Рішення № 124945460, 05.02.2025, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/7589/24

05 лютого 2025 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №025750011706 від 26.11.2024 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 20.11.2024 зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу для призначення пенсії періоди роботи з 06.09.1994 по 11.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.11.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26.11.2024 року № 025750011706 позивача повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Так, до страхового стажу не зараховано періоди догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до свідоцтва про народження дитини та період роботи в російській федерації з 06.09.1994 по 11.08.2003, оскільки росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відтак, позивачу не зараховано періоди роботи з 06.09.1994 по 11.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981 (далі трудова книжка). З даними діями відповідача позивач не погоджується.

Ухвалою суду від 06.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що на підстави заяви та наданих документів ГУ ПФУ в Тернопільській області 09.09.2024 винесено рішення № 192650011962 про відмову позивачу у призначенні пенсії, в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

До страхового стажу не враховано період роботи на території російської федерації з 06.09.1994 по 11.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 11.09.1981, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 і наразі чинним законодавством не передбачено зарахування до страхового стажу періодів роботи в російській федерації починаючи з 01.01.1992.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 20.11.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності вказану заяву передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області 26.11.2024 прийняло рішення №025750011706 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Як слідує зі змісту даного рішення, на підставі доданих заявницею документів до стажу роботи не зараховано:

- період роботи на території російської федерації з 06.09.1994 по 11.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 і на тепер чинним законодавством не передбачено зарахування до страхового стажу періодів роботи в російській федерації з 01.01.1992;

- період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до свідоцтва про народження дитини від 26.04.1991, оскільки в наданих документах відсутня відмітка про одержання паспорта, а відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері до досягнення дитиною трирічного віку встановлюється на підставі, зокрема, свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Підставою для звернення до суду слугувало не зарахування до страхового стажу позивача періодів:

-роботи на території російської федерації з 06.09.1994 по 11.08.2003;

- догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 26.04.1991.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з 06.09.1994 по 11.08.2003.

Згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981 (арк. справи 9-10) позивач з 06.09.1994 по 11.08.2003 працювала на посаді «медичної сестри» медичного пункту у військовій частині НОМЕР_4 , що розташована на території російської федерації.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

В силу положень статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москва. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Водночас, відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись у росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Так, 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.

Проте, суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання, що період роботи з 06.09.1994 по 11.08.2003 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Тому, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 06.09.1994 по 11.08.2003, пенсійний орган діяв не у межах та не у спосіб визначений чинним законодавством.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Окрім цього, суд зауважує, що зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №025750011706 від 26.11.2024 року слідує не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки у свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутня інша інформація про факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Однак, суд зауважує, що вимоги про обов`язкове зазначення відмітки про отримання паспорту дитини чинне законодавство не передбачає, оскільки надає право вибору заявнику між свідоцтвом про народження та паспортом.

Позивачем до заяви в органи Пенсійного фонду та до позовної заяви в суд долучено копію свідоцтва про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 серії НОМЕР_2 від 26.04.1991, з якого вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю дитини.

Відтак такі доводи пенсійного органу є безпідставними, оскільки відповідачем не аргументовано необхідність подання свідоцтва про народження дитини з обов`язковим штампом про отримання паспорта з посиланням на відповідні вимоги законодавства.

Тому суд не вбачає перешкод щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду догляду за дитиною до досягнення трирічного віку.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову в призначенні пенсії № 025750011706 від 26.11.2024 є протиправним та підлягає скасуванню в частині відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 06.09.1994 по 11.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981 та періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

Щодо вимоги про зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивачки для призначення пенсії період роботи з 06.09.1994 по 11.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981 та період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 суд враховує наступне.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 у тій частині, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови в зарахуванні до страхового стажу зазначених періодів роботи.

Однак, суд зауважує, що відповідачем не надано оцінку і аналізу часовим проміжкам трудової діяльності позивача на території російської федерації, її перерваності чи безперервності, наявності пільгового страхового стажу тощо, що свідчить про неприпустимість надання висновків суду у цій частині за відсутності відповідних результатів такого аналізу органом, до компетенції якого законом віднесені зазначені повноваження.

Таким чином, хоча суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв неналежно, відмовивши у зарахуванні стажу трудової діяльності позивачки на території російської федерації, однак вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, ухвалити рішення про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із урахуванням висновків суду.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23.

Тому, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.11.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обраний спосіб захисту є достатнім та належним для ефективного відновлення порушеного права позивача.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З досліджених судом матеріалів справи відповідачем не доведено правомірність своїх дій належними і достатніми доказами. У зв`язку із наведеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд задовольняє позов частково, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії і що слугувало підставою звернення до суду з цим позовом, необхідно стягнути судовий збір у сумі 484,50 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26.11.2024 № 025750011706 в частині відмови зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду трудової діяльності з 06.09.1994 по 11.08.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.09.1981 та періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 26.04.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.11.2024 та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 484,50 грн (чотириста вісімдесят чотири грн 50 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 05 лютого 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46001 код ЄДРПОУ 14035769);

третя особа:

- Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька обл., Вінницький р-н, 21005 код ЄДРПОУ/РНОКПП 13322403) .

Головуючий суддя Грицюк Р.П.