Рішення № 124914105, 28.01.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 рокуСправа №160/23988/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

04.09.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.07.2024 №909230173493 про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України«Про загальнообов`язкове державне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути повторно заяву від 25.07.2024 про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування», зарахувавши до спеціального пільгового педагогічного стажу роботу на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 період навчання з 01.09.1973 по 28.06.1977 у Макіївському педагогічному училищі; періоди роботи позивача з 15.08.1977 по 02.05.1978 вчителем початкових класів у Скосогорівській восьмирічній школі; з 03.05.1978 по 12.05.1980 строкова військова служба в армії СРСР; з 01.01.1987 по 31.08.1997 викладачем початкової військової підготовки у Гірській середній школі №12; з 24.11.2008 по 31.05.2014 та з 01.10.2014 по 09.10.2014 директором Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №30.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.07.2024 ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до територіального органу пенсійного фонду України, після чого в порядку екстериторіальності вона була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення від 31.07.2024 №909230173493 про відмову у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з підстав відсутності необхідного спеціального стажу. Позивач не погоджується з прийнятим рішенням та зазначає, що він має такий спеціальний пільговий педагогічний стаж. Вказане стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/22988/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

24.10.2024 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що за результатами розгляду наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 не надав уточнюючі довідки закладів, установ що підтверджують відомості про роботу які дають право на пенсію за вислугу років за періоди з 15.08.1977 по 03.05.1978 та 02.10.1987 про 31.08.1997. На підставі викладеного, відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 допомоги, згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування" (стаж роботи за вислугою років менше 35 років). Відтак відповідач діяв у межах діючого законодавства України, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

З 23.01.2018 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

25.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою щодо виплати грошової допомоги, згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування".

Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.07.2024 №909230173493 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті грошової допомоги, згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування" та зазначено про те, що за результатами розгляду наданих документів встановлено, що ОСОБА_1 не надав уточнюючі довідки закладів, установ що підтверджують відомості про роботу які дають право на пенсію за вислугу років за періоди з 15.08.1977 по 03.05.1978 та 02.10.1987 про 31.08.1997.

У зв`язку із незгодою рішенням пенсійного органу яким відмовлено у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти пенсій відповідно до п. 7-1 розділу ХV Закону №1058, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (далі Порядок №1191).

Відповідно до п. 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).

Згідно з п. 4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Тобто, конструкція зазначеної норми права свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2021 у справі №328/1620/17, умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.

Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Законом України «Про освіту», Законом України «Про повну загальну середню освіту», Законом України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», Законом України «Про фахову передвищу освіту», Законом України «Про вищу освіту» передбачено, що повна загальна середня освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта є структурними ланками освіти та її підсистемою.

Відповідно до підпунктів 6, 21 пункту 1 статті 1 Закону України «Про освіту» заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.

Пунктом 25 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» встановлено, що система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб`єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про освіту» невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Закону України «Про освіту» наукове і методичне забезпечення освіти здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук України, органи із забезпечення якості освіти, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти, академічні, галузеві науково-дослідні інститути, заклади освіти, інші наукові, науково-методичні та методичні установи у взаємодії з відповідними підприємствами, творчими спілками, асоціаціями, товариствами, громадськими об`єднаннями, у тому числі фаховими організаціями (професійними асоціаціями), об`єднаннями роботодавців, незалежними установами оцінювання та забезпечення якості освіти, які можуть:

1) розробляти пропозиції про засади освітньої політики, прогнози, інформаційно-аналітичні матеріали, рекомендації щодо гуманітарного розвитку держави та вдосконалення освітньої сфери;

2) брати участь у науково-методичному забезпеченні освітнього процесу, оцінюванні та моніторингу якості освіти, зокрема за міжнародними програмами;

3) організовувати та проводити наукові дослідження у сфері освіти, необхідні для формування та реалізації державної політики у сфері освіти, розробляти і впроваджувати інноваційні технології освіти, зокрема для вдосконалення освітнього процесу та управління освітою, аналізувати ефективність державної політики у сфері освіти;

4) організовувати видання навчальної та методичної літератури (у тому числі за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів та на засадах конкуренції з іншими авторами і видавцями), здійснювати методичний супровід їх впровадження в освітній процес;

5) реалізовувати інші функції, передбачені законодавством та їх установчими документами.

За приписами п. 1 ст. 3 Закону України «Про повну загальну середню освіту» система загальної середньої освіти складається із змісту повної загальної середньої освіти на кожному її рівні, мережі закладів освіти, учасників освітнього процесу, кадрового, фінансового, науково-методичного, ресурсного та нормативно-правового забезпечення освітньої та управлінської діяльності у сфері загальної середньої освіти.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 22 Законом України «Про повну загальну середню освіту» на посади педагогічних працівників приймаються особи, які мають педагогічну освіту, вищу освіту та/або професійну кваліфікацію, вільно володіють державною мовою (для громадян України) або володіють державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування (для іноземців та осіб без громадянства), моральні якості та фізичний і психічний стан здоров`я яких дозволяють виконувати професійні обов`язки. Перелік посад педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України. Педагогічні працівники мають права, визначені Законом України "Про освіту", цим Законом, законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.

При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що право на пенсію за вислугу років дає робота у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема, на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючих навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачів філіями, їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальних педагогів (організаторів позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичних психологів, педагогів-організаторів, майстрів виробничого навчання, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Крім цього постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників до яких, зокрема, віднесено й посаду вихователя, вчителя та директора.

Суд звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку №963, який відносить посаду «вчителя та директора» до посад педагогічних працівників.

Виходячи з наведеного, вчитель та директор є педагогічним працівником навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 на посаді вчителя та директора повинен зараховуватися до його пільгового стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз. 1 п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №439/1148/17.

Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 03.01.1978, копія якої наявна в матеріалах справи, підтверджується, що позивач, зокрема:

15.08.1977 03.05.1978 працював вчителем навчальних класів у Скосогоровській восьмирічній школі;

01.01.1987 31.08.1997 - працював викладачем початкової військової підготовки у Гірській середній школі №12;

24.11.2008 09.10.2014 - працював директором Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №30 Первомайської міської ради.

Поряд з цим, відповідно до довідки від 19.12.2017 №332 підтверджується факт роботи позивача саме з 01.01.1987 по 15.08.1997 викладачем початкової військової підготовки у Гірській середній школі №12.

Відповідно до довідки від 23.01.2018 №15 зазначено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора в Золотівській багатопрофільній гімназії Попаснянської районної ради Луганської області з 10.10.2014 по дату видачі такої довідки.

Водночас, суд повторно наголошує на тому, що основним документом, що підтверджує трудову діяльність, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток 5 до Порядку №637). Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом (постанови від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 10.12.2020 у справі №195/840/17, від 18.05.2021 у справі №229/2330/17).

Таким чином, наявними матеріалами справи, зокрема, трудовою книжкою позивача та вказаними довідками підтверджено, що ОСОБА_1 працював на педагогічних посадах в закладах освіти державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому, задля захисту порушеного права позивача слід зобов`язати зарахувати позивачеві до його спеціального стажу роботи позивача такі періоди, як: 15.08.1977 по 03.05.1978; 01.01.1987 по 31.08.1997; 24.11.2008 по 31.05.2014; 01.10.2014 по 09.10.2014. Оскільки саме такі періоди, в межах заявлених позовних вимог, не зараховані відповідачем до спеціального стажу роботи, згідно з наданим розрахунком стажу ОСОБА_1 (форма РС-право), що наявний в матеріалах справи.

Щодо позовних вимог про зарахування до спеціального стажу роботи: навчання позивача з 01.09.1973 по 28.06.1977 у Макіївському педагогічному училищі та строкової військова служба в армії СРСР з 03.05.1978 по 12.05.1980, слід зазначити наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 8 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, неповинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», а саме частиною 1 статті 38 "Гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно-технічної) освіти", обумовлено: час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

При цьому, порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначається ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII.

Згідно із цією статтею основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Зазначеній нормі відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), яким встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка .За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

Згідно до п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до диплому НОМЕР_3 в період з 1973 року по 28.06.1977 роки позивач навчався в Макіївському педагогічному училищі та здобув кваліфікацію вчитель початкових класів.

Після закінчення навчання позивача, згідно з записом №1 трудової книжки, 15.08.1977 ОСОБА_1 прийнято на посаду вчителя навчальних класів у Скосогоровській восьмирічній школі, а отже перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців, у зв`язку з чим період з 01.09.1973 по 28.06.1977 повинен бути зарахований позивачу до спеціального стажу.

Крім того суд звертає увагу на те, що із запису №2 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 03.01.1978 слідує, що позивач був звільнений з посади вчителя І-ІІІ класів Скосогоровської школи у зв`язку з призивом на військову службу.

Згідно військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 в період з 03.05.1978 по 12.05.1980 проходив строкову військову службу у ЗС.

Водночас, 21.05.1980 був прийнятий в Гірську допоміжну школу-інтернат на посаду вихователя.

Тобто позивач на момент призову його на строкову військову службу займав відповідну посаду, стаж роботи на якій підлягає зарахуванню до стажу роботи за спеціальністю.

Таким чином, у відповідності до положень статті 8 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час проходження позивачем строкової військової служби у період з 03.05.1978 по 12.05.1980 повинен бути зарахований до його стажу роботи за спеціальністю.

Водночас, суд наголошує на тому, що відповідно до розрахунку стажу, в тому числі спеціального (форма РС-право) встановлено, що періоди з 01.09.1973 по 28.06.1977 та з 03.05.1978 по 12.05.1980 первісно були визнанні та зараховані відповідачем до загального страхового стажу позивача.

Таким чином, враховуючи викладене, відповідач, відмовляючи спірним рішенням у віднесенні періодів навчання, роботи, проходження військової служби позивача до спеціального страхового стажу (педагогічного стажу), що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», віддав перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про відсутність підстав для зараховування таких періодів, як з 01.09.1973 по 28.06.1977, з 15.08.1977 по 03.05.1978; з 03.05.1978 по 12.05.1980, 01.01.1987 по 31.08.1997; 24.11.2008 по 31.05.2014; 01.10.2014 по 09.10.2014, до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальну середню освіту» права та обов`язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України, Законом України "Про освіту", Кодексом законів про працю України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 57 Закону України «Про освіту» закріплені державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам.

Отже, держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам, зокрема, правовий, соціальний, професійний захист; пенсію за вислугу років; інші гарантії, визначені законом України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.07.2024 №909230173493 про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України«Про загальнообов`язкове державне страхування» і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України«Про загальнообов`язкове державне страхування», зарахувавши до спеціального пільгового педагогічного стажу позивача періоди його навчання, роботи та проходження військової служби, а саме: з 01.09.1973 по 28.06.1977, з 15.08.1977 по 03.05.1978; з 03.05.1978 по 12.05.1980, 01.01.1987 по 31.08.1997; 24.11.2008 по 31.05.2014; 01.10.2014 по 09.10.2014.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про задоволення позовної заяви.

Щодо розподілу сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі №160/23988/24 позивачу відстрочено сплату судового збору за подання даного адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»№3674-VI від 08.07.2011 за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який поданофізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно абз. 4ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн.

Також, суддя зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України«Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, за подання цього позову до сплати підлягав судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Як передбачено положеннями ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням того, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 задоволено клопотання про відстрочення сплати судового збору та відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі, а також, враховуючи, що позовні вимоги задоволено, суд робить висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань до Державного бюджету України судового збору у розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 ; місце перебування по довідці АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.07.2024 №909230173493 про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно з п. 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування», зарахувавши до спеціального пільгового педагогічного стажу ОСОБА_1 періоди його навчання, роботи та проходження військової служби, а саме: з 01.09.1973 по 28.06.1977, з 15.08.1977 по 03.05.1978; з 03.05.1978 по 12.05.1980, 01.01.1987 по 31.08.1997; 24.11.2008 по 31.05.2014; 01.10.2014 по 09.10.2014.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до Державного бюджету України судові витрати з оплати судового збору у розмірі 968,96 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський