Рішення № 124914102, 28.01.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 рокуСправа №160/22680/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована в системі «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач) у якій, з урахуванням наданої до суду уточненої позовної заяви від 02.09.2024, просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.07.2024 №045550025884;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII наступні періоди:

- 02 роки 00 місяців 18 днів періоду навчання, з 01.08.1995 по 18.08.1997, в інтернатурі включно, в Обласній клінічній лікарні ім. І.І.Мечнікова;

- 26 років 08 місяців 13 днів періодів роботи:

з 03.09.1992 по 23.06.1993 (00 років 09 місяців 21 день);

з 19.08.1997 по 31.10.1997 (00 років 02 місяці 13 днів);

з 03.11.1997 по 10.09.2003 (05 років 10 місяців 08 днів);

з 01.09.2004 по 01.07.2024 (19 років 10 місяців 01 день).

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 10.07.2024 з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі g/ «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як працівник охорони здоров`я, яка з урахуванням принципу екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області. Однак, рішенням відповідача 18.07.2024 №045550025884 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного стажу за вислугу років. Разом з тим, позивач вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки записи трудової книжки в повній мірі підтверджують наявність у нього спеціального страхового стажу роботи на таких посадах. Крім того, зазначив, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 04.09.2019 №2-р/2019 відновлено його право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як особі, яка станом на момент звернення до Пенсійного органу має від 25 до 30 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Відтак, вважає, що відповідач протиправно відмовив йому в призначенні пенсії за вислугу років, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення. Вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів, з моменту отримання копії ухвали, шляхом:

- належним чином оформленого адміністративного позову з урахуванням вимог ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: із зазначенням належного відповідача (відповідачів) за поданою позовною заявою та викладенням змісту позовних вимог до такого відповідача (відповідачів) у відповідності до фактичних обставин справи.

29.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог у якій просив уточнити позовні вимоги шляхом викладення п. 4 прохальної частини позовної заяви в іншій редакції.

02.09.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог до якої додано уточнену позовну заву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/22680/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 виправлено описку в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 та викладено перший абзац резолютивної частини наступним чином:

"Відкрити провадження у справі №160/22680/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії."

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, ухвалою суду від 04.09.2024 відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Уточнена позовна заява та копія ухвали від 04.09.2024 отримані відповідачем в системі «Електронний суд» 03.09.2024 та 05.09.2024 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.

Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України № НОМЕР_1 .

10.07.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

18.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №045550025884 про відмову в призначенні пенсії. В обґрунтування відмови у призначенні пенсії відповідачем зазначено наступне:

«Страховий стаж згідно наданих документів - 34 рокуи 05 місяці 24 дні. Пільговий стаж за вислугою років - 19 років 11 місяців 21 день.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до стажу за вислугою років зараховані всі періоди. До страхового стажу зараховані всі періоди.

За наданими документами право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту п. 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058 відсутнє, оскільки відсутній необхідний пільговий стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.»

Крім того судом встановлено, з наданого до оскаржуваного рішення розрахунку страхового стажу позивача за формою РС-право слідує, що ОСОБА_1 зараховані наступні періоди:

До навчання у вищих/середніх НЗ:

01.09.1989 02.09.1992;

04.06.1993 23.06.1995.

До пільгового стажу (як працівник охорони здоров`я (посади із Постанови КМУ №909):

03.09.1992 03.06.1993;

01.08.1995 18.08.1997;

19.08.1997 31.10.1997;

03.11.1997 31.08.2001

01.09.2003 10.09.2003;

01.09.2004 01.11.2004;

02.11.2004 01.02.2005;

02.02.2005 02.07.2007;

03.07.2007 10.10.2017.

Не зараховано до пільгового стажу за вислугою років період:

01.09.2001 31.08.2003;

11.09.2003 31.12.2003;

01.01.2004 31.08.2004;

11.10.2017 31.03.2024.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та у не зарахуванні періодів його навчання та роботи, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.

Тобто, пенсії за вислугу років згідно приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу.

Згідно зі ст. 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Приписи п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII) передбачали, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Згідно зі ст. 51 Закону №1788-XII, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України зробив висновок, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.

Таким чином, Конституційний Суд України зробив висновок, що зі змісту оспорюваних положень Закону, стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, з 05 червня 2019 року положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

З огляду на викладене, враховуючи ту обставину, що позивач звернувся із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 10.07.2024, тобто після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019, у спірних правовідносинах мають бути застосовані положення п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якими передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Розділом 2 "Охорона здоров`я" Переліку №909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до приміток 1-1, 2 Переліку №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Зміст викладених положень законодавства дає суду підстави для висновку про те, що необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є наявність спеціального стажу роботи та посади, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачу пенсії за вислугу років, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зазначило, що у позивачу станом на 11.10.2017 не достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії. З цього приводу суд зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-ІV.

Статтею 24 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема, наступне: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон № 1788-XII.

Відповідно до ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно пунктів «д», «ж» зазначеної статті до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

З аналізу наведених норм можна зробити висновок, що з 01 січня 2004 року законодавцем запроваджено поняття «страховий стаж», для отримання якого обов`язковою умовою є сплата страхових внесків; трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, прирівнюється до страхового.

Згідно ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділом ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) визначено перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судом досліджено дублікат трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 13.05.2003, копія якої міститься в матеріалах справи, та яка надавалась до органів пенсійного фонду разом із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до якої позивач:

Дніпропетровське клінічне об`єднання швидкої медичної допомоги:

03.09.1992 - прийнятий медсестрою операційного відділення (наказ №194к від 03.09.1992);

23.06.1993 - звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ №133к від 22.06.1993);

05.08.1989 - зарахований студентом І курсу лікувального факультету Дніпропетровської державної медичної академії (наказ №330ЛС від 05.08.1989);

23.06.1995 - відрахований у зв`язку із закінченням терміну навчання в академії (наказ №330ЛС від 23.06.1995);

Обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова:

01.08.1995 - зарахований лікарем-інтерном для проходження інтернатури по хірургії (наказ №110л від 01.08.1995);

18.08.1997 - відрахований по закінченню інтернатури (наказ №145л від 24.06.1997);

19.08.1997 - прийнятий на посаду лікаря-нейрохірурга в територіальний центр екстреної медичної допомоги (наказ №194л від 13.08.1997);

31.10.1997 - звільнений за ст. 36 п. 5 К3пП України, за переведенням в обласну дитячу клінічну лікарню (наказ №348л від 29.10.1997);

Обласна дитяча клінічна лікарня м. Дніпропетровська:

03.11.1997 - зарахований по переводу на посаду лікаря-нейрохірурга-дитячого у відділення у відділення нейрохірургії дитячого віку на 30 ліжок (наказ №86-сг від 03.11.1997);

01.02.2000 - переведений на посаду лікаря-нейрохірурга з надання екстреної меддопомоги нейрохірургічного відділення (наказ №11-л від 02.02.2000);

10.09.2003 - звільнений за власним бажанням, ст. 38 К3пП України (наказ №61л від 27.08.2003);

Дніпровська державна медична академія:

01.09.2001 - зарахований до клінічної ординатури з фаху «нейрохірургія» (наказ № 365-ос від 24.07.2001);

31.08.2003 - відрахований з клінічної ординатури у зв`язку з закінченням терміну навчання з фаху «нейрохірургія» (наказ №315ос від 23.06.2003);

11.09.2003 - прийнятий на посаду асистента кафедри нервових хвороб та нейрохірурга ФПО на умовах СТД по 31.08.04 (наказ №1219-о від 09.09.03);

31.08.2004 - звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України (наказ №1322-о від 14.09.2004);

Обласна дитяча клінічна лікарня м. Дніпропетровська:

01.09.2004 - прийнятий на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого по наданню екстреної допомоги у відділення нейрохірургії (наказ №42к від 27.08.2004);

01.11.2004 - переведений на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого у консультативну поліклініку на 0,75 ставки та на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого по наданню екстреної допомоги у нейрохірургічне відділення на 0,25 ставки (наказ №54к від 24.11.2004);

01.02.2005 - переведений на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого у нейрохірургічне відділення (наказ №5к від 01.02.2005);

02.07.2007 - переведений на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого консультативної поліклініки на 0,75 ставки та на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого надання невідкладної допомоги відділення нейрохірургії на 0,25 ставки (наказ №27к від 02.07.2007);

01.05.2021 - переведений на посаду лікаря-нейрохірурга відділення нейрохірургії з неврологічними ліжками на 0,75 ставки (наказ №143к від 30.04.2021);

01.07.2024 - звільнено за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ №380-к від 28.06.2024).

Суд акцентує увагу, що всі записи виконані чітко, містять початок і кінець періодів, підписи відповідальних осіб та засвідчені печаткою.

Крім того, слід зазначити, що додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Водночас, відповідно до розрахунку страхового стажу позивача за формою РС-право, судом встановлено, те, що пенсійний орган зарахував ОСОБА_1 до пільгового стажу (як працівник охорони здоров`я (посади із Постанови КМУ №909) наступні періоди:

03.09.1992 03.06.1993;

01.08.1995 18.08.1997;

19.08.1997 31.10.1997;

03.11.1997 31.08.2001

01.09.2003 10.09.2003;

01.09.2004 01.11.2004;

02.11.2004 01.02.2005;

02.02.2005 02.07.2007;

03.07.2007 10.10.2017.

Проте не було зараховано до пільгового стажу за вислугою років період:

01.09.2001 31.08.2003;

11.09.2003 31.12.2003;

01.01.2004 31.08.2004;

11.10.2017 31.03.2024.

Так, відповідачем не заперечується наявність у позивача стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці. Водночас спірним є зарахування спірного стажу роботи до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років.

З огляду на, що суд робить висновок, що періоди роботи, що просить зарахувати позивач (з 01.08.1995 по 18.08.1997, з 03.09.1992 по 23.06.1993, з 19.08.1997 по 31.10.1997, з 03.11.1997 по 10.09.2003, з 01.09.2004 по 01.07.2024), вже частково зараховані пенсійним органом.

Разом з тим, не зараховано періоди: з 04.06.1993 23.06.1993, 01.09.2001 31.08.2003 та 11.10.2017 01.07.2024.

Отже, щодо цих періодів суд зазначає наступне.

Щодо періоду 04.06.1993 23.06.1993 та 11.10.2017 01.07.2024, то відповідно до записів дублікату трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 13.05.2003, підтверджується, що позивач 03.09.1992 - прийнятий медсестрою операційного відділення в Дніпропетровському клінічному об`єднанні швидкої медичної допомоги (наказ №194к від 03.09.1992) і 23.06.1993 - звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (наказ №133к від 22.06.1993); 02.07.2007 - переведений на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого консультативної поліклініки Обласної дитячої клінічної лікарні м. Дніпропетровська на 0,75 ставки та на посаду лікаря-нейрохірурга дитячого надання невідкладної допомоги відділення нейрохірургії на 0,25 ставки (наказ №27к від 02.07.2007); 01.05.2021 - переведений на посаду лікаря-нейрохірурга відділення нейрохірургії з неврологічними ліжками Обласної дитячої клінічної лікарні м. Дніпропетровська на 0,75 ставки (наказ №143к від 30.04.2021); 01.07.2024 - звільнено з Обласної дитячої клінічної лікарні м. Дніпропетровська за угодою сторін згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ №380-к від 28.06.2024).

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909).

Відповідно до Переліку №909 до галузі охорони здоров`я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) в таких закладах та установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Згідно примітки 2 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Відповідно до примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Приміткою 3 до Переліку №909 вказано, що при призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров`я та соціального захисту.

Визначення поняття "заклад охорони здоров`я" міститься у ст. 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" №2108-ХІІ від 19.11.1992, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Даною статтею визначено й поняття медичної допомоги - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами та медичного обслуговування - діяльність закладів охорони здоров`я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров`я, що не обов`язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов`язана з її наданням.

Згідно з цим Переліком робота на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікувально-профілактичних закладах особливого типу, які відносяться до закладів і установ охорони здоров`я, дає право на вислугу років.

Оскільки ОСОБА_1 у період з 04.06.1993 23.06.1993 та 11.10.2017 01.07.2024 року працював на посаді медсестри операційного відділення та лікаря-нейрохірурга, то вказані періоди повинні зараховуватися до його спеціального стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ, наявність якого є основною умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Водночас, відповідачем не спростовано те, що позивач у спірний період працював у закладі охорони здоров`я, що дає право на зарахування вказаного стажу до спеціального, а отже дії відповідача щодо не визначення спеціального стажу у вказаний період позивача є протиправними.

Щодо періоду з 01.09.2001 31.08.2003, під час якого позивач перебував у клінічній ординатурі з фаху «нейрохірургія» у Дніпровській державній медичній академії, то слід зазначити наступне.

Згідно з приписами Положення про клінічну ординатуру, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України №12 від 29.01.1998:

- клінічна ординатура є вищою формою підвищення кваліфікації лікарів спеціалістів з певного фаху, зокрема, у клінічних науково-дослідних інститутах;

- клінічні ординатури в межах робочого часу виконують лікувально-діагностичну роботу в профільних відділеннях, на яких базується клініка, в обсязі 25% від розрахункової норми навантаження лікаря відповідної спеціальності, що передбачається індивідуальними планами їх підготовки;

- термін навчання в клінічній ординатурі зараховується лікарю до його загального трудового стажу роботи за фахом.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 61 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII, клінічний ординатор - це особа, яка має ступінь магістра медичного спрямування та кваліфікацію лікаря певної спеціальності відповідно до переліку лікарських спеціальностей і навчається з метою поглиблення професійних знань, підвищення рівня компетентності лікаря - спеціаліста.

Основним завданням клінічної ординатури є поглиблення професійних знань, підвищення рівнів умінь та навичок лікаря-спеціаліста за його лікарським фахом з метою підготовки висококваліфікованого лікаря для самостійної роботи в закладах охорони здоров`я.

Відповідно до п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу, який би спростовував факт виконання практичних завдань позивачем під час проходження (навчання) в спеціальній клінічній ординатурі.

Таким чином, відповідачем необґрунтовано не зараховано до спеціального трудового стажу період навчання в клінічній ординатурі з фаху «нейрохірургія» у Дніпровській державній медичній академії з 01.09.2001 31.08.2003.

Крім того, суд зауважує, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.07.2024 №045550025884 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю пільгового стажу.

Водночас, зі змісту зазначеного рішення не можливо зрозуміти, з яких правових підстав позивачу не зараховано до стажу за вислугу років частини періодів його роботи та зроблено висновок щодо відсутності у позивача стажу за вислугу років.

Жодної інформації щодо неможливості врахування наданих позивачем документів під час вирішення питання щодо зарахування до його стажу за вислугу років періодів роботи, зокрема, за трудової книжкою, яка є основним документом на підтвердження стажу роботи особи, оскаржуване рішення не містить.

Враховуючи наведене у сукупності, суд робить висновок, що період роботи та навчання в ординатурі з 04.06.1993 по 23.06.1993, з 01.09.2001 по 31.08.2003 та з 11.10.2017 по 01.07.2024 підлягає зарахуванню до пільгового стажу за вислугу років позивача.

З огляду на вказане, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.07.2024 №045550025884 не містить належних підстав відмови у здійсненні призначенні пенсії за вислугу років, є необґрунтованим та не відповідає вимогам п.п. 3, 4, 5, 6 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судоячинства України, а тому підлягає скасуванню.

Водночас, як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.

Так, обрахунок страхового та пільгового стажу, призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням викладеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати належний орган Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів.

Щодо підстав розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

У цьому випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 10.07.2024 здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення прав позивача. Так, суд вважає, що наявні підстави для покладення обов`язку щодо розгляду заяви позивача, а також зарахування спірних періодів роботи, саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, як визначений суб`єкт призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 20.08.2024.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.07.2024 №045550025884 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", період з 04.06.1993 по 23.06.1993, з 01.09.2001 по 31.08.2003 та з 11.10.2017 по 01.07.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський