Рішення № 124915092, 04.02.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2025 року м. Рівне№460/11774/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 057150012564 від 06.09.2024, про відмову позивачу у призначенні пенсії; зобов`язати відповідача зарахувати позивачу періоди роботи до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення: з 04.11.2002 по 01.07.2007 у дитячому комбінаті №42 ВАТ Макрохім (ВАТ «МК «Азовсталь») на посаді вихователя та прийняти рішення про призначення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення з 31.08.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. При цьому, в систему освіти входить дошкільна освіта, а систему дошкільної освіти становлять заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності. Довільне найменування дошкільного навчального закладу «дитячий комбінат» не може бути підставою для виключення періоду роботи зі спеціального стажу. Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що розглянувши надані позивачкою документи, прийнято рішення №057150012564 яким позивачу відмовлено у призначені пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з огляду на наступне. Згідно з пунктом 2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) особам, які на день набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII мають вислугу років та стаж необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їх зверненням з дотриманням умов передбачених Законом. Зокрема, відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати: з 1 січня 2016 року не менше 25 років 06 місяців; до 11.10.2017 року не менше 26 років 06 місяців. Вік позивачки на дату звернення: 55 роки. Страховий стаж позивачки на дату звернення 36 роки 1 місяців 0 день. Стаж позивача за вислугу років становить 22 роки 5 місяців 10 днів. За результами розгляду документів, доданих до заяви, до спеціального стажу позивача не зараховано періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007 згідно записів №10-11 трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1990, оскільки робота на посаді вихователя дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ МК Азовсталь) не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909. Також зазначають, що у наданій трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.08.1990 відсутній запис про звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення. До електронної пенсійної справи долучено скановану копію з копії наказу про звільнення з роботи № 29-к від 11.11.2022, що не відповідає вимогам пункту 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, а саме: при поданні особою заяви в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. Просить відмовити у задоволені позову повністю.

Ухвалою суду від 07.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31.08.2024 позивачка через портал Пенсійного фонду України звернулась з заявою про призначення пенсії за вислугу років

06.09.2024 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №057150012564. За результами розгляду документів, доданих до заяви, до спеціального стажу позивача не зараховано періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007 згідно записів №10-11 трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1990, оскільки робота на посаді вихователя дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ МК Азовсталь) не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909. Також зазначають, що у наданій трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.08.1990 відсутній запис про звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення. До електронної пенсійної справи долучено скановану копію з копії наказу про звільнення з роботи № 29-к від 11.11.2022, що не відповідає вимогам пункту 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1, а саме: при поданні особою заяви в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачзвернулася до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХП від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-V1II, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України врахував те, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 91 1-VIII від 24.12.2015 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1,3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213- VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911 - VIII від 24.12.2015 - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення 04.06.2019.

Отже, з 05.06.2019 положення пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015, та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому, положення приписів Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням від 06.09.2024 № 0571500112564 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 22 років 5 місяці, 10 днів, до спеціального стажу не зараховано періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007 згідно записів №10-11 трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1990, оскільки робота на посаді вихователя дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ МК Азовсталь) не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909, а також в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 16.08.1990 відсутній запис про звільнення з посади, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до відповідача із заявою про призначення пенсії позивачка надано до пенсійного органу трудову книжку НОМЕР_1 .

Згідно запису №10 в трудовій книжці НОМЕР_1 , ОСОБА_1 прийнята на роботу з 04.11.2002 в ВАТ «Маркохім» на посаді вихователя відповідно до наказу №426 від 21.10.2002.

Відповідно до запису №11 в трудовій книжці НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звільнена з 01.07.2007 з посади вихователя на підставі наказу 56/к від 01.07.2007.

Дані записи про роботу з 04.11.2002 та про звільнення з 01.07.2007 завірені печаткою та підписом відповідальної особи.

Також в матеріалах справи наявна копія наказу №29-к від 11.11.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

При цьому, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року по справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що записи в трудовій книжці ОСОБА_1 за періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007 були визнані недостовірними, відповідачем, суб`єктом владних повноважень, суду не надано.

За таких підстав, доводи представників відповідачів щодо того, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу та до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років позивача періодів роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007, суд вважає необґрунтованими.

Також в рішення від 06.09.2024 № 0571500112564 вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовлено ОСОБА_1 зарахуванні до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007 на посаді вихователя дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ МК Азовсталь) не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909,

Згідно ст. 25 Закону України від 23.05.1991 №1060-XII «Про освіту» (в редакції та чинного в період роботи позивача) в Українській РСР встановлюється єдина структура системи освіти, що включає: дошкільне виховання; загальну середню освіту; професійну освіту; вищу освіту; післядипломну підготовку (стажування, клінічна ординатура тощо);аспірантуру; докторантуру; підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів; позашкільне навчання і виховання; самоосвіту.

Відповідно до ст. 26, 27 Закону України від 23.05.1991 №1060-XII «Про освіту» дошкільне виховання здійснюється у сім`ї, дошкільних дитячих закладах у взаємодії з сім`єю і має на меті забезпечення фізичного, психічного здоров`я дітей, їх повноцінний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для навчання в школі. Дошкільними виховними закладами є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки, школи-садки та інші.

Згідно ст. 5 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року N 2628-III (в редакції та чинного в період роботи позивача) систему дошкільної освіти становлять: дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; наукові і методичні установи; органи управління освітою; освіта та виховання в сім`ї.

Статтею 11 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року N 2628-III визначено, що дошкільний навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року №2628-III, відповідно до потреб громадян України створюються такі дошкільні навчальні заклади: дошкільний навчальний заклад (ясла) для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) компенсуючого типу для дітей віком від двох до семи (восьми) років, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, тривалого лікування та реабілітації. Дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) компенсуючого типу поділяються на спеціальні та санаторні; будинок дитини дошкільний навчальний заклад системи охорони

здоров`я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років; дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку, які перебувають у родинних стосунках та утримуються за рахунок держави; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) сімейного типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, які перебувають в родинних стосунках і де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти; дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі якого можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров`я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку; дошкільний навчальний заклад (центр розвитку дитини), в якому забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома; дитячий будинок сімейного типу - дошкільний навчальний заклад, в якому виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, віком від двох до вісімнадцяти років.

Згідно ст. 15 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 року N 2628-III, дошкільні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Статус державного має дошкільний навчальний заклад, заснований на державній формі власності. Статус комунального має дошкільний навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності. Статус приватного має дошкільний навчальний заклад, заснований на приватній формі власності.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

До такого Переліку віднесено дошкільні навчальні заклади, всіх типів - директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.

В п. 2 Примітки до Переліку зазначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_1 , працювала за спеціальністю виховання в дошкільних закладах та має кваліфікацію вихователь дошкільного закладу.

При цьому, в період з 04.11.2002 по 01.07.2007 в дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ МК Азовсталь), який в розумінні приписів Закону України «Про дошкільну освіту» є дошкільним навчальним закладом, на посаді вихователя, яка віднесена до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що робота позивача в період з 04.11.2002 по 01.07.2007 в дитячому комбінаті дитячого комбінату № 42 ВАТ «Макрохім» (ВАТ МК Азовсталь), підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, стаття 1 Першого протоколудо Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року. «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року ).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в призначенні ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення є протиправною, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.09.2024 № 057150012564 підлягає скасуванню.

Таким чином, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.09.2024 № 057150012564 є протиправним та підлягає скасуванню, то, відповідно, наявні підстави для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007.

Крім того, позивач просить суд зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення починаючи 31.08.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Згідно п. 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Відповідно до п. 4.3 Порядку рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Згідно ч. 5 ст. 45 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняттю рішення про призначення пенсії передує процедура перевірки пенсійним органом заяви про призначення пенсії та документів поданих до неї.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу слугувало не зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення періодів роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007.

Отже, дотримання позивачем під час звернення із заявою про призначення пенсії, інших вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, положень Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 р. № 622, пенсійним органом не перевірялось.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.09.2024 №057150012564; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення періоди роботи з 04.11.2002 по 01.07.2007, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Крім того, позивач просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7000,00 грн.

Щодо заявлених витрати на оплату професійної правничої допомоги суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, ст. 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2).

Разом з тим, частиною 3 статті 134 КАС України регламентовано, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Так, до матеріалів справи представником позивача приєднано копії договору про надання правової допомоги №58/24, протоколу погодження гонорару, квитанції до прибуткового касового ордеру.

Згідно протоколу № 1 погодження гонорару до договору № 58/24 від 17.09.2024, гонорар адвоката за договором №58/24 від 17.09.2024 про надання правової допомоги у справі ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, складає 7000,00 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру від 17.09.2024 року № 58/24 ОСОБА_1 сплатила адвокату Горщар С.В. кошти у розмірі 7000,00 грн.

Долученими до справи документами представником позивача доведено факт надання адвокатом правничої допомоги, однак, суд не може погодитися із його розміром, позаяк справа є справою незначної складності.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи встановлені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги за складання та подання позову явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Зважаючи на те, що дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався в порядку письмового провадження, а також беручи до уваги значну кількість сталої судової практики у спірних правовідносинах та фактичний обсяг виконаної роботи, на переконання суду, розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у розмірі 4000,00 грн, а їх стягнення з відповідача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.

Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 06.09.2024 №057150012564.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення періоди роботи 04.11.2002 по 01.07.2007.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е ст. 55 ЗУ Про пенсійне забезпечення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 04 лютого 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя У.М. Нор