються печаткою закладу охорони здоров`я (установи), військової частини, в яких ці комісії утворені. 2.8.1. ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.

Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.

Головою ВЛК районного (міського) ТЦК та СП призначається лікар, який пройшов тематичне удосконалення (підвищення кваліфікації) з питань військово-лікарської експертизи або має досвід виконання обов`язків у складі військово-лікарських комісій не менше одного року, наказом керівника районного ТЦК та СП після погодження з керівником районного (міського) державного або комунального закладу охорони здоров`я (установи), головою ВЛК обласного ТЦК та СП, Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_10 (Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ) призначається начальник медичного відділення цього ТЦК та СП наказом керівника ТЦК та СП після погодження з начальником ВЛК регіону.

Персональний склад ВЛК при районному (міському), обласному ТЦК та СП визначається наказами відповідних керівників ТЦК та СП на підставі наданої начальником (керівником) закладу охорони здоров`я (установи) інформації про перелік медичних працівників, які залучаються до роботи ВЛК при районному (міському), обласному ТЦК та СП, із зазначенням їх спеціальностей.

Відповідно до п.п.2.8.4 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 на ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.

Згідно з п.п.2.8.5 підрозділу 2 Розділу І Положення №402 у порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК.

Пунктом 3.3 підрозділу 3 Розділу І Положення №402 зазначено, що скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Згідно з п.3.1 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України, на підставі направлення.

Згідно з п.68 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560) у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п`ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов`язаним вручається мобілізаційне розпорядження.

Згідно з п.74 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560) військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видається направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з п.3.2 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 повторний медичний огляд військовозобов`язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення. Військовозобов`язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил України та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров`я. Військовозобов`язані, у яких відсутні скарги на стан здоров`я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.

Згідно з п.3.8 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Постанова ВЛК при ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби, прийнята у мирний час під час визначення призначення військовозобов`язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ), дійсна протягом п`яти років з дня закінчення медичного огляду.

Постанова ВЛК районних, міських ТЦК та СП про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду.

Якщо в стані здоров`я військовозобов`язаного, за його зверненням або висновками лікарів закладу охорони здоров`я виникли зміни, то за направленням керівника ТЦК та СП проводиться повторний медичний огляд з метою визначення ступеня придатності до військової служби.

Під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.

Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.

Відповідно до п.3.11 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 у разі коли лікарям ВЛК ТЦК та СП важко остаточно визначити стан здоров`я військовозобов`язаного, він направляється лікарем - членом ВЛК на амбулаторне або стаціонарне обстеження з подальшим оглядом ВЛК ТЦК та СП, з унесенням відповідного запису про направлення до ЕСОЗ. Після проведення обстеження складається Акт дослідження стану здоров`я (додаток 10), який підписується керівником закладу охорони здоров`я (установи). Акт подається до ВЛК ТЦК та СП на розгляд. Якщо обстеження проводилось у закладі охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, то огляд проводиться госпітальною (гарнізонною) ВЛК.

За приписами п.20.1 підрозділу 20 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов`язані дотримуватися вимог Положення.

Системно аналізуючи зміст наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що органи військово-лікарської експертизи є незалежними, самостійними, окремими державними органами, (владна управлінська компетенція яких не перетинається із обсягом повноважень органів військового управління територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки районного чи регіонального рівня) котрі наділені законодавцем виключною компетенцією на вчинення управлінських волевиявлень з приводу визначення придатності громадянина за станом здоров`я на момент проведення конкретного медичного огляду до військової служби.

Правильність саме такого тлумачення додатково підтверджується положеннями п.72 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560), де указано, що рішення щодо придатності резервіста та військовозобов`язаного для проходження військової служби за станом здоров`я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі незгоди громадянина з рішенням військово-лікарської комісії при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі його заяви громадянин направляється для проходження військово-лікарської комісії при обласному (Київському та ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Відповідно до п.73 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560) рішення військово-лікарської комісії при обласному (Київському та ІНФОРМАЦІЯ_12 про придатність резервіста або військовозобов`язаного за станом здоров`я до військової служби під час мобілізації може бути скасовано штатною військово-лікарською комісією вищого рівня або оскаржено у судовому порядку.

У силу окремого застереження п.3.8 підрозділу 3 Розділу ІІ Положення №402 під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу (додаток 11 до цього Положення) у трьох примірниках, які не пізніше десятиденного строку з дня закінчення медичного огляду та перевірки ВЛК обласних (Київського та Севастопольського міських) ТЦК та СП, направляються на затвердження до штатних ВЛК згідно адміністративно-територіальної зони відповідальності за проведення військово-лікарської експертизи.

Матеріали справи не містять ані доказів завершення Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 перевірки складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією Київського РТЦКтаСП м.Харкова свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби, ані доказів затвердження відповідною штатною ВЛК складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що правила військового обліку деталізовані приписами Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобовязаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487; далі за текстом Порядок №1487).

Згідно з п.15 Порядок №1487 за умови запровадження інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів: взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомості про яких наявні та актуалізовані (верифіковані) в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, за умови дотримання ними правил військового обліку здійснюється на підставі відомостей про декларування, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання осіб в електронній формі, надісланих органами, що здійснюють реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб (далі - органи реєстрації) через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів, надіслані органом реєстрації через єдину інформаційну систему МВС до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є підставою для взяття особи на військовий облік або зняття з військового обліку районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, органом СБУ, відповідним підрозділом розвідувального органу.

У разі звернення призовника, військовозобов`язаного або резервіста до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів за новим задекларованим місцем проживання в його військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки про взяття на військовий облік за новим місцем проживання.

У разі коли відомості про призовника, військовозобов`язаного або резервіста не включено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, призовник, військовозобов`язаний або резервіст може за власним бажанням подати відомості для включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів під час формування декларації про місце проживання з використанням засобів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) за умови запровадження інформаційної взаємодії. Механізм та вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між Порталом Дія та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів встановлюються Міноборони.

Відомості про декларування/зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання призовників, військовозобов`язаних та резервістів за декларацією (заявою), поданою в електронній формі з використанням засобів Порталу Дія, не включаються органом реєстрації до повідомлення, передбаченого додатком 18.

Відповідно до п.151 Порядку №1487 до запровадження електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів призовники, військовозобов`язані та резервісти (за наявності у них дійсних військово-облікових документів) можуть надавати інформацію про зміну своїх облікових даних шляхом подання заяв та відповідних підтвердних документів через центри надання адміністративних послуг, на підставі яких районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, орган СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів вносять зміни до відповідних облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як то указано у п.20 Порядку №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Відповідно до п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку.

За правилами п.81 Порядку №1487 взяття на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 151 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.

Особиста присутність призовників, військовозобов`язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов`язкова.

Згідно з ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Згідно з п.77 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом Порядок №560) рішення (постанову) військово-лікарської комісії щодо придатності резервіста або військовозобов`язаного до проходження військової служби під час мобілізації вноситься до бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не пізніше ніж протягом наступного дня з дня надходження відповідного рішення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Матеріали справи не містять ані доказів надходження до ІНФОРМАЦІЯ_5 будь-якого письмового документу про підтвердження Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 перевірки правильності висновку складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією Київського РТЦКтаСП м.Харкова свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби, ані доказів надходження до ІНФОРМАЦІЯ_5 будь-якого письмового документу про затвердження відповідною штатною ВЛК складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що у розумінні п.1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №559; далі за текстом Порядок №559) військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа.

Згідно з п.2 Порядку №559 військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.

У силу спеціального застереження п.5 Порядку №559 військово-обліковим документом призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі за текстом - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно з п.1 ч.1 ст.2 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" основними завданнями Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Статтею 6 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною 1 ст.7 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено коло відомостей про персональні дані військовозобовязаних, а ч.1 ст.8 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено коло визначено коло відомостей про службові дані військовозобовязаних.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Як то указано у ч.2 ст. Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", оформлення документів військового обліку громадян України здійснюється з використанням засобів Реєстру.

Суд відмічає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин норми Закону України від 16.03.2017р. №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" не передбачають внесення до Реєстру відомостей про виключення громадянина з військового обліку і видачі про це окремого письмового документа.

Суд повторює, що у силу спеціального застереження п.5 Порядку №559 військово-обліковим документом призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

За матеріалами справи судом достовірно установлено, що у складі звернення заявника до РТЦКтаСП від 29.11.2024р. був відсутній військово-обліковий документ, де б названий орган військового управління мав фізичну змогу проставити запис згідно з ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" про виключення із військового обліку.

Також за матеріалами справи судом достовірно установлено, що станом на 29.11.2024р. відсутні обєктивні дані, котрі б засвідчували надходження до ІНФОРМАЦІЯ_5 будь-якого письмового документу про підтвердження Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 перевірки правильності висновку складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією Київського РТЦКтаСП м.Харкова свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби, або надходження до ІНФОРМАЦІЯ_5 будь-якого письмового документу про затвердження відповідною штатною ВЛК складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби.

Отже, станом на календарну дату одержання звернення заявника від 29.11.2024р. Київський РТЦКтаСП м.Харкова не мав визначених законом підстав та приводів для вчинення управлінського волевиявлення з приводу виключення заявника із військового обліку.

Вирішуючи спір за епізодом ненадання субєктом владних повноважень Київським РТЦКтаСП м.Харкова письмової відповіді на звернення заявника від 29.11.2024р., суд зазначає, що відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (ч.1 ст.10; Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (ч.2 ст.10).

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу практичної реалізації права особи на отримання інформації унаслідок звернення до учасників суспільних відносин деталізовані, зокрема, приписами Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі за текстом - Закон №393/96-ВР), Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992р. №2657-ХІI (далі за текстом - Закон №2657-ХІІ), Закону України від 13.01.2011р. №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації" (далі за текстом - Закон №2939-VI).

При цьому, приписи перелічених вище законів одночасно регламентують і суспільні відносини з обігу інформації.

Окрім того, відносини з обігу інформації унормовані також і приписами ст.32 Конституції України, де указано, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, а також приписами низки інших актів законодавства, зокрема, Закону України від 01.06.2010р. №2297-VI "Про захист персональних даних" (далі за текстом - Закон №2297-VI), Закону України від 14.10.2014р. №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі за текстом - Закон №1700-VIІ).

Суд зазначає, що згідно з абз.1 ст.1 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За наведеними у ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" визначеннями під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

За правилами ст.5 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Відповідно до ст.7 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Випадки, коли звернення громадянина не підлягає розгляду суб`єктом владних повноважень із наданням письмової відповіді окреслені законодавцем у приписах ст.8 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".

У силу спеціального застереження ст.12 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".

Отже, законодавцем у ст.12 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" прямо окреслені певні, але не вичерпні випадки існування окремих звернень, котрі підлягають розгляду за правилами спеціальних актів права.

Порядок розгляду і вирішення звернень у формі пропозицій (зауважень) визначений ст.ст.14, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі заяв (клопотань) визначений ст.ст.15, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", порядок розгляду і вирішення звернень у формі скарг визначений ст.ст.16, 18, 19, 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян".

Суд вважає, що приписи ст.ст.19 і 20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" знаходяться у кореспонденції з положеннями ст.3 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян", а тому подання учасником суспільних відносин до субєкта владних повноважень письмового документа, котрий за предметом ініційованих питань не підпадає під визначення пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги, не призводить до виникнення у субєкта владних повноважень обовязку з приводу розгляду, вирішення і надання відповіді до суті такого письмового документа.

У межах спірних правовідносин субєкт владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_7 згідно з ст.20 Закону України від 02.10.1996р. №393/96-ВР "Про звернення громадян" за загальним правилом повинен був надати письмову відповідь на звернення заявника протягом 30 днів від календарної дати отримання звернення зацікавленої особи.

Доказів виконання субєктом владних повноважень Київським РТЦКтаСП м.Харкова цього обовязку матеріали справи не містять.

Проте, оскільки у межах спірних правовідносин заявник прагне не до отримання відповіді на власне звернення як такої, а до отримання письмового документа про виключення з військового обліку, попри те, що видача такого документа національним законом України не передбачена і станом на дату складання звернення від 29.11.2024р. органами військово-лікарської експертизи вищого рівня відносно ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 (а саме: ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_13 , а також відповідною штатною регіональною ВЛК) не було перевірено та затверджено складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією Київського РТЦКтаСП м.Харкова свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби, то суд не знаходить цю обставину достатньою підставою для задоволення позову, позаяк це обєктивно не здатне призвести до відновлення будь-якого права (інтересу) заявника у сфері виконання військового обовязку, котре станом на 29.11.2024р. не було порушено жодним із відповідачів у справі.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку заявник взагалі не набув права на отримання окремого письмового документу про виключення з військового обліку станом на 29.11.2024р. (позаяк таке право не передбачене національним законом України), раніше отриманого військово-облікового документу до органу військового управління для проставлення позначки згідно з ч.6 ст.37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обовязок і військову службу" про виключення із військового обліку не подавав, станом на 29.11.2024р. не набув права на виключення з військового обліку у звязку із відсутністю обєктивних даних про перевірку та затвердження органами військово-лікарської експертизи вищого рівня відносно ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_5 (а саме: ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_13 , а також відповідною штатною регіональною ВЛК) складеного відносно заявника Військово-лікарською комісією Київського РТЦКтаСП м.Харкова свідоцтва про хворобу із висновком про непридатність до військової служби.

Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, ст.ст.72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко