Рішення № 124945567, 05.02.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7705/24

05 лютого 2025 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду, через представника - адвоката Андрусенка І.Я., надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій просить суд:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії від 03.10.2024 №192150005029, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із дати звернення із заявою про призначення пенсії 05.02.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 05.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.02.2024 № 192150005029 позивачу відмовлено призначенні пенсії за віком, оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Відповідач зарахував позивачу страховий стаж 29 років 11 місяців, 20 днів, відповідач не врахував позивачу до стажу період роботи з 01.07.2000 по 31.01.2001.

Не погодившись із Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.02.2024 № 192150005029, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №500/3905/24 визнано протиправним та скасовано рішення відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №192150005029 від 09.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи на посаді столяра в ПАП "Дністрянське" з 01.07.2000 по 31.01.2001 та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 05.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення.

На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 03.10.2024 №192150005029 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач зарахував позивачу страховий стаж 28 років 05 місяців 21 днів.

Позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 06.01.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій залучено до справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Відповідно до статей 162-164 КАС України встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

17.01.2025 від третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що за результатами розгляду заяви позивача, до стажу зараховано всі періоди згідно наданих документів. Страховий стаж позивача становить 28 років 05 місяців 21 днів. З огляду на вищезазначене пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивачу відсутній необхідний страховий стаж 30 років.

20.01.2025 від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що при розгляді заяви позивача від 05.02.2024 винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 09.02.2024 №192150005029 за відсутності 30 років страхового стажу (страховий стаж становив 29 років 11 місяців 20 днів). До страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 31.01.2001 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.07.1981, оскільки відсутні дані про сплату внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5. На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 по справі №500/3905/24, до страхового стажу позивача зараховано період роботи з 01.07.2000 по 31.01.2001 та повторно розглянуто заяву від 05.02.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. Рішенням від 03.10.2024 №192150005029 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за відсутності 30 років страхового стажу (страховий стаж становить 28 років 05 місяців 21 днів). При виконанні рішення суду страховий стаж обчислено з урахуванням вимог листа Пенсійного фонду України від 08.08.2023 №2800-030102-9/44580.

Ухвалою суду від 23.01.2025 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області докази на підтвердження зарахування позивачу періоду трудової діяльності в СС «Світанок» з 01.01.1999 по 01.07.2000 до страхового стажу ОСОБА_1 частково, у тому числі первинних бухгалтерських документів селянської спілки «Світанок» (звітів, відомостей, нарахувань тощо), які подавалися страхувальником до органів Пенсійного фонду України на підтвердження страхового стажу ОСОБА_1 , а також письмові пояснення щодо причин розбіжностей і протилежних рішень відповідача при вирішені питання про призначення пенсії за віком від 09.02.2024 щодо зарахування періоду трудової діяльності позивача з 01.01.1999 по 01.07.2000 до страхового стажу у повному обсязі (встановлений страховий стаж 29 років 11 місяців 20 днів) і від 03.10.2024 про часткове зарахування до страхового стажу зазначеного періоду трудової діяльності (встановлений страховий стаж 28 років 5 місяців 21 день).

Ухвалою суду від 23.01.2025 витребувано у ПАП «Дністрянське» письмові докази щодо трудової діяльності ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 по 01.07.2000, зокрема, відомостей про нарахування і виплату заробітної плати, табелів обліку робочого часу, розрахунку заробітної плати, наказів про встановлення неповного робочого часу, простою чи невиконання працівником роботи з інших причин тощо.

На виконання вимог ухвали суду від 23.01.2025 третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 24.01.2025 подало до суду клопотання про долучення доказів, надавши документи які стосуються періоду трудової діяльності позивача у ПАП «Дністрянське».

28.01.2025 від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли додаткові пояснення у справі, у яких відповідач, вказує, що при опрацюванні заяви від 05.02.2024 період роботи в колгоспі «Світанок» враховано за наявною інформацією про фактично відпрацьовані трудодні (з 29.07.1987 по 31.12.1988 1 рік 5 днів 3 місяці). Календарно зараховано по 30.06.2000 (з 12.01.1993 по 30.06.2000 7 років 5 місяців 19 днів), а після 01.07.2000 зараховано за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 відповідно вимог листа Пенсійного фонду України від 08.08.2023 №2800-030102- 9/44580. Страховий стаж склав 29 років 11 місяців 20 днів. Прийнято рішення про відмову від 09.02.2024 № 192150005029, за відсутності необхідного страхового стажу 30 років.

При виконанні рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 по справі №500/3905/24 повторно розглянуто заяву позивача та надані документи. Взято до уваги результати наданих актів зустрічних перевірок від 17.07.2024 №1900-1103-1/3405 та від 21.02.2024 №0900-1102-1/1536 та вимоги листа Пенсійного фонду України від 08.08.2023 №2800-030102-9/44580 щодо зарахування страхового стажу з 01.07.2000 по 31.12.2003. Розрахунок страхового стажу проведено з 01.01.1999 по 08.02.2000, оскільки в довідці від 04.01.2023 №7 в 2000 році наявні тільки 26 вихододнів та невиконаний встановлений мінімум трудової участі в колгоспі, а тому зараховано тільки період з 29.07.1987 по 31.12.1987 0 років 5 місяців 3 дні. Період роботи з 01.07.2000 по 04.10.2004 зараховано по фактично сплаченим внескам в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою від 05.02.2024 про призначення пенсії за віком.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.02.2024 №192150005029 відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за віком (30 років).

При цьому, у рішенні вказано, що такий стаж позивача становить 29 років 11 місяців 20 днів. Відповідач не врахував позивачу до стажу період роботи з 01.07.2000 по 31.01.2001.

Не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.02.2024 № 192150005029, позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №500/3905/24 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №192150005029 від 09.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу період роботи на посаді столяра в ПАП "Дністрянське" з 01.07.2000 по 31.01.2001 та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача від 05.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення.

На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 03.10.2024 №192150005029 з підстав відсутності необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за віком. Рішенням установлено, що страховий стаж позивача становить 28 років 05 місяців 21 днів. При цьому обґрунтування того, яких саме періодів трудової діяльності не зараховано позивачу до страхового стажу та підстав не зарахування цих періодів, вказане рішення не містить.

Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Частинами 1, 3 статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.9 Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Згідно з пунктом 3.3. Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

Порядок підтвердження стажу роботи визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених положень, суд доходить висновку, що надання особою до Пенсійного органу уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії за віком потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, підтвердження стажу роботи уточнюючими довідками потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Так, згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 віл 17.07.1981 (арк.справи 10-11):

з 01.09.1978 по 16.07.1981 позивач навчався у професійно-технічному училищі №3 м. Івано-Франківська;

з 20.07.1981 по 26.10.1981 працював столяром в Прикарпатському меблевому комбінаті;

з 14.11.1981 по 30.11.1983 проходив військову службу;

з 23.01.1984 по 28.07.1987 працював оздоблювачем в цеху №4 Прикарпатського меблевого комбінату;

з 01.08.1987 по 11.01.1993 працював столярем в колгоспі «Світанок»;

Згідно довідки ПАП «Дністрянське» від 04.01.2023 №8 колгосп Світанок був реорганізований в С/С «Світанок». Рішенням загальних зборів від 17.03.2000 №2 С/С «Світанок» реорганізована в ПАП «Дністрянське» (арк.справи 21);

з 12.01.1993 по 01.07.2000 працював столяром в селянській спілці «Світанок»;

з 01.07.2000 по 04.10.2004 - працював столяром ПАП «Дністрянське»;

з 30.08.2016 по 31.12.2023 на посаді помічника вихователя Коропецького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Відмовляючи позивачу у призначені пенсії за віком, з підстав відсутності необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію віком, відповідач послався на те, що страховий стаж позивача становить 28 років 05 місяців 21 днів.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, відповідач не надав оцінки записам трудової книжки позивача, яка містить записи про трудову діяльність. Як і не висловив заперечень щодо записів цієї трудової книжки.

Також обґрунтування того, яких саме періодів трудової діяльності не зараховано позивачу до страхового стажу та підстав незарахування цих періодів, вказане рішення не містить.

З долученої до відзиву відповідача довідки форми РС-право на підтвердження стажу на право призначення пенсії судом встановлено, що за періоди трудової діяльності позивача в селянській спілці «Світанок» зараховано до страхового стажу:

з 29.07.1987 по 31.12.1987 - 0 років 5 місяців 3 дні

з 01.01.1999 по 06.01.1999 6 днів

з 01.02.1999 по 05.02.1999 5 днів

з 01.03.1999 по 08.03.1999 8 днів

з 01.04.1999 по 04.04.1999 4 дні

з 01.05.1999 по 16.05.1999 16 днів

з 01.06.1999 по 06.06.1999 6 днів

з 01.07.1999 по 02.07.1999 2 дні

з 01.08.1999 по 20.08.1999 20 днів

з 01.09.1999 по 05.09.1999 5 днів

з 01.10.1999 по 10.10.1999 10 днів

з 01.11.1999 по 10.11.1999 10 днів

з 01.12.1999 по 02.12.1999 2 дні

з 01.01.2000 по 18.01.2000 18 днів

з 01.02.2000 по 08.02.2000 8 днів

з 08.02.2000 по 01.07.2000 не зараховано жодного дня страхового стажу.

Водночас, при первинному зверненні позивача до пенсійного органу, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2024 період трудової діяльності позивача в селянській спілці «Світанок» з 29.07.1987 по 31.12.1988 та в ПАП «Дністрянське» з 01.01.1999 по 01.07.2000 був зарахований до страхового стажу позивача у повному обсязі.

У додаткових поясненнях Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вказало, що розрахунок страхового стажу проведено з 01.01.1999 по 08.02.2000, оскільки в довідці від 04.01.2023 №7 в 2000 році наявні тільки 26 вихододнів, а також невиконаний встановлений мінімум трудової участі в колгоспі «Світанок», а тому зараховано тільки період з 29.07.1987 по 31.12.1987, що становив 0 років 5 місяців 3 дні. Період роботи з 01.07.2000 по 04.10.2004 зараховано по фактично сплаченим внескам в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Щодо зарахування відповідачем періоду роботи позивача в колгоспі «Світанок» за фактичною тривалістю, суд зазначає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до 2004 року) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи чи перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Згідно довідки №7 від 04.01.2023 виданої ПАП «Дністрянське», яке є правонаступником колгоспу «Світанок», у відомостях про кількість трудоднів (людиноднів), трудову участь у колгоспному виробництві, наявна інформація про трудову участь позивача у виробництві, зокрема:

- за 1987 рік: 122 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 100;

- за 1988 рік: 270 відроблених трудодні при встановленому мінімумі трудоднів 220.

Суд констатує, що в трудовій книжці позивача містяться відомості про роботу позивача колгоспі «Світанок» на посаді столяра, а також у довідці №7 від 04.01.2023 містяться відомості про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в господарстві, з якої вбачається, що позивач відпрацював в повному обсязі встановлений мінімум трудової участі в колгоспі за рік протягом 1987-1988 роки.

Щодо зарахування до стажу роботи за фактичною тривалістю періоду з 01.01.1999 по 08.02.2000, суд зазначає, що у вищезгаданій довідці №7 від 04.01.2023 у відомостях про кількість трудоднів (людиноднів), трудову участь у колгоспному виробництві, вказано, що позивач за 1999 рік відпрацював 94 дні при встановленому мінімумі 180 днів, за 2000 рік відпрацював 26 днів при встановленому мінімумі 38 днів.

Проте, а ні трудова книжка, а ні довідка №7 від 04.01.2023 не місять відомостей про поважність причин невиконання позивачем мінімуму трудової участі у зазначені роки. При цьому, матеріали справи не містять доказів про відрахування позивача із членів колгоспу у ці роки або те, що він працював в іншому місці.

Суд зауважує, що норми статті 56 Закону №1788-XII визначали, що періоди роботи у колгоспі після 1965 року по фактично відпрацьованому зараховуються до страхового стажу лише за умови невиконання встановленого мінімуму без поважних причин.

Щодо зарахування відповідачем до страхового стажу періоду з 01.07.2000 по 04.10.2004 по фактично сплаченим внескам в індивідуальних відомостях про застраховану особу, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За положеннями статті 20 Закону України №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Як встановив суд періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 04.10.2004 зараховані до страхового стажу за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно яких спостерігаються місяці, в яких сума сплачених страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Тому ці періоди враховано до страхового стажу пропорційно до суми сплачених страхових внесків.

Суд вказує на те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Суд зазаначає, що внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків в повному обсязі за період з 01.07.2000 по 04.10.2004 не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу, а також встановлювати його достатність для призначення позивачу пенсії за віком.

Водночас, пунктом 4.7 Порядку №22-1 встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Суд перевіряє правомірність рішення відповідача виключно виходячи зі змісту такого рішення.

При цьому обґрунтування того, яких саме періодів трудової діяльності не зараховано позивачу до страхового стажу та підстав незарахування цих періодів, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2024 №192150005029 не містить.

У свою чергу, відсутність визначених в оскаржуваному рішенні періодів, які не зараховані до страхового стажу згідно трудової книжки позивача та причин їх не зарахування, унеможливлюють зобов`язання судом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати такі періоди до страхового стажу.

Так, Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з`ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

Так, у справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та №71378/10, пункт 35).

Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява №12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має призначатися і виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 192150005029 від 09.02.2024 страховий стаж відповідача визнаний на рівні 29 років 11 місяців 20 днів.

Позивач володів правомірними очікування на збільшення страхового стажу з урахуванням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.08.2024, яким відповідача зобов`язано зарахувати додатково 7 місяців страхового стажу.

Натомість, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області при повторному розгляді питання призначення пенсії позивачу на виконання зазначеного рішення суду за відсутності будь-яких причин і пояснень зменшено його страховий стаж до 28 років 5 місяців 21 дня.

Отже, зменшення визнаного відповідачем страхового стажу позивача за відсутності будь-яких мотивів, пояснень і обґрунтування такого рішення не узгоджується з принципом правомірного очікування.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012).

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.

У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (законом, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що звуження обсягу попередньо визнаного відповідачем страхового стажу не може відбуватися довільно та без належного пояснення, обґрунтування і підтвердження суперечить принципам правової визначеності і правомірного очікування.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини другої статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області приймаючи оскаржуване рішення, діяло недобросовісно та необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, допустило неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняло необґрунтоване рішення, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії.

Враховуючи, що в оскаржуваному рішенні не зазначено які саме періоди роботи (із зазначенням їх дат) не були враховані відповідачем до страхового стажу та причин їх неврахування, суд вважає, що з урахуванням дискреційних повноважень відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2024 №192150005029 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.02.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

У свою чергу частиною восьмою статті 139 КАС України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.10.2024 №192150005029 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2024 про призначення пенсії за віком із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65012 код ЄДРПОУ 20987385);

третя особа:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001 код ЄДРПОУ 14035769) .

Суддя Грицюк Р.П.