Рішення № 124921636, 30.01.2025, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/6915/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2025 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

при секретарі судового засідання: Степанової Н.С.,

за участю учасників судового провадження:

представника позивача - адвоката Крутоголової О.О.,

представника відповідача - прокурора Боднар Л.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу № 509/6915/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Овідіопольська державна нотаріальна контора, про зняття арешту з нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить зняти арешт з нерухомого майна, а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є спадкоємицею за законом на майно своєї матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Овідіопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), серія

НОМЕР_1 .

Мати позивачки була власницею житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Мірошниченко Л.М. 18.03.2005 року.

Після смерті матері, позивач, ОСОБА_1 , звернулась до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, про що свідчить лист приватного нотаріуса Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф.

від 18.11.2024 № 655/02-14.

16 березня 2023 року була заведена спадкова справа № 45/2023 до майна померлої ОСОБА_2 , 1951 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Між тим, під час вчинення дій щодо оформлення спадщини стало відомо, що на будинок померлої накладено арешт. Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві приватної власності ОСОБА_2 , 26.11.2008 року Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою було накладено арешт. Підстава обтяження: повідомлення, б/н, 14.04.1994, Прокуратура смт. Овідіополь.

Позивач зазначає, що підстави, з яких було накладено арешт на будинок, їй невідомі, адже прокурор Овідіопольського району Одеської області під час досудового розслідування кримінальної справи щодо ОСОБА_3 при накладенні арешту помилково зазначив будинок, що належав на праві власності матері позивачки, а раніше її бабусі, які не мали жодного відношення до кримінального злочину. Позивач та її родичі не визнані ні потерпілими, ні обвинуваченими у рамках вказаної кримінальної справи, розслідування по справі завершено, винесено вирок, який набрав законної сили, а обвинувачений відбуває покарання, тож арешт має бути знятий.

Ухвалою судді від 04 грудня 2024 року відкрито провадження по справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та витребувано від Одеського апеляційного суду (вулиця Івана та Юрія Лип, 24 А, Одеса) копію вироку відносно ОСОБА_3 , по справі №1-4/2005, або виписку з резолютивної частини вироку з інформацією щодо застосування в рамках даної справи заходів забезпечення.

В судове засідання з`явились представник позивача, адвокат Крутоголова О.О. та представник відповідача, прокурор Боднар Л.В., представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Овідіопольська державна нотаріальна контора, надала до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Представник позивача позов підтримала, в частині стягнення судового збору з відповідача від позовних вимог відмовилась.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовної заяви, у зв`язку з тим, що у повідомленні прокуратури Овідіопольського району від 14.04.1994 не ставилось питання щодо накладення арешту на конкретно визначене майно та будинки, а саме по собі повідомлення (лист) не могло слугувати підставою для накладення арешту на майно, через що за даних обставин позовні вимоги до прокуратури не підлягають задоволенню.

Заслухавши виступи представників сторін, ознайомившись з письмовими матеріалами справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.5 ЦПК України).

Положеннями ч. 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Овідіопольської державної нотаріальної контори Мірошниченко Л.М. 18.03.2005 року.

Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом, ОСОБА_2 , набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В свою чергу, ОСОБА_4 , вказаний будинок належав на підставі свідоцтв: про право власності за реєстровим № 852 та про право на спадщину за законом за реєстровим № 854, виданих Овідіопольською держнотконторою Одеської області 19.07.2001 року. Остання набула право власності в порядку спадкування після смерті чоловіка, ОСОБА_5 , право власності якого на будинок за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується копією рішення виконкому Овідіопольської селищної ради народних депутатів від 27.10.1983 року.

Отже, з наведеного вбачається, що будинок, на який накладено арешт, належав родичам позивачки та переходив в порядку спадкування.

ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Овідіопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), серія НОМЕР_1 .

16 березня 2023 року була заведена спадкова справа № 45/2023 до майна померлої ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві приватної власності ОСОБА_2 , 26.11.2008 року Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою було накладено арешт. Підстава обтяження: повідомлення, б/н, 14.04.1994, Прокуратура смт. Овідіополь.

Чорноморська окружна прокуратура, листом від 13.09.2024 № 63-5418вих24, повідомила представника позивача, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 26.11.2008 року за № 8228751 Овідіопольською державною нотаріальною конторою, зареєстровано арешт на майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , власником якого зазначено ОСОБА_3 . Також повідомлено, що матеріали кримінальної справи відносно ОСОБА_3 , скеровані для подальшого розгляду до суду, тому надати інформацію щодо відомостей та/або копій документів, які стали підставою для накладення арешту на вказаний житловий будинок, не представляється можливим. Додатково було зазначено, що апеляційним судом Одеської області, кримінальну справу відносно ОСОБА_3 розглянуто та судом винесено вирок від 20.12.2005 справа № 1-4/2005.

Одеський державний нотаріальний архів у листі від 07.10.2024 № 2469/01-20, повідомив, що в матеріалах архівного фонду Овідіопольської державної нотаріальної контори міститься повідомлення прокуратури Овідіопольського району одеської області від 13.04.1994 щодо накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 . На підставі вказаного повідомлення Овідіопольською державною нотаріальною конторою Одеської області 14.04.1994 за реєстровим № 997-94 накладено арешт на відчуження майна за вищевказаною адресою. Відомості щодо зняття арешту в матеріалах справи відсутні.

До вказаного листа було додано копію повідомлення прокуратури Овідіопольського району Одеської області.

З повідомлення від 13.04.1994 року вбачається, що «В связи с расследованием уголовного дела наложен арест на имущество ОСОБА_6 и ОСОБА_7 . На основании изложенного прошу не производить никаких операций с имуществом и ценностями указанных лиц до особого распоряжения.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживал: АДРЕСА_1 или ул. АДРЕСА_2 » (мовою оригіналу).

Отже, точна адреса місця проживання ОСОБА_3 відповідачу була невідома.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п. 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 31 жовтня 1975 р. № 45/5 (що діяла на час виникнення спірних правовідносин), у відповідності зі статтею 13 Закону Української РСР «Про державний нотаріат» визначено перелік нотаріальних дій, що вчиняють державні нотаріальні контори, серед яких накладення заборони відчуження жилого будинку.

Згідно з п. 151 вказаної Інструкції накладення заборони реєструється в реєстрі для реєстрації заборон. У цьому ж реєстрі реєструються повідомлення судових і слідчих органів про накладення арешту на жилий будинок.

Правовий режим власності, відповідно до ст. 92 Конституції України визначається виключно законами України.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пункті 71 рішення ЄСПЛ у справі «Звежинський проти Польщі» (заява

№ 34049/96) суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі «Pressos Compania Naviera S.» та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995 року). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (рішення у справі Спорронга і Льонрота).

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Вимоги позивача, що ґрунтуються на праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13

від 15 травня 2013 року. Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного у справі № 911/1247/18 від 21.08.2019 року, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Захист майнового права фізичною чи юридичною особою відповідно до вимог ЦПК України може здійснюватись в порядку цивільного судочинства.

30 червня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду по справі № 727/2878/19 було сформовано правовий висновок, згідно з яким спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі -КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду визначила в даному пункті дві підстави для розгляду справи в порядку цивільного чи/то господарського судочинства, а саме:

особа, на майно якої накладено арешт, не була учасником кримінального провадження;

завершеного (вироком, постановою про закриття провадження) у порядку передбаченому КПК України 1960 року.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першоїстатті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відповідно до ст. 126 КПК України 1960 року арешт майна міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Накладений на майно арешт може бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, або у разі закриття кримінальної справи відповідно до ст. 214 КПК України 1960 року. Після надходження кримінальної справи до суду питання щодо скасування арешту може бути вирішено судом в порядку, передбаченому статтями248,282 КПК України 1960 року, або при постановленні вироку, відповідно дост. 324 КПК України 1960 року.

Згідно з п. 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Судом встановлено, що наразі позивач не може оформити спадщину після смерті матері через наявність арешту, що спричиняє обмеження її права у розпорядженні належним майном та свідчить про необхідність захисту права, шляхом зняття такого арешту. Беручи до уваги, неможливість зняття арешту в позасудовому порядку та в іншій спосіб, крім звернення до суду з позовом, вимоги позивача є обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 149, 150, 158, 258 -260 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити повністю.

Зняти арешт, який накладений Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою за повідомленням прокуратури смт. Овідіополь б/н 14.04.1994 року на житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 8228751.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 04.02.2025 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко