Рішення № 124915773, 04.02.2025, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/17725/24

РІШЕННЯ

іменем України

04 лютого 2025 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовною заявою до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2018 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції; яка діяла до та після 19 липня 2022 року) та з урахуванням суми виплаченої на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №560/5376/23 в розмірі 327 686,05грн.;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2018 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 31.10.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року) та з урахуванням суми виплаченої на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі № 560/5376/23 в розмірі 327 686,05грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення зі служби цивільного захисту відповідач не виплатив в повному обсязі грошове забезпечення. Вказує, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.05.2023 року у справі № 560/5374/24 відповідач 31.10.2024 виплатив грошове забезпечення в розмірі 27793,06 грн та на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2023 року у справі № 560/6709/22 відповідач 15.03.2023 року виплатив грошове забезпечення в розмірі 73562,55 грн. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні протиправною. Просить виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 06 грудня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.05.2023 у справі № 560/5376/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, стягнуто з Головного управління на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 24.10.2018 по 14.03.2023 в розмірі 7351,25 грн. Із змісту цього судового рішення вбачається, що в користь позивача стягнуто середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2018 по 14.03.2023 року. Тобто, позивач уже отримав від відповідача грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як відповідальність відповідача за те, що відповідач після звільнення позивача зі служби 23.10.2018 року не провів із ним остаточного розрахунку згідно вимог статей 47, 116 КЗпПУ. При цьому, слід зазначити, що подальша доплата Головним управлінням на користь позивача 31.10.2024 індексації грошового забезпечення у сумі 27793,06 грн. на виконання рішення суду від 06.04.2023 у справі № 560/5374/23, не створює для відповідача нового обов`язку для застосування статті 117 КЗпП України і повторного стягнення в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Як зазначено вище, в межах адміністративної справи № 560/5376/23 позивачем вже реалізовано право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач повторно бажає реалізувати таке право та отримати середній заробіток.

До суду 10.12.2024 року від відповідача також надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 440/6856/22.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі, суд виходить з наступного.

Згідно пункту 5 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Судом встановлено, що рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду по справі № 440/6856/22 набрало законної сили 06.12.2024 року. Відтак, відсутні підстави для зупинення провадження у справі, а тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі необхідно відмовити.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив.

ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 23.10.2018 року № 580 позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі № 560/6709/22, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі № 560/5374/23 відповідачем було виплачено належне позивачу при звільненні грошове забезпечення: 15.03.2023 року в розмірі 73 562,55 грн; 31.10.2024 року в розмірі 27 793,06 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.10.2018 по 31.10.2024, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд вважає за необхідне також застосувати правову позицію, що викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, а саме наступне.

Так, Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.

Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 24.10.2018 - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 24.10.2018 (наступний день після звільнення) до 31.10.2024, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 24.10.2018 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями (тобто з 19.07.2022 по 19.01.2023).

Разом з тим, судом взято до уваги, що оскільки постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року по справі № 560/5376/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року - без змін, а в свою чергу рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року по справі № 560/5376/23 стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні за період з 24.10.2018 по 14.03.2023 в розмірі 7351,25 грн (сім тисяч триста п`ятдесят одна) грн 25 коп. з урахуванням обов`язкових платежів та виплат, то період за який у межах цієї справи вирішується питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починається з 15.03.2023 по 31.10.2024 року.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 68 постанови Верховного Суду 29 серпня 2024 року у справі № 200/3662/23.

Однак, оскільки період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями (тобто з 19.07.2022 по 19.01.2023), а позивачу рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року по справі №560/5376/23 присуджено середній заробіток по 14.03.2023, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 9 частини 1статті 5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (вул. Героїв Чорнобиля, 1/2, м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, 29008 , код ЄДРПОУ - 38662200)

Головуючий суддя П.І. Салюк